18 квітня 2024 року
м. Чернівці
справа № 715/3889/23
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Одинака О. О.
суддів: Лисака І. Н., Перепелюк І. Б.
секретар Тодоряк Г. Д.
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика»
відповідач ОСОБА_1
апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика», в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 березня 2024 року,
головуючий в суді першої інстанції суддя Цуркан В. В.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» (далі - ТзОВ «Бізнес позика») звернулося до суду з позовом.
Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором про надання кредиту № 125234-ЧН1-004 від 02 листопада 2020 року на загальну суму 114 759 гривень 49 копійок, з яких 50 038 гривень 15 копійок - тіло кредиту, 64 721 гривня 34 копійки - нараховані проценти.
Посилався на те, що 02 листопада 2020 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту № 125234-ЧН1-004, за умовами якого відповідачці надано у кредит грошові кошти в розмірі 52000 гривень строком на 24 тижні, які остання зобов'язалася повернути зі сплатою відсотків за користування позикою. Разом з тим, ОСОБА_1 не належним чином виконувала свої кредитні зобов'язання та лише частково сплатила заборгованість в розмірі 3100 гривень. Станом на 15 грудня 2023 року у відповідачки існує заборгованість в загальному розмірі 114 759 гривень 49 копійок.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 березня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Бізнес Позика» суму заборгованості за кредитним договором № 125234-ЧН1-004 від 02 листопада 2020 року у розмірі 93 020 гривень 00 копійок та судовий збір у розмірі 2 147 гривень 20 копійок.
Суд виходив з того, що 02 листопада 2020 року між сторонами було укладено договір про надання відповідачці кредиту № 125234- Чн -1 -004 у розмірі 52 000 гривень в електронній формі у порядку передбаченому ЗУ «Про електронну комерцію» і Правилами про надання споживчих кредитів ТзОВ «Бізнес Позика» через особистий кабінет позичальника на сайті кредитодавця.
ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов'язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 52 000 гривень
Відповідачка ОСОБА_1 в рахунок погашення отриманого кредиту та сплати процентів за користування кредитом здійснила два платежі по банківських реквізитах позичальника на загальну суму 3100 гривень.
З огляду на те, що відповідачка ОСОБА_1 в рахунок погашення отриманого кредиту та сплати процентів за користування кредитом здійснила два платежі по банківських реквізитах позичальника на загальну суму 3100 гривень, відповідно з відповідачки на корить позивача необхідно стягнути 50038 гривень 15 копійок заборгованості за тілом кредиту та 42981 гривню 85 копійок заборгованості по процентам за користування кредитом.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ТзОВ «Бізнес позика», в інтересах якого діє ОСОБА_2 , просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у позові про стягнення з відповідачки на користь позивача процентів у розмірі 21 739 гривень 49 копійок та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову про стягнення процентів за користування кредитом в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення в оскаржуваній частині з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини справи, надав неправильну оцінку доказам.
Вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за процентами в загальному розмірі 64 721 гривня 34 копійок є законними та обґрунтованими.
Визначений у графіку платежів розмір процентів за користування кредитом в сумі 44 120 гривень був розрахований з урахуванням своєчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором та є орієнтовним, а не остаточним, та є таким, що склався за результатами реального виконання відповідачкою умов кредитного договору.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Інший учасник справи відзив на апеляційну скаргу не подавав.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
02 листопада 2020 року між ТзОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту № 125234-Чн -1-004. Договір був укладений в електронній формі у порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» і Правилами про надання споживчих кредитів ТзОВ «Бізнес Позика», через особистий кабінет позичальника на сайті кредитодавця.
Відповідно до пункту 1 договору, кредитодавець надає позичальникові кредит у розмірі 52 000 гривень на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом за надання кредиту у порядку та на умовах визначених цим договором та правилами надання споживчих кредитів. Строк, на який надається кредит, становить 24 тижні. Процентна ставка за кредитом: в день 0,77539424, фіксована. Термін дії договору: до 19 квітня 2021 року. Орієнтовна загальна вартість наданого кредиту: 96 120 гривень. Орієнтовна реальна річна процентна ставка: 283,01889760 процентів.
Сторонами в пункті 3 договору кредиту погоджено «Графік платежів», відповідно до якого визначено розмір та дату внесення позичальником платежів.
До вказаного договору додані правила надання споживчих кредитів ТзОВ «Бізнес Позика», візуальна форма послідовності дій клієнта та анкета клієнта.
З візуальної форми послідовності дій клієнта вбачається порядок дій здійснений сторонами кредитного договору щодо його укладення.
ТзОВ «Бізнес Позика» свої зобов'язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 52 000 гривень, що підтверджується квитанціями № 295511442, № 295512056 та № 295512307 від 02 листопада 2020 року.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитом, у ОСОБА_1 наявна заборгованість за договором про надання кредиту № 125234-ЧН1-004 від 02 листопада 2020 року на загальну суму 114 759 гривень 49 копійок, з яких: 50 038 гривень 15 копійок - заборгованість за кредитом; 64 721 гривня 34 копійки - заборгованість за процентами за користування кредитом.
Відповідачка ОСОБА_1 в рахунок погашення отриманого кредиту та сплати процентів за користування кредитом здійснила два платежі по банківських реквізитах позичальника на загальну суму 3100 гривень, а саме сплатила 1961 гривню 85 копійок тіла кредиту та 1138 гривень 15 копійок процентів по кредиту, що підтверджується інформаційними довідками ТОВ «Платежі онлайн» TM Platon від 09 листопада 2023 року № 307/11 та № 308/11.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідачки на користь позивача процентів за користування кредитом, проте не погоджується із розміром визначеної судом заборгованості.
За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 02 листопада 2020 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту № 125234-ЧН1-004 в електронній формі, за яким остання отримала кредит в розмірі 52 000 гривень.
Відповідачкою було повернуто позивачу тіло кредиту лише в розмірі 1961 гривню 85 копійок.
Вказана обставина відповідачкою не заперечується та нею рішення суду першої інстанції у даній справі в частині задоволення позову про стягнення з неї на користь позивача решти тіла кредиту в розмірі 50 038 гривень 15 копійок не оскаржувалося.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором або законом (стаття 610, частина перша статті 612 ЦК України).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом
Частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд, частково стягуючи з відповідачки на користь позивача проценти за користування кредитом, посилався на те, що договором про надання кредиту № 125234-ЧН1-004 від 02 листопада 2020 року визначено те, що розмір процентів за користування кредитом за весь період дії договору становить 44 120 гривень.
Враховуючи часткову сплату відповідачкою процентів у розмірі 1138 гривень 15 копійок, стягненню підлягає заборгованість за процентами у розмірі 42981 гривня 85 копійок. При цьому суд не навів в своєму рішенні детальний розрахунок боргу за процентами за кожен день прострочення сплати тіла кредиту.
Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі №911/19/19 зазначив, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Колегія суддів вважає, що вказаний вище висновок суду щодо стягнення заборгованості за процентами саме у розмірі 42981 гривня 85 копійок є помилковим, враховуючи наступне.
Згідно з пунктом 1 кредитного договору про надання кредиту № 125234-Чн -1-004 від 02 листопада 2020 року процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та становить 0, 77539424 проценти в день.
Відповідно до пункту 2 договору протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом за користування кредитом нараховується на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня за період фактичного користування кредитом з урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно графіку платежів.
Відповідно до пункту 5.1 Правил, обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за користування кредитом за договором про надання кредиту здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом з урахування умов договору. Таким чином, проценти за користування кредитом щоденно нараховуються на неповернену суму кредиту з першого дня перерахування суми кредиту позичальнику до закінчення терміну дії договору про надання кредиту(включно).
Як вбачається з графіку платежів, розмір кожного платежу відповідачки був розрахований на суму заборгованості за кредитом з урахуванням того, що виконуючи повну оплату такого платежу, тіло кредиту з кожним таким платежем буде зменшуватися, а отже і нараховуватися проценти будуть на меншу суму заборгованості за кредитом.
Враховуючи те, що відповідачкою було лише частково погашено тіло кредиту у розмірі 1138 гривень 15 копійок 02 листопада 2020 року та потім погашення заборгованості не відбувалось, позивач правомірно нараховував до кінця дії кредитного договору 19 квітня 2021 року проценти за користування кредитом, нараховуючи кожний день на неповернуту суму заборгованості за кредитом у розмірі 50038 гривень 15 копійок передбачену пунктом 2 кредитного договору процентну ставку у розмірі 0, 77539424, що детально розписано товариством у складеному ним розрахунку заборгованості.
Отже, колегія суддів погоджується із визначеною позивачем сумою заборгованості за процентами за користування кредитом, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача, в розмірі 64 721 гривня 34 копійки.
ОСОБА_1 не спростовано розмір заборгованості за кредитним договором, наявність якої підтверджується розрахунком, наданим позивачем, та виписками по особовому рахунку позичальника та не надано контррозрахунок, який би піддавав сумніву розмір такої заборгованості.
Також відповідачка, у разі неможливості самостійно надати розрахунок заборгованості, могла заявити клопотання про призначення судової економічної експертизи, проте також цього не зробила.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 760/14330/15-ц та від 08 жовтня 2023 року у справі № 489/192/17.
Отже, загальна сума заборгованості за кредитним договором № 125234-Чн -1-004 від 02 листопада 2020 року, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» становить 114 759 гривень 49 копійок та складається із заборгованості за кредитом у розмірі 50 038 гривень 15 копійок та заборгованості за процентами у розмірі 64 721 гривня 34 копійки.
При цьому безпідставними є доводи відзиву ОСОБА_1 на позовну заяву про те, що несправедливою є умова пункту 1 договору про те, що орієнтовна загальна вартість кредиту складає 96 120 гривень, при цьому проценти за користування кредиту становлять 44 120 гривень, що складає 84,85 % розміру наданого кредиту, у зв'язку з чим відповідачка просила зменшити розмір таких проценті до 22 060 гривень, вважаючи, що це відповідає засадам добросовісності та є справедливим.
Статтею 18 Закону Закон України «Про захист прав споживачів» передбачено самостійні підстави визнання умов договорів недійсними, що обмежують права споживача. Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина 6 статті 18 Закону). Визначення поняття «несправедливі умови договору» (частина друга статті 18 цього Закону) - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Отже, наведеними вище нормами передбачено, що у разі, якщо особа вважає несправедливим умови договору, вона має звернутися до суду із позовом про визнання таких умов договору недійсними.
Із таким позовом ОСОБА_1 до суду не зверталась.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 03 лютого 2020 року у справі № 554/1400/16-ц.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Бізнес позика» процентів за користування кредитом та в частині визначення загальної суми заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача слід змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Бізнес позика» проценти за користування кредитом в розмірі 64 721 гривня 34 копійки.
Також слід визначити загальну суму заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Бізнес позика» в розмірі 114 759 гривень 49 копійок, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 50 038 гривень 15 копійок та заборгованості за процентами у розмірі 64 721 гривня 34 копійки.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
З мотивувальної частини постанови вбачається, що суд приходить до висновку про задоволення позову.
З платіжної інструкції від 15 грудня 2023 року вбачається, що позивач за подання до суду позовної заяви сплатив судовий збір в сумі 2147 гривень 20 копійок.
З платіжних інструкцій від 19 березня 2024 року та 22 березня вбачається, що позивач за подання до суду апеляційної скарги сплатив судовий збір в сумі 3220 гривень 80 копійок.
Враховуючи задоволення позову в повному обсязі, з відповідачки на користь позивача слід стягнути 5368 гривень в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» задовольнити частково.
Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 березня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» процентів за користування кредитом та в частині визначення загальної суми заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» проценти за користування кредитом в розмірі 64 721(шістдесят чотири тисячі сімсот двадцять одна) гривня 34 копійки.
Визначити загальну суму заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» в розмірі 114 759 (сто чотирнадцять тисяч сімсот п'ятдесят дев'ять) гривень 49 копійок, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 50 038 гривень 15 копійок та заборгованості за процентами у розмірі 64 721 гривня 34 копійки.
Змінити розподіл судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» 5368 (п'ять тисяч триста шістдесят вісім) гривень в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 18 квітня 2024 року.
Головуючий Олександр ОДИНАК
Судді Ігор ЛИСАК
Ірина ПЕРЕПЕЛЮК