17 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 380/13484/21
адміністративне провадження № К/990/13455/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Жука А.В.,
перевіривши касаційну скаргу Державної митної служби України
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року
у справі № 380/13484/21
за позовом ОСОБА_1
до Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, Галицької митниці Держмитслужби, Івано-Франківської митниці
про визнання протиправними та скасування наказів, відмови, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, Івано-Франківської митниці Державної фіскальної служби України, Галицької митниці Держмитслужби, у якому просив:
визнати протиправним і скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 02 червня 2021 року №849-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;
визнати протиправним і скасувати наказ Івано-Франківської митниці ДФС від 31 серпня 2021 року №14-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
поновити на державній службі ОСОБА_1 з 01 вересня 2021 року на посаді Івано-Франківської митниці (відокремлений підрозділ Держмитслужби, код ЄДРПОУ ВП: 43971364), рівнозначній посаді заступника начальника Івано-Франківської митниці ДФС - начальника митного поста «Прикарпаття»;
стягнути з Івано-Франківської митниці (відокремлений підрозділ Держмитслужби, Код ЄДРПОУ ВП: 43971364) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;
визнати відмову Державної митної служби України щодо пропозиції рівнозначної посади державної служби у порядку переведення та правонаступництва і положень чинного законодавства та надання переліку усіх наявних рівнозначних посад заступника начальника митниці станом на 10 березня 2021 року (лист про розгляд заяви вих.N08-1/12-02/10/3232 від 22 березня 2021 року) протиправною;
у відповідності до пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді Івано-Франківської митниці (відокремлений підрозділ Держмитслужби, код ЄДРПОУ ВП: 43971364), рівнозначній посаді заступника начальника Івано- Франківської митниці ДФС - начальника митного поста.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 11 травня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Вищевказані судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано наказ ДФС України № 849-о від 02 червня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 », наказ Івано-Франківської митниці № 14-к від 31 серпня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено позивача на державній службі у Галицькій митниці Держмитслужби на рівнозначній посаді заступника начальника - начальника митного поста «Прикарпаття» Івано-Франківської митниці з 01 вересня 2021 року, стягнуто з Галицької митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 409446,36 грн, без урахування податків зборів та обов'язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 16864,07 грн, без урахування податків зборів та обов'язкових платежів.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Державна митна служба України втретє 08 квітня 2024 року через підсистему «Електронний суд» подала касаційну скаргу.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з таких підстав.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.
Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано висновки Верховного Суду щодо застосування частини першої та третьої статті 87 (у редакції що була чинною на дату виникнення спірних правовідносин, а саме на момент попередження про наступне звільнення позивача, яке відбулось 07 вересня 2020 року , тобто у редакції, Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» № 440-ІХ від 14 січня 2020 року (далі - Закон № 440) Закону України № 889-УІІІ від 10 грудня 2015 року «Про державну службу» (далі - Закон № 889)., викладені у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 380/3389/20, від 08 грудня 2021 року № 380/3646/20, від 16 лютого 2022 року у справі № 380/4357/20 та 16 лютого 2022 року у справі №380/3654/20 (у частині, що стосується застосування частини першої та третьої статті 87 Закону № 889 у редакції Закону № 440).
Верховний Суд наголошує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому, недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Так, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин тому, під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
В аспекті посилань скаржника на постанови Верховного Суду, Суд зазначає, що Верховний Суд переглядаючи в порядку касаційного оскарження судові рішення у цій справі та направляючи справу на новий розгляд дійшов висновку, що до спірних правовідносин потрібно застосовувати частину третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» № 1285-ІХ від 23 лютого 2021 року і чинного з 06 березня 2021 року, у такі редакції «Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.».
Відтак, Верховний Суд уже вирішив питання редакції частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», яка має застосовуватися у цій справі, тому такі посилання скаржника є суперечливими та не доведеними.
Крім того, Суд звертає увагу, що скаржник вже звертався до суду касаційної інстанції з касаційними скаргами, при цьому підстави касаційного оскарження за своїм змістом, майже ідентичні, які були зазначені в попередньо поданій касаційній скарзі, яку ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2024 року повернуто скаржнику.
Так, зокрема, в ухвалі Верховного Суду від 01 квітня 2024 року, звернуто увагу скаржника, на тому, що Верховний Суд у цій справі вже вирішив питання редакції частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», яка має застосовуватися у цій справі.
Тобто Верховний Суд вже надавав оцінку щодо заявлених скаржником підстав касаційного оскарження, проте відповідачем так і не враховано зауваження, викладених Верховним Судом в ухвалі від 01 квітня 2024 року, що свідчить виключно про формальний підхід до оформлення касаційної скарги та ігнорування скаржником роз'яснень, які йому надавалися Верховним Судом, оскільки скаржником подано ідентичну касаційну скаргу, в частині наведення підстав касаційного оскарження судових рішень.
З огляду на викладене, скаржником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Решта доводів касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження наведено, зокрема, в контексті порушення судами норм процесуального права, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України та зводяться до власного тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів, що виключає можливість їх перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження. Цей обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
З огляду на те, що скаржник не виклав передбачених КАС України обґрунтованих підстав для оскарження у касаційному порядку судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, касаційну скаргу слід повернути особі, яка її подала, з огляду на вимоги пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Державної митної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі № 380/13484/21 повернути скаржнику.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддяА.В. Жук