Справа № 453/1038/23 Головуючий у 1 інстанції: Курницька В.Я.
Провадження № 22-ц/811/508/24 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
11 квітня 2024 року м.Львів
Справа № 453/1038/23
Провадження № 22ц/811/508/24
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.
секретар Іванова О.О.
з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сколівського районного суду Львівської області, ухвалене у м.Сколе 15 грудня 2023 року у складі судді Курницької В.Я., у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення боргу ,-
встановив:
22 червня 2023 року позивач ОСОБА_4 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на її (позивача) користь 10 000 Євро боргу за договором позики, що відповідно до курсу НБУ на день позики становить 278 482 грн. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 19 серпня 2019 року він (позивач) надала відповідачу, який на той час перебував у зареєстрованому шлюбі з її ( ОСОБА_4 ) дочкою, 10 000 Євро. Вказує, що на підтвердження виникнення зобов'язання за договором позики відповідачем надано розписку. Зазначає, що у встановлений в розписці строк кошти відповідачем не повернуто. Просить позов задовольнити.
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 15 грудня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 10 000 Євро боргу за договором позики. Проведено розподіл судових витрат.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . Вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові. Вказує, що суд першої інстанції не врахував правові висновки щодо застосування ст. 1046, ст.1047 ЦК України, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, в постанові Верховного Суду від 8 жовтня 2020 року у справі №194/1126/18. Зазначає, що суд не надав належної оцінки розписці від 19 серпня 2019 року, яка не містить відомостей про передачу йому ( ОСОБА_1 ) 10 000 Євро та отримання ним цих коштів. Вказує, що ці кошти використовувалися спільно з дружиною у зв'язку із скрутним матеріальним становищем на побутові потреби та в інтересах малолітньої дитини. Стверджує, що розписка складена ним на прохання дружини.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Судом встановлено наступне.
З розписки від 19 серпня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 зобов'язався повернути 10 000 Євро ОСОБА_4 , позичені у неї терміном на 3 роки. Повну суму зобов'язався повернути до кінця обумовленого терміну. Цю розписку написано відповідачем власноручно. ОСОБА_1 свого зобов'язання не виконав, не повернув кошти ОСОБА_4 у визначений в розписці термін. Зазначені обставини відповідачем не заперечуються.
Дійсність розписки, як боргового документа, відповідачем в судовому порядку не оспорювалась.
Оскаржуване рішення мотивовано наступним.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 с. 1049 цього Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Встановлено, що відповідач не виконав грошові зобов'язання перед позивачем.
Згідно із ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із ст.ст. 204, 205 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. Відтак, недодержання форми правочину тягне за собою недійсність правочину лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.
Згідно зі ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Недійсність договору позики у зв'язку з недодержанням письмової форми законом не встановлена, а тому зобов'язання, які виникли між сторонами, є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Договір позики є реальним, одностороннім, оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона (позичальник) зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона (позикодавець) стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання грошей.
Розписка від 19 серпня 2019 року про отримання відповідачем грошових коштів від ОСОБА_4 терміном на три роки в якості позики та зобов'язання повернути їх до кінця обумовленого терміну відповідає зазначеним вимогам.
Наявність оригінала розписки у позивача (позикодавця) згідно зі статтею 545 ЦК України свідчить, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України наведені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.
Згідно із ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 545 ЦК України за договором позики на позикодавця покладається обов'язок при прийнятті виконання зобов'язання (при поверненні позики) видати позичальникові розписку про отримання предмета позики (чи його частини), або повернути йому борговий документ, або в разі неможливості повернення (наприклад, коли він втрачений) такого документа, вказати про це у виданій розписці. У свою чергу позичальник (боржник) має право затримати виконання зобов'язання, якщо борговий документ позикодавець не повертає. І навпаки, наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Згідно із ст. 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 524 цього Кодексу грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно із ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 4 липня 2018 року правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті. При визначенні зобов'язання в іноземній валюті суд не вправі змінювати грошовий еквівалент зобов'язання і в резолютивній частині рішення зазначає саме розмір іноземної валюти, що підлягає стягненню.
Відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Укладення та виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
З урахуванням встановленого, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, які не спростовані доводами апеляційної скарги. Підстави для скасування оскаржуваного рішення не встановлені.
Керуючись ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 15 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 16 квітня 2024 року.
Головуючий -______________________Т. І. Приколота
Судді: ________________Ю.Р. Мікуш ___________________ Р.В. Савуляк