22 квітня 2024 р. Справа № 480/426/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповдіач-1, ГУ ПФУ в Сумській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач-2, ГУ ПФУ в Харківській області), в якій просила:
1) визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Харківській області №183450028184 від 30.11.2023 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2;
2) зобов'язати ГУ ПФУ в Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 28.11.2023 (з дати звернення із заявою про призначення пенсії).
Свої вимоги мотивувала тим, що відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії за її заявою, оскільки позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії: 1) досягла 50 років, як того вимагає п.б ст.13 Закону України "Про Пенсійне забезпечення" в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213- VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року; 2) має страховий стаж 34 роки 11 місяців 3 дні, що підтверджено записами трудової книжки, а також довідками; 3) має пільговий стаж не менше 10 років (має 12 років 11 місяців 6 днів (станом на 01.04.2015 мала понад 10 років пільгового стажу), як того вимагає п.б ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-УІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року та п.2 ч.2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що підтверджено довідками ПАТ «Сумихімпром».
Крім того, просила у позовній заяві також стягнути з відповідачів витрати на професійну правничу допомогу.
Ухвалою суду від 24.01.2024 вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Представник ГУ ПФУ в Харківській області подав відзив на позовну, в якому просив відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що на дату звернення за призначенням пенсії по Списку 2 позивач не досягла пенсійного віку згідно підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". З наданих документів вбачається, що пільговий стаж роботи за Списком №2 позивача становить 12 років 11 місяців 06 днів, а загальний страховий стаж становить 34 роки 11 місяців 03 дні.
Вказав, що відповідно до абзацу першого пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно- правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників унормовані статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Крім того, у відзиві заперечував проти стягнення з відповідачів витрат на правову допомогу, вважаючи що витрати у розмірі 8000грн. для цієї справи є завищеними.
Представник ГУ ПФУ в Сумській області подав додаткові докази у справі разом з поясненням, в якому наголосив, що положення Закону України “Про пенсійне забезпечення” застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Аналогічна норма міститься і в преамбулі Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-ХІІ. Таким чином, Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено його пріоритет над іншими Законами України та іншими нормативно-правовими актами у сфері пенсійного страхування, а також визначено сферу, у якій Закон “Про пенсійне забезпечення” продовжує діяти одночасно з цим Законом.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України. У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив (ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України).
Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом з матеріалів справи та відзивів встановлено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28.11.2023 звернулася до ГУ ПФУ в Сумській області через територіальний підрозділ - Сумське об'єднане управління ПФУ із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 (а.с.14, 71зворот-72).
З урахуванням принципу екстериторіальності, заява позивача була опрацьована ГУ ПФУ в Харківській області, рішенням якого від 30.11.2023 №183450028184 відповідач-2 відмовив позивачу у призначенні пенсій за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з недосягненням необхідного пенсійного віку, передбаченого статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Також у рішенні вказано, що пільговий стаж роботи за Списком №2 ОСОБА_1 становить 12 роки 11 місяців 06 днів, а загальний страховий стаж становить 34 роки 11 місяців 03 днів (а.с.15, 76, 116).
Наявність вказаного у рішенні страхового і пільгового стажу у ОСОБА_1 підтверджується також розрахунком РС-право до заяви позивача про призначення пенсії від 28.11.2023 (а.с.16, 86зворот) та не заперечувалося ГУ ПФУ в Харківській області у відзиві та ГУ ПФУ в Сумській області у поясненні.
Не погодившись з вказаним рішенням відповідача-2 від 30.11.2023, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
За правилами п. 2 Прикінцевих положень Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції чинній до 01.01.2018, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: серед іншого, особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон України “Про пенсійне забезпечення”, у редакції чинній до прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VIII від 02.03.2015) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII (далі - Закон №213-VIII від 02.03.2015) віковий ценз для жінок збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали у період з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року набували право на пенсію по досягненню 55 років.
Закон №213-VIII від 02.03.2015 набув чинності з 01.04.2015.
Таким чином, і після набуття чинності нормами Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV від 09.07.2003 правила призначення пенсій за Списком №2 регламентувались п.“б” ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148-VIII від 03.10.2017 (далі - Закон №2148-VIII від 03.10.2017), яким текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 2 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV (у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
У силу спеціальної вказівки у Законі №2148-VIII від 03.10.2017 наведені вище норми закону підлягали застосуванню з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом "б" статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), зокрема, статтю 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 № 213-VIII.
Стаття 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 № 213-VIII, визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Застосуванню підлягає стаття 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
“На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 міс. на зазначених роботах;
жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах”.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Таким чином, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт "б" статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, суд зазначає, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають саме норми Закону України “Про пенсійне забезпечення” з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20, а також Верховного Суду, викладеної у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №320/4339/20.
Відносно позивача правила зазначених вище Законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за ст.13 Закону України „Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII та 55 років за п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
При цьому, як встановлено судом, ГУ ПФУ в Харківській області, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №2 рішенням від 30.11.2023, вказує, що позивач не досягла пенсійного віку, необхідного саме відповідно до ч.2 ст.114 Закону №1058-IV.
Водночас, приписи частини 2 статті 114 Закону №1058-IV, на підставі яких відмовлено позивачу у призначенні пенсії, є аналогічними за змістом нормі Закону України “Про пенсійне забезпечення” (пункт “б” частини 1 статті 13), яка визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) згідно рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Враховуючи положення частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.
Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування "баланс вірогідностей".
При цьому, суд звертає увагу на те, що у рішенні від 23.01.2020 №1-р/2020 Конституційний Суд України, визнаючи такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” зі змінами, внесеними Законом №213-VIII вказав (п.4.4), що особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи, суд констатує, що обрані відповідачем, у цьому випадку, мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення станом на момент прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь невладного суб'єкта - приватної особи (тобто на користь позивача).
У цьому випадку є чинними одночасно два закони, які відносно позивача містять різні правила призначення пенсії за Списком №2 стосовно параметру вікового цензу. Відповідачем взагалі не досліджувалося право на призначення пенсії відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення” із врахуванням прийнятого Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII".
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або Законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Як встановлено судом з оскаржуваного рішення від 30.11.2023, відповідач-2 основною підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу є відсутність у неї визначеного ч.2 ст.114 Закону №1058-IV пенсійного віку. Однак, суд наголошує, що у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення №1-р/2020 від 23.01.2020, позивач має право на призначення пенсії у відповідності до п. “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
У зв'язку з викладеним, суд вважає, що відповідачем-2 протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з підстав не досягнення відповідного віку, оскільки згідно рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1/-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
При цьому, щодо наявності у позивача необхідного страхового та пільгового стажу, суд вважає необхідним відмітити наступне.
Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини, визнаної у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку (частина 2 статті 78 КАС України).
ГУ ПФУ в Харківській області у рішенні від 30.11.2023 визнало, що страховий стаж позивача складає 34 роки 11 місяців 03 дні, а пільговий за списком №2 - 12 років 11 місяців 06 днів (а.с.15, 76, 116).
Відмови від визнання таких обставин у відзиві представником ГУ ПФУ в Харківській області не вказано, відтак, суд визнає таку обставину як визнану відповідачем-2 та такою, що не підлягає доказуванню.
У відзиві представник ГУ ПФУ в Харківській області по у поясненні представник ГУ ПФУ в Сумській області додатково посилаються на те, що норми Закону України “Про пенсійне забезпечення” не підлягають застосуванню при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах на підставі п. 16 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону №1058-IV, з огляду на що суд зазначає наступне.
Так, дійсно, згідно п.16 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону №1058-IV визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Разом з тим, суд вкотре наголошує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Тому до спірних правовідносин застосуванню підлягають саме норми Закону України “Про пенсійне забезпечення” з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20, а також Верховного Суду, викладеної у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №320/4339/20.
Крім того, варто відмітити, що вказані вище доводи представників відповідачів не були покладені в основу прийняття оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Харківській області.
Тому суд не приймає до уваги вищевказані заперечення відповідачів та у спірних правовідносин віддає перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону, а саме відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення” із врахуванням прийнятого Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII".
За таких обставин із урахуванням вищенаведеного, суд доходить висновку, що у позивача достатньо пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 (повних 12 років з необхідних 10 років), а також страхового стажу (повних 34 роки з необхідних 20 років), позивач досягла необхідного 50-річного віку для призначення пенсії (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020), подані позивачем документи у повному обсязі станом на момент прийняття рішення від 30.11.2023 надавали змогу відповідачу-2 встановити цей факт та призначити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII від 05.11.1991 у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015, а отже, рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 30.11.2023 №183450028184 (а.с.15, 76, 116) щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV не відповідають критеріям правомірності, передбаченим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України та є протиправним, у зв'язку з чим суд, з урахуванням ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає необхідним визнати таке рішення протиправним і скасувати його, та зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області призначити, нарахувати та виплатити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 28.11.2023 року на підставі пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення”.
Щодо територіального органу ПФУ, якого належить зобов'язати відновити порушене право позивача, суд зазначає таке.
Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1,
Заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію. Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У цій справі заяву позивача від 28.11.2023 за принципом екстериторіальності розглянуло ГУ ПФУ в Харківській області, яке за наслідками її розгляду прийняло оскаржуване рішення від 30.11.2023 №183450028184 про відмову позивачу у призначенні пенсії.
Отже, оскільки право позивача на призначення пенсії порушило ГУ ПФУ в Харківській області, саме цей територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності належить зобов'язати відновити порушене право позивача.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеної у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі № 500/1216/23.
Відтак, вимоги про зобов'язання саме ГУ ПФУ в Сумській області про зобов'язання призначити позивачу таку пенсію задоволенню не підлягають.
Щодо дати призначення пенсії, суд виходить з наступного.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як встановлено судом, 50 років (вік, з якого призначається пенсія за віком відповідно до пункту б" статті 13 Закону №1788-XII від 05.11.1991) позивачу, 21.04.1970 року народження, виповнилось 21.04.2020, з заявою про призначення пенсії звернулась 28.11.2023 тобто пізніше трьох місяців з дня досягнення особою необхідного пенсійного віку. Таким чином, суд визначає, що позивачу має бути призначена пенсія саме з дня звернення за пенсією - 28.11.2023.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України, під час ухвалення рішення, суд, окрім іншого, має вирішити як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
У позовні заяві представник позивача просив стягнути з відповідача понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 8000грн. та судовий збір у розмірі 1211,20грн.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вказаних вимог, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження) та суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України”, від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України”, від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України”, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19.
Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у цій справі надавалася позивачу адвокатом Шевцовим Павлом Володимировичем (далі - адвокат, ОСОБА_2 ).
Представником позивача для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду було подано наступні документи, в тому числі копії: договір про надання професійної правничої допомоги, укладеного 16.12.20023 між адвокатом та позивачем (а.с.44зворот-46, далі - Договір), акт приймання-передачі наданих юридичних послуг (а.с.47, далі - Акт приймання-передачі), свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №2987, виданого ОСОБА_2 (а.с.49), ордер на надання правничої (правової) допомоги (а.с.48).
Згідно п.п.1.1, 1.2 Договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Адвокат зобов'язується за завданнями Клієнта надавати юридичні послуги, здійснювати захист, представництво або надавати інші види правової допомоги на умовах, що визначені Договором (надалі разом юридичні послуги та/або правова допомога), а Клієнт зобов'язується прийняти та оплатити належним чином надані послуги.
Адвокат бере на себе зобов'язання щодо надання Клієнту усіх видів правової допомоги, не заборонених діючим законодавством України та правилами адвокатської етики, що може включати, але не обмежуватись:
- надання усних та письмових консультацій і роз'яснень із юридичних (правових) питань;
- надання послуг щодо захисту інтересів Клієнта та супроводження від імені Клієнта справ у будь-яких судах під час здійснення судочинства;
- знайомитися з матеріалами справи, робити з них виписки, знімати копії, брати участь у засіданнях, представляти докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати письмові й усні пояснення судові, приводити свої доводи, міркування та заперечення з усіх питань, що виникають під час судового процесу та виконавчого провадження, будь-яких стадій дізнання та досудового слідства, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників процесу, брати участь в ухваленні рішення, підписувати і подавати позовні заяви, відзиви на позовні заяви, заяви і скарги, передбачені процесуальним законодавством України, у тому числі: про усунення недоліків позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги, про відновлення процесуальних строків, про вживання заходів по забезпеченню позову, про роз'яснення рішення, ухвали, постанови, про виправлення, допущених у рішенні, ухвалі, постанові описок або арифметичних помилок, про перегляд рішення, ухвали, постанови по знов виявленим обставинам, про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміні способу і порядку їхнього виконання, а також змінювати підставу або предмет позову, збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог, цілком або частково відмовлятися від позовних вимог, визнавати позов, пред'являти зустрічні позови, укладати мирову угоду, досягати примирення, представляти інтереси у виконавчому провадженні, пред'являти виконавчі документи до стягнення, подавати заяви про видачу дублікатів будь-яких документів,
- підписувати та направляти адвокатські запити, вимоги, листи, претензії, звернення,
що направляються до підприємств, установ, організацій всіх форм власності.
Відповідно до п.п.3.1, 3.2, 3.2.2, 3.2 Договору вартість (гонорар) наданих послуг за цим договором орієнтовно складає 8000 грн. 00 коп.; Вартість (гонорар) наданих послуг за цим договором за годину наданих послуг Становить 1200, 00 грн.. Загальна вартість (гонорар) наданих послуг визначається на підставі Актів приймання-передачі наданих юридичних послуг по даному Договору; У день підписання даного Договору, клієнт сплачує Адвокату аванс у сумі 3000,00 грн.; Підставами для оплати наданих послуг є підписаний Клієнтом та Адвокатом Акт приймання-передачі наданих юридичних послуг. Оплата здійснюється протягом 3-х (трьох) банківських днів з дати підписання Акта приймання-передачі наданих юридичних послуг.
Відповідно до Акту приймання-передачі наданих послуг адвокатом були виконані наступні роботи, зокрема, складання процесуальних документів (позовна заява) (6 годин 30 хвилин); складання адвокатських запитів до Головного управління пенсійного фонду України в Сумській області (1 година 30 хвилин).
Розглянувши надані позивачем докази понесених витрат, з урахуванням заперечення представника відповідача щодо їх розміру, суд зазначає наступне.
Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що Кодекс адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15.12.2017 року, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
У постанові від 13 грудня 2023 року у справі № 160/17139/20 Верховний Суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
При цьому, як зазначалося вище, відповідно до ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч.ч. 6 та 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Матеріалами справи підтверджено, що адвокатом Шевцовим П.В. на виконання умов Договору складено та підписано позовну заяву у цій справі, а також складено адвокатський запит до ГУ ПФУ в Сумській області (а.с.43).
Поряд з цим, у відзиві на позовну заяву ГУ ПФУ в Харківській області вказало, що виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та оскільки ця справа розглядається судом у спрощеному провадженні та належить до справ незначної складності, можна зробити висновок, що вимога представника позивача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 (вісім тисяч) грн. є необґрунтованою, тому не підлягає задоволенню.
Суд частково погоджується з доводами представника відповідача в частині неспівмірності понесених витрат, оскільки, дійсно сама по собі справа є не складною, а спірні правовідносини - не новими у судовій практиці, а тому, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені як витрати на правову допомогу.
Суд зауважує, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України.
З урахуванням досліджених судом доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу, застосовуючи критерії співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд дійшов висновку, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, тому суд, враховуючи критерії обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, з урахуванням складності цієї справи та обсягу наданої послуги, втім враховуючи значення справи для позивача, дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу в розмірі 8000,00грн. є завищеними та підлягають стягненню частково, зокрема, у розмірі 4000,00грн.
Відтак, приймаючи до уваги, що саме рішення ГУ ПФУ у Київській області стало підставою для звернення позивача з цим позовом, суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань саме вказаного відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00грн. та судовий збір у розмірі 1211,20грн.
Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (м.Суми, вул.Степана Бандери, буд.43, 40000, код ЄДРПОУ 21108013), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, Харківська обл., місто Харків, майдан Свободи, Держпром 3 під'їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 30.11.2023 №183450028184 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 28.11.2023 року на підставі пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення”.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області в рахунок повернення сплачений при подачі позову до суду судовий збір у розмірі 1211грн.20коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 22.04.2024.
Суддя І.Г. Шевченко