22 квітня 2024 р. Справа № 480/647/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) через представника звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач-1, ГУ ПФУ у Київській області), в якій просила:
1) визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Київській області №183450029463 від 15.01.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії;
2) зобов'язати ГУ ПФУ у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 09 січня 2024 року на підставі пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Свої вимоги мотивувала тим, що 09.01.2024 звернулася до сервісного центру Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою про призначення пенсії за віком. Втім, рішенням ГУ ПФУ у Київській області від 15.01.2024 їй було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини 2 ст. 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки ОСОБА_1 не досягла встановленого віку. Однак, позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки вона працювала до 01.04.2015р. і була зайнята повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, має стаж роботи, визначений п. «б» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до 01.04.2015 (страховий стаж 28 років 9 місяців 16 днів, з них пільговий страховий стаж становить 18 років 9 місяців 18 днів), досягла віку 50 років, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії. Тому вважає, що має право на призначення пенсії їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 09.01.2024 саме на підставі пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», а не на підставі пункту 2 частини 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ухвалою суду від 02.02.2024 вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, вказано. ухвалою до участі у розгляді справи залучено як другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач-2, ГУ ПФУ в Сумській області) та встановлено відповідача строк для подання відзиву на позовну заяву. Також, цією ухвалою у відповідачів витребовувалися додаткові докази у справі.
Відповідачами подано відзиви на позовну заяву та витребувані ухвалою суду від 02.02.2024 докази.
Так, представник ГУ ПФУ у Київській області просив відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що з наданих документів вбачається, що пільговий стаж роботи за Списком №2 позивача становить 18 років 09 місяців 18 днів, а загальний страховий стаж становить 28 років 09 місяців 16 днів. На дату звернення за призначенням пенсії по Списку 2 позивач не досягла пенсійного віку згідно підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Представник ГУ ПФУ в Сумській області також у відзиві просив відмовити у задоволенні позову, оскільки позивач не досягла пенсійного віку згідно підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". При цьому, наголосив, що пунктом 16 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України “Про пенсійне забезпечення” застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Аналогічна норма міститься і в преамбулі Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-ХІІ.
Таким чином, Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено його пріоритет над іншими Законами України та іншими нормативно-правовими актами у сфері пенсійного страхування, а також визначено сферу, у якій Закон України “Про пенсійне забезпечення” продовжує діяти одночасно з цим Законом.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України. У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив (ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України).
Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом з матеріалів справи та відзивів встановлено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , 09.01.2024 звернулася до ГУ ПФУ в Сумській області через територіальний підрозділ - Сумське об'єднане управління ПФУ із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 (а.с.42-42зворот).
З урахуванням принципу екстериторіальності, заява позивача була опрацьована ГУ ПФУ у Київській області, рішенням якого від 15.01.2024 №183450029463 відповідач-1 відмовив позивачу у призначенні пенсій за віком на пільгових умовах відповідно п.2 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не досягла встановленого пенсійного віку.
Також у рішенні вказано, що пільговий стаж роботи за Списком №2 ОСОБА_1 становить 18 роки 09 місяців 18 днів, а загальний страховий стаж становить 28 років 09 місяці 16 днів (а.с.24, 71зворт-72).
Наявність вказаного у рішенні страхового і пільгового стажу у ОСОБА_1 підтверджується також розрахунком РС-право до заяви позивача про призначення пенсії від 09.01.2024 (а.с.25) та не заперечувалося відповідачами у відзивах.
Не погодившись з вказаним рішенням відповідача-1 від 15.01.2024, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
За правилами п. 2 Прикінцевих положень Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції чинній до 01.01.2018, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: серед іншого, особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон України “Про пенсійне забезпечення”, у редакції чинній до прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VIII від 02.03.2015) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII (далі - Закон №213-VIII від 02.03.2015) віковий ценз для жінок збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали у період з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року набували право на пенсію по досягненню 55 років.
Закон №213-VIII від 02.03.2015 набув чинності з 01.04.2015.
Таким чином, і після набуття чинності нормами Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV від 09.07.2003 правила призначення пенсій за Списком №2 регламентувались п.“б” ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148-VIII від 03.10.2017 (далі - Закон №2148-VIII від 03.10.2017), яким текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 2 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV (у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
У силу спеціальної вказівки у Законі №2148-VIII від 03.10.2017 наведені вище норми закону підлягали застосуванню з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом "б" статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), зокрема, статтю 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 № 213-VIII.
Стаття 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 № 213-VIII, визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Застосуванню підлягає стаття 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
“На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 міс. на зазначених роботах;
жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах”.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Таким чином, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт "б" статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, суд зазначає, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають саме норми Закону України “Про пенсійне забезпечення” з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20, а також Верховного Суду, викладеної у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №320/4339/20.
Відносно позивача правила зазначених вище Законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за ст.13 Закону України „Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII та 55 років за п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
При цьому, як встановлено судом, ГУ ПФУ у Київській області, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №2 рішенням від 15.01.2024, вказує, що позивач не досягла пенсійного віку, необхідного саме відповідно до ч.2 ст.114 Закону №1058-IV.
Водночас, приписи частини 2 статті 114 Закону №1058-IV, на підставі яких відмовлено позивачу у призначенні пенсії, є аналогічними за змістом нормі Закону України “Про пенсійне забезпечення” (пункт “б” частини 1 статті 13), яка визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) згідно рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Враховуючи положення частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.
Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування "баланс вірогідностей".
При цьому, суд звертає увагу на те, що у рішенні від 23.01.2020 №1-р/2020 Конституційний Суд України, визнаючи такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” зі змінами, внесеними Законом №213-VIII вказав (п.4.4), що особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи, суд констатує, що обрані відповідачем, у цьому випадку, мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення станом на момент прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь невладного суб'єкта - приватної особи (тобто на користь позивача).
У цьому випадку є чинними одночасно два закони, які відносно позивача містять різні правила призначення пенсії за Списком №2 стосовно параметру вікового цензу. Відповідачем взагалі не досліджувалося право на призначення пенсії відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення” із врахуванням прийнятого Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII".
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або Законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Як встановлено судом з оскаржуваного рішення від 15.01.2024, відповідач-1 основною підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу є відсутність у неї визначеного ч.2 ст.114 Закону №1058-IV пенсійного віку. Однак, суд наголошує, що у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення №1-р/2020 від 23.01.2020, позивач має право на призначення пенсії у відповідності до п. “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
У зв'язку з викладеним, суд вважає, що відповідачем-1 протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з підстав не досягнення відповідного віку, оскільки згідно рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1/-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
При цьому, щодо наявності у позивача необхідного страхового та пільгового стажу, суд вважає необхідним відмітити наступне.
Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини, визнаної у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку (частина 2 статті 78 КАС України).
ГУ ПФУ у Київській області у рішенні від 15.01.2024 визнало, що страховий стаж позивача складає 28 років 09 місяців 16 днів, а пільговий за списком №2 - 18 років 09 місяців 18 днів (а.с.24, 71зворот-72).
Відмови від визнання таких обставин у відзиві представником ГУ ПФУ у Київській області не вказано, відтак, суд визнає таку обставину як визнану відповідачем-1 та такою, що не підлягає доказуванню.
У відзиві представник ГУ ПФУ в Сумській області додатково посилається на те, що норми Закону України “Про пенсійне забезпечення” не підлягають застосуванню при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах на підставі п. 16 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону №1058-IV, з огляду на що суд зазначає наступне.
Так, дійсно, згідно п.16 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону №1058-IV визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Разом з тим, суд вкотре наголошує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Тому до спірних правовідносин застосуванню підлягають саме норми Закону України “Про пенсійне забезпечення” з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20, а також Верховного Суду, викладеної у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №320/4339/20.
Крім того, варто відмітити, що вказані вище доводи представника ГУ ПФУ в Сумській області не були покладені в основу прийняття оскаржуваного рішення ГУ ПФУ у Київській області.
Тому суд не приймає до уваги вищевказані заперечення ГУ ПФУ в Сумській області та у спірних правовідносин віддає перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону, а саме відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення” із врахуванням прийнятого Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII".
За таких обставин із урахуванням вищенаведеного, суд доходить висновку, що у позивача достатньо пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 (повних 18 років з необхідних 10 років), а також страхового стажу (повних 28 років з необхідних 20 років), позивач досягла необхідного 50-річного віку для призначення пенсії (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020), подані позивачем документи у повному обсязі станом на момент прийняття рішення від 15.01.2024 надавали змогу відповідачу-1 встановити цей факт та призначити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII від 05.11.1991 у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015, а отже, рішення ГУ ПФУ у Київській області від 15.01.2024 №183450029463 (а.с.24, 71зворот-72) щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV не відповідають критеріям правомірності, передбаченим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України та є протиправним, у зв'язку з чим суд вважає необхідним визнати таке рішення протиправним і скасувати його, та зобов'язати ГУ ПФУ у Київській області призначити, нарахувати та виплатити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 25.10.2023 року на підставі пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення”.
Щодо територіального органу ПФУ, якого належить зобов'язати відновити порушене право позивача, суд зазначає таке.
Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1,
Заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію. Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У цій справі заяву позивача від 09.01.2024 за принципом екстериторіальності розглянуло ГУ ПФУ у Київській області, яке за наслідками її розгляду прийняло оскаржуване рішення від 15.01.2024 №183450029463 про відмову позивачу у призначенні пенсії.
Отже, оскільки право позивача на призначення пенсії порушило ГУ ПФУ у Київській області, саме цей територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності належить зобов'язати відновити порушене право позивача.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеної у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі № 500/1216/23.
Щодо дати призначення пенсії, суд виходить з наступного.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як встановлено судом, 50 років (вік, з якого призначається пенсія за віком відповідно до пункту б" статті 13 Закону №1788-XII від 05.11.1991) позивачу, 24.10.1973 року народження, виповнилось 24.10.2023, із заявою про призначення пенсії позивач звернулась 09.01.2024, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою необхідного пенсійного віку. Таким чином, суд, з урахуванням ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає необхідним призначити позивачу пенсію саме з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку - 25.10.2023.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що саме рішення ГУ ПФУ у Київській області стало підставою для звернення позивача з цим позовом, суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань саме вказаного відповідача на користь позивача в рахунок повернення сплачений при подачі позову до суду судовий збір у розмірі 1211,20грн.згідно квитанції (а.с.7).
Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Андрія Саєнка, 10,м. Фастів,Київська обл., Фастівський р-н,08500, код ЄДРПОУ 22933548), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (м.Суми, вул.Степана Бандери, буд.43, 40000, код ЄДРПОУ 21108013) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 15.01.2024 №183450029463 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 25.10.2023 року на підставі пункту “б” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення”.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області в рахунок повернення сплачений при подачі позову до суду судовий збір у розмірі 1211грн.20коп.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 22.04.2024.
Суддя І.Г. Шевченко