Номер провадження: 11-сс/813/708/24
Справа № 501/1052/24 1-кс-501/303/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
про відмову у відкритті апеляційного провадження
18.04.2024 року м. Одеса
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Одеського апеляційного суду ОСОБА_2 , перевіривши на відповідність вимогам ст.ст. 392, 396 КПК України апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_3 на ухвалу слідчого судді Іллічівського міського суду Одеської області від 11.04.2024 року в кримінальному провадженні №12024162160000244 від 17.03.2024 року,
встановив:
Оскарженою ухвалою слідчого судді залишено без задоволення скаргу адвоката ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого щодо забезпечення порядку зберігання арештованого транспортного засобу та клопотання про скасування арешту транспортного засобу в кримінальному провадженні №12024162160000244 від 17.03.2024 року.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді,адвокат звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність ухвали, просить визнати бездіяльність слідчого ОСОБА_4 щодо невиконання вимог законодавства в частині порядку вилучення та збереження транспортного засобу, а також скасувати арешт, накладений на автомобіль «BMW 320», номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_5 та зобов'язати слідчого повернути транспортний засіб на зберігання законному володільцю.
Перевіривши зміст ухвали слідчого судді, доводи апеляційної скарги, суддя-доповідач вважає, що у відкритті провадження за апеляційною скаргою слід відмовити, виходячи з наступного.
Як вбачається з апеляційної скарги адвокатом до місцевого суду оскаржена, на його думку, бездіяльність слідчого щодо порушення порядку зберігання вилучення транспортного засобу, а також заявлено клопотання про скасування арешту транспортного засобу.
11.04.2024 року, розглянувши скаргу адвоката ОСОБА_3 , слідчим суддею постановлено ухвалу про залишення без задоволення його скарги про визнання незаконною бездіяльності слідчого СВ ВП №1 ОРУП №2 ГУНП в Одеській області ОСОБА_4 щодо вилучення, збереження транспортного засобу у кримінальному провадженні та в скасуванні арешту транспортного засобу.
З наведеного вбачається, що слідчий суддя прийняв рішення відповідно до вимог ч.2 ст.303 КПК, оскільки та бездіяльність слідчого, на яку посилається адвокат у своїй скарзі, не може бути оскаржена на стадії досудового розслідування. Крім того, слідчий суддя зазначив, що скасування арешту транспортного засобу, на даній стадії досудового розслідування, неможливо, оскільки він підлягає експертному дослідженню.
Порядок та перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку чітко визначено та регламентовано Главою 31 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Згідно статті 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.
Статтею 309 КПК визначено вичерпний перелік ухвал слідчого судді, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування. Цей перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає, при цьому частиною третьою статті 309 КПК прямо передбачено, що скарги та інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження у суді.
Суддя-доповідач звертає увагу апелянта на те, що права та свободи людини і громадянина, у відповідності до ст. 55 Конституції України, захищаються судом, при цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з положеннями ст. 24 КПК, які узгоджуються з приписами ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК.
Разом з цим, специфіка кримінальної процесуальної діяльності визначає особливу процедуру оскарження дій (бездіяльності) і рішень осіб, які її здійснюють, водночас право на оскарження у кримінальному процесі забезпечується встановленням у нормах КПК порядку і строків подання (у деяких випадках і розгляду) скарг на дії (бездіяльність) і рішення суду, слідчого судді, прокурора, слідчого.
Главою 26 КПК передбачений інститут оскарження рішень, дій чи бездіяльності на стадії досудового розслідування, який служить вихідною гарантією захисту прав учасників кримінального провадження і є однією із засад кримінального провадження.
Відповідно до вимог ст. 309 КПК, ухвала слідчого судді про відмову у задоволенні скарг, в частині оскарження дій слідчого щодо порядку вилучення транспортного засобу на підставі ухвали слідчого судді про накладення арешту, не може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
У рішенні від 27.01.2010 року у справі №3-рп/2010 Конституційний суд України дійшов висновку (абзац другий підпункту 3.2), що апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження.
У рішенні від 11.03.2011 року у справі №2-рп/2011 Конституційний Суд України (пп.3.3 п.3 мотивувальної частини) зазначив, що «Верховна Рада України в законах України визначає судочинство та судоустрій і підсудність справ як їх елемент, а також може встановлювати випадки, в яких не допускається апеляційне, касаційне оскарження рішення суду (п.14 ч.1 ст.92, п 8 ч.1 ст.129 Конституції України).
Відповідно до вищезазначеного, Конституційний суд України зробив висновок про те, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством.
Таким чином, саме за допомогою чіткого визначення в Кримінальному процесуальному законі України порядку і переліку тих ухвал слідчого судді, які підлягають апеляційному оскарженню, знаходить свою реалізацію конституційний припис закріплений в п.8 ч.1 ст.129 Конституції України - забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках, на касаційне оскарження судового рішення.
Тобто, з дослівного змісту зазначеної норми Основного Закону можна зробити висновок, що Законом встановлена можливість апеляційного оскарження всіх рішень суду першої інстанції, але тих, які ухвалені за результатами судового розгляду справи (судового провадження). Разом з цим, на теперішній час офіційного тлумачення, в тому числі Рішення Конституційного суду України, терміну «забезпечення права на апеляційний перегляд справи», в контексті положень п.8 ч.1 ст.129 Конституції України (в редакції Закону №1401-VIII від 02.06.2016), не існує.
Таким чином, із системного аналізу наведених норм Конституції України, кримінального процесуального закону та правових висновків Конституційного суду України можна зробити висновок, що конституційний принцип забезпечення апеляційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження, що регламентовано положеннями ст.55 Конституції України та ст.ст. 24, 392 КПК.
Крім того, виконуючи вимоги ч. 5 ст.9 КПК, суддя-доповідач, вирішуючи питання щодо можливості апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали слідчого судді також враховує правові позиції Європейського суду з прав людини стосовно доступу до правосуддя.
Так, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), визнано Україною, закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Осман проти Сполученого Королівства» (1998р.) зазначено, що обмеження не буде сумісним з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), «якщо воно не має правомірної мети і якщо відсутнє пропорційне співвідношення між вжитими засобами та поставленою метою».
У рішенні у справі «Мельник проти України» (2006р.), ЄСПЛ зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі «Golder v. the United Kingdom» від 21 лютого 1975 року, серія A № 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги.
У рішенні у справі «Воловік проти України» (2007р.), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження.
У рішенні у справі «Скорик проти України» (2008р.) ЄСПЛ нагадав, що «відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені ст. 6 Конвенції.
Таким чином, за аналізом правових позицій Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини, які були сформовані під час розгляду й вирішення справ і втілились у судових рішеннях, можливо дійти ґрунтовного висновку, що їх правові позиції повністю збігаються, взаємодоповнюються та взаємо об'єднуються щодо забезпечення гарантування загальних принципів права особи на судовий захист, у тому числі забезпечення апеляційного оскарження рішень суду, за визначеною Конституцією України та Кримінальним процесуальним Кодексом України процедурою.
Суддя-доповідач звертає увагу апелянта, що ухвала слідчого судді в частині залишення без задоволення клопотання про скасування арешту транспортного засобу не підлягає, виходячи зі змісту ст.309 КПК.
Як неодноразово наголошував Верховний Суд, ст.29 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, у відповідності з чим КПК визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку (постанова Верховного Суду від 04 квітня 2019 року у справі №494/6/18). У постановах від 17 жовтня 2018 року (справа № 646/5552/17) та від 28 лютого 2019 року (справа № 161/4229/18), які стосувалися права на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів, Верховний Суд підкреслив, що «норми Конституції України та кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження)».
У постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - ККС ВС) від 19.02.2019 року (справа №569/17036/18) зазначено, що при формулюванні в ст. 309 КПК переліку ухвал слідчого судді, які підлягають апеляційному оскарженню, законодавець відніс до їх числа ухвали про арешт майна або відмову у ньому, оскільки це питання стосується необхідності обмеження прав володільця майна, але не зазначив у цьому переліку ухвали про скасування арешту майна, постановленої в порядку ст.174 КПК.
Виходячи з телеологічного (цільового), логічного й системного тлумачення положень статей 4341, 4342 КПК і статей 13, 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», можна зробити висновок, що кримінальним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. При цьому, логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного кримінального суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного кримінального суду над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду над висновками Об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного кримінального суду (Постанова Касаційного кримінального суду від 13.02.2019 року у справі №130/1001/17).
Крім того, слід зазначити, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (ч.5 ст.13 ЗУ «Про судоустрій та статус суддів).
Приймаючи до уваги наведене, керуючись ч.1 ст.5 КПК, яка визначає, що апеляційний суд зобов'язаний прийняти рішення згідно з положеннями КПК, чинними на момент прийняття такого рішення та, виходячи зі змісту ст.309 КПК, яка містить вичерпний перелік судових рішень, які відповідно до діючого КПК, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування, виконуючи вимоги ч.4 ст.399 КПК, вважаю, що у відкритті провадження за апеляційною скаргою слід відмовити, оскільки ухвала слідчого судді про залишення без задоволення скарги в частині оскарження бездіяльності слідчого щодо забезпечення порядку зберігання арештованого транспортного засобу, а також про відмову в задоволенні клопотання про скасування арешту, відповідно до положень ст.309 КПК, оскарженню не підлягають, а тому апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню.
Керуючись ст.ст. 5, 309, 392, 399 КПК України, суддя-доповідач,
постановив:
Відмовити у відкритті провадження за скаргою адвоката ОСОБА_3 на ухвалу слідчого судді Іллічівського міського суду Одеської області від 11.04.2024 року в кримінальному провадженні №12024162160000244 від 17.03.2024 року, якою залишено без задоволення скаргу адвоката ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого щодо забезпечення порядку зберігання арештованого транспортного засобу та клопотання про скасування арешту транспортного засобу.
Копію ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження, разом з апеляційною скаргою та долученими до неї матеріалами, невідкладно надіслати особі, яка подала апеляційну скаргу.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її прийняття.
Суддя
Одеського апеляційного суду ОСОБА_2