18 квітня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/9512/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жайворонок Т.Є. - головуючого, Булгакової І.В., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання - Іщука В.В.,
представників учасників справи:
позивача Міністерства оборони України - Хатунцевої І.В.,
відповідача Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» - Попічка Р.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2024
(у складі колегії суддів: Андрієнка В.В. (головуючий), Шапрана В.В., Буравльова С.І.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2023 (суддя Шкурдова Л.М.)
у справі за позовом Міністерства оборони України
до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт»
про стягнення 60 042 853,00 грн,
У червні 2023 року Міністерство оборони України (далі - Міноборони, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (далі - ДК «Укрспецекспорт», відповідач) про стягнення 60 042 853,00 грн.
Господарський суд міста Києва рішенням від 19.09.2023 закрив провадження у справі в частині вимоги про стягнення 17 187 384,48 грн боргу на підставі вимог пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України. Позовні вимоги про стягнення пені та штрафу задовольнив частково. Стягнув з ДК «Укрспецекспорт» на користь Міноборони 2 641 543,54 грн пені, 1 644 003,31 грн штрафу та 900 642,79 грн витрат зі сплати судового збору. У решті позову відмовив.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 30.01.2024 залишив указане рішення без змін.
Не погоджуючись з ухваленими судовими рішеннями в частині розподілу судових витрат, відповідач подав до Касаційного господарського суду касаційну скаргу. Просить змінити вказані судові рішення та зменшити суму стягнутих з ДК «Укрспецекспорт» витрат зі сплати судового збору до 642 832,02 грн, посилаючись на наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частиною першою статті 287 ГПК України, відповідач зазначив, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми частини дев'ятої статті 129 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 7 Закону України (далі - ЗУ) «Про судовий збір», без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.02.2020 у справі № 903/181/19, від 06.09.2021 у справі № 910/8775/20 та від 23.01.2024 у справі № 910/7984/22.
У відзиві на вказану касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду 29.03.2024, Міноборони погоджується з ухваленими судовими рішеннями. Посилаючись на вимоги статті 129 ГПК, просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.05.2022 між Міноборони (замовник) та ДК «Укрспецекспорт» (виконавець) укладено державний контракт № 403/1/22/168 на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення (далі - Контракт).
За умовами Контракту виконавець зобов'язувався поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства товар, зазначений в Специфікації (додаток № 1 до Контракту), що постачається з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а замовник - прийняти його через вантажоодержувача та оплатити такий товар (пункт 1.1).
Сторони погодили Специфікацією товарів, що поставляються за державним контрактом (додаток № 1 до Контракту), найменування товарів, їх комплектацію, кількість, ціну та загальну вартість товару, яка становить 259 840 350,00 грн.
Пунктом 2.6 Контракту передбачено, що замовник може здійснювати попередню оплату в розмірі до 97 % від вартості товару за контрактом на строк не більш, як на дев'ять місяців з дати перерахування коштів на рахунок виконавця. У разі проведення попередньої оплати товар поставляється не пізніше строку поставки товару, зазначеного у Специфікації.
Датою виконання виконавцем зобов'язань з поставки товару є дата початку приймання згідно акта приймання-передачі (пункт 3.4 Контракту). Виконавець зобов'язаний поставити товар згідно з умовами пункту 4.1 Контракту не пізніше строку, визначеного у Специфікації.
Специфікацією сторони погодили, що виконавець зобов'язаний поставити товари згідно з умовами Контракту не пізніше 30.06.2022.
Відповідно до платіжного доручення № 403/1/230 позивачем 06.06.2022 на виконання пункту 2.6 Контракту здійснено попередню оплату у сумі 252 045 000,00 грн.
Судом встановлено, та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що поставка товарів за Контрактом відповідачем здійснена з порушенням строків. Згідно актів приймання-передачі виконавцем за період з 31.08.2022 до 01.04.2023 поставлено Замовнику товар на суму 234 857 615,52 грн. Різниця між здійсненою попередньою оплатою та вартістю поставленого товару становила 17 187 384,48 грн (вартість непоставленого товару).
07.08.2023 у ході розгляду справи у суді першої інстанції відповідач направив до суду відзив на позовну заяву Міноборони. Просив закрити провадження в частині заявлених позивачем до стягнення 17 187 384,48 грн основного боргу, посилаючись на відсутність предмета спору. На підтвердження надав акт приймання-передачі № 490 від 03.07.2023 про початок приймання позивачем товару вартістю 24 982 734,48 грн з 02.07.2023.
Крім того, просив зменшити розмір штрафних санкцій на 99%, посилаючись на відсутність збитків, понесених позивачем у зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання зобов'язань за Контрактом. Вказував, що ДК «Укрспецекспорт» є невід'ємною складовою частиною оборонно-промислового комплексу України й спеціальним суб'єктом господарювання у здійсненні військово-технічного співробітництва з іноземними державами (з 09.03.2022 перебуває у прямому підпорядкуванні Міноборони, яке повністю координує діяльність відповідача, зокрема і строки виконання завдань). А тому, стягнення з нього штрафних санкцій у значних розмірах призведе до погіршення його фінансового становища та негативних наслідків щодо забезпечення обороноздатності держави в умовах воєнного стану в Україні.
На підтвердження добросовісного виконання ним зобов'язань щодо своєчасної поставки товару за Контрактом, відповідач вказує, що 11.05.2022 між ним та іноземним постачальником - компанією «LEVEL 11 Sp. z 0.0» (Польща) було укладено зовнішньоекономічний контракт № USE-54.2-140-К/КІ-22 (а.с. 144 - 153, т. 1) про поставку товару для забезпечення виконання зобов'язань за Контрактом, кінцевим споживачем якого є Міноборони (пункт 1.2).
Додатком № 1 від 11.05.2022 до зазначеного зовнішньоекономічного контракту (а.с. 154, т. 1) сторони погодили строк поставки товару не пізніше 25.06.2022. ДК «Укрспецекспорт» обов'язок зі сплати попередньої оплати виконав у повному обсязі, у розмірі 100% від загальної вартості товару (7 995 000,00 Євро), що підтверджується платіжним доручення в іноземній валюті № 217 від 04.06.2022 (а. с. 162, т. 1). Проте, іноземний постачальник, у порушення умов зовнішньоекономічного контракту, поставив товар з порушенням строків - 30.06.2023. Вказане підтверджується направленням відповідачем претензій від 19.10.2022 № USE-13.3-7044 (а.с. 170-189, т.1) та від 26.05.2023 USE-13.3-4671 (а.с. 184-191, т. 1).
Ураховуючи наведене, суд першої інстанції закрив провадження у справі в частині стягнення 17 187 384,48 грн на підставі вимог пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України, у зв'язку з відсутністю у цій частині предмета спору.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідачем добросовісно виконувались зобов'язання за Контрактом, незважаючи на відсутність сприяння Міноборони у виконанні зобов'язань. Причиною порушення строків була наявність об'єктивних обставин міжнародно-політичного характеру, які істотно вплинули на можливість виконання відповідачем зобов'язань. Наведене підтверджується також Польсько-українською господарською палатою (а.с. 210-218, т. 1).
З урахуванням положень частини першої статті 233 Господарського кодексу (далі - ГК) України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України місцевий господарський суд дійшов висновку про зменшення розміру нарахованих позивачем пені та штрафу на 90%. Стягнув з відповідача на користь позивача 2 641 543,54 грн пені, 1 644 003,31 грн штрафу та 900 642,79 грн судового збору.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, вказав, що штрафні санкції є надмірними порівняно зі стягуваними коштами. А тому, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про їх зменшення, на підставі вимог частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України. Крім того, відповідно до постанови КМУ від 09.03.2022 № 237 ДК «Укрспецекспорт» виключено зі складу Державного концерну «Укроборонпром» та передано до сфери управління Міноборони. У зв'язку з наведеним, відповідач є підпорядкованим суб'єктом Міноборони, залежний від нього, зокрема і при визначенні строків виконання зобов'язань. А тому, діяв в умовах відсутності свободи договору та підприємницької діяльності, що не узгоджується з положеннями частини першої статті 627 ЦК України.
Вказав, що відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у повному обсязі обґрунтовано покладені судом на відповідача, у зв'язку з його неправомірними діями, а саме порушенням строків виконання зобов'язань за Контрактом.
Згідно з частиною другою статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлено ЗУ «Про судовий збір».
Пунктом 2 частиною першою статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Вказана норма застосовується і у випадку, коли предмет спору існував на момент подачі позовної заяви, та припинив існування в ході розгляду справи.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Міноборони звернулось до суду з позовом, у якому просило стягнути з ДК «Укрспецекспорт» 17 187 384,48 грн сплаченої попередньої оплати за непоставлений товар, 26 415 435,44 грн пені та 42 844 468,52 грн штрафу відповідно до пункту 7.2 Контракту.
Відповідачем після звернення Міноборони до суду з позовом було поставлено товар згідно Контракту у повному обсязі.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині заявлених до стягнення з відповідача 17 187 384,48 грн боргу (попередньої оплати) у зв'язку з відсутністю предмета спору.
ДК «Укрспецекспорт», посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме постанов Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 903/181/19, від 06.09.2021 у справі № 910/8775/20 та від 23.01.2024 у справі № 910/7984/22.
Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Таким чином, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, де Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
У постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 903/181/19, на яку посилається скаржник, йдеться про те, що лише висновок суду першої інстанції про задоволення чи відмову в позові повністю або частково свідчить про вирішення спору по суті розглянутих вимог. Натомість, у тому випадку, коли в резолютивній частині судового рішення зазначається про закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у зв'язку з відсутністю предмета спору, спір по суті у відповідній частині не вирішується, навіть якщо розгляд справи по суті закінчується ухваленням рішення суду без постановлення відповідної ухвали, як окремого процесуального документа.
Відповідно, у такому разі (закриття провадження у справі щодо частини із заявлених позовних вимог у резолютивній частині рішення) норма частини дев'ятої статті 129 ГПК України, яка передбачає, що у випадку зловживання стороною, чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, не застосовується і не може бути підставою для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у повному обсязі, в тому числі і щодо частини із заявлених вимог, за якою провадження було закрито.
Подібний за змістом висновок, викладено і у постановах Верховного Суду від 06.09.2021 у справі № 910/8775/20 та від 23.01.2024 у справі № 910/7984/22.
Крім того, Верховний Суд у вказаних постановах підкреслює, що у наведеній нормі ГПК України йдеться про здійснення розподілу судових витрат між сторонами у справі у разі вирішення спору по суті. Водночас, така норма не застосовується, якщо Закон України «Про судовий збір» у такому випадку передбачає повернення судового збору з Державного бюджету України.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 ЗУ «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі, крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд вважає обґрунтованими твердження скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 129 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 7 ЗУ «Про судовий збір». А отже, суд першої інстанції, закривши провадження у справі в частині заявлених до стягнення з відповідача 17 187 384,48 грн попередньої оплати за непоставлений товар, безпідставно стягнув з відповідача судовий збір у цій частині.
У справі, яка розглядається, по суті судом вирішено питання в частині стягнення з відповідача пені та штрафу, а тому згідно з вимогами частини дев'ятої статті 129 ГПК України, судами попередніх інстанцій помилково не вирішено питання про повернення судового збору у відповідній частині за клопотанням відповідача.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до вимог статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Верховний Суд дійшов висновку, що покладення на відповідача обов'язку зі сплати судового збору у справі, що розглядається, у розмірі 257 810,77 грн є неправомірним, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій - помилковими та такими, що ухвалені з неправильним застосуванням частини дев'ятої статті 129 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 7 ЗУ «Про судовий збір», й підлягають зміні в частині вирішення питання про судові витрати.
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 3 частини першої статті 308, статтями 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» задовольнити.
2. Змінити рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 у справі № 910/9512/23 в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
Викласти пункт 3 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2023 в наступній редакції:
Стягнути з Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 36, ЄДРПОУ 21655998) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, буд. 6, ЄДРПОУ 00034022) 2 641 543 (два мільйони шістсот сорок одну тисячу п'ятсот сорок три) грн 54 коп. пені, 1 644 003 (один мільйон шістсот сорок чотири тисячі три) грн 31 коп. штрафу та 642 832 (шістсот сорок дві тисячі вісімсот тридцять дві) грн 02 коп. витрат зі сплати судового збору.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. Жайворонок
Суддя І. Булгакова
Суддя: І. Колос