Справа № 308/7116/23
Іменем України
15 квітня 2024 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючого судді: Джуги С.Д.
суддів: Кожух О.А., Собослоя Г.Г.
з участю секретаря : Чичкало М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 вересня 2023 року, у складі судді Дегтяренко К.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,завданої внаслідок дорожньо- транспортної пригоди-
У травні 2023 року позивач ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо - транспортною пригодою.
Позов мотивовано тим, що 29.01.2023 за адресою пр. Свободи в м. Ужгород сталася дорожньо-транспортна пригода, в якій брали участь автомобіль «Shkoda Octavsa» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та «BMW Х5» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 . Внаслідок цього ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. На місці пригоди водії вказаних автомобілів склали письмове спільне повідомлення про ДТП (Європротокол), оскільки ДТП сталася за участю забезпечених транспортних засобів. Відповідач письмово визнав свою повну вину в цій події. Згідно звіту про оцінку вартості матеріального збитку № 06-04-01/04/23 від 06.04.2023 року вартість матеріального збитку складає складає 191 015 гривень 82 копійки.
Враховуючи беззаперечне право потерпілого на повне відшкодування заподіяної йому шкоди, позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 матеріальну шкоду, пов'язану з відновленням (ремонтом) автомобіля на суму 191015, 82 грн., а також 1500 грн. у відшкодування витрат на експертні послуги, а також судові витрати.
Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 вересня 2023 року у задоволенні заявленого позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити у справі нове рішення про задоволення заявленого позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд не врахував обставини, які наведені в обґрунтування заявлених вимог, дав їм неправильну правову оцінку та безпідставно відмовив у позові.
Відзиву на апеляційну скаргу не находило.
Сторони справи в судове засідання не з'явилися. Про дату, час, місце розгляду справи належним чином повідомлені. На підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України суд розглянув справу у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для стягнення з відповідача заявленої матеріальної шкоди.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Матеріалами справи встановлено, що 29.01.2023 за адресою пр. Свободи в м. Ужгород сталася дорожньо-транспортна пригода, в якій брали участь автомобіль «Shkoda Octavsa» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та «BMW Х5» д.н.з. НОМЕР_2 під куруванням ОСОБА_3 . Внаслідок цього ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. Про що складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Європротокол), від 29.01.2023 року.
Відповідно до повідомлення водій ОСОБА_2 визнав свою вину у вчиненні ДТП. Учасники зафіксували ушкодження транспортних засобів, зазначили свої данні, транспортні засоби є забезпеченими, повідомлення містить контактну інформацію страховиків.
Транспортний засіб марки «Shkoda Octavsa» д.н.з. НОМЕР_1 станом на день ДТП був застрахованим в СК «Еталон» згідно полісу № АР 6347076.
Згідно звіту про оцінку вартості матеріального збитку № 06-04-01/04/23 від 06.04.2023 року вартість матеріального збитку складає складає 191 015 гривень 82 копійки.
Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч.1 ч.2 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
У відповідності до п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме : шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно із ч.2 ст.8 Закону України «Про страхування», страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Суд правильно встановлено, що дана дорожньо-транспортна пригода є страховим випадком, винною особою у даній дорожньо-транспортній пригоді є відповідач ОСОБА_2 , і саме у останнього настає цивільно-правова відповідальність.
Згідно із п. 22.1 ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
У постанові від 4 липня 2018 року Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок щодо забезпечення дієвості інституту обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у справі №755/18006/15-ц, зазначивши таке. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
Матеріалами справи встановлено, цивільно -правова відповідальність винної особи на момент настання ДТП була застрахована в СК «Еталон», з пояснень позивача в суді першої інстанції вбачається, що він отримав частину страхового відшкодування.
Позивачем, відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України не подано жодних доказів, які б підтверджували ліміт відповідальності страховика СК «Еталон», а також конкретну суму отриманого ним страхового відшкодування, і не заявлено суду жодних клопотань щодо витребування вказаних доказів.
Згідно із ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків , пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
З врахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що позивачем не подано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що розмір майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивачу, перевищує ліміт відповідальності страховика СК «Еталон» та наявні підстави для відповідальності відповідача ОСОБА_2 .
У постанові від 06 липня 2018 року у справі № 924/675/17 Верховний Суд висловив правову позицію згідно якої, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, заподіяної власнику транспортного засобу, суду необхідно виходити з фактичної суми, встановленої висновком судової авто-товарознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Верховний Суд дійшов висновку, що звіт про оцінку транспортного засобу лише попередній оціночний документ, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення ТЗ, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з'ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є виконавець робіт з ремонту автомобіля платником ПДВ.
Позивач посилається на часткову оплату страховою компанією завданих йому збитків, разом з тим вимоги до відповідача пред'являє у повному обсязі відповідно до звіту (висновку) про оцінку вартості матеріального збитку №06-04-01/04/23, у розмірі 191015 грн. 82 коп., і не долучає будь яких доказів, на підтвердження реальної вартості ремонту транспортного засобу, зокрема акту виконаних робі станцією технічного обслуговування, квитанції про сплату вартості ремонту, що позбавляє суд можливості встановити межі відповідальності відповідача за завдану шкоду.
Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги даний звіт (висновок), оскільки такий не підтверджує проведення ремонту автомобіля позивача саме на таку суму, яка визначена у ньому.
Крім того, як правильно значено судом першої інстанції, вказаний висновок не відповідає вимогам ч.5 ст.106 ЦПК України, оскільки в ньому не зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а відтак він не є належним та допустимим доказом розміру шкоди, заподіяної пошкодженням автомобіля позивача в даній ДТП, та не може братися до уваги судом в силу вимог ст.78 ЦПК України, що відповідає правовому висновку викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження №14-270цс19).
Таким чином, суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та правомірно відмовив у заявленому позові.
Рішення судом першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Підстав для його скасування чи зміни не має. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а тому не заслуговують на увагу.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 23 квітня 2024 року.
Головуючий:
Судді: