печерський районний суд міста києва
Справа № 757/2502/19-ц
пр. 4-с-151/24
17 квітня 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Бусик О.Л.
при секретарі судових засідань - Романенко Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу представника АТ «Страхова компанія «ІНГО» - Нестерець Юрія Петровича на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва та зобов'язання вчинити дії у справі № 757/2502/19-ц за позовом приватного акціонерного товариства «АСК «Інго Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,-
У квітні 2024 року представник АТ «Страхова компанія «ІНГО» - Нестерець Ю.П., звернувся до суду з вказаною скаргою.
В обґрунтування скарги вказує, що на виконання рішення Печерського районного суду міста Києва, було видано виконавчий лист № 757/2502/19-ц від 12.09.2019 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «IHГО Україна» суму сплаченого страхового відшкодування у розмірі 15025,30 грн. та судового збору в розмірі 1921,00 грн.
Даний виконавчий документ було пред'явлено на примусове виконання до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Журида Сергія Миколайовича та сплачено авансовий внесок в сумі 2101,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 19682 від 04.12.2020 року.
17.03.2021 приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Журид С.М. повернув даний виконавчий документ стягувачу, відповідно до п.1 частини першої ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», що підтверджується постановою про повернення виконавчого документу стягувачу та відміткою приватного виконавця на звороті виконавчого листа.
Оскільки виконавчий лист № 757/2502/19-ц по виконавчому провадженню НОМЕР_1 приватний виконавець повернув стягувачу, то невикористані кошти авансового внеску теж повертаються стягувачу. Однак приватний виконавець кошти авансового внеску не повернув.
Посилаючись на викладене просить задовольнити скаргу та визнати дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Журида С.М. незаконними та зобов'язати приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Журида С.М. повернути невикористані кошти авансового внеску в сумі 2 101 грн. заявнику.
Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про розгляд даної справи в суді, в судове засідання не з'явились.
Скаржник АТ «Страхова компанія «ІНГО» повідомлявся про розгляд справи шляхом направлення судової повістки до Електронному кабінеті ЄСІТС.
Згідно Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, офіційною електронною адресою є адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів.
Оскільки АТ «Страхова компанія «ІНГО» є користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, то повістка суду вважається врученою належним чином.
Окрім того, якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов'язок отримувати повідомлення і відповідати на них.
З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
За таких обставин неявка учасників процесу відповідно до частини другої статті 450 ЦПК України не є перешкодою для розгляду справи на підставі наявних в ній матеріалів.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм процесуального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступного висновку.
Положеннями статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 1 частини другої статті 18 Закону передбачено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Згідно ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Як вбачається із скарги та доданих до неї матеріалів, рішенням Печерського районного суду міста Києва від 08 липня 2019 року позов приватного акціонерного товариства «АСК «Інго Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» суму сплаченого страхового відшкодування у розмірі 15 025,30 грн. та судовий збір в сумі 1 921,00 грн.
12 вересні 2019 року Печерським районним судом міста Києва видано виконавчий лист.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Журида Сергія Миколайовича від 24 грудня 2020 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_1.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Журида Сергія Миколайовича від 17 березня 2021 року виконавчий лист № 757/2502/19-ц від 12.09.2019 року повернуто стягувачу за його заявою у відповідності до п.1 частини першої ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження».
Отже, виконавче провадження НОМЕР_1 тривало майже 3 місяці та в подальшому приватним виконавцем було повернуто виконавчий лист стягувачу.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Відповідно до норм ч. 3 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», у разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається.
Як вбачається з вищевказаних норм у разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються тільки невикористані суми внесеного ним авансового внеску, а не вся сума авансового внеску.
Окрім того, в стягувача було право звернутись до приватного виконавця з письмовою вимогою про надання звіту про використання ним авансового платежу, але в матеріалах справи відсутні вказані відомості.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В даному випадку АТ «Страхова компанія «ІНГО» не надано належних, допустимих, достовірних, а в сукупності достатніх доказів, які б могли вказувати на незаконність дій приватного виконавця щодо неповернення авансового платежу стягувачу.
Щодо вимоги про зобов'язання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва незаконними Журида С.М. повернути невикористані кошти авансового внеску в сумі 2 101 грн. заявнику, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) зазначено, що «відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Попередніми судовими інстанціями в порядку статті 35 ГПК України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) установлено, що ухвалою від 19 червня 2012 року в справі № 1/19 Господарський суд Луганської області визнав недійсною в частині стягнення з позивача 2467967,79 грн постанову Відділу примусового виконання від 26 березня 2012 року. Зазначене свідчить про безпідставне стягнення Відділом примусового виконання виконавчого збору в сумі 2467967,79 грн, у зв'язку з чим підлягає застосуванню стаття 1212 ЦК України. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обґрунтованість позову, втім зазначає, що стягнення спірної має відбуватися на підставі норми статті 1212 ЦК України».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11(провадження № 14-31цс21) зазначено, що «якщо ж спір підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства, і виконавець звернувся до суду цивільної юрисдикції (як у цій справі), то підстави для закриття провадження за пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України відсутні. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду про те, що поняття «спір про право», наявність якого є підставою для залишення заяви без розгляду, а не закриття провадження у справі, передбачено в окремому провадженні. Натомість розділ VI «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України не регулює дії суду у випадках, коли виконавець звертається до суду в порядку цього розділу за наявності матеріального спору, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження. Отже, у ЦПК України наявна прогалина, яку належить заповнити шляхом застосування за аналогією закону частини шостої статті 294 ЦПК України, відповідно до якої якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Тому якщо під час розгляду подання виконавця або скарги в порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України суд дійде висновку про наявність спору про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає подання або скаргу без розгляду і роз'яснює заявнику, що він має право подати позов на загальних підставах. Такий висновок узгоджується з висновком, сформульованим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 1421/5229/12-ц (провадження № 14-194цс18) про залишення позову без розгляду. Об'єднана палата Касаційного цивільного суду також звернула увагу, що процесуальні кодекси не містять норми про процесуальну аналогію. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що інститут аналогії закону і аналогії права первісно був доктринально обґрунтований і застосовувався судами задовго до часткового відображення цього інституту в законодавстві. Необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права) випливає з того, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Крім того, життя перебуває у постійному русі, змінюється і розвивається, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації, які законодавець не міг передбачити під час ухвалення закону. Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні […] Тому відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії».
У скарзі АТ «СК «ІНГО» просило зобов'язати приватного виконавця повернути на рахунок АТ «СК «ІНГО» зайво стягнуті кошти в розмірі 2 101 грн. Тому в цій справі наявний спір про право. Такий спір вирішується в позовному провадженні, а не в межах справи, в якій вирішується спір між боржником і стягувачем, тобто не в порядку розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України.
Відповідно до ст.451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу ДВС усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні скарги.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 161,258-259, 263-265, 352-355 ЦПК України, суд, -
Скаргу представника АТ «Страхова компанія «ІНГО» - Нестерець Юрія Петровича на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Журида Сергія Миколайовича та зобов'язання вчинити дії у справі № 757/2502/19-ц за позовом приватного акціонерного товариства «АСК «Інго Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди - залишити без задоволення.
Скаргу представника АТ «Страхова компанія «ІНГО» - Нестерець Юрія Петровича в частині вимог щодо зобов'язання приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Журида Сергія Миколайовича повернути грошові кошти - залишити без розгляду.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Повний текст ухвали складено 18 квітня 2024 року.
Суддя : О.Л. Бусик