15 квітня 2024 рокуСправа №160/3156/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «КВАРТА-М» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №005007 від 09.08.2023р., -
02.02.2024р. Приватне підприємство «КВАРТА-М» звернулося з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті та, з урахуванням уточненого адміністративного позову від 08.02.2024р., просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову №005007 від 09.08.2023р. про застосування адміністративно-господарського штрафу;
- стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що за вищенаведеною оспорюваною постановою до позивача було застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 грн. за порушення вимог ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: на момент перевірки у водія ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом Scania днз НОМЕР_1 , що належить позивачеві, відсутня картка водія згідно акту перевірки від 14.07.2023р. №004109. Позивач з вказаною постановою не згоден, оскільки наведений вище автомобіль дійсно належить позивачеві, проте, він (автомобіль) здається в оренду ТОВ «ДК ДНІПРО-ТРЕЙД» відповідно до договору №19/20-ДК від 23.12.2019р. та акту приймання-передавання до цього договору, з метою здійснення господарської діяльності згаданого підприємства, водій ОСОБА_1 працює у ТОВ «ДК ДНІПРО-ТРЕЙД» згідно до копії наказу, що додана до позову, а відповідно, вважає, що позивач не має відношення до порушення, зазначеного у вищенаведеному акті від 14.07.2023р. №004109 та у оспорюваній постанові, оскільки не мав статусу автомобільного перевізника щодо даного транспортного засобу під час порушення та не може бути суб'єктом відповідальності; у відповідності до абз. 3 ч.1 ст.60 Закону №2344-Ш за надання послуг з перевезення вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону - штраф становить у розмірі тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян(17000 грн.), тоді як згідно до вимог ч.8 ст.53, абз.11 ч.1 ст.60 Закону №2344-Ш за порушення режиму праці водіями адміністративно-господарські санкції застосовуються до автомобільних перевізників, які здійснюють міжнародні автомобільні перевезення у розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян(680 грн.). За викладеного, позивач вважає, що обов'язок ведення реєстраційних листків режиму праці та відпочинку водіїв тахокарт, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та відповідальність за недотримання вказаних вимог, покладений на тих водіїв, які здійснюють лише міжнародні автомобільні перевезення; додатково у заяві про надання доказів від 28.02.2024р. зазначив, що норми Закону №2344 мають вищу юридичну силу ніж положення Наказу №340, тому його приписи розповсюджуються лише на водіїв, які здійснюють міжнародні автомобільні перевезення; отримання тимчасового реєстраційного талону у органах МВС під час передачі транспортних засобів в оренду здійснюється тільки за бажанням власника або орендаря транспортного засобу відповідно до п.16 постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.1998р. №1388 (а.с.26-28, 36-38).
Ухвалою суду від 14.02.2024р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, розгляд даної справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 14.03.2024р. відповідно до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та, зокрема, запропоновано відповідачеві протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали суду надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази в обґрунтування правомірності застосування штрафу до позивача (власника ТЗ) з урахуванням того, що даний транспортний засіб перебував в оренді ТОВ «ДК ДНІПРО-ТРЕЙД», виходячи з приписів ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.30).
На виконання вимог вищенаведеної ухвали суду відповідачем через систему «Електронний суд» 11.04.2024р. був поданий відзив на позов, у якому відповідач просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що у відповідності до приписів ст.ст.34,48 Закону №2344-Ш на автомобільного перевізника покладено обов'язок забезпечити використання транспортного засобу на законних підставах, оформити інші документи, передбачені законодавством (товарно-транспорту накладну на вантаж або інший визначений законом документ на вантаж), які повинні мати при собі та пред'являти до перевірки водії таких транспортних засобів при перевезенні вантажів. Так, згідно акту від 14.07.2023р. №004109 під час проведення перевірки було виявлено порушення ст.ст.34,48 наведеного Закону, п.6.3 Наказу від 07.06.2010р. №340, а саме: була відсутня індивідуальна контрольна книжка водія ОСОБА_1 . А отже, відповідач вважає, що на підставі вказаного акту перевірки правомірно була прийнята оспорювана постанова, у якій посадовими особами відповідача було зазначене і конкретизоване порушення позивача, при цьому, відповідач вказав, що саме суб'єкт господарювання зацікавлений у доведенні своєї позиції, яка може вплинути на результат розгляду справи, проте, відповідних доказів (перебування автомобілю в оренді у іншої юридичної особи) ні в момент перевірки, ні під час розгляду справи позивач відповідачу не надав, відтак, на думку відповідача, доводи позивача, наведені у позові, є безпідставними. Щодо твердження позивача про те, що він не є автомобільним перевізником за наведеним порушенням, то відповідач вказав, що під час проведення перевірки договір оренди водієм не надавався; до перевірки була надана видаткова накладна без зазначення у ній автомобільного перевізника, хоча, при перевезенні вантажу у водія мають бути наявні документи, що підтверджують використання транспортного засобу на законних підставах за ст.48 Закону №2344-Ш, у тому числі товарно-транспортна накладна на вантаж; позивач згідно відомостей з ЄДРПОУ за КВЕД-2010 надає послуги з перевезення вантажним автомобільним транспортом (клас 49.41), а відповідно, власник транспортного засобу, передаючи право керування вантажного автомобілю іншим особам, повинен усвідомлювати про настання відповідальності, встановленої Законом №2344-Ш; для притягнення особи до відповідальності основну інформацію несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу) подає посадовій особі відповідача в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до відповідальності, натомість, подання доказів, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися з розумною критикою, а також у взаємозв'язку із документами, які були надані в момент перевірки, про що зазначено і у постанові Верховного Суду від 19.10.2023р. у справі №640/27759/21; думка позивача, що вимоги пункту 6.3 Наказу №340 поширюється виключно на міжнародні перевезення є помилковою, оскільки норми згаданого Наказу поширюються саме на автомобільних перевізників, які здійснюють внутрішні перевезення. За викладеного, відповідач вважає, що доводи позивача, викладені у позові, не підтверджують порушення в діях контролюючого органу під час проведення рейдової перевірки, тому оскаржуваний акт індивідуальної дії є таким, що прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства (а.с.39-53).
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Таким чином, дана адміністративна справи вирішується 15.04.2024р., тобто, у межах строку, визначеного ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Приватне підприємство «КВАРТА-М» 21.02.2013р. зареєстроване як юридична особа за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Енергетична, будинок 14-а, серед видів діяльності позивача за КВЕД є, зокрема, і - 49.41 - вантажний автомобільний транспорт, 49.42 - надання послуг з перевезення речей (переїзду), 77.12 - надання в оренду вантажних автомобілів, що підтверджується інформацією, наведеною у копії Витягу з ЄДРПОУ, наявного в матеріалах справи (а.с.17-18, 85).
14.07.2023р. державними інспекторами відповідача, на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 07.07.2023р. №014526 об 08 год.00 хв. на а/д Н-30 Стрий - Тернопіль-Кропивницький-Знам'янка-Луганськ-Ізварене, було здійснено рейдову перевірку транспортного засобу - марки SCANIA-фургон ізотермічний, номерний знак НОМЕР_1 , що належить ПП «КВАРТА-М», під керуванням водія ОСОБА_1 , у ході якої було виявлено таке порушення, а саме:
- ст.34 Закону України «Про автомобільний транспорт» перевізник не забезпечив виконання вимог цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезень вантажів, а саме: відсутня індивідуальна контрольна книжка водія ОСОБА_1 , чим порушено вимоги п.6.3 Наказу МТЗУ №340 від 07.06.2010р. відповідальність за яке передбачена ч.1 абз. 3 ст.60 Закону - перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.48 цього Закону, що підтверджується змістом копії акту перевірки № 004109 від 14.07.2023р., наявної у справі (а.с.5, 72).
Також зі змісту копії наведеного акту перевірки видно, що у ньому міститься відмітки про те, що водій ОСОБА_1 від підпису та надання пояснень відмовився (а.с.5,72).
Згідно копії електронного повідомлення №55338/23/24 від 24.07.2023р. про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, позивача було повідомлено про те, що розгляд справи за актом перевірки №004109 від 14.07.2023р. відбудеться 09.08.2023р. (а.с.71).
За результатами розгляду вищенаведеного порушення на підставі наведеного акту перевірки посадовою особою відповідача 09.08.2023р. було прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №005007 за якою за порушення ст.ст.34,48 Закону України «Про автомобільний транспорт», п.6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом МТЗУ 07.06.2010 №340, що підтверджується актом №004109 від 14.07.2023р. відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», до позивача було застосовано штраф у сумі 17000 грн., що підтверджується змістом копії відповідної постанови (а.с.6, 70).
Позивач, вважаючи наведену постанову такою, що порушує його права та інтереси, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами про визнання її протиправною та скасування.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулює Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001р. № 2344-Ш (далі - Закон № 2344-Ш), Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006р. №1567 (далі - Порядок №1567), Інструкція з використання пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, яка затверджена наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010р. № 385 (далі - Наказ № 385) та Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом МТЗУ 07.06.2010 №340 ( далі - Положення №340).
Щодо наявності у відповідача повноважень на проведення перевірок на транспорті.
Статтею 6 Закону №2344-Ш передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, у тому числі, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільним перевізником вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті.
Частинами 14,17 статті 6 Закону №2344-Ш встановлено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланової і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно до приписів наведеного Порядку №1567 визначено, що державному контролю підлягають усі транспорті засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи.
Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті відповідно до п.1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015р. №103.
Згідно з п.8 вказаного Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Отже, із наведених приписів чинного законодавства у сфері державного контролю на автомобільному транспорті видно, що відповідачеві, його територіальним органам, а відповідно, і їх посадовим особам надані повноваження на проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), тому слід дійти висновку, що рейдова перевірка (перевірка на дорозі), яка відбулася 14.07.2023р. відповідачем проведена у межах наданих його повноважень, визначених вищенаведеними приписами Закону №2344-Ш, Порядку №1567 та Положення про Укртрансбезпеку.
Щодо доводів позивача з приводу того, що обов'язок ведення реєстраційних листків режиму праці та відпочинку водіїв тахокарт, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та відповідальність за недотримання приписів ч.8 ст.53, абз.11 ч.1 ст.60 Закону №2344-Ш (управління ТЗ без контрольних пристроїв), покладений на водіїв, які здійснюють лише міжнародні автомобільні перевезення, суд зазначає про таке.
Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах ( ст.33 Закону №2344-Ш).
Згідно вимог ст.34 Закону №2344-Ш визначено, що автомобільний перевізник повинен, зокрема, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства.
Приписами ст.49 згаданого Закону №2344-Ш установлено, що водій транспортного засобу зобов'язаний, зокрема, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
У відповідності до вимог ст.48 Закону №2344-Ш передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
У відповідності до ч.8 ст.53 Закону №2344-Ш визначено, що водії транспортних засобів, що належать резидентам або нерезидентам України, зобов'язані допускати до перевірки тахографів посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, надавати їм реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти, а також, у разі якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв.
Також, і за приписами абзацу 4 пункту 3.3 Наказу №385 передбачено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, має мати при собі протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
При цьому, згідно до норм ст.18 Закону №2344-Ш встановлено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані, зокрема, організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону.
А за приписами абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344-Ш передбачено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт застосовуються адміністративно-господарські штрафи, за, зокрема, надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - саме до автомобільного перевізника.
При цьому, здійснення перевезення вантажів автомобільним транспортом без оформлення документів, перелічених у ст.48 наведеного Закону, без забезпечення їх наявності та не пред'явлення під час перевірки водієм такого транспортного засобу, тягне за собою відповідальність саме для автомобільного перевізника та у розмірах, встановлених абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344-Ш.
Отже, у розумінні зазначених норм, контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися автомобільним перевізником, незалежно від протяжності маршрутів, а також від виду перевезення - внутрішнього чи міжнародного.
Таким чином, аналіз наведених приписів, спростовує аргументи позивача про те, що відповідальність за перевезення вантажів без оформлення документів, зокрема, за відсутності індивідуальної контрольної книжки у водія ТЗ, покладається на водія, оскільки саме автомобільний перевізник має забезпечити та здійснити контроль за наявністю таких документів у водія виходячи з вимог вищенаведених приписів ст.18, 34,48, 49 та абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344-Ш.
Також слід зазначити і про те, що Положення №340 встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку.
Так, відповідно до п.1.3 наведеного Положення №340 його вимоги поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
А отже, із аналізу зазначених норм слідує, що Положення №340 поширюються у тому числі і на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення вантажів.
За таких обставин, слід дійти висновку, що аргументи позивача про те, що вказані приписи Положення №340 розповсюджуються лише на водіїв, які здійснюють вантажні міжнародні перевезення є неспроможними, оскільки спростовуються змістом п.1.3 згаданого Положення №340, якими передбачено, що його положення поширюються у тому числі і на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення вантажів.
Окрім того, пунктом 6.1 Положення №340 передбачено, що вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Пунктом 6.3 згаданого Положення №340 визначено, що водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).
Системний аналіз наведених вище правових норм надає підстави суду для висновку, що положеннями Закону №2344-Ш передбачено необхідність наявності як у автомобільного перевізника, так і у водія інших документів, передбачених законодавством, а такий документ як індивідуальна контрольна книжка водія є іншим документом в розумінні ст.48 Закону №2344-Ш, який повинен бути пред'явлений особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху.
Отже, посилання позивача на те, що відсутність індивідуальної контрольного книжки у водія під час проведення перевірки є відповідальністю лише водія за абз. 11 ч.1 ст.60 Закону №2344-Ш (штраф 680 грн.) є неспроможними, оскільки спростовуються вище проаналізованими приписами чинного законодавства за якими передбачено обов'язок саме автомобільного перевізника забезпечити контроль за наявністю у водія всіх необхідних документів, на підставі яких здійснюються вантажні перевезення, та за їх відсутність у водія в момент перевірки, відповідальність покладена саме на автомобільного перевізника за абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344-Ш.
Крім цього, наявність при собі у водія на момент проведення перевірки, зокрема, індивідуальної контрольної книжки водія - в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, передбачено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №385 від 24.06.2010 та вищенаведеним Положенням №340.
Аналогічні висновки щодо застосування наведених вище правових норм викладено і у постанові Верховного Суду від 11.02.2020р. у справі №820/4624/17.
Таким чином, в розумінні вказаних норм водій транспортного засобу марки SCANIA-фургон ізотермічний, номерний знак НОМЕР_1 , що належить ПП «КВАРТА-М», у момент проведення рейдової перевірки 14.07.2023р. зобов'язаний був надати посадовим особам відповідача, зокрема, документ, що підтверджує використання транспортного засобу на законних підставах (зокрема, договір оренди автомобілю), товарно-транспорту накладну на вантаж, оформлену у встановленому законодавством порядку та інші документи у відповідності до вимог Наказу №385 та Положення №340, якими, у даному випадку, є індивідуальна контрольна книжка водія.
Разом з тим, як встановлено судом із наданих копій документів, водієм вказаного транспортного засобу ОСОБА_1 в момент проведення перевірки посадовим особам відповідача ні договору оренди згаданого автомобілю іншою юридичною особою, ні товарно-транспортної накладної на вантаж, ні індивідуальної контрольної книжки водія до перевірки не надавалось (такі докази в матеріалах справи відсутні).
З матеріалів справи вбачається, що в момент проведення спірної рейдової перевірки вказаним водієм до перевірки було надано лише видаткову накладну від 14.07.2023р. №РирМ-0071592, у якій зазначено лише одержувача вантажу - ФОП ОСОБА_2 , адресу постачання: АДРЕСА_1 , автомобіль SCANIA, експедитор - водій ОСОБА_3 , що підтверджується змістом копії наведеної видаткової накладної (а.с.74-76).
Разом з тим, у відповідності до вимог ст.48 Закону №2344-Ш передбачено, що при оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов'язкові реквізити:
- дата і місце складання;
- вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);
- автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім'я, по батькові водія та номер його посвідчення;
- вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);
- транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто;
- пункти завантаження і розвантаження.
Таким чином, із аналізу наведеної норми слідує, що документи на вантаж, зокрема, товарно-транспортна накладна в обов'язковому порядку повинна містити інформацію про вантажовідправника, автомобільного перевізника, вантажоодержувача, пункти завантаження і розвантаження.
Проте, надана водієм ОСОБА_1 досліджена судом видаткова накладна від 14.07.2023р. №РирМ-0071592, вище переліченим приписам не відповідає, оскільки не містить інформації про автомобільного перевізника, а відповідно, не може бути прийнята судом в якості належного доказу на підтвердження того, що позивач за даним порушенням не виступав автомобільним перевізником у відповідності до вимог ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, судом критично надається оцінка аргументам позивача з приводу того, що він не є автомобільним перевізником за даним правопорушенням, оскільки зазначене твердження спростовується змістом витягу з ЄДРПОУ стосовно позивача, з якого видно, що серед видів господарської діяльності позивача зазначено, у тому числі і КВЕД 49.41, 49.42 - надання послуг перевезення речей (переїзду), вантажний автомобільний транспорт (а.с.85).
Так, на підставі поданих водієм вказаних документів, зокрема, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 вказаного автомобіля під час перевірки уповноваженими особами відповідача було встановлено, що він належить позивачеві, про що свідчить і зміст копії такого свідоцтва, наявного у справі та доданого позивачем до позову (а.с.7).
Разом з тим, документів з приводу того, що згаданий вище транспортний засіб - марки SCANIA-фургон ізотермічний, номерний знак НОМЕР_1 , що належить ПП «КВАРТА-М», перебував у оренді у ТОВ «ДК ДНІПРО-ТРЕЙД» згідно договору оренди №19/20-ДК від 23.12.2019р. та акту приймання-передавання до нього, в момент проведення рейдової перевірки 14.07.2023р., водієм ТЗ ОСОБА_1 таких документів посадовим особам відповідача надано не було (такі докази в матеріалах справи відсутні).
Як уже зазначалося вище, товарно-транспортна накладна на вантаж, який перевозився даним автомобілем була відсутня, а видаткова накладна не містила інформації про автомобільного перевізника взагалі, що не спростовано позивачем жодними іншими доказами.
Судом також враховується і те, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема, інформацію про автомобільного перевізника.
В цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Натомість, нові докази (у даному випадку договір оренди автомобілю), які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися з розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв'язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.
Такий правовий висновок узгоджується і з висновком Верховного Суду у його постанові від 19.10.2023р. у справі №640/27759/21.
А відповідно, з урахуванням наведеної правової позиції Верховного Суду, яка є обов'язковою для врахування адміністративними судами та аналізу наведених обставин у даній справі (встановлення судом фактів не надання договору оренди водієм транспортного засобу ОСОБА_1 в момент проведення перевірки, а надання такого копії договору лише до суду) та норм чинного законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем вищенаведеними дослідженими доказами не доведено факту того, що він не був автомобільним перевізником за даним перевезенням вантажу 14.07.2023р. виходячи з того, що транспортний засіб належить позивачеві та за змістом витягу з ЄДРПОУ щодо видів діяльності позивача, останній є автомобільним перевізником(а.с.85).
При цьому, суб'єктом відповідальності за ст.60 Закону №2344-Ш є автомобільний перевізник.
Автомобільного перевізника статтею 1 Закону №2344-Ш визначено як фізичну або юридичну особу, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Згідно ст.33 Закону №2344-Ш автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажу на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послуги згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законним підставах.
Так, судом установлено, що при оформленні матеріалів перевірки відомості про автомобільного перевізника взято посадовими особами Укртрансбезпеки з пред'явленого водієм свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу - марки SCANIA-фургон ізотермічний, номерний знак НОМЕР_1 , серії НОМЕР_2 , що належить ПП «КВАРТА-М» (позивачеві у справі), що підтверджується змістом акту перевірки від 14.07.2023р. №004109 та копією наведеного свідоцтва (а.с.5,7).
Як уже зазначалося судом вище, позивачем до позову не було додано жодних доказів на підтвердження того, що водій ОСОБА_1 в момент перевірки 14.07.2023р. надавав посадовим особам відповідача будь-які документи, які б свідчили про передачу транспортного засобу позивачем у законодавчо встановленому порядку у користування третім особам.
А таких зазначених вище обставин, згідно проведеного аналізу наявних в матеріалах справи копій документів, судом також не було встановлено.
У відповідності до пункту 16 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 №1388, за бажанням власника транспортного засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, сервісний центр МВС видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.
Порядок видачі тимчасового реєстраційного талона регламентовано Інструкцією про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженою наказом МВС від 11.08.2010 №379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.01.2011 за №123/18861(далі - Інструкція №379).
Так, відповідно до пункту 6.3 названої Інструкції №379 передбачено, що якщо власник ТЗ передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження ТЗ іншій фізичній або юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою (додатки 1 і 2), поданою ними особисто або уповноваженим представником (за винятком випадків, коли в Центрі наявні інформація про анулювання таких повноважень), працівниками Центру оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження ТЗ.
Копія документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження ТЗ, долучається працівниками Центру до матеріалів видачі тимчасового реєстраційного талона.
Отже, із аналізу наведених підзаконних нормативно-правових актів, прийнятих на виконання вимог Закону України «Про автомобільний транспорт», слідує, що для транспортних засобів, що перебувають, зокрема, у користуванні (оренді) юридичних осіб, реєстраційним документом, наявність якого є обов'язковою згідно з вимогами статей 39,48 згаданого Закону №2344-Ш, є тимчасовий реєстраційний талон на транспортний засіб.
Правову позицію щодо необхідності оформлення тимчасового реєстраційного талону на транспортний засіб, який передано в тимчасове законне користування іншим особам, висловив і Верховний Суд у постанові від 20.12.2018р. у справі №804/8740/16, в якій зазначено, що попри те, що наведені положення п.6.3 Інструкції №379 та п.16 Порядку №1388 передбачають видачу тимчасового талону на транспортний засіб за зверненням користувача транспортного засобу, все ж його наявність, а відповідно і необхідність звернутися про його отримання, встановлена Законом України «Про автомобільний транспорт».
Як встановлено судом у ході рейдової перевірки 14.07.2023р. водій не надав не тільки договору оренди транспортного засобу, а й не надав і тимчасового реєстраційного талону на право користування транспортним засобом перевізника.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що недотримання позивачем вищенаведених приписів чинного законодавства щодо не оформлення передачі у користування (оренду) третім особам транспортного засобу, який належить йому на праві власності, з метою здійснення вантажних перевезень на комерційній основі, викликає автоматичне визначення відповідальною особою за вчинення адміністративних правопорушень саме особу(фізичну або юридичну), за якою зареєстрований такий транспортний засіб.
Таким чином, з урахуванням того, що адміністративно-господарські штрафи за абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344-Ш за перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, застосовуються саме до автомобільних перевізників та враховуючи, що на момент перевірки 14.07.2023р. позивач виступав саме як автомобільний перевізник за даним порушенням (інших доказів матеріали справи не містять), оскільки є власником вищезазначеного транспортного засобу, позивач не довів, що вантаж перевозився іншою юридичною особою, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно притягнуто саме позивача до відповідальності та накладено стягнення у розмірі 17000 грн. за оспорюваною постановою.
Що стосується аргументів позивача з приводу неправильної кваліфікації виявленого порушення саме за абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-Ш (слід було застосувати штраф за абзацом 11 частини 1 статті 60 Закону №2344-Ш), то такі аргументи позивача є необґрунтованими та спростовуються наступним.
Так, згідно до абзацу 11 частини 1 статті 60 Закону №2344-Ш передбачено, що штраф у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (680 грн.) застосовується до автомобільних перевізників за управління транспортними засобами при здійсненні міжнародних автомобільних перевезень без контрольних пристроїв (тахографів) реєстрації режимів праці чи відпочинку водіїв транспортних засобів чи вимкненими такими контрольними пристроями (тахографами) або без щоденних реєстраційних листків режимів праці та відпочинку.
Разом з тим, за матеріалами справи судом не встановлено фактів того, що посадовими особами відповідача 14.07.2023р. при зупинці вищенаведеного ТЗ позивача під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) були зафіксовані порушення, які наведені саме у абзаці 11 частини 1 ст.60 Закону №2344-Ш, а позивачем таких доказів суду не надано, що не відповідає приписам ст.ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, слід зазначити, що вказані приписи регулюють притягнення до відповідальності автомобільного перевізника, який здійснює міжнародні автомобільні перевезення, тоді як предметом даного спору є здійснення внутрішніх вантажних автомобільних перевезень, тому посилання на необхідність застосування штрафу, встановленого саме абз.11 ч.1 ст.60 Закону №2344-Ш є безпідставним, оскільки суперечить приписам вищенаведеного законодавства.
Згідно до вимог ст.ст.73,75,76 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, і ч.1 ст.77 вказаного Кодексу, на позивача покладено обов'язок довести ті обставини на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Проте, позивачем не наведено у позові жодних обґрунтованих підстав та не надано належних доказів, які б свідчили про протиправність оспорюваної постанови з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу норм наведеного чинного законодавства у сфері автомобільного транспорту.
Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, доводи позивача з приводу того, що транспортний засіб, яким керував водій ОСОБА_1 в момент проведення перевірки 14.07.2023р. перебував в оренді ТОВ «ДК ДНІПРО-ТРЕЙД» згідно договору №19/20-ДК від 23.12.2019р., згаданий водій перебуває у штаті вказаного підприємства згідно до доданого до позову копії наказу, з огляду на те, що, як уже зазначалося судом вище, на момент проведення перевірки 14.07.2023р. вказаною особою-водієм до перевірки уповноваженим особам відповідача таких документів надано не було (копію цього договору оренди автомобілю було надано лише суду), як і не було надано і тимчасового реєстраційного талону на право користування або розпорядження транспортним засобом саме вказаним підприємством, тому наведені аргументи позивача не заслуговують на увагу.
Окрім того, судом враховується і те, що факт надання послуг з перевезення вантажу 14.07.2023р. саме ТОВ «ДК ДНІПРО-ТРЕЙД» видатковою накладною від 14.07.2023р. №РирМ-0071592, яка була надана водієм ОСОБА_1 до перевірки посадовим особам відповідача, не підтверджується, оскільки інформація у вказаній видатковій накладній про автомобільного перевізника взагалі відсутня.
А отже, під час проведення перевірки 14.07.2023р. посадовими особами відповідача було визначено автомобільного перевізника на підставі наданого їм свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 (а.с.7), яким є саме позивач (власник ТЗ), який здійснює вантажні автомобільні перевезення згідно видів його господарської діяльності згідно інформації, яка міститься у витязі з ЄДРПОУ(а.с.85) правомірно з урахуванням вимог Закону №2344-Ш та з дотриманням наведених вище підзаконних нормативно-правових актів.
Усі інші аргументи позивача вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши правомірність прийняття відповідачем оспорюваної постанови згідно до вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що при прийнятті вищевказаної постанови відповідач як суб'єкт владних повноважень діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Таким чином, судом не встановлено, а позивачем не підтверджено та не доведено жодними доказами, порушення відповідачем прав та інтересів позивача при прийнятті оспорюваної постанови, а тому у адміністративного суду підстави для її визнання протиправною та скасування відсутні.
За викладених обставин, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, тому у задоволенні даного позову позивачеві слід відмовити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, понесених позивачем під час розгляду даної справи, зокрема, судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 грн. згідно квитанції №КА9С-Т7КМ-М8КН-4945 від 02.02.2024р. (а.с.4), суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову такі судові витрати покладаються на суб'єкта владних повноважень.
Однак, виходячи з того, що у суду відсутні обґрунтовані підстави для задоволення даного позову, то і судові витрати позивача по сплаті судового збору не підлягають стягненню з відповідача - суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257- 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства «КВАРТА-М» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №005007 від 09.08.2023р. - відмовити повністю.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва