19 квітня 2024 року м. Дніпросправа № 280/4017/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Юрко І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року у справі №280/4017/23 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,-
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Офісу Генерального прокурора, в якій просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2021 у справі № 640/23690/19 про поновлення позивача на роботі за період з 15.07.2021 по 31.05.2023 (включно) в сумі 917 349,40 грн, з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2021 у справі № 640/23690/19 за період з 15.07.2021 до 16.05.2023 у розмірі 881 337,75 грн (вісімсот вісімдесят одна тисяча триста тридцять сім гривень 75 копійок), з яких утримати податки та інші обов'язкові платежі. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок).
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обгрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що 16.08.2021 позивач звернувся із заявою про добровільне виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2021 в частині поновлення його на посаді в Офісі Генерального прокурора. Водночас поновлення ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній тій, яку він обіймав до звільнення, безпосередньо в Офісі Генерального прокурора з 12.11.2019 було б незаконним та необгрунтованим, оскільки суперечило б вимогам чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ (далі - Закон № 113-IX).
В той же час, зважаючи на незаконність рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2021, Офісом Генерального прокурора подано апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 19.10.2021 змінив рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2021 у справі № 640/23690/19, виклавши абзац 3 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2021 у такій редакції: « 3. Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 12.11.2019». Таким чином, ураховуючи, що лише Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 19.10.2021 прийняв рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого Генеральної прокуратури України з 12.11.2019, яке відповідає вимогам чинного законодавства України, зокрема, статті 235 КЗпП України та Закону № 113-ІХ, сталій судовій практиці Верховного Суду у аналогічних правовідносинах, а отже строк затримки виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді необхідно рахувати з наступного дня після прийняття судом апеляційної інстанції постанови від 19.10.2021, тобто з 20.10.2021. У подальшому, позивачем не вживалися будь-які дії, спрямовані на добровільне виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021 щодо поновлення його на посаді. Також позивач не скористався правом звернення до органів державної виконавчої служби, не надав жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про відмову роботодавця виконувати рішення суду та його умислу, спрямованого на такі дії чи бездіяльність.
Кадровим підрозділом Офісу Генерального прокурора 13.04.2023 ОСОБА_1 направлено лист з проханням прибути до Офісу Генерального прокурора для вирішення питання щодо виконання рішень суду в частині поновлення його на посаді. Вказаний лист направлено рекомендованим з повідомленням про вручення на адресу проживання позивача, був повернутий у зв'язку із закінченням терміну зберігання. До того ж, ОСОБА_1 направив лист Офісу Генерального прокурора від 24.04.2023 в якому повідомив, що він являється власником та керівником юридичної особи, що не дає йому можливості бути поновленим на роботі відповідно до рішень судів. Цей факт свідчить, що затримка виконання судового рішення не ґрунтуються на фактичних обставинах. А вже 29.05.2023 ОСОБА_1 подана заява про звільнення із органів прокуратури. На виконання вказаних судових рішень, постановлених у справі № 640/23690/19, наказом Генерального прокурора від 17.05.2023 № 594ц ОСОБА_1 поновлено на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 12.11.2019. При цьому затримка з виконання рішень суду зумовлена тим, що згідно з даними Єдиного реєстру адвокатів України позивач станом на 19.10.2021 здійснював адвокатську діяльність (отримав у Раді адвокатів Запорізької області свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 002723). Відповідно до вимог частини другої статті 18 Закону України «Про прокуратуру» на прокурора поширюється обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, визначені антикорупційним законодавством. Крім того, згідно зі статтею 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» робота на посадах осіб, зазначених у пункті 1 частині першій статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» є несумісною з діяльністю адвоката. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» до осіб уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування відносяться посадові та службові особи органів прокуратури. Таким чиним, як Закон України «Про прокуратуру» так і Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» виключають можливість особи одночасно обіймати посаду прокурора та займатися адвокатською діяльністю. Також суттєвою причиною затримки виконання рішення суду слугувало те, що на момент винесення судових рішень першої та апеляційної інстанції, позивач був працевлаштований. Так, з 22.10.2020 ОСОБА_1 прийнятий на посаду старшого інспектора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Запорізької обласної прокуратури, яку вій обіймає і до сьогодні. На момент його поновлення на посаді в Генеральній прокуратурі України, ОСОБА_1 не звільнився та продовжував трудові відносини із Запорізькою обласною прокуратурою. Судом першої інстанції не було враховано, що з 2020 року позивач був працевлаштований та отримував заробітну плату спочатку в ПАТ «Укргідроенерго» на посаді охоронця, а потім в Запорізькій обласній прокуратурі на посаді старшого інспектора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю (копія трудової книжки додається). Присудження сплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи, який працівник мав в цей час (пункт 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9, зі змінами). З огляду на викладене, порушень вимог статті 236 КЗпП України з боку Офісу Генерального прокурора не вбачається, а відтак у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо виплати позивачу середнього заробітку у зв'язку з несвоєчасним виконанням судового рішення про поновлення на роботі. Наказом Генерального прокурора від 17.05.2023 № 594ц ОСОБА_1 поновлено на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 12.11.2019, тобто останній день строку затримки виконання рішення суду - 16.05.2023. Таким чином, ураховуючи, що лише Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 19.10.2021 прийняв рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого Генеральної прокуратури України з 12.11.2019, яке відповідає вимогам чинного законодавства України, зокрема, статті 235 КЗпП України та Закону № 113-ІХ, сталій судовій практиці Верховного Суду у аналогічних правовідносинах, а отже строк затримки виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді необхідно рахувати з наступного дня після прийняття судом апеляційної інстанції постанови від 19.10.2021, тобто з 20.10.2021.
Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено наступне. Законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду. Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена ст. 236 КЗпП України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання обов'язків. При цьому працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі, йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов'язків. В контексті викладеного, позивач вважає безпідставними доводи представника Офісу Генерального прокурора про неподання позивачем заяви на підставі статей 21, 24 КЗпП України, яка б свідчила про його бажання та волевиявлення бути поновленим на роботі, оскільки ці правові норми визначають правила поведінки особи у правовідносинах щодо укладення трудового договору, а не щодо поновлення на посаді на підставі рішення суду. Незгода Офісу Генерального прокурора із рішенням суду першої інстанції у справі №280/4017/23 та подальше його оскарження в апеляційному порядку чи касаційному порядках не є підставою для невиконання цього рішення, яке в силу імперативних приписів частини восьмої статті 235 КЗпП України і пункту 3 частини першої статті 371 КАС України підлягає негайному виконанню в частині поновлення працівника на роботі/посаді. Позивач не обмежений у строках подання заяви про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю, а отже, міг реалізувати таке право в будь-який день, зокрема, у день видання Офісом Генерального прокурора на виконання рішення суду наказу про його поновлення на посаді. Крім того, негайне виконання рішення суду про поновлення особи на посаді у відносинах публічної служби не ставиться у залежність від будь-яких обставин, у тому числі від перебування особи на іншій службі або заняття нею адвокатською діяльністю. Питання щодо несумісностей має вирішуватися після виконання рішення суду про поновлення особи на посаді і це питання не є предметом розгляду у справі про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді. Крім того, нормами діючого Законодавства не передбачено жодних підстав для зменшення його розміру за певних обставин. Посилання відповідача на застосування до спірних правовідносин пункту 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» є не припустимим, оскільки викладені в цій постанові роз'яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП України, яку виключено на підставі Закону України № 3248-15 від 20 грудня 2005 року «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України». Після внесення змін до вказаної норми закону, закон не передбачає підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Таким чином, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, оскільки законом не передбачено будь-яких правових підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, наказом Генерального прокурора України від 04.11.2019 № 1331ц на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» ОСОБА_1 звільнено з посади старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України (а.с.18).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2021 у справі № 640/23690/19 визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України № 1331ц від 04.11.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справах Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 11.11.2019. Поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справах Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 12.11.2019. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 12.11.2019 по 14.07.2021 в сумі 790 360,95 грн. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справах Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 12.11.2019 та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в сумі 40 525,43 грн допущено до негайного виконання (а.с.110-114).
20.07.2021 позивач звернувся до Генерального прокурора із заявою про допущення виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2021 у справі № 640/23690/19 та проханням повідомити посаду та дату, з якої можливо приступити до виконання службових обов'язків (а.с.73).
Листом Офісу Генерального прокурора від 15.09.2021 № 07-1436-21 позивачу повідомлено, що питання поновлення ОСОБА_1 на посаді перебуває на розгляді у керівництва Офісу. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 передбачено попереднє повідомлення органом Казначейства про здійснення безспірного списання коштів з його рахунків, однак вказане повідомлення до Офісу не надходило. Також, позивача поінформовано, що на вказане рішення суду Офісом Генерального прокурора подано апеляційну скаргу (а.с.20).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021 у справі № 640/23690/19 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2021 змінено в мотивувальній частині, а саме викладено абзац 3 резолютивної частини в наступній редакції: « …Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 12.11.2019.». В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2021 залишено без змін (а.с.115-117).
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.01.2023 у справі № 640/23690/19 (адміністративне провадження № К/9901/42764/21) касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишено без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2021 в частині залишеній без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021 залишено без змін (а.с.118-121).
В подальшому, Офіс Генерального прокурора направив на адресу позивача лист від 13.04.2023 № 07/1/1-657вих-23, в якому просив позивача прибути до Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора з метою вирішення питання щодо виконання постанови Верховного Суду від 31.01.2023 у справі № 640/23690/19. Вказаний лист повернувся на адресу відправника у зв'язку із закінченням терміну зберігання (а.с.76-78).
24.04.2023 позивач направив до Офісу Генерального прокурора заяву, в якій повідомив, що на теперішній час він є власником юридичної особи, що не дає можливості бути поновленим на роботі відповідно до судових рішень, оскільки такі дії суперечать Закону України «Про прокуратуру» та Закону України «Про запобігання корупції». Водночас підтверджує бажання бути поновленим на роботі в органах прокуратури, у зв'язку з чим розпочав процедуру ліквідації підприємства, власником якого він є (а.с.79-80).
Наказом Генерального прокурора від 17.05.2023 № 594ц скасовано наказ Генерального прокурора від 04.11.2019 № 133ц про звільнення ОСОБА_1 та поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України з 12.11.2019. Підстава поновлення: заява ОСОБА_1 , рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2021, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021, постанова Верховного Суду від 31.01.2023 у справі № 640/23690/19. Із зазначеним наказом позивач ознайомлений 01.06.2023 (а.с.19).
29.05.2023 ОСОБА_1 направив заяву до Генерального прокурора, в якій просив звільнити його із займаної посади та органів прокуратури за власним бажанням у зв'язку з переїздом на проживання до іншої місцевості (а.с.83).
Наказом Генерального прокурора від 30.05.2023 № 670ц у зв'язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 7 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру») звільнено ОСОБА_1 з посади старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та з органів прокуратури з 01.06.2023 (а.с.84).
Позивач, у зв'язку із затримкою виконання відповідачем рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2021 у справі № 640/23690/19 про поновлення його на роботі, звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що позивач має право відповідно до вимог статті 236 КЗпП України на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2021 у справі № 640/23690/19 про поновлення його на посаді.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною п'ятою статті 124 Конституції України, встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
За змістом статті 14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до приписів статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Частиною сьомою статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Статтею 236 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено наявними у справі доказами, 17.05.2023 Генеральний прокурор видав наказ № 594ц, за змістом якого наказ Генерального прокурора від 04.11.2019 № 133ц про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого слідчого в особливо важливих справах четвертого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та поновлено ОСОБА_1 на такій самій посаді з 12.11.2019.
Враховуючи те, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2021 у справі № 640/23690/19 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді відповідач був зобов'язаний виконати негайно, проте виконав його лише 17.05.2023, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність в цій справі затримки виконання судового рішення про поновлення позивача на посаді.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
З урахуванням п. 8 Порядку № 100, яким передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком, судом першої інстанції розраховано середній заробіток позивача за затримку його поновлення за рішенням суду.
На підставі листів Міністерства праці та соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу» (від 12.08.2020 № 3501-06/219, 12.08.2021 № 47-03/520), а щодо 2023 року враховуючи положення Закону України від 15.03.2022 № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» суд першої інстанції встановив, що кількість робочих днів за період з 15.07.2021 по 16.05.2023 (включно) становить 465 днів (2021 рік: липень 12 днів; серпень 21 день; вересень 22 дні; жовтень 20 днів; листопад 22 дні; грудень 22 дні; 2022 рік: січень 19 днів, лютий 20 днів, березень 22 дні, травень 20 днів, квітень 20 днів, червень 20 днів, липень 21 день, серпень - 22 дні, вересень - 22 дні, жовтень - 20 днів, листопад - 22 дні, грудень 21 день; 2023 рік: січень 22 дні; лютий 20 днів; березень 23 дні; квітень 20 днів; травень 12 днів).
Згідно з довідкою Офісу Генерального прокурора від 28.06.2023 № 21-285зп середньоденна заробітна плата позивача становить 1895,35 грн.
Таким чином, сума середнього заробітку позивача за час затримки виконання судового рішення про поновлення його на роботі за період з 15.07.2021 до 16.05.2023 (включно) становить 881337,75 грн (465 робочих днів х 1895,35 грн) та належить стягненню з Офісу Генерального прокурора на користь позивача.
Верховний Суд неодноразово викладав висновки щодо застосування статті 236 КЗпП України стосовно виконання рішення суду про поновлення на роботі/посаді, яке допущене до негайного виконання.
Так, зокрема у постанові від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.
Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Верховний Суд у цій справі підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.
Як зауважив Верховний Суд у справі № 640/19103/19 відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Верховний Суд наголосив, що наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.
У підсумку суд касаційної інстанції у справі № 640/19103/19 констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Вказана правова позиція щодо застосування приписів статті 236 КЗпП України неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.02.2018 у справі №807/2713/13-а, від 27.06.2019 у справі №821/1678/16, від 31.07.2019 у справі №813/593/17, від 25.09.2019 у справі №813/4668/16, від 27.11.2019 у справі №802/1183/16-а, від 19.12.2019 у справі №2а-7683/12/1370, від 05.02.2020 у справі №815/1676/18, від 05.03.2020 у справі №280/360/19, від 26.11.2020 у справі №500/2501/19, від 19.04.2021 у справі №826/11861/17, від 24.06.2021 у справі №640/15058/19, від 20.07.2021 у справі №826/3465/18, від 21.10.2021 у справі № 280/5260/19, від 27.01.2022 у справі № 580/5185/20, від 09.11.2022 у справі № 460/600/22, від 23.03.2023 у справі № 420/8539/21 та від 27 квітня 2023 року у справі № 460/9512/21.
Практика Верховного Суду щодо застосування вказаної норм права є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи, тож колегія суддів вважає за необхідне застосувати їх до спірних правовідносин.
Доводи скаржника стосовно того, що лише внаслідок зміни 19.10.2021 року Шостим апеляційним адміністративним судом рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2021 у справі № 640/23690/19 в частині органу поновлення позивача на посаді, стало можливим виконання судового рішення, колегією суддів відхиляються, позаяк аналіз статей 235, 236 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає одразу після проголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде в подальшому це рішення суду оскаржуватися та результатів його оскарження в апеляційному чи касаційному порядках .
Такий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 26.11.2020 у справі № 500/2501/19, від 24.12.2020 у справі № 807/2434/15, від 28.05.2021 у справі № 380/2355/20.
Приписами частини восьмої статті 235 КЗпП України та пункту 3 частини першої статті 371 КАС України визначено, що прийняте судом рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Рішення про поновлення на роботі вважається виконаним, зокрема, з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
При цьому, незгода Офісу Генерального прокурора із рішенням суду першої інстанції у справі № 640/23690/19 та подальше його оскарження в апеляційному порядку чи касаційному порядках не є підставою для невиконання цього рішення, яке в силу імперативних приписів частини восьмої статті 235 КЗпП України і пункту 3 частини першої статті 371 КАС України підлягає негайному виконанню в частині поновлення працівника на роботі/посаді.
Водночас, у разі, якщо таке судове рішення буде скасоване в певній частині в апеляційному чи касаційному порядку, відповідач не позбавлений можливості звернутися до суду із відповідною заявою в порядку статті 361 КАС України про його перегляд за нововиявленими обставинами.
Колегія суддів також вважає за необхідне врахувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.11.2022 у справі № 460/600/22, який урахувавши раніше висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування статті 236 КЗпП України, зазначив, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і приписи пункту 3 частини першої статті 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передусім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи незвернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов'язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов'язання щодо поновлення працівника на посаді.
Щодо покликання апелянта на ту обставину, що як Закон України «Про прокуратуру», так і Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» виключають можливість особи одночасно обіймати посаду прокурора та займатися адвокатською діяльністю, то апеляційний суд вважає такі доводи безпідставними до спірних правовідносин, зважаючи на те, що предметом даного спору є стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на посаді, а питання несумісності вирішується вже після поновлення на посаді.
Крім того, за приписами ч. 2 ст. 7 Закону України «Про адвокатуру» у разі виникнення обставин несумісності, встановлених частиною першою цієї статті, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності.
Отже, у спірних правовідносинах обставина зайняття позивачем адвокатською діяльністю не впливала на можливість його поновлення на посаді прокурора на підставі судового рішення, оскільки відповідно до приписів Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» він має право протягом трьох днів з цього часу вчинити дії щодо зупинення адвокатської діяльності, усунувши таким чином обставини несумісності.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 28 липня 2022 року у справі № 640/2806/21
Стосовно необхідності застосування до спірних правовідносин приписів пункту 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1192 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», то вказані доводи відповідача є безпідставними, враховуючи, що наведені висновки грунтувались на редакції частини третьої статті 117 КЗпП України, яку виключено на підставі Закону України № 3248-15 від 20 грудня 2005 року «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України». Після внесення змін до вказаної норми КЗпПУ, вказаний кодекс не передбачає підстав для зменшення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Щодо доводів Офісу Генерального прокурора про необхідність розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження, колегія суддів враховує, що ця справа у розумінні частини шостої статті 12 КАС не належить до справ незначної складності. Водночас така її характеристика автоматично не відносить її до тієї категорії справ, які обов'язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Отож, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов'язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).
Ця справа не належить до категорії справ, які не можуть розглядатися за правилами спрощеного провадження у значенні згаданих статей, водночас суд (першої інстанції), беручи до уваги передбачені частиною третьою статті 257 КАС України чинники, може розглянути її за правилами загального позовного провадження, якщо дійде такого висновку.
Таким чином, розгляд цієї справи за правилами спрощеного провадження не вплинув на остаточний результат апеляційного перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції.
Також, апелянт вважає, що виплата витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн, присуджена рішенням суду першої інстанції є неспівмірним зі складністю справи, витраченого часу, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, з чим суд апеляційної інстанції не може погодитись за наступних обставин.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката наведено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Колегія суддів звертає увагу, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Так, суд першої інстанції врахував: доводи відповідача стосовно завищення заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу; той факт, що предмет спору та характер спірних відносин у справі не є складними, обсяг наданих послуг та витраченого адвокатом часу, та зменшив заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу з 5000 грн до 3000 грн.
Колегія суддів вважає, що вказана сума є співмірною до обсягу послуг у цій справі, тому саме така сума правничої допомоги підлягає стягненню на користь позивача, як правильно визначив і суд першої інстанції.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
З урахуванням приведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року у справі №280/4017/23 - залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та не підлягає оскарженню у касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко