справа №380/27196/23
19 квітня 2024 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення, -
Позивач звернувся з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2022 року у справі №640/1644/20 в частині його поновлення на посаді, що складає 667176,25 грн.
Посилається на те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2022 року у справі №640/1644/20 його поновлено на посаді начальника п'ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та в цій частині судове рішення допущено до негайного виконання. Утім, згідно наказу Офісу Генерального прокурора №994ц, позивача поновлено на вказаній посаді лише 01.09.2023 року. Отже, період затримки виконання рішення суду складає з 03.06.2022 року по 31.08.2023 року (включно). Відтак, у позивача виникло право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі на підставі ст.236 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України). Наведене і зумовило позивача звернутись до суду за судовим захистом. Просить позов задовольнити повністю.
У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що право позивача претендувати на стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі матеріальний закон пов'язує виключно із виданням роботодавцем відповідного наказу, фактичним допуском незаконно звільненого до роботи. При цьому, суд також має встановити вину роботодавця у невиданні наказу про поновлення працівника на роботі. Вказала, що згідно норм чинного законодавства, процес поновлення здійснюється за принципом диспозитивності, тобто за наявності волевиявлення особи. Для цього необхідна або заява від особи, або заява від особи, яка бажає поновитись на посаді, або відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення про поновлення на посаді. Водночас звернула увагу, що позивач не скористався правом звернення до органів державної виконавчої служби, не надав жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про відмову роботодавця виконувати рішення суду та його умислу, спрямованого на такі дії чи бездіяльність. Крім того, зазначила, що затримка з виконання судового рішення зумовлена й тим, що наказом Генерального прокурора від 17.06.2022 року №875ц позивача призначено на посаду заступника начальника відділу підготовки матеріалів щодо дисциплінарної відповідальності та звільнення прокурорів з посад управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріату) відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора на період дії воєнного стану в Україні з граничним строком перебування на вказаній посаді не більше 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану зі встановленням випробування строком на один місяць з 20.06.2022 року. Наказом Генерального прокурора від 30.08.2023 року №988ц позивача було звільнено із цієї посади. Таким чином, вказала, що позивач не міг одночасно займати посаду державної служби в Офісі Генерального прокурора та бути поновленим на посаді прокурора. З огляду на викладене, вважає, що порушень вимог ст.236 КЗпП України зі сторони Офісу Генерального прокурора не вбачається, а відтак відсутні підстави для виплати середнього заробітку у зв'язку з несвоєчасним виконанням судового рішення про поновлення на посаді. Просить відмовити в задоволенні позову повністю.
Ухвалою судді від 20.11.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 20.12.2023 року залишення без задоволення заперечення Офісу Генерального прокурора проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 20.12.2023 року відмовлено у задоволенні клопотання Офісу Генерального прокурора про залишення позовної заяви без розгляду.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2022 року у справі №640/1644/20 позов ОСОБА_1 до Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича, Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Зокрема:
визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 року №2057ц про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника п'ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури;
поновлено ОСОБА_1 з 25.12.2019 року на посаді начальника п'ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України;
стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 року по 02.06.2022 року в розмірі 1254291,35 грн;
у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено;
допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника п'ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 44136,28 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2023 року у справі №640/1644/20 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково. Абзац четвертий резолютивної частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2022 року змінено, виклавши його в такій редакції: «Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 року по 02.06.2022 року в розмірі 1252238,50 грн». У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2022 року залишено без змін.
Листом відповідача від 27.07.2023 року запрошено прибути до Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора з метою вирішення питання щодо виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2023 року у справі №640/1644/20 в частині поновлення на посаді.
31.08.2023 року позивач звернувся до Офісу Генерального прокурора із заявою щодо поновлення його з 25.12.2019 року на посаді начальника п'ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України, згідно з рішенням суду у справі №640/1644/20.
Наказом Офісу Генерального прокурора від 01.09.2023 року №994ц скасовано наказ Генерального прокурора України від 21.12.2019 року №2057ц про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника п'ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру». Поновлено ОСОБА_1 на вказаній посаді з 25.12.2019 року.
Вважаючи затримку виконання судового рішення за період з 03.06.2022 року по 31.08.2023 року (включно) протиправною бездіяльністю Офісу Генерального прокурора, внаслідок чого у нього виникло право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Зазначені обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, яке підлягає оплаті в розмірі середнього заробітку за час такої затримки.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За правилами, встановленими ст.370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), мсудове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частиною 2 ст.372 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
При цьому п.3 ч.1 ст.371 КАС України передбачено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Частиною 2 ст.235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно з ч.8 ст.235 КЗпП України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до ст.236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Середній заробіток працівника, відповідно до ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці», визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.021995 року №100 (далі - Порядок №100).
Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п.8 розділу IV Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Аналіз правових норм чинного законодавства, що регулює правовідносини в сфері проходження громадянами публічної служби та звільнення з публічної служби, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов'язковими та виконуються негайно з часу його оголошення, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Водночас, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов'язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.
Суд звертає увагу на те, що наведений обов'язок виплатити поновленій на посаді особі середній заробіток за час вимушеного прогулу, згідно ст.236 КЗпП України, не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді та пов'язаний виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі ст.236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Суд встановив, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2022 року у справі №640/1644/20 поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника п'ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 25.12.2019 року. Крім того, рішення суду у цій частині - допущено до негайного виконання.
Наказом Офісу Генерального прокурора від 01.09.2023 року №994ц скасовано наказ Генерального прокурора України від 21.12.2019 року №2057ц про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника п'ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру». Поновлено ОСОБА_1 на вказаній посаді з 25.12.2019 року.
Тобто позивача поновлено на посаді лише 01.09.2023 року, тоді як на підставі вищевказаних положень закону позивача належало поновити на посаді негайно після проголошення відповідного рішення суду від 02.06.2022 року.
Отже, в період з 03.06.2022 року по 31.08.2023 року (включно) Офіс Генерального прокурора України не виконав покладений на нього законодавством та судовим рішенням обов'язок та допустив протиправну бездіяльність щодо поновлення позивача на посаді начальника п'ятого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.
Саме означений період, на переконання суду, є періодом затримки виконання рішення суду, що обумовлює право позивача на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі відповідно до ст.236 КЗпП України.
Обраховуючи належний до виплати позивачеві середній заробіток за такий період, суд керується вимогами ст.27 Закону «Про оплату праці» та правилами, передбаченими Порядком №100, а також враховує, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2022 року у справі №640/1644/20 встановлено, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 складав 2052,85 грн (без урахування податків, зборів та обов'язкових відрахувань).
За підрахунками суду, у період з 03.06.2022 року по 31.08.2023 року (включно) припало 325 робочих днів.
Отже, середній заробіток позивача за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі відповідно до ст.236 КЗпП України складає 667176,25 грн (2052,85 грн х 325 днів).
При цьому, суд враховує, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.163.1 ст.163 Податкового кодексу України.
В підп.164.1.1 п.164.1 ст.164 Податкового кодексу України передбачено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Як видно зі змісту підп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.
Враховуючи те, що обов'язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача стосовно того, що позивачем не вчинялись активні дії для поновлення на посаді, адже приписи ч.8 ст.235 КЗпП України і приписи п.3 ч.1 ст.371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи незвернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов'язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов'язання щодо поновлення працівника на посаді.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду від 09.11.2022 року у справі №460/600/22.
Суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що наказом Генерального прокурора від 17.06.2022 року №875ц позивача призначено на посаду заступника начальника відділу підготовки матеріалів щодо дисциплінарної відповідальності та звільнення прокурорів з посад управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріату) відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора, з огляду на таке.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 14.07.2021 року у справі №1340/4393/18 зазначив: «Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі ст.1 Конвенції про захист заробітної плати №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У Рішенні від 15.10.2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст.2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника».
Більше того, як уже зазначалось вище, негайне виконання рішення суду про поновлення особи на посаді у відносинах публічної служби не ставиться у залежність від будь-яких обставин, у тому числі від перебування особи на іншій службі.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню повністю.
Щодо судового збору, то такий позивачем не сплачувався, оскільки відповідно до п.9 ст.5 Закону України «Про судовий збір» останній звільнений від його сплати.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора (місцезнаходження: вул.Різницька, 13/15, м.Київ, 01011; код ЄДРПОУ: 00034051) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2022 року у справі №640/1644/20 за період з 03.06.2022 року по 31.08.2023 року (включно) в сумі 667176 (шістсот шістдесят сім тисяч сто сімдесят шість) гривень 25 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ланкевич А.З.