Справа № 460/1088/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Швед Н.П.
Провадження № 22-ц/811/3080/23 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.
18 березня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючої судді: Мікуш Ю.Р.,
суддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.,
секретар Cалата Я.І.,
з участю:представника відповідача-адвоката Тимощук О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу №460/1088/15-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 20 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист гідності, честі, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про захист гідності, честі, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.
В обгрунтування своїх позовних вимог покликається на те, що 26 лютого 2015 року в приміщенні сесійної зали Новояворівської міської ради Яворівського району Львівської області відбулися громадські слухання щодо можливості розташування торгових точок по АДРЕСА_1 .
На громадських слуханнях були присутні міський голова Новояворівська Муравель В.І., заступник міського голови Новояворівська Мацелюх В.Я., секретар Новояворівської міської ради Джулай Г.Р., депутати Новояворівської міської ради, зокрема, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , він, мешканці міста Новояворівська серед яких був ОСОБА_2 , який під час свого виступу з трибуни заявив, що у нього є рішення, згідно якого депутату Цюванику виділено 0,5га землі, що «...вони (депутати) ...віддали пів гектара землі Цюванику і це при тому, що Цюваник вже має 5 земельних ділянок».
Поширена відповідачем інформація не відповідає дійсності, носить негативний характер, ганьбить його гідність, честь та завдає шкоди його діловій репутації не тільки як мешканцю міста Новояворівська, але й як і депутату Новояворівської міської ради.
Поширена відповідачем інформація спрямована на те, щоб у мешканців міста Новояворівська склалалось негативне враження щодо його депутатської діяльності, про зловживання ним своїм депутатським статусом та ставить під сумнів дотримання ним морально-етичних суспільних норм які викликають упереджене ставлення до нього як до публічної особи.
Внаслідок поширення відповідачем недостовірної інформації йому було заподіяно моральну шкоду, яка полягає у приниженні його гідності, честі та ділової репутації. Через поширення відповідачем широкому колу осіб недостовірної інформації щодо нього, він протягом тривалого часу знаходиться в стані постійного нервового напруження та стресу, став роздратованим, у нього погіршилися стосунки з товаришами та колегами по роботі. Дана інформація про виділення йому півгектара землі та п'яти земельних ділянок не є оціночними судженнями відповідача, оскільки, носить стверджувальний характер та є такою, що підлягає перевірці на предмет її достовірності.
Просить суд позовні вимоги задовольнити.
Оскаржуваним рішенням позовні вимоги залишено без задоволення.
Рішення суду оскаржив позивач.
В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення незаконним та необґрунтованим. Суд першої інстанції дійшов безпідставного та необґрунтованого висновку про те, що поширена відповідачем інформація є оціночними судженнями відповідача, оскільки вона носить стверджувальний характер та є такою, що підлягає перевірці на предмет її достовірності. Поширена відповідачем інформація є недостовірною, що стверджується довідкою №87 від 20.03.2015 року, яка видана виконавчим комітетом Новояворіської міської ради, однак суд першої інстанції не дав належної оцінки цьому доказу. Суд першої інстанції вказуючи, що позивач не довів, що поширена інформація стосується саме його, не дослідив та не зазначив у рішенні , кого саме стосується ця інформація. Крім цього, суд розглянув справу у відсутності позивача та його представника не повідомивши їх належним чином про дату, час і місце судового засідання. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що відповідно до ст.360 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Позивач в судове засідання не з'явився хоч належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, що стверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, заперечення на апеляційну скаргу представника відповідача - адвоката Тимощука О.І., перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги немає.
Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом встановлено такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 був обраний депутатом Новояворівської міської ради Яворівського району Львівської області 4 демократичного скликання 2010-2014рр від багатомандатного виборчого округу №2, що стверджується посвідченням № НОМЕР_1 , виданого головою НМВК ОСОБА_6 .
Із Стенограми виступу ОСОБА_2 на громадських слуханнях, які відбулися 26.02.2015року у приміщенні Новояворівської міської ради, які містяться на диску долученому позивачем до матеріалів справи де на 39 сек. озвучено, пряма мова: "Так само ми зібралися в вересні місяці, от у мене є рішення яким вони віддали депутатові пів гектара землі, хоча мер наклав вето так само в залі зібралося людей. Всі... ( лунають запитання з залу: Калітовському?) ні "Цюванику". Так само люди кричали, так само люди просили не голосувати, щоб ви розуміли суть. Ми сьогодні зібралися це є добре, люди це велика сила, але ви повинні механізм розуміти завтра вони винесуть то питання по мафах на сесію вони так зроблять, щоб то питання пройшло і ці мафи завтра стояли. Так само люди кричали не голосувати, просили їх, але вони, кричали люди ганьба їм вони віддали пів гектара Цюванику, це притому що "Цюваник" вже має п'ять земельних ділянок. Раніше вони брали сотками, а тепер вони беруть гектарами...»
Дослідивши зазначене висловлювання відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку, що таке не містить конкретних фактів про самого позивача, натомість містить оціночні судження щодо події, а також цитування та посилання на інформацію отриману з неофіційних джерел Новояворівської міської ради та в колуарних розмовах перед громадськими слуханнями. Озвучена інформація не містить фактів або висловлювань, які можуть бути витлумачені як факти, що безпосередньо стосуються особи позивача та покликання на конкретне рішення Новояворівської міської ради про надання земельної ділянки. Озвучена відповідачем інформація містить особисту суб'єктивну оцінку реальних подій, висловлену у формі оціночних суджень, критичних зауважень, припущень, а тому не є недостовірною інформацією, що відповідно до статті 277 ЦК України підлягає спростуванню.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
У статті 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.
Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зазначається , що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Аналіз ст. 10 Конвенції дає змогу зрозуміти, що право на свободу вираження своїх поглядів включає не тільки свободу дотримуватися своєї думки, тобто не переслідуватися за свої переконання, але також можливість вільно отримувати і розповсюджувати інформацію та ідеї.
Частиною першою статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Згідно з статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, та право на недоторканність ділової репутації, право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
За змістом частини першої статті 302 ЦК України, фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
За положеннями статті 29 Закону України «Про інформацію», суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Водночас суспільство також має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі всіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства. Тому так важливо, щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності, з одного боку, а з іншого, - була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.
За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб, є суспільно важливою, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики й оцінки поведінки є ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.
Публічні особи, державні службовці повинні бути готовим до підвищеного рівня критики, зокрема у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства й підвищеної зацікавленості суспільства їхньою діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар'єру публічної особи, погодилися на таку увагу.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.
Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири.
Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, згідно зі статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положень статті 10 Конвенції, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи або посадової особи рівня суспільного значення, діяльність якої представляє суспільний інтерес.
Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень - ні. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на час виникнення спірних відносин був публічною особою, а відповідно, межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо нього є значно ширшими, оскільки він безпосередньо відігравав важливу роль у діяльності органу місцевого самоврядування та його дії становили суспільний інтерес.
У Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і/або користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказано, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. (такий правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі №757/22307/17-ц )
З врахуванням наведеного, суд першої інстанції, належним чином дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, дійшов правильного висновку про те, що поширена інформація є оціночними судженнями відповідача, які він отримав з невідомих джерел, а не фактичним твердженням.
Крім цього, судом достовірно з'ясовано, що у Новояворівській міській раді було два депутати на прізвище " ОСОБА_7 ", а саме, ОСОБА_8 , та ОСОБА_1 та позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що озвучена інформація стосується саме нього.
Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснив судам, що при розгляді справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Отже, для позивача діє загальний тягар доведення позову, що поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.(ст.ст.77-79 ЦПК України).
Враховуючи вище зазначене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, які по своїй суті є об'єктивними, справедливими та відповідають матеріалам справи, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.
Відповідно до ст.375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п. 1;375; 383; 384; 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 20 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.
Головуюча суддя Ю.Р. Мікуш
Судді: Т.І. Приколота
Р.В. Савуляк