номер провадження справи 26/42/23
04.04.2024 Справа № 908/2948/23(908/114/24)
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Юлдашева Олексія Олексійовича, за участі секретаря судового засідання Лісовик А.В., розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом Акціонерного товариства “БАНК КРЕДИТ ДНІПРО”, код ЄДРПОУ 14352406 (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 32)
до відповідачів - 1/ ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )
2/ ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 )
про визнання недійсним договору позики від 06.01.2021 року
в межах справи № 908/2948/23
про неплатоспроможність - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )
кредитори - 1/ Акціонерне товариство “Банк Кредит Дніпро”
2/ Козлов Микола Володимирович
3/ Головне управління ДПС у м. Києві як відокремлений підрозділ ДПС
Представники сторін:
Від позивача - ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції)
Від відповідача-2 - ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції)
За приписами ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
До Господарського суду Запорізької області 15.01.2024 надійшла позовна заява Акціонерного товариства «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» до відповідачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору позики від 06.01.2021 року, для розгляду в межах справи № 908/2948/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.01.2024 здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/114/24 та визначено до розгляду судді Юлдашеву О.О.
Крім того, разом з позовною заявою до суду надійшли наступні документи: клопотання про витребування доказів; клопотання про витребування оригіналів; клопотання про призначення судової фізико-хімічної експертизи.
Ухвалою суду від 26.01.2024 прийнято позовну заяву Акціонерного товариства «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» до відповідачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору позики від 06.01.2021 року, для розгляду в межах справи № 908/2948/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , відкрито провадження з розгляду позовної заяви; постановлено розглядати позовну заяву за правилами загального позовного провадження з урахуванням особливостей, визначених Кодексом України з процедур банкрутства; підготовче засідання призначено на 20.02.2024р. о 10-30.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 20.02.2024р. підготовче судове засідання відкладено на 07.03.2024р. о 12-00, зобов'язано відповідачів виконати вимоги, викладені в ухвалі суду від 26.01.2024.
Відповідно до ухвали суду від 07.03.2024 у задоволенні клопотання позивача про призначення фізико-хімічної експертизи; про витребування доказів; про витребування оригіналів документів відмовлено. Також, закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 26.03.2024, 12-00 год., в режимі відеоконференції.
25.03.2024 до суду надійшло клопотання позивача про повернення до стадії підготовчого провадження, яке мотивоване необхідністю витребування у відповідачів оригіналів розписки від 06.01.2021 та дослідження її оригіналу судом.
26.03.2024 від ОСОБА_2 до суду надійшли заперечення на клопотання позивача про повернення справи на стадію підготовчого провадження, які обґрунтовані тим, що для вчинення певних процесуальних дій (подання заяв, клопотань, доказів, тощо) ГПК України встановлені відповідні строки.
Заявлене клопотання розглянуто судом в засіданні 26.03.2024. Відповідно до ухвали суду від 26.03.2024, суд відмовив позивачу у задоволенні клопотання про постановлення ухвали про повернення зі стадії розгляду справи по суті до стадії підготовчого провадження.
Також, 25.03.2024 позивачем подано до суду клопотання, яким АТ "Банк Кредит Дніпро" просить суд постановити ухвалу, якою встановити обставину відсутності факту укладання договору позики, оформленого у вигляді розписки від 06.01.2021, відповідно до якого начебто ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 в позику 200 000, 00грн.
Щодо даного клопотання судом встановлено, що заявлене позивачем клопотання стосується суті позовних вимог та є позицією позивача, а тому не потребує окремого вирішення, що також було відображено в ухвалі суду від 26.03.2024.
29.03.2024 до Господарського суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла заява представника АТ «Банк «Кредит Дніпро» адвоката Гей В.Г. про відвід судді у справі № 908/2948/23 (908/114/23).
Згідно з протоколом передачі судової справи від 01.04.2024 заява про відвід судді передана на розгляд раніше визначеному у справі складу суду - судді Юлдашеву О.О.
За підсумками розгляду питання про відвід суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого представником АТ "Банк "Кредит Дніпро" адвокатом Гей В.Г. відводу та постановленою ухвалою від 01.04.2024 передав заяву про відвід судді Юлдашева О.О. у справі № 908/2948/23(908/114/24) на автоматизований розподіл для визначення судді в порядку ч.3 ст.39 ГПК України для вирішення питання про відвід.
Шляхом проведеного повторного автоматизованого розподілу розгляд заяви про відвід, заявлений судді Юлдашеву О.О., призначено судді Ніколаєнку Р.А. (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями б/н від 02.04.2024).
Питання про відвід, заявлений судді Юлдашеву О.О. у справі № 908/2948/23 (908/114/24), вирішено суддею Ніколаєнком Р.А. без повідомлення учасників справи.
За наслідками розгляду заяви про відвід, заявлений судді Юлдашеву О.О суд виніс ухвалу від 03.04.2024р. якою вирішив заяву представника АТ "Банк "Кредит Дніпро" адвоката Гей В.Г. (вих.б/н від 29.03.2024) про відвід судді Юлдашева О.О. від розгляду справи № 908/2948/23 (908/114/24) залишити без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд установив.
06 січня 2021 року ОСОБА_1 під розписку отримала від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 200 000,00 грн.
Згідно умов розписки, 06.12.2021 ОСОБА_1 зобов'язалась повернути ОСОБА_2 отримані грошові кошти у розмірі 200 000,00 грн.
ОСОБА_2 16.12.2021 було направлено Вимогу на адресу ОСОБА_1 про повернення боргу у розмірі 200 000,00грн.
У відповідь на вимогу, про повернення грошових коштів, ОСОБА_1 листом від 24.12.2021 повідомила, що станом на момент виникнення зобов'язань та по момент написання цієї відповіді знаходиться у скрутному фінансовому становищі, тому на даний час у неї відсутня можливість повернути отримані згідно розписки від 06.01.2021 грошові кошти у розмірі 200 000,00 грн.
Тобто, фактично Позичальник підтвердив заборгованість перед ОСОБА_2 у розмірі 200 000,00грн.
Крім того, від Відповідача - 2 до суду надійшов оригінал розписки від 06.01.2021р. для огляду судом.
Під час судового засідання судом було оглянуто оригінал розписки від 06.01.2021, складеної за фактом отриманих ОСОБА_1 від ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 200 000,00грн.
За результатами огляду судом встановлено, що дана розписка складена 06.01.2021р. містить ідентифікаційні дані Позикодавця та Позичальника, суму яка була отримана у борг, дату повернення відповідної суми та підпис Позичальника.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів такого виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що: «за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки».
Із наведеного слідує, що істотною умовою договору позики, яка підтверджує волевиявлення та дійсність отримання боргових коштів, є підпис його виконавця.
Крім того, заявником не доведено причинно-наслідкового зв'язку між дружніми стосунками ОСОБА_2 з ОСОБА_5 та недійсністю правочину укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Верховний Суд у постанові від 01.04.2020 по справі № 182/2214/16-ц виснував, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу в усіх сторін правочину.
При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином.
Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
За своєю суттю боргова розписка є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20 (провадження № 61-14052св21).
Отже, судом встановлено, що договір має правову та фактичну мету, яка є правомірною та добросовісною, спрямованою на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а отже не має ознак фіктивності.
Щодо посилань заявника на те, що правочин на підставі якого заявлено вимоги кредитором ОСОБА_2 є фіктивним, фраудаторним та таким, що мав за мету виключно включення до реєстру вимог кредиторі боржника штучно створених вимог, суд вважає їх необґрунтованими та такими, що не підтвердженні відповідними доказами.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором; усі сторони договору поінформовані про його фіктивність; письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами; мета вчинення фіктивного правочину не має значення.
Якщо хоча б одна зі сторін оспорюваного договору намагалася досягти правового результату, то цей правочин не може визнаватися фіктивним. Зокрема, як зазначено в постанові Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 904/4567/18, Верховний Суд у застосуванні приписів статі 234 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах виходив, зокрема з того, що в разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.
Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм (зловживання правом).
Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 Цивільного кодексу України.
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
Дана позиція відображена в постанові Верховного суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24.11.2021 за результатами розгляду справи № 905/2030/19 (905/2445/19)
Судом встановлено, що договір позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , оформлений розпискою, укладено 06.01.2021, Договір іпотеки № 190122-І - 19.01.2022 , Договір застави №240223-ЗАВ - 24.02.2023 р.
Отже, оскільки оскаржуваний договір був укладений раніше Договору іпотеки та Договору застави, то сторони об'єктивно не могли передбачати та мати наміри завдати шкоди кредитору АТ «Банк Кредит Дніпро».
Разом з тим, заявником не надано суду доказів наявності у ОСОБА_1 невиконаних зобов'язань перед кредиторами станом на момент укладення оскаржуваного договору та доказів, щодо причин неплатоспроможності (інформацію щодо вартості майна; загальна сума заборгованості, докази неможливості погашення заборгованості на той час, тощо).
Саме лише посилання на наявність кредиторської заборгованості не доводить обставин укладення спірного договору з метою завдання шкоди майновим інтересам кредиторів.
Дана обставина не є дією, яка безпідставно або сумнівно зменшила розмір активів на шкоду кредиторів боржника.
Заявником не доведено та не надано доказів щодо того, що боржник, який має невиконанні зобов'язання, строк яких настав перед іншим кредитором, укладаючи договір, діє недобросовісно та зловживає правом стосовно кредитора, оскільки вчиняє правочин, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Посилань на докази заявником також не здійснено.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) під час розгляду справ неодноразово звертав увагу, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22.06.2006 у справі "Miholapa v. Latvia" (Михолапа проти Латвії), від 31.05.2007 у справі "Andrejeva v. Latvia" (Андрєєва проти Латвії), від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України").
Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити її, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування, це процесуальний обов'язок суду.
Однак, судом встановлено, що заявником не надано належних та допустимих доказів, які би достеменно підтверджували наявність підстави для визнання договору недійсним при поданні відповідної заяви.
Виходячи з положень ст. 73 та ч.1 ст. 74 ГПК України (щодо покладеного на сторону/учасника у справі про банкрутство тягаря доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень), обставини існування або відсутності будь-якого із наведених елементів/складових об'єктивної сторони цивільного правопорушення (стверджуваних або заперечуваних: вчинення дії, бездіяльність, існування боргу в період вчинення боржником майнової дії тощо), мають бути доведені у встановленому законом порядку.
Відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження елементів/складових об'єктивної сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб'єкта) відповідальності, позбавляє суд підстав визначити суб'єктів відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на її суб'єктів.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному зверненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відтак, звертаючись до суду з заявою сторона, в силу приписів ст. 74 ГПК України, зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У даному випадку тягар доказування наявності підстав для визнання договору недійсним покладено на заявника.
Заявником не доведено належними та допустимими доказами обставини, які б свідчити про те, що укладення договору є дією боржника, що спрямована на уникнення звернення стягнення на майно.
Разом з тим заявником в судовому засіданні було повторно заявлено усне клопотання про призначення фізико-хімічної експертизи.
Представник Вдповідача -2 заперечив у задоволенні відповідного клопотання, аргументуючи це тим, що заявник зловживає процесуальним правом, та повторно звертається з клопотанням, яке обґрунтовано доводами, яким по суті вже була надана оцінка під час розгляду справи у судовому засіданні 07.03.2024.
З приводу решти доводів, викладених в заяві, суд звертає увагу, що такі аргументи були враховані, при цьому вони не підтвердженні доказами та не спростовують висновків суду зроблених вище.
За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи викладене, на підставі аналізу сукупності норм законодавства та наявних в матеріалах справи доказів, суд приходить до висновку, що обставини, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним на момент його вчинення, під час розгляду справи встановлено не було, тому суд не приймає доводи заявника.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав, визначених Кодексом про банкрутство та Цивільним Кодексом України, для визнання договору недійсним, у зв'язку з чим вважає за необхідне в задоволенні позовної заяви відмовити.
Господарським судом враховано висновки про застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного суду та Верховного суду, які стосуються спірних правовідносин у даній справі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на Позивача.
Керуючись ст. ст. 7, 9 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 46, 74, 80, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позову - відмовити.
Повний текст судового рішення складено та підписано-18.04.2024.
Суддя О.О. Юлдашев
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.