17.04.24
22-ц/812/574/24
Справа № 488/4505/23
Провадження № 22-ц/812/574/24
17 квітня 2024 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :
головуючого - Темнікової В.І.,
суддів - Крамаренко Т.В., Тищук Н.О.,
із секретарем судового засідання -Голощаповою А.О.,
за участю представника відповідача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , підписаною її представником- адвокатом Шкред Анастасією Олександрівною, на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22 січня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Селіщевої Л.І. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини, -
В листопаді 2023 року ОСОБА_2 через свого представника звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просила стягнути аліменти на утримання дитини.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19 вересня 2015 року між сторонами зареєстрований шлюб, про що 19 вересня 2015 року складено відповідний актовий запис № 498, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим 19 вересня 2015 року Корабельним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції.
В період шлюбу сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 , про що 01 листопада 2018 року складено відповідний актовий запис № 1463, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим 01 листопада 2018 року Миколаївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області.
Син сторін проживав та зареєстрований разом із позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 .
У період перебування у шлюбних відносинах сторони, а після народження і їх син проживали в квартирі, яка належить на праві власності матері позивачки, а саме за адресою: АДРЕСА_1 .
Протягом 2023 року відносини між позивачкою та відповідачем стали напруженими. Приблизно 23 вересня 2023pоку відповідач припинив проживати у вказаній квартирі, та виїжджаючи із квартири забрав із собою майже всі речі, які позивачка разом із відповідачем набули під час сумісного проживання та перебуваючи у шлюбі, в тому числі меблі та речі, необхідні для проживання в квартирі дитини.
З жовтня позивачка проживає з сином окремо від відповідача, дитина перебуває на утриманні позивачки. 25 жовтня 2023 року позивачкою подано позов про розірвання шлюбу з відповідачем, на даний час шлюб між сторонами не розірвано.
Відповідач на даний час не сплачує жодних коштів на утримання дитини, хоча є працездатним чоловіком, інших осіб на його утриманні, наскільки відомо позивачці, немає.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач має на праві спільної часткової власності право на 1/2 частину житлових приміщень у гуртожитку загальною площею 28кв.м за адресою АДРЕСА_2 .
На думку позивачки, відповідач здатний сплачувати аліменти на дитину в розмірі 1/3 частки від заробітку (доходу).
Крім того, зазначає, що 11 жовтня 2023 року між ОСОБА_2 та адвокатом Шкред А.О. було укладено договір про надання професійної правничої допомоги №11.1023. Відповідно до п. 4.2 Договору вартість послуг виконавця за цим договором складає 15000 грн без ПДВ, з розрахунку гонорару виконавця у розмірі 1000 грн за годину. Позивачкою сплачено вартість наданої правничої допомоги в повному обсязі на загальну суму 15000 грн.
Посилаючись на викладене, а також на ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 27 Конвенції ООН Про права дитини, ст. 141, 180, 181, 182, 183 СК України просила стягнути аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_4 у розмірі 1/3 від заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати подання позову і до досягнення дитиною повноліття а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 грн.
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22 січня 2024 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на утримання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 06.11.2023 року і до досягнення дитиною повноліття. Допущено негайне виконання рішення суду про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Також стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 5 000 грн. та на користь держави судовий збір у розмірі - 1 211,20 грн. З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто витрати на професійну правничу допомогу - 3 000,00 грн.
Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції виходив із того, що розмір частки від заробітку (доходу), що приходиться на утримання дитини, законом не встановлюється, а визначається судом у кожному конкретному випадку стягнення аліментів з урахуванням обставин, які передбачені у ст. 182 СК України.
Визначаючи частку заробітку (доходу) відповідача, яка буде стягуватися як аліменти на дитину суд першої інстанції враховував, зокрема, що відповідач має ряд хронічних захворювань, у зв'язку з чим потребує постійного лікування, за станом здоров'я відповідач був знятий з військового обліку у 2016 році, що підтверджується наявними у матеріалами справи і дослідженими судом копіями довідок та виписки з медичної карти, та копією тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 .
Судом першої інстанції також було встановлено, що відповідач має мінливий та нерегулярний дохід, оскільки наказом ТОВ «Сервісний центр «Металург» № СЦМ-22-Н175/01 від 19.07.2022 року, де останнім часом працював відповідач, призупинено з ним дію трудового договору з 18.07.2022 року до відновлення можливості надати і виконувати роботу або до припинення чи скасування воєнного стану. Відповідач зареєстрований та проживає у кімнатах АДРЕСА_3 , які були ним приватизовані разом із його матір'ю ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 26.12.2017р. Доказів наявності у власності відповідача іншого нерухомого майна матеріали справи не містять.
Визначаючи розмір аліментів на дитину, суд, серед іншого, враховував також стан здоров'я дитини, зокрема, те, що позивачем та її представником не надано доказів того, що дитина має якісь хронічні захворювання і потребує через це додаткових витрат. Крім того, суд вважав, що позивачем та її представником не обґрунтовано необхідність стягнення аліментів саме у розмірі 1/3 частини заробітку/доходу відповідача, не вказано та не підтверджено належними та допустимими доказами щомісячні витрати позивачки на утримання дитини, ії матеріальний стан.
Між тим, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Таким чином, суд першої інстанції, враховуючи рівний обов'язок батьків щодо утримання дитини, а також виходячи з положень ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991 р., яка визначає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини, батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини, вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання малолітньої дитини в розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дати подачі позову до суду і до
Що стосується розподілу судових витрат, то суд першої інстанції виходив із того, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України). Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ст. 141 ЦПК України. При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).
Враховуючи складність справи та обсяг доказів у справі, співмірність до категорії справи, критерію реальності адвокатських витрат, фінансовий стан обох сторін, а також часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що достатнім та таким, що відповідає критеріям розумності, буде доцільно встановити розмір витрат, які необхідно стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу - 5000 грн, а з позивача на користь відповідача стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 3000 грн, а також у відповідності до ч. 6 ст. 141 ЦПК України стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з апеляційною скаргою, підписаною її представником - адвокатом Шкред А.О., в якій посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин у справі, просила змінити рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 22 січня 2024 року, а саме: стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на утримання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у розмірі 1/3 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму па дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 06.11.2023 року і до досягнення дитиною повноліття, а також здійснити перерозподіл судових витрат, понесених під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідно до якого стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 15 000,00 грн, в задоволенні вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_3 - відмовити.
В апеляційній скарзі, зазначає, що задовольняючи позов частково та стягуючи з відповідача аліменти в розмірі 1/4 від доходу, судом першої інстанції в рішенні суду зазначено, що з наданих відповідачем доказів вбачається, що він має ряд хронічних захворювань, у зв'язку з чим потребує постійного лікування, за станом здоров'я відповідач був знятий з військового обліку у 2016 році, що підтверджується наявними у матеріалами справи і дослідженими судом копіями довідок та виписки з медичної карти, та копією тимчасового посвідчення № НОМЕР_1 .
Однак, на думку апелянта, вказані обставини були встановлені судом першої інстанції невірно за відсутності належних доказів на підтвердження таких обставин, а надані відповідачем докази не підтверджують діагноз відповідача та наявність у нього саме хронічних захворювань, інвалідності та/або втрати ним працездатності, тим більше по його професійній діяльності, що у зв'язку з цим він потребує постійного лікування.
Отже, суд першої інстанції встановив вказані обставини за відсутності належних доказів, у зв'язку з чим позивачка просить виключити дані обставини, як такі що встановлені судом, з мотивувальної частини рішення.
Крім того, зазначає, що згідно положень ч. 1 ст. 182 СК України матеріальне становище отримувача аліментів та витрати на дитину не є тими обставинами, які підлягають врахування при визначенні розміру аліментів. Вказане питання також не піднімалось під час розгляду судом першої інстанції. Водночас позивачка зазначає, що вона не працює, що підтверджується копією її трудової книжки, згідно з якою позивачка була звільнена з посади технолога в ТОВ «Мульти Пак» з 23.12.2022 р.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач має мінливий та нерегулярний дохід, в той час як позивач взагалі не має доходу.
Зазначає, що нею в позовній заяві вказувалося, що виїжджаючи із квартири відповідач забрав із собою майже всі речі, які були набуті сторонами під час сумісного проживання та будучи у шлюбі, в тому числі меблі та речі, необхідні для проживання в квартирі дитини. На підтвердження цієї обставини до відповіді на відзив були додані фотозображення квартири.
Сторонами не заперечувалась та обставина, що через повномасштабне вторгнення в Україну та введення в Україні воєнного стану позивачка разом з дитиною була вимушена виїхати до Німеччини, де перебуває і зараз. У відповіді на відзив позивачка вказувала, що під час її перебування за кордоном, де життя є значно дорожчим в Україні, відповідач жодних коштів на утримання дитини не надсилав, а передав один раз подарунок дитині на її день народження.
Також під час розгляду справи судом першої інстанції позивач зазначала, що ніщо не заважає відповідачу змінити місце роботи або хоча б стати на облік в Державний центр зайнятості з метою пошуку роботи, чого відповідач не робить.
Таким чином, на думку апелянта судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та помилково встановлено ту обставину, що стан здоров'я відповідача не дозволяє йому сплачувати аліменти в розмірі 1/3 частки від доходу, що відповідало б найкращим інтересам їх спільної з позивачем дитини, яка на даний час перебуває в Німеччині на повному утриманні матері.
Не погодилася апелянт також з розподілом витрат на професійну правничу допомогу, зазначаючи, що частина позовних вимог, в якій їй було відмовлено, в пропорції складає 25%, а відтак, витрати на правничу допомогу відповідача, пропорційні відхиленим позовним вимогам, складають 25% (3000x0,25), що складає 750 грн. В той же час суд першої інстанції задовольнив 100% заявлених відповідачем судових витрат, а саме 3000 грн, що на думку апелянта, є порушенням ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Також судом не було враховано неналежність доказів, наданих стороною відповідача на підтвердження витрат на правничу допомогу.
За вказаних обставин, апелянт вважає, що докази, надані стороною відповідача на підтвердження витрат на надання професійної правничої допомоги відповідачу у сумі 3000,00 грн належними доказами не підтверджується, а отже, такі витрати не підлягають стягненню з позивачки.
Щодо часткового задоволення судом першої інстанції витрат на правничу допомогу, заявлених позивачкою, зазначає, що на підставі ч. 2 ст. 141 ЦПК України розмір витрат пропорційний частці задоволених позовних вимог складав 75% (15000x0,75) 11250,00 грн, а не 5000,00 грн як визначив суд першої інстанції. При цьому відповідачем не доведено не співмірності заявлених витрат на правничу допомогу, понесених позивачем, з огляду на що суд першої інстанції не мав права довільно зменшувати розмір таких витрат на власний розсуд.
Отже, оскільки судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини справи щодо матеріального становища позивача, зроблено помилкові висновки про наявність у відповідача хронічних захворювань, які перешкоджають йому сплачувати аліменти у більшому розмірі, позивач просить змінити рішення суду та стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі 1/3 від доходу, виключити з мотивувальної частини рішення обставини, щодо наявності у відповідача хронічних хвороб, які потребують постійного лікування та змінити розподіл судових витрат, стягнувши з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн та відмовивши відповідачу у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.
Від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди апелянта з медичними висновками щодо стану здоров'я відповідача та майже дослівно повторюють доводи апелянта висловлені нею в відповіді на відзив.
Вважає, що надані відповідачем письмові докази - медичні висновки та довідки закладів охорони здоров'я є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, в розумінні ст. ст. 77, 78, 79, 80 ЦПК України, на підтвердження наявності у відповідача хронічних захворювань, які потребують компенсаторного лікування, та стану його здоров'я, а апелянт, яка не є фахівцем у галузі медицини, з посиланням на мережу «Інтернет», необґрунтовано вдалась до аналізу стану здоров'я відповідача та спростуванню діагнозів, встановлених профільними лікарями.
В апеляційній скарзі апелянт продовжує наполягати, що відповідач, начебто, 23.09.2023 року виїжджаючи з квартири за адресою: АДРЕСА_4 забрав із собою всі речі, які вони набули під час сумісного проживання та перебуваючи у шлюбі. Відповідач в чергове категорично заперечує вказані обставини, доказів на підтвердження вказаних обставин матеріали справи не містять. Більш того, вказані обставини не стосуються предмета доказування у даній справі.
Сумніви реальності понесених витрат відповідачем на правничу допомогу є необґрунтованими, розбіжності в датах, які б свідчили про ненадання послуг, відсутні, а аналіз спеціального законодавства, щодо діяльності адвоката, дає право зробити висновок, про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа.
Таким чином, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд першої інстанції, на думку відповідача, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Окремо зазначає, що апеляційну скаргу підписано та подано адвокатом Шкред А.О., яка здійснює представництво інтересів ОСОБА_2 на підставі договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № 111023 від 11.10.2023 року та ордеру виданого на виконання цього договору, відповідно до п. 3.1. якого він набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до закінчення розгляду справи в суді першої інстанції. З огляду на викладене, апеляційну скаргу підписано особою, яка не має права її підписувати та, відповідно до положень ст. 362 ЦПК України, апеляційне провадження підлягає закриттю.
В судовому засіданні представник відповідача - адвокат відповідача - Пугаченка С.Ю., заявив клопотання про закриття апеляційного провадження у справі через те, що після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу підписано особою, яка не має права її підписувати.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційне провадження слід закрити з наступних підстав.
Ст.14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи, а у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
За змістом частини 1 статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Повноваження адвоката як представника згідно ч.4 ст. 62 ЦПК України підтверджуються одним з таких документів: довіреністю; ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.
Ордер на надання правової допомоги не замінює договору про надання правової допомоги, який є підставою для здійснення адвокатської діяльності, а є лише документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги клієнту.
Відповідно до п. 12 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, що затверджено рішенням Ради адвокатів України від «12» квітня 2019 року № 41 (із змінами та доповненнями), ордер має містити, зокрема, посилання на договір про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноважених законом на надання безоплатної правової допомоги, номер (у випадку наявності) та дату цього документа; назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Отже, виходячи зі змісту статті 26 Закону України від «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Положення про ордер, ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням) лише на підставі вже укладеного договору.
Статтею 356 ЦПК України встановлено вимоги до форми і змісту апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 356 ЦПК України апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи. До апеляційної скарги додаються, зокрема, довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо апеляційна скарга подана представником і ці документи раніше не подавалися.
Відповідно до ч. 5 ст. 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо, зокрема, апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 362 ЦІІК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.
У даній справі рішення судом першої інстанції постановлено 22 січня 2024р. Представництво інтересів позивачки ОСОБА_2 в суді першої інстанції здійснювала адвокат Шкред А.О. на підставі ордеру від 27 жовтня 2023р. серії АІ №1484677, виданому на підставі договору про надання правової допомоги № 111023 від 11.10. 2023р. (а. с. 7) та договору про надання професійної (правничої) допомоги № 11.1023 від 11.10.2023 року ( а. с. 16-18). В ордері було зазначено, що адвокат має повноваження на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_2 у Регіональному сервісному центрі ГСЦ МВС в Миколаївській області та Корабельному районному суді м. Миколаєва.
Апеляційна скарга ОСОБА_2 на вказане рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22.01.2024р. підписана адвокатом Шкред А.О. До апеляційної скарги на підтвердження повноважень представника ОСОБА_2 додано також ордер від 27 жовтня 2023р. серії АІ №1484677, виданий на підставі договору про надання правової допомоги № 111023 від 11.10. 2023р. (а. с. 112) з зазначенням, що адвокат має повноваження на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_2 у Миколаївському апеляційному суді та Корабельному районному суді м. Миколаєва.
Однак, відповідно до п.3.1 договору про надання професійної (правничої) допомоги № 11.1023 від 11.10.2023 року,який міститься в матеріалах справи, цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до закінчення розгляду справи в суді першої інстанції.
Отже, зміст наданого до апеляційної скарги ордеру щодо повноважень адвоката Шкред А.О. на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_2 у Миколаївському апеляційному суді протирічить умовам договору про надання професійної (правничої) допомоги № 11.1023 від 11.10.2023 року, на підставі якого він видавався.
З аналізу зазначено слід дійти висновку, що у адвоката Шкред А.О. відсутні повноваження на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_2 у Миколаївському апеляційному суді, а відтак і право підпису апеляційної скарги від імені ОСОБА_2 .
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати.
За такого колегія суддів вважає, що провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , підписаною її представником - адвокатом Шкред А.О., підлягає закриттю.
При цьому закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , підписаною її представником - адвокатом Шкред А.О., не може вважатись порушенням принципу доступу до правосуддя та права на судовий захист, що передбачено, поряд з процесуальними нормами, ст. 129 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки ОСОБА_2 не позбавлене права на судовий захист шляхом звернення до суду з апеляційною скаргою підписаною особисто або представником з наявними у останнього повноваженнями для представництва її інтересів в суді апеляційної інстанції, якщо вважає, що її права порушені.
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 362, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , підписаною її представником - адвокатом Шкред Анастасією Олександрівною, на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22 січня 2024 року закрити.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий
Судді
Повний текст ухвали виготовлено 18 квітня 2024 року