17 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/18643/23 пров. № А/857/25380/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Запотічного І.І., Кузьмича С.М.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року у справі №380/18643/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дії протиправними, зобов'язання вчинити дії (головуючий суддя першої інстанції - Кухар Н.А., місце ухвалення - м. Львів, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дата складання повного тексту - 07.12.2023),-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить: визнати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області №1341550007218 від 28.04.2023 року про відмову позивачу в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку неправомірним; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити пенсію зі зниженням пенсійного віку позивачу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у зв'язку з досягненням 55 річного віку звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Проте відповідач рішенням відмовив у призначенні такої пенсії.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №1341550007218 від 28.04.2023 року про відмову в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.04.2023 року про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 536 (п'ятсот тридцять шість) гривень 80 коп.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не у повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Зокрема апелянт вказує на те, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 30.07.1984 по 14.09.1984, з 01.11.1984 по 11.05.1986, з 28.07.1988 по 31.12.1997 згідно записів трудової книжки від 30.07.1984 серії НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці трудової книжки не зазначено документ, номер та дату документу, на підставі якого виправлено дату народження. Страховий стаж з 01.01.1998 обчислено за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області правомірно прийнято рішення про відмову №134150007218 від 28.04.2023 в призначенні позивачу пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку.
Апелянт звертаємо увагу суду на те, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області. Орган ПФУ, який первинно розглядав заяву, в подальшому не має доступу до електронної пенсійної справи, i у випадку зобов'язання його судом вчинити певнi дiї, як то зарахувати певнi перiоди до стажу, повторно розглянути заяву або призначити пенсію, цей орган позбавлений можливості вчинити такi дії внаслідок відсутності доступу до електронної пенсійної справи. Рішення суду в такому випадку буде виконати неможливо. З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 24.02.1994 року.
24.04.2023 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області зі заявою про призначення пенсії, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Заяву розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України Донецькій області №1341550007218 від 28.04.2023 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії. Рішення мотивовано відсутністю підстав для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС третьої категорії з наступних підстав.
Для визначення права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку не взято до уваги архівну довідку від 22.10.2019 №07-5849, видану Галузевим державним архівом Міністерства оборони України, оскільки в зазначеній довідці ім'я та по батькові зазначені зі скороченням, відсутня інформація щодо кількості відпрацьованих днів в зоні відчуження по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 та не зазначений населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Військова частина НОМЕР_3 дислокувалась поза межами зони відчуження. Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей, страховий стаж заявника на дату звернення становить 25 років 07місяців17 днів.
До страхового стажу не зараховані періоди роботи з 30.07.1984 по 14.09.1984, з 01.11.1984 по 11.05.1986, з 28.07.1988 по 31.12.1997 згідно записів трудової книжки від 30.07.1984 серії НОМЕР_4 , оскільки на титульній сторінці трудової книжки не зазначено документ, номер та дату документа, на підставі якого виправлено дату народження.
Не погодившись з відмовою у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції позов задовольнив частково з тих підстав, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність свого рішення.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові не оскаржується, суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.9 Закону №796-XII особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків.
Згідно з ст. 10 Закону №796-XII визначено осіб, які належать до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 14 Закону № 796-XII для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: з моменту аварії до 1 липня 1986 року - незалежно від кількості робочих днів; з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів; у 1987 році - не менше 14 календарних днів, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи; евакуйовані у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття); особи, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, - категорія 2;
Згідно з ст. 15 Закону № 796-XII підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.
Підставою для визначення статусу евакуйованих із зони відчуження, відселених і тих, які самостійно переселилися, відповідно до статті 4 є довідка про евакуацію, відселення, самостійне переселення.
Підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Визначення рівнів забруднення, доз опромінення, відновлення їх шляхом розрахунку здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням відповідних державних органів та обласних державних адміністрацій.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі Закон № 1058-ІV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Судом встановлено, що на момент першочергового звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії відповідно до ст. 55 Закону №796-ХІІ, страховий стаж становив 25 років 07 місяців 17 днів, а вік позивача 55 років, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно з частиною 1 статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідно до п. 1 ст.1 55 Закону №796-ХІІ учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів, зменшення віку 10 років; які працювали у 1987 році у зоні відчуження не менше 14 календарних днів, зменшення віку 8 років; які працювали з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року у зоні відчуження від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 10 до 14 календарних днів, у 1988 році - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році зменшення віку 5 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Із наведених правових норм вбачається, що право на зменшення пенсійного віку на 5 років, мають особи, які працювали у зоні відчуження в період з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року.
Судом встановлено, що в матеріалах справи наявна архівна довідку від 22.10.2019 №07-5849, яка видана Галузевим державним архівом Міністерства оборони України. Відповідно до якої ОСОБА_1 прибув для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС 13.07.1986 року та вибув 13.08.1986 року. Місце розташування ВЧ - АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки від 02.12.1993 №24/19666 позивач в період з 13.07.1986 по 14.08.1986 позивач в складі ВЧ НОМЕР_3 виконував завдання по ліквідації аварії на Чорнобильської АЕС в зоні відчуження з 13.07.1986 року по 14.08.1986 року (до 31.12.1986 року - 32 дні).
Відповідно до ч.1 ст.65 Закону №796, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Частиною 3 статті 65 Закону №796 передбачено, що посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Позивач має посвідчення серії НОМЕР_2 від 24.02.1994 року, яке видано уповноваженим органом та підтверджує статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (категорія 3).
У постанові від 28.11.2018 у справі №295/9529/16-а, в якій розглядалися подібні правовідносини, Верховний Суд дійшов висновку, що єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи та надає право користуватися пільгами, встановленими Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Отже, суд дійшов висновку, що позивачем під час звернення до органу Пенсійного фонду надав усі необхідні документи, які надають право на призначення пенсії, відповідно до Закону №796, проте органом відповідачем належної оцінки поданим документом надано не було, у зв'язку з чим прийнято формальне та протиправне рішення про відмову у призначенні пенсії.
Щодо не зарахування відповідачем до страхового стажу період роботи позивача з 30.07.1984 по 14.09.1984, з 01.11.1984 по 11.05.1986, з 28.07.1988 по 31.12.1997 згідно записів трудової книжки від 30.07.1984 серії НОМЕР_4 , оскільки на титульній сторінці трудової книжки не зазначено документ, номер та дату документа, на підставі якого виправлено дату народження, то колегія суддів зазначає наступне.
Вище вказані записи трудової книжки вказані із зазначенням підстав для внесення даних записів (відповідні накази) та проставленням штампів та печаток підприємств та установ, де працював позивач.
Відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Станом на час початку ведення трудової книжки позивача за спірний період, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 №162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням, яка втратила чинність на підставі наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993.
З 29.07.1993 року по сьогодні діє Інструкція №58.
Згідно з Інструкцією №58: трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (п.1.1); відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження (п.2.11.); після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка (п.2.12).
Відповідно до п. 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.
Пунктом 2.1. Інструкції №162 передбачено, що заповнення трудових книжок і вкладишів до них виробляється на мові союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округу, на території яких розташоване дане підприємство, установа, організація, і офіційною мовою СРСР.
Відповідно абз. 2 п. 2.11. Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Матеріалами справи підтверджується, що виправлена дата народження позивача скріплена печаткою вказаного підприємства.
У зв'язку з викладеним, суд першої інстанції вірно зазначав, що недоліки заповнення трудової книжки, виявлені відповідачем щодо відсутності проставленої печатки підприємства на титульному аркуші трудової книжки позивача не можуть спростовувати відомості, наявні у трудовій книжці та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового (страхового) стажу.
Таким чином, всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Судом вірно заначено, що недотримання підприємством вимог законодавства не є відповідальністю працівника та не може бути причиною позбавлення останнього права на належне пенсійне забезпечення. Адже позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи та ці записи є належними та допустимими доказами для підтвердження його трудового стажу та відповідний період підлягає зарахуванню до страхового стажу. Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Крім того, трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки та інших документів, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, а саме відомості про дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи; ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що періоди роботи позивача згідно трудової книжки від 30.07.1984 серії НОМЕР_4 є підтвердженими та повинні бути зараховані до трудового стажу.
Враховуючи вимоги Порядку №22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку №22-1, належним відповідачем у правовідносинах щодо розгляду заяви позивача про перерахунок пенсії є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову.
Враховуючи зазначені положення законодавства та фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.04.2023 року про призначення пенсії.
Стосовно доводів апелянта, що він як орган ПФУ, що первинно розглядав заяву позивача, в подальшому не має доступу до електронної пенсійної справи пенсіонера, і у випадку зобов'язання його судом вчинити певні дії, як то зарахувати до стажу, він позбавлений можливості вчинити такі дії внаслідок відсутності доступу до електронної пенсійної справи, колегія суддів зауважує на тому, що будь-які дії зобов'язального характеру, як спосіб поновлення порушених прав, можуть бути застосовані судом виключно до того органу, дії, бездіяльність чи рішення якого визнані протиправними та (або) скасовані.
Виходячи з вищевикладеного, у цій справі дії зобов'язального характеру можуть бути застосовані виключно до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, як органу, що допустив порушення під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії та прийняття відповідного рішення.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які ґрунтуються на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2023 року у справі №380/18643/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді І. І. Запотічний
С. М. Кузьмич