П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/7148/24
Головуючий в 1 інстанції: Дубровна В.А.
Дата і місце ухвалення 25.03.2024 р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді - доповідача - Шеметенко Л.П.
судді - Градовського Ю.М.
судді - Турецької І.О.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Арцизького відділу Державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови, -
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Арцизького відділу Державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову Арцизького відділу державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 23.02.2024 року ВП №74261591.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що у відповідача були відсутні законні підстави для відкриття виконавчого провадження ВП №74203221 від 19.02.2024 р. з примусового виконання постанови БАД №760873 від 15.02.2023 р., оскільки сума штрафу сплачена позивачем добровільно ще 30.08.2023 р. Відтак, як наслідок відсутні підстави для відкриття виконавчого провадження ВП № 74261591 з примусового виконання постанови від 19.02.2024 про стягнення мінімальних витрат в межах виконавчого провадження ВП № 74203221.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що на момент відкриття виконавчих проваджень №74203221 від 19.02.2024 р. та №74261591 від 23.02.2024 р. позивач не мав статусу боржника, оскільки штраф, винесений постановою УПП в Одеській області ДПП серії БАД №760873 від 15.02.2023 р., був сплачений позивачем.
Апелянт вважає, що державний виконавець на момент відкриття ВП повинен довести, що позивач мав статус боржника, а тому ВП №74203221 від 19.02.2024 р. та ВП №74261591 від 23.02.2024 р. прийняте на підставі ВП №74203221 від 19.02.2024 р. є незаконними.
Також. апелянт звертає увагу, що УПП в Одеській області ДПП до примусового виконання було надано виконавчий документ, який не відповідав вимогам виконавчого документа, оскільки його не було звернуто до виконання протягом трьох місяців.
Апелянт вважає, що саме відповідач повинен довести, що його дії відповідали ст.ст. 1, 4 Закону України «Про виконавче провадження», а саме на момент відкриття ВП №74203221 від 19.02.2024 р. та ВП №74261591 від 23.02.2024 р.
До суду відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначається про обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції. Відповідач зазначає, що відповідно до ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» та відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі- Інструкція), 19.02.2024 державним виконавцем Арцизького ВДВС винесено постанову про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження. При цьому, пред'явлення позивачем підтвердження сплати штрафу в добровільному порядку до відкриття виконавчого провадження стало підставою для закриття виконавчого провадження відповідно до пункту дев'ятого частини першої статті 39 цього Закону без сплати позивачем виконавчого збору.
В свою чергу, постанова про відкриття виконавчого провадження про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження в межах АСВП № 74261591 від 23.02.2024 року, винесена державним виконавцем відповідно до вимог діючого законодавства і, відповідно, є належним виконавчим документом. Правових підстав щодо невиконання постанови та не стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження у державного виконавця не було.
Таким чином, відповідач просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін.
Також, позивачем було надано заперечення на відзив на апеляційну скаргу.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 19.02.2024 року старшим державним виконавцем Арцизького відділу Державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса ) (далі старший державний виконавець) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 74203221 з примусового виконання постанови УПП В Одеській області Департаменту патрульної поліції № БАД № 760873 від 15.02.2023 року про стягнення з боржника - ОСОБА_1 в дохід держави штрафу в розмірі 680,00 грн., стягувач - УПП В Одеській області Департаменту патрульної поліції. Стягнути з боржника виконавчий збір в розмірі 68,00 грн. та витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 369,00 грн. ( пункт 3 цієї постанови.
19.02.2024 року старшим державним виконавцем Арцизького відділу Державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса ) винесено постанову ВП № 74203221, якою встановлено, що в ході проведення виконавчих дій виконавцем було здійснено витрати виконавчого провадження в загальному розмірі 368,00 грн., а саме витрати на сплату послуг АСВП, на придбання немаркованої поштової продукції та знаків поштової оплати, а також на виготовлення документів виконавчого провадження. Керуючись ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» та відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі- Інструкція) було постановлено визначити для боржника - ОСОБА_1 розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 369,00 грн.
23.02.2024 року начальником відділу Арцизького відділу Державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса ) винесено постанову ВП № 74203221 про закінчення виконавчого провадження, як фактично виконану на підставі пункту 9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з тим, що відповідно до наданої квитанції від 30.08.2023 р. ОСОБА_1 сплатив штраф у повному обсязі до відкриття виконавчого провадження.
23.02.2024 року начальником відділу Арцизького відділу Державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 74261591 з примусового виконання постанови № 74203221, виданої 19.02.2024 року Арцизьким відділом Державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення з ОСОБА_1 розміру мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 369,00 грн. в дохід держави.
Вважаючи постанову про відкриття виконавчого провадження №74261591 від 23.02.2024 р. протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, вирішуючи справу та відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивачем постанови державного виконавця від 19.02.2024 року про стягнення зі ОСОБА_1 мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 369 грн. не оскаржені, є чинними, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За визначенням статті 1 Закону України від 02.06.2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Згідно частини 1-2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Згідно частини 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Абзацом 1 частини 4 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
У відповідності до пункту 9 частини першої статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Відповідно до частини 1 статті 42 Закону встановлено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Частиною 2 статті 42 Закону встановлено, що витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Згідно абзацу 1,3 частини 3 статті 42 Закону витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
Відповідно до частини 4 статті 42 Закону на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Частиною 2 ст. 74 Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та з метою приведення нормативно-правових актів у відповідність до вимог чинного законодавства наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2832/5), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 2 квітня 2012 року за № 489/20802 затверджена Інструкція з організації примусового виконання рішень ( надалі Інструкція № 512/5).
Відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.
Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов'язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).
Витрати, пов'язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв'язку)).
Якщо у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6, 8 частини першої статті 37 Закону, чи закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6, 7, 9-15 частини першої статті 39 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Пунктом 7 розділу І вказаної вище Інструкції визначено, що постанова як окремий документ містить такі обов'язкові реквізити:
- номер виконавчого провадження;
- вступну частину із зазначенням: назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення; найменування органу державної виконавчої служби, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову або прізвища, імені та по батькові приватного виконавця, який виніс постанову, найменування виконавчого округу, в якому він здійснює діяльність; назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа); за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене;
- мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову;
- резолютивну частину із зазначенням: прийнятого виконавцем рішення; строку і порядку оскарження постанови.
Колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній справі є постанова ВП №74261591 від 23.02.2024 року про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови ВП № 74203221, виданої Арцизьким ВДВС 19.02.2024 року про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 369,00 грн.
Також, судом встановлено, що відповідачем 19.02.2024 р. було винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження №74203221, з якої вбачається, що державним виконавцем понесені витрати у розмірі 369 грн., які складаються з витрат на послуги АСВП, на придбання немаркованої поштової продукції та знаків поштової оплати, а також на виготовлення документів виконавчого провадження.
Таким чином, колегія судів зауважує, що мотивувальна частина постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 19.02.2024 року містить обґрунтування щодо розмірів та видів витрат виконавчого провадження.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову ВП №74261591 від 23.02.2024 року про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови ВП № 74203221, виданої Арцизьким ВДВС, 19.02.2024 року про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 369,00 грн.
Разом з цим, колегія суддів як і суд першої інстанції зазначає, що постанови у ВП 74203221 від 19.02.2024 року про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 369,00 грн. та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 19.02.2024 року не є предметом розгляду даної адміністративної справи.
Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач фактично вказує про відсутність підстав для стягнення з нього витрат на виконавче провадження, однак не оскаржує відповідні постанови державного виконавця про їх стягнення. Доказів скасування таких постанов позивач суду не надає та не зазначає про звернення до суду з відповідним позовом.
Доводи апеляційної скарги позивача зводяться до відсутності у нього статусу боржника в обох відкритих виконавчих провадженнях ВП № 74203221 та №74261591, оскільки постанова УПП в Одеській області Департаменту патрульної поліції серії БАД №760873 від 15.02.2023 р. не підлягала примусовому виконанню в зв'язку з тим, що штраф за вказаною постановою був сплачений позивачем 30.08.2023 р., тобто до відкриття вказаних виконавчих проваджень.
Колегія суддів вважає такі доводи слушними, однак, звертає увагу позивача та повторно наголошує, що в рамках цієї справи ОСОБА_1 не оскаржує постанову ВП №74203221 від 19.02.2024 р. про стягнення витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 369 грн. та постанову ВП №74203221 від 19.02.2024 р. про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, на підставі яких відповідачем була винесена постанова ВП №74261591 про відкриття виконавчого провадження від 23.02.2024 р. про стягнення зі ОСОБА_1 мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 369 грн., яка є предметом оскарження у цій справі.
Апеляційний суд також звертає увагу апелянта на те, що обов'язком державного виконавця при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження є одночасне прийняття постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, а у разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією, а відтак при відкритті виконавчого провадження №74261591 з примусового виконання постанови ВП № 74203221 від 19.02.2024 року про стягнення з позивача мінімальні витрати виконавчого провадження в сумі 369 грн. державний виконавець діяв відповідно до вимог чинного законодавства.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що державним виконавцем Арцизького відділу державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Райновою В.Л. постанова від 23.02.2024 року про відкриття виконавчого провадження ВП 74261591 прийнята правомірно, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Враховуючи викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих учасниками справи доказів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та є тотожними адміністративному позову, факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні спірного питання.
Крім того, що у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно встановлено обставини у справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення.
За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.
Судове рішення складено у повному обсязі 18.04.2024 р.
Суддя - доповідач: Л.П. Шеметенко
Суддя: Ю.М. Градовський
Суддя: І.О. Турецька