19 квітня 2024 рокуСправа №160/1629/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сидоренко Д.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військова частина НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Обставини справи: 17.01.2024 року засобами поштового зв'язку до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 27.12.2023 року про звільнення з військової служби на підставі пп.г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу";
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 27.12.2023 року про звільнення з військової служби на підставі пп.г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу";
- звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп.г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" - у зв'язку із наявністю чотирьох дітей віком до 18 років та набранням законної сили вироком суду, яким його визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років.
На виконання вимог ухвали суду від 23.01.2024 року, від позивача надійшла уточнена позовна заява, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 27.12.2023 року про звільнення з військової служби на підставі пп.г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", у зв'язку із наявністю у позивача трьох і більше дітей віком до 18 років та у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання позивачу у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 27.12.2023 року про звільнення з військової служби на підставі пп.г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" у зв'язку із наявністю у позивача трьох і більше дітей віком до 18 років та у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання позивачу у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку із наявністю у позивача чотирьох дітей віком до 18 років та набранням законної сили вироком Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу від 21.11.2023р. по справ №216/6319/23, яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст.407 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років, позивач підлягає звільненню з військової служби, проте внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, позивач не був звільнений з військової служби.
Ухвалою суду від 30.01.2024 року відкрито провадження у справі та зазначено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.
16.02.2024 року від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позов, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування правової позиції відповідач зазначає, що 02.01.2024р. на адресу військової частини НОМЕР_3 надійшов рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». Вказаний рапорт було адресовано напряму командиру військової частини НОМЕР_1 , що не відповідає вимогам пункту 233 Положення №1153 відповідно якого рапорт повинно бути подано в порядку підпорядкування.
Також позивачем до рапорту не було надано оригінали документів, які підтверджували б сімейні обставини на які він посилається у своєму рапорті, зв'язку з чим підготовано відповідь відповідно до якої солдата ОСОБА_1 повідомлено про неможливість розгляду його рапорту у зв'язку із відсутністю необхідного пакету документів, які підтвердили б підстави звільнення. Відповідь на рапорт знаходиться в штабі військової частини НОМЕР_1 , прибувши до якої військовослужбовець може її отримати.
Крім того, відповідач зазначає про те, що станом на даний момент солдату ОСОБА_1 призупинено військову службу на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.10.2022 року №318; законних підстав звільнення позивача зі служби немає, у зв'язку з чим командуванням військової частини повністю законно було відмовлено в розгляді рапорту; питання звільнення з військової служби є повноваженнями військової частини НОМЕР_1 та суд не може собою підміняти державний орган.
Станом на 19.04.2024 року відповідь на відзив від позивача на адресу суду не надходила.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Наказом командира Військової сатини НОМЕР_1 від 28.09.2022р. №286, наказано солдата ОСОБА_1 , стрільця 3 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону, вважати таким, що 17 вересня 2022 року самовільно залишив військову частину. Зарахувати в розпорядження командира частини з 27 вересня 2022 року, припинити виплату усіх видів грошового забезпечення 17 вересня 2022 року.
Наказом командира Військової сатини НОМЕР_1 від 28.10.2022р. №318, наказано солдату ОСОБА_1 , який перебуває в розпорядженні командира військової частини, який самовільно залишив військову частину 17 вересня 2022 року, не враховувати до чисельності Збройних Сил України, призупинити строк військової служби, вислугу років для призначення пенсії та вислугу у військовому званні, виплату грошового та здійснення продовольчого, речового забезпечення, виключити зі всіх видів забезпечення з 17 вересня 2022 року.
ОСОБА_1 звернувся з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 від 27.12.2023р. з проханням звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із наявністю чотирьох дітей віком до 18 років та набранням законної сили вироком суду, яким його визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк на 5 років.
В наданій до матеріалів справи копії рапорту зазначено про надання додатків, серед яких, зокрема зазначені нотаріально засвідченні копії свідоцтв про народження ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та копія вироку Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу.
Вважаючи бездіяльність військової частини НОМЕР_1 протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Положеннями Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) здійснюється правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з ч.1, 2 ст.1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 ст.2 Закону №2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Позивачем у позові зазначалося, та не заперечувалося відповідачами, що ОСОБА_1 був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації.
В той же час, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини - у зв'язку з наявністю чотирьох дітей віко до 18 років та набрання законної сили вироком суду, яким його визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст.407 КК України та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі на 5 років.
Підпунктом "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану, через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Разом з тим, підпунктом "в" п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання.
Відповідно до ч.2 п.225 розд. XII «Звільнення з військової служби» Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008) звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пунктом 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до ст.14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV (далі - Статут), із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
За загальним правилом за кожним зверненням уповноваженою особою має бути прийняте одне із рішень, або про задоволення порушеного у зверненні питання, бо про відмову у задоволенні порушеного питання.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією та законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це завжди пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, на час розгляду справи, жодної відповіді на рапорт про звільнення позивача, Військовою частиною НОМЕР_1 до суду не надано, а тому наявні правові підстави для визнання протиправною бездіяльності Військова частина НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 від 27.12.2023р. про звільнення з військової служби.
Відповідно до п.4 та п.10 ч.2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Такі рішення приймаються на підставі звернення зацікавленої особи та за результатами аналізу поданих нею документів.
Враховуючи наведене, суд вважає необхідним зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 27.12.2023 року про звільнення з військової служби.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову .
Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 73-78, 90, 139, 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) від 27.12.2023р. про звільнення з військової служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) розглянути рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) від 27.12.2023р. про звільнення з військової служби.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.В. Сидоренко