07 лютого 2024 рокуСправа №160/31114/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу №160/31114/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
27.11.2023 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.08.2014 року та не здійснення перерахунку розміру пенсії; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати розмір, виплатити пенсію ОСОБА_1 з 01.08.2014 по 20.09.2022 року з компенсацією втрати частини доходу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач до 06 липня 2014 року проживала в м. Донецьку та отримувала пенсію за віком. У зв'язку з проведенням у Донецькій області АТО позивач виїхала до Ізраїлю, а виплату пенсії їй було призупинено з 01.08.2014 року. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року по справі № 160/4874/19 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області взяти на облік позивача, як пенсіонера та здійснити запит її пенсійної справи. 27.04.2020 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та просила повідомити підстави невиплати пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок. Однак відповідач листом повідомив, що позивача взято на облік з 05.11.2019 року без поновлення виплати пенсії. В подальшому на неодноразові звернення представника позивача, відповідач не здійснив поновлення виплати пенсії. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 травня 2022 року по справі 160/5613/22 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати розмір та поновити виплату пенсії позивачу та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок за заявою поданою представником. Однак постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.09.2022 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду скасовано в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати розмір пенсії. На виконання вказаного рішення, позивачу поновлено виплату пенсії за віком з 20.09.2022 року в розмірі 1089 грн. На звернення представника позивача щодо перерахунку розміру пенсії, поновлення її з дати припинення в 2014 році, з компенсацією втрати частини доходів за невиплату в передбаченому законом розмірі, відповідач листом від 20.06.2023 року в наданні відповіді відмовив. Представник позивача вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не поновлення пенсії з дати її припинення та не здійснення перерахунку розміру пенсії, звернувся до суду з позовною заявою.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.11.2023 року адміністративний позов було залишено без руху, оскільки позовна заява була подана без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.12.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/31114/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Копію ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.12.2023 року разом із копією позовної заяви з додатками було надіслано відповідачу в його електронний кабінет та отримано 08.12.2023 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься у матеріалах справи. Однак, відповідач не скористався своїм правом та не подав до суду відзив на позовну заяву у строки встановлені ухвалою суду.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив та зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб- платників податків НОМЕР_2 .
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року по справі № 160/4874/19 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області взяти на облік ОСОБА_1 як пенсіонера та здійснити запит її пенсійної справи.
05.02.2021 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про перерахунок розміру пенсії, поновлення її виплати з дати припинення на банківський рахунок відкритий в АТ КБ «ПриватБанк».
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 4807-4048/В- 01/В-0400/21 від 17.02.2021 року повідомлено, що рішення суду по справі № 160/4874/19 від 05.11.2019 року виконано, позивача взято на облік з дати набрання законної сили постанови та направлені запити до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, щодо висилки пенсійної справи.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2022 року по справі 160/5613/22 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 , зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати розмір та поновити виплату пенсії ОСОБА_1 та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок за заявою поданою представником.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20.09.2022 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2022 по справі № 160/5613/22 скасовано в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перерахувати розмір пенсії.
19.04.2023 року представник позивача звернувся до Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою, в якій просив повідомити підстави нарахування пенсії не у встановленому законом розмірі; перерахувати розмір пенсії відповідно до вимог чинного законодавства та виплатити компенсацію за невиплачену пенсію за весь час затримки, з дати припинення, за невиплату пенсії у встановленому законом розмірі з дати поновлення виплати; надіслати на адресу представника довідку про розмір нарахованої та виплаченої пенсії за віком позивачу з дати призначення по квітень 2023 року, виписку з протоколу про призначення (перерахунок) пенсії з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), яка врахована при розрахунку пенсії; повідомити дату та спосіб виплати.
Листом Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 18.05.2023 року №22724-16781/А-01/8-0400/23 повідомлено, що позивачу з 20.09.2022 поновлено виплату пенсії за віком. Виплати за рішеннями суду, якими зобов'язано здійснити поновлення пенсії і в якому не вказана кінцева дата періоду, за який слід здійснювати нарахування та виплату пенсії здійснюються до зміни умов пенсійного забезпечення особи або зміни скасування норм законодавства, якими керувався суд постановляючи своє рішення. У випадках, коли інше не зазначено у рішенні суду, пенсія поновлюється у розмірі, визначеному на дату припинення її виплати (в твердих розмірах). Належні пенсійні кошти з 20.09.2022 по 31.05.2023 у розмірі 9111.72 грн нараховані в травні 2023 року на поточний рахунок позивача, відкритий в ПАТ “ОТП Банк”, дата виплати 25 число. Інформацію про нараховані та виплачені суми пенсії з 20.09.2022 по 31.05.2023 надано в таблиці: вересень 2022 року - 399.22 грн.; жовтень 2022 року -1089,05 грн.; листопад 2022 року - 1089,05 грн.; грудень 2022 року -1089,05 грн.; січень 2023 року -1089,05 грн.; лютий 2023 року - 1089.05 грн.; березень 2023 року - 1089.05 грн.; квітень 2023року - 1089.05 грн.; травень 2023 року - 1089,05 грн., всього 9111,72 грн.
23.05.2023 року представник позивача звернувся до Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просив перерахувати розмір пенсії, поновити з дати припинення в 2014 році з компенсацією втрати частини доходів за невиплату пенсії та виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок, відкритий в АТ «ОТП Банк».
До заяви про призначення пенсії від 23.05.2023 року було надано нотаріально засвідчені довіреність та паспорт.
Листом Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20.06.2023 року №28636-21886/А-01/8-0400/23 зазначено, що у наданій сканованій ксерокопії довіреності, складеній у Державі Ізраїль, відсутній переклад на українську мову штампів та печаток, тому підстави для надання інформації щодо пенсійного забезпечення позивача відсутні.
Позивач вважаючи бездіяльність відповідача щодо не виплати пенсії з дати припинення в 2014 році та не здійснення перерахунку розміру пенсії протиправною, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до частини 1 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно приписів статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно частин 1, 2 статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 25 Конституції України визначено, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Відповідно до статті статті 46 та пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є конституційним правом кожного громадянина України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що виключно цим Законом визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням та порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно із частиною 1 статті 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципом рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно із статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Статтею 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Отже, кожен громадянин України має право на вільний вибір свого місця проживання, в тому числі й за кордоном, зі збереженням всіх конституційних прав, зокрема й права на соціальний захист, що включає право на пенсійне забезпечення громадянина.
Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 визнано неконституційними положення пункту 2 частини 1 статті 49 та друге речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 07.10.2009.
Згідно із рішенням Конституційного Суду України, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Таким чином, з 07.10.2009 порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Тобто з 07.10.2009 право громадянина на виплату йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України, щодо виплати пенсії особі під час її перебування за кордоном.
Аналогічні висновки, викладені Верховним Судом в постановах від 27.02.2018 р. у справі №127/20588/17, від 18.07.2018 р. у справі №263/3644/17, від 17.08.2018 р. у справі №667/1514/16-а, від 14.07.2020 р. у справі № 160/10737/19, від 13.10.2020 р. у справі №120/2276/19-а, від 24.11.2020 р. у справі № 815/460/18 та від 29.04.2021 р. у справі № 520/11158/19.
Як встановлено статтею 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні по справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що позивач, як громадянин України незалежно від країни свого проживання вправі користуватися конституційними правами, в тому числі й правом на пенсійне забезпечення.
Пунктами 1.1, 1.2 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного Фонду України від 25.11.2005 №22-1передбачено, що заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії- додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії- додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - вебпортал) з використанням кваліфікованого електронного підпису або електронної системи BankID відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за № 991/27436.
Заява про виплату пенсії шляхом зарахування на поточний рахунок пенсіонера в банку подається заявником згідно з Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596.
Перелік документів, необхідних для призначення, перерахунку пенсії або поновлення виплати раніше призначеної пенсії, визначений у розділі ІІ Порядку №22-1. Зокрема, пунктом 2.8 розділу ІІ Порядку №22-1 передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Відповідно до п.2.9 Порядку №22-1 під час подання заяв, передбачених пунктом 1.1розділу І, пунктом 3.1розділу III та пунктом 5.1розділу V цього Порядку, особою пред'являється паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідчення біженця або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України), свідоцтво про народження дитини (за відсутності у дитини паспорта громадянина України). Особи, які тимчасово проживають за кордоном, надсилають копії вищезазначених документів, засвідчені в порядку, визначеному пунктом 2.23 цього розділу, та документ про посвідчення факту, що фізична особа є живою.
Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно пунктів 4.2, 4.3 Порядку №22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування; проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19Порядку підтвердження наявного трудового стажу. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії; з'ясовує наявність у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом2.28розділу II цього Порядку; повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.05.2023 року позивач звернулась до Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просив перерахувати розмір пенсії, поновити пенсію з дати припинення в 2014 році з компенсацією втрати частини доходів за невиплату пенсії та виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок, відкритий в АТ «ОТП Банк».
До заяви про призначення пенсії від 23.05.2023 року було надано нотаріально засвідчені копії довіреності та паспорту.
Листом Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 20.06.2023 року №28636-21886/А-01/8-0400/23 зазначено, що у наданій сканованій ксерокопії довіреності, складеній у Державі Ізраїль, відсутній переклад на українську мову штампів та печаток, тому підстави для надання інформації щодо пенсійного забезпечення позивача відсутні.
З цього приводу суд зазначає, що відповідно до статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Для вчинення будь-яких нотаріальних дій, у тому числі, і для засвідчення правильності перекладу та копій, документи, які складено за кордоном повинні прийматися нотаріусами за умови їх легалізації або проставляння апостилю, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.
Існує два способи засвідчення: консульська легалізація та проставлення апостиля.
Легалізація документів та/або проставлення апостиля - це процес підтвердження походження документів. Як апостиль, так і легалізація підтверджують справжність підпису особи, що засвідчила документ.
Апостиль ставиться для використання документів в країнах, які підписали Гаазьку конвенцію, яка була прийнята в 1961 році, згода на обов'язковість якої надана Законом України від 10.01.2002 «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» та вступила в силу в Україні в 2003 році.
Згідно зі ст.1 Гаазької конвенції ця Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.
Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
Отже, у силу приписів пункту d ч.2 ст.1 Гаазької конвенції довіреність, видана особою приватного права, є офіційним документом та на неї поширюються вимоги цієї конвенції.
Статтею 3 цієї Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Згідно з положеннями Конвенції, документ, на якому проставлено апостиль, не потребує ніякого додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі-учасниці Конвенції.
Відповідно до статті 4 Конвенції передбачений в частині першій статті 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції.
Таким чином, для цілей прийняття документа, складеного в Ізраїлі та звільнення його від процедури консульської легалізації, він повинен містити апостиль або бути скріпленим з апостилем.
Судом встановлено, що у матеріалах справи міститься нотаріально засвідчена довіреність від 27.04.2023 року.
Означена довіреність скріплена з апостилем від 03.05.2023 року, про що свідчать його зміст.
Також, як видно з перекладу апостилю, пункту 9 зазначено: Печатка суду: Мировий Суд м. Бат Ям.
Точність перекладу печатки Апостиль на українську мову засвідчено нотаріусом.
Тобто переклад самих печаток, відбитки яких містяться на апостилі були здійснені, що видно з перекладу апостилю. Щодо круглої печатки, яка також міститься на засвідченні перекладу апостилю та довіреності, то така є печаткою самого нотаріуса, яка використовується ним у своїй діяльності, та проставлена поряд з його підписом, та не потребує додаткового перекладу.
З огляду на викладене, суд зауважує, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розгляді заяви та у наданні представнику позивача інформації щодо пенсійного забезпечення ОСОБА_1 , оформлена листом від 20.06.2023 року №28636-21886/А-01/8-0400/23, з наведених підстав є надміру формальною.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог.
При застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи Волчлі проти Франції , ТОВ Фріда проти України ).
Таким чином, суд вважає, що представником позивача дотримано вимоги п.2.9 Порядку №22-1 в частині надання документів, виданих компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, з їх легалізацією, а також надання документів складених іноземною мовою разом з їх перекладом українською мовою, засвідченим в установленому порядку.
За таких обставин, представником позивача до заяви щодо пенсійного забезпечення від 23.05.2023 року була надана належним чином оформлена довіреність на представництво інтересів ОСОБА_1 , а відтак, доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в цій частині є помилковими.
Суд звертає увагу на те, що позивач у позовній заяві просить суд визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.08.2014 року та не здійснення перерахунку розміру пенсії.
Під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб, в тому числі не прийняття рішення у випадках, коли таке рішення повинно бути прийнято відповідно до вимог закону. Сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити.
У свою чергу дії - це юридичні факти, які пов'язані з волею суб'єктів правовідносин; це поведінка людей; зовнішнє вираження волі людини. Відмінна риса даного виду юридичних фактів полягають у тому, що норми права пов'язують з ними юридичні наслідки саме в силу вольового характеру юридичних дій.
Юридичні дії - це вчинки особи, акти державних органів, інших суб'єктів, що відбуваються за волевиявленням суб'єкта правовідносин.
Як вже було зазначено, листом від 20.06.2023 року №28636-21886/А-01/8-0400/23 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області представнику позивача відмовлено у розгляді заяви щодо пенсійного забезпечення від 23.05.2023 року через відсутність перекладу на українську мову штампів та печаток, що містяться на довіреності, складеній у Державі Ізраїль.
Аналізуючи викладене, суд вважає, що саме діями відповідача, а не бездіяльністю порушено права позивача, оскільки відповідачем (дією) шляхом формування листа від 20.06.2023 року №28636-21886/А-01/8-0400/23 відмовлено у розгляді заяви від 23.05.2023 року.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи викладене, суд робить висновок, що відповідачем листом від 20.06.2023 року №28636-21886/А-01/8-0400/23 протиправно відмовлено представнику позивача у розгляді заяви щодо пенсійного забезпечення ОСОБА_1 від 23.05.2023 року.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Водночас суд враховує, що відповідач фактично не розглядав заяву представника позивача щодо пенсійного забезпечення від 23.05.2023 року по суті, а тому з метою ефективного захисту прав позивача суд вважає, що належним способом відновлення його порушеного права є зобов'язання відповідача розглянути по суті заяву ОСОБА_1 щодо пенсійного забезпечення від 23.05.2023 року.
За таких обставин у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача перерахувати розмір пенсії, поновити пенсію ОСОБА_1 з 01.08.2014 по 20.09.2022 року з компенсацією втрати частини доходу, оскільки Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не було прийнято жодного рішення по суті розгляду заяви, тож у цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Приписами частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 858,88 грн., що документально підтверджується квитанцією від 03.12.2023 року.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а тому, з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог, підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у сумі 429,44 грн.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250,262 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови, викладеної у листі від 20.06.2023 року №28636-21886/А-01/8-0400/23, в розгляді заяви ОСОБА_1 щодо пенсійного забезпечення від 23.05.2023 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути по суті заяву ОСОБА_1 щодо пенсійного забезпечення від 23.05.2023 року.
В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 429,44 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська