Провадження № 22-ц/803/3061/24 Справа № 199/3792/22 Суддя у 1-й інстанції - Якименко Л. Г. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
10 квітня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючої - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Лопатіної М.Ю.,
за участю секретаря судового засідання - Панасенко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу Моторно (транспортного) страхового бюро України на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 07 листопада 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Моторно (транспортного) страхового бюро України, третя особа ОСОБА_3 , про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи,-
У червні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до МТСБУ, про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи (а.с. 1-7), в обґрунтування якого посилались на те, що 19.11.2020 року близько 17 год. 20 хв. в Дніпропетровській обл., Амур-Нижньодніпровському р-н., м. Дніпро, по вул. Передовій сталася дорожньо-транспортна пригода, в якій водій ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем марки «BMW 530 D» р.н. НОМЕР_4 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка від отриманих травм померла в КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечнікова».
Відповідно до вироку Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 13.07.2021 року ОСОБА_3 визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши обвинуваченому іспитовий строк 3 (три) роки.
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є доньками загиблої ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвами про народження. У зв'язку зі смертю матері, позивачці ОСОБА_1 спричинена шкода, яка проявилася у понесених витратах на лікування, а позивачці ОСОБА_2 (яка на момент ДТП (19.11.2020 року) була неповнолітня) - у втраті годувальника.
Станом на дату настання ДТП 19.11.2020 року, відповідальність водія за спричинену шкоду майну, здоров'ю та/або життю третіх осіб, не була застрахована, що підтверджується витягом із Централізованої бази даних МТСБУ.
Згідно з підпунктом "а" п. 41.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема, транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
09.12.2021 року до Моторного (транспортного) страхового бюро України представником позивача за довіреностю ОСОБА_5 скеровано Повідомлення про ДТП із додатками від 29.11.2021 року та заяви на виплату страхового відшкодування із усіма необхідними документами.
Серед заявлених позивачами до відшкодування вимог, містились:
• 89 514,98 грн страхового відшкодування понесених витрат на лікування;
• 180 000,00 грн страхового відшкодування пов'язаного із втратою годувальника.
• 9 180,00 грн страхового відшкодування пов'язаного із витратами на поховання.
Станом на дату подачі позову жодних виплат страховик не здійснив.
На підставі викладеного, позивачі просили суд стягнути із МТСБУ на користь ОСОБА_1 80 000,00 грн страхового відшкодування, як грошової компенсації за витрати на лікування, та 30 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу; стягнути з МТСБУ на користь ОСОБА_2 180 000,00 грн страхового відшкодування, пов'язаного із втратою годувальника.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 07 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до МТСБУ, третя особа ОСОБА_3 , про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, задоволено частково.
Стягнуто із МТСБУ на корить ОСОБА_2 страхове відшкодування пов'язане із втратою годувальника у розмірі 180 000 (сто вісімдесят тисяч) гривень 00 копійок.
В іншій частині позову, відмовлено.
Стягнуто із МТСБУ 1 073,60 грн судового збору на користь держави (а.с. 190-192).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, МТСБУ подало апеляційну скаргу (а.с. 197-198), посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, а також на порушення норм процесуального та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Інші учасники по справі не скористались своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).
Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що позовна вимога про стягнення із МТСБУ на користь ОСОБА_1 80 000,00 грн страхового відшкодування, як грошової компенсації за витрати на лікування, задоволенню не підлягає, оскільки водієм ОСОБА_3 було частково відшкодовано витрати на лікування в сумі 10 000,00 грн та 3 000,00 доларів США (а.с.33). Також, інформація стосовно добровільно відшкодування винуватцем ДТП ОСОБА_3 витрат на лікування ОСОБА_4 підтверджується вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 13.07.2021 року. ОСОБА_2 належить відшкодування пов'язане зі втратою годувальника у сумі 180 000,00 гривень.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 13.07.2021 року встановлено, що ОСОБА_3 19 листопада 2020 року, приблизно о 17 годині 20 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем «BMW 530 D» іноземний реєстраційний номер НОМЕР_4 , здійснював рух в темний час доби, при увімкненому міському освітленні, по сухому асфальтобетонному дорожньому покриттю вул. Передовій з боку вул. Полтавське шосе в напрямку вул. Донецьке шосе у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпро, проїжджа частина якої має по одній смузі для руху в кожному напрямку.
У ході руху водій ОСОБА_3 , проявляючи злочинну самовпевненість, здійснюючи рух з перевищенням максимально допустимої в населеному пункті швидкості 50 км/год, рухаючись зі швидкістю приблизно 47…55 км/год., легковажно розраховуючи на відвернення суспільно-небезпечних наслідків, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожнім знаком 5.35.1. та дорожньою розміткою 1.14.1., не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров'я громадян, будучи неуважним до дорожньої обстановки та її змінам, не маючи жодних перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху та маючи можливість об'єктивно виявити пішохода ОСОБА_4 , яка рухалась нерегульованим пішохідним переходом, зліва на право відносно руху автомобіля, завчасно не вжив усіх можливих дій для зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу, щоб надати дорогу пішоходу, яка рухається по нерегульованому пішохідному переходу, в результаті чого в районі буд. АДРЕСА_1 здійснив наїзд передньою частиною автомобіля «BMW 530 D», іноземний реєстраційний номер НОМЕР_4 , на пішохода ОСОБА_4 , після чого не зупиняючись покинув місце дорожньо-транспортної пригоди.
Своїми діями водій автомобіля «BMW 530 D», іноземний реєстраційний номер НОМЕР_4 , ОСОБА_3 , грубо порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3 (б), 2.10 (а), 12.4, 12.9 (б), 18.1 Правил дорожнього руху України, якими передбачено:
п. 1.3.: «Учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими»;
п. 1.5.: «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;
п. 2.3. (б).: «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;
п. 2.10. (а).: У разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов'язаний: а) негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди;
п. 12.4.: «У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.»;
п. 12.9 (б).: «Водієві забороняється: б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и"»;
п. 18.1.: «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.».
Порушення вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_3 знаходиться у причинному зв'язку із настанням дорожньо-транспортної події, внаслідок якої пішохід ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження у вигляді: м'якого рубця у лобній ділянці праворуч, синця на повіках правого ока із переходом на виличну ділянку, крововиливу у правій лобно-тім'яно-скронево-очничній ділянці м'яких покривних тканин голови, уламкового перелому лобної кістки праворуч з переходом на кістки черепу праворуч, переломів кісток правої гомілки та гілки лобкової кістки праворуч, крововилив у м'язах та жировій клітковині правих гомілки та стопи, рани на правому плечі, синця на правому передпліччі, синця на правому стегні, синця на правій гомілці та стопі, синця та садна на лівій стопі, що у своїй сукупності мають ознаки тілесних ушкоджень тяжкого ступеню тяжкості, як небезпечних для життя, що призвели до настання смерті.
Смерть ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , настала ІНФОРМАЦІЯ_4 о 14 годині 30 хвилин в КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарні ім. І.І. Мечникова» ДОР, за адресою: м. Дніпро, пл. Соборна, 14, від сумісної тупої травми тіла у вигляді переломів кісток черепу, тазу та гомілки праворуч, котра, у своєму перебігу, ускладнилася поліорганною недостатністю.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 17.12.2020 року, виданого Соборним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління юстиції, померла ОСОБА_4 .
Відповідно до ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини" (п. 4 Постанови Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки).
Разом із тим, Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закону України №1961-ІV від 01.07.2004р.) (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик або МТСБУ відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Отже, законом встановлено порядок відшкодування шкоди у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавач шкоди.
Разом із тим, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.
Судом встановлено, що станом на дату ДТП, ОСОБА_3 не мав чинного договору страхування цивільно-правової відповідальності, а отже відповідно до ч. 27.2 ст. 27 та п. а, ч. І, ст. 41 Закону України №1961-ІV від 01.07.2004р. Моторно (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду.
Відповідно до п. а, ч. І. ст. 41 Закону України №1961-ІУ від 01.07.2004р. МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Відповідно до ч. 1, ст. 35 Закону України №1961-ІУ від 01.07.2004р., в редакції чинній на дату ДТП: "Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування".
Як встановлено судом керуючись вищевказаними положеннями Закону України №1961-ІУ від 01.07.2004р., 29.11.2021 року представник позивача повідомив відповідача про настання страхового випадку та звернувся із заявою на виплату страхового відшкодування.
Серед заявлених позивачем до відшкодування вимог, містились: 180 000,00 грн в рахунок відшкодування витрат у зв'язку із втратою годувальника.
Згідно з п. 36.2. ст. 36 Закону України №1961-ІУ від 01.07.2004р.: "Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів із дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: 1) у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; 2) у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати)".
Проте, відповідач не здійснив регламентну виплату в строки встановлені п. 36.2, ст. 36 Закону України №1961-ІУ від 01.07.2004р., що стало підставою для звернення позивача в суд за захистом свого порушеного права на страхове відшкодування.
Відповідно до частини першої статті 1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п'яти років після його смерті.
Із копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 04.02.2004 року вбачається, що померла ОСОБА_4 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка станом на момент ДТП (19.11.2020 року) була неповнолітньою.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що оскільки цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 на момент скоєння ДТП, у якій загинула ОСОБА_4 , застрахована не була, тому МТСБУ повинно виплатити страхове відшкодування ОСОБА_2 .
Відповідно до п. 27.2 ст. 27 Закону України №1961-ІУ від 01.07.2004р., загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Судом встановлено, що дорожньо-транспортна пригода трапилась 19.11.2020 року.
Відповідно до ст. 8 ЗУ "Про Державний бюджет на 2020 рік" мінімальна заробітна плата з 1 вересня 2020 року становила - 5 000 гривень.
Таким чином, розрахунок страхового відшкодування (регламентної виплати) виглядає наступним чином (5 000 х 36 = 180 000 грн).
Таким чином, суд дійшов вірного висновку, що ОСОБА_2 , належить відшкодування пов'язане зі втратою годувальника у сумі 180 000,00 гривень.
Доводи скарги про те, що страховику не було надано свідоцтво про народження ОСОБА_2 колегія суддів відхиляє, як безпідставні, оскільки вони спростовуються письмовими доказами наявними в матеріалах справи, а саме: заявою на виплату страхового відшкодування від 29.11.2021 року (а.с. 34).
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачкою ОСОБА_2 не доведено наявність правових підстав для відшкодування шкоди на умовах статті 1200 ЦК України, оскільки не надано доказів перебування неповнолітньої дитини ОСОБА_2 на утримані померлої та розміру середньомісячного заробітку (доходу) потерпілої, колегією суддів не приймаються до уваги, з огляду на наступне.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Позивачу ОСОБА_2 на момент ДТП було 17 років, тобто неповнолітньою, а батьки зобов'язані утримувати дітей до повноліття, а тому відсутні підстави для підтвердження додатковими доказами факту перебування позивача ОСОБА_2 на утримані померлої ОСОБА_4 та розміру щомісячного грошового утримання, який вона надавала своїй неповнолітній доньці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Натомість, відповідач заперечуючи проти заявлених позовних вимог, не надав суду жодного належного та допустимого доказу на спростування доводів позивача та не клопотав перед судом про витребування необхідних доказів, у разі, якщо у нього були труднощі в отриманні таких доказів.
Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення із МТСБУ на її користь 80 000,00 грн страхового відшкодування, як грошової компенсації за витрати на лікування, оскільки водієм ОСОБА_3 було частково відшкодовано витрати на лікування в сумі 10 000,00 грн та 3 000,00 доларів США (а.с.33). Також, інформація стосовно добровільно відшкодування винуватцем ДТП ОСОБА_3 витрат на лікування ОСОБА_4 підтверджується вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 13.07.2021 року.
Крім того, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для стягнення витрат на правничу допомогу оскільки представником позивачів не було надано детального опису робіт.
Отже, вирішуючи спір суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Моторно (транспортного) страхового бюро України - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 07 листопада 2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
М.Ю. Лопатіна