Справа № 240/27412/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Єфіменко О.В.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
16 квітня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року (ухвалене в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Овруцького районного відділу Управління державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання протиправною відмови у видачі довідки та прийнятті декларації, зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся до суду з позовом до Овруцького районного відділу Управління державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання протиправною відмови у видачі довідки та прийнятті декларації, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Житомрського окружного адміністративного суду від 29.11.2023 року адміністративний позов задоволено частково.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
19 лютого 2024 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 лютого 2024 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що Указом Президента України від 25 січня 2022 року №32/2022 ОСОБА_1 прийнято до громадянства України, про що його повідомлено листом Овруцького відділу УДМС у Житомирській області, який наявний в матеріалах справи та роз'яснено про необхідність звернутися до Овруцького відділу УМДС в Житомирській області за більш детальною інформацією.
23.02.2022 ОСОБА_1 оформлено довідку про реєстрацію особи громадянином України №67 та 19.04.2022 йому оформлено тимчасове посвідчення НОМЕР_1 терміном дії до 25.01.2024, що підтверджує належність позивача до громадянства України.
02.02.2023 рішенням посольства російської федерації в Республіці Молдова, складеного відповідно до додатку №1 до наказу МЗС росії №11434 від 10.07.2012, дозволено позивачу вихід з громадянства російської федерації згідно зі ст.19 ч.2 федерального закону "Про громадянство російської федерації" №62-Ф3 від 31.05.2002, оскільки ним виконано умови припинення громадянства російської федерації, передбачені таким федеральним законом.
Однак, як стверджує позивач, протягом 6 місяців після подання відповідного звернення не отримав документа про припинення громадянства (підданства) російської федерації чи відмови у задоволенні його звернення.
У зв'язку із неотриманням ОСОБА_1 ні документа про припинення громадянства російської федерації, ні відмови в задоволенні поданого звернення протягом шести місяців, позивачем на виконання обов'язку про вихід з іноземного громадянства оформлена декларація про відмову від іноземного громадянства від 25.08.2023, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом КМНО Мазарчук Н.В. 25.08.2023.
29.08.2023 ОСОБА_1 подав до відповідача заяву щодо оформлення заяви-анкети на оформлення паспорта громадянина України у вигляді ID-картки та прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства від 25.08.2023.
Листом Овруцький відділ Управління державної міграційної служби України в Житомирській області від 14 вересня 2023 року повідомив позивача, що його заява щодо оформлення заяви-анкети на оформлення паспорта громадянина України у вигляді ID-картки та прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства від 25.08.2023 розглянута в порядку статті 15 Закону України "Про звернення громадян" (а.с.26). У вказаному листі зазначено, що декларація позивача про відмову від іноземного громадянства від 25.08.2023 розцінюється, як вигаданий документ, який не відповідає зразку документа, встановленого формою №45, затвердженого наказом МВС України від 16.08.2012 №175 та вказано, що наразі законодавство України визначає необхідність припинення іноземного громадянства громадянами Російської Федерації, які набули громадянство України, що вказує на безпідставність подання декларації про відмову від іноземного громадянства. Та лише після завершення процедури оформлення набуття громадянства України позивач може ініціювати питання оформлення паспорту громадянина України.
Не погоджуючись із отриманою відмовою позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки в даному випадку позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, тому колегія суддів надає оцінку апеляційній скарзі Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області в частині задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про громадянство України" №2235-III від 18.01.2001 (далі - Закон № 2235-III).
Громадянство України - це правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України (п.п.2, 4 ст.1 Закону №2235-III).
Підстави набуття громадянства України визначені ст.6 Закону №2235-ІІІ.
Іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх заявою прийняті до громадянства України (ч.1 ст.9 Закону №2235-III).
За положеннями ст.9 Закону №2235-III умовами прийняття до громадянства України є:
- визнання і дотримання Конституції України та законів України, що засвідчується особою у поданій в установленому порядку заяві про прийняття до громадянства України;
- подання: особою без громадянства - декларації про відсутність іноземного громадянства; іноземцем - зобов'язання припинити іноземне громадянство;
- безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років;
- отримання дозволу на імміграцію.
- володіння державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови;
- наявність законних джерел існування.
Пунктом 7 статті 8 Закону №2235-III передбачено, що іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Отже, положення Закону №2235-III містять виключення та умови за наявності яких іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство) мають право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства.
Так, зобов'язання припинити іноземне громадянство - це письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України (частина перша статті 1 Закону № 2235-ІІІ).
Положеннями ст.8 Закону №2235-ІІІ передбачено, що для оформлення набуття громадянства України замість зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство) може бути подано: іноземцем, який в установленому законодавством України порядку проходить (проходив) військову службу за контрактом у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту або Національній гвардії України, його подружжям - декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка в установленому законодавством України порядку уклала контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту або Національній гвардії України, та декларацію про відмову від іноземного громадянства для другого із подружжя; іноземцем із числа осіб, зазначених у частині двадцятій статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", та його подружжям - декларацію про відмову від іноземного громадянства особи, яка отримала посвідку на тимчасове проживання на підставі частини двадцятої статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", та декларацію про відмову від іноземного громадянства для другого із подружжя;
Для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подається: особою без громадянства - декларація про відсутність іноземного громадянства; іноземцем - зобов'язання припинити іноземне громадянство.
Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначає Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений Указом Президента України від 27.03.2001 №215 (далі - Порядок №215).
Відповідно до пункту 117 Порядку №215 у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України. Такій особі видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, яка подається нею для одержання документів, що підтверджують громадянство України.
За пунктом 119 Порядку №215 особам, які набули громадянство України та взяли зобов'язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.
Так, спірні відносини у даній справі виникли між сторонами, які беруть участь у розгляді справи, з приводу неприйняття відповідачем декларації про відмову від громадянства російської федерації у ОСОБА_1 , видачі довідки про реєстрацію особи громадянином України для оформлення паспорту громадянина України і зобов'язання відповідача видати довідку про реєстрацію особи громадянином України для оформлення паспорту громадянина України у вигляді ID-картки, прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від громадянства російської федерації та видати йому паспорт громадянина України у вигляді ID- картки.
У ході судового розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 Указом Президента України від 25 січня 2022 року №32/2022 прийнятий до громадянства України та Управлінням державної міграційної служби України в Житомирській області 23.02.2022 оформлено йому довідку №67 про реєстрацію особи громадянином України, яка слугувала підставою для оформлення 19.04.2022 позивачу тимчасового посвідчення громадянина України строком до 25.01.2024, у зв'язку із чим, позивач взяв на себе зобов'язання припинити іноземне громадянство та подати підтверджуючі документи до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації його громадянином України.
Відтак, на позивача був покладений обов'язок протягом двох років з моменту його реєстрації громадянином України подати до уповноваженого органу України документ про припинення громадянства російської федерації відповідно до вимог статті 8 Закону №2235-ІІІ.
У той час, Порядок розгляду питань громадянства російської федерації регламентується Положенням про порядок розгляду питань громадянства російської федерації, затвердженим Указом президента російської федерації №1325 від 14.11.2002 (далі - Положення рф). Цим Положенням рф, прийнятим відповідно до Закону, встановлюються порядок розгляду заяв з питань громадянства російської федерації, прийняття, виконання та скасування рішень із зазначених питань, а також форми заяв та перелік необхідних документів, відповідних конкретним підставам набуття чи припинення громадянства російської федерації.
Вихід з громадянства російської федерації особи, яка проживає на території іноземної держави, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення такої особи у спрощеному порядку, за винятком випадків, передбачених статтею 20 федерального закону "Про громадянство російської федерації" (далі - Закон РФ).
Статтею 20 Закону рф передбачено, що підставами відмови у виході з громадянства Російської Федерації визначає, що вихід із громадянства рф не допускається, якщо громадянин рф:
а) має не виконане перед російською федерацією зобов'язання, встановлене федеральним законом;
б) залучений компетентними органами російської федерації як обвинувачуваного у кримінальній справі або щодо нього є набрав законної сили і підлягає виконанню обвинувальний вирок суду;
в) не має іншого громадянства та гарантій його набуття.
При цьому, стаття 32 Закону рф визначає прядок подання заяв з питань громадянства російської федерації, зокрема заява з питань громадянства російської федерації подається за місцем проживання заявника:
а) особою, яка проживає на території російської федерації, - до територіального органу федерального органу виконавчої влади у сфері внутрішніх справ;
б) особою, яка проживає за межами російської федерації і не має місця проживання на території російської федерації, - дипломатичне представництво або консульська установа російської федерації, що знаходяться за межами російської федерації.
Підпунктом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану" №164 від 28.02.2022 в редакції постанови Кабінету Міністрів України №719 від 24.06.2022 передбачено можливість вчинення нотаріальної дії, зокрема засвідчення справжності підпису громадянина російської федерації, як особи, що є пов'язаною з державною-агресором згідно законодавства України, виключно на заяві про вихід з громадянства російської федерації.
З матеріалів справи встановлено, що позивач, з метою виконання покладеного на нього зобов'язання щодо припинення громадянства іншої держави та враховуючи, що консульські установи російської федерації, які розміщені на території України, з 24.02.2022 закриті та припинили виконання своїх функцій, звернувся до уповноваженого органу посольства російської федерації в Республіці Молдова та 02.02.2023 рішенням посольства російської федерації в Республіці Молдова, складеного відповідно до додатку №1 до наказу МЗС Росії №11434 від 10.07.2012, дозволено позивачу вихід з громадянства російської федерації згідно зі ст.19 ч.2 федерального закону "Про громадянство російської федерації" №62-Ф3 від 31.05.2002, оскільки ним виконано умови припинення громадянства російської федерації, передбачені таким федеральним законом. Однак, як стверджує позивач, протягом 6 місяців після подання відповідного звернення не отримав документа про припинення громадянства (підданства) російської федерації чи відмови у задоволенні його звернення.
Разом з тим, статтею 1 Закону № 2235-ІІІ визначено, що незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) це невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури.
Водночас колегія суддів враховує, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України, який діє на даний час.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що неотримання позивачем документа про припинення громадянства російської федерації відбулося з незалежних від нього причин. З огляду на це, відповідно до приписів пункту 2 частини 2 статті 9 Закону №2235-III позивач має право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства. Тому, відмова відповідача у прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації з позиції суду є протиправною.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідач вирішуючи питання щодо прийняття декларації позивача обмежився лише роз'ясненнями норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства, не прийняв декларацію та не надав мотивованої відмови позивачу в прийнятті такої декларації, а отже, міграційна служба не розглянула по суті звернення позивача, не надала жодної оцінки підставам подачі ним декларації. Тобто, відповідачем фактично не прийнято жодного рішення за результатами розгляду декларації ОСОБА_1 .
Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що варті уваги доводи позивача про ймовірну загрозу притягнення його до кримінальної відповідальності та інших видів переслідування на території російської федерації у зв'язку із його активною громадянською позицією в ситуації військової агресії російської федерації проти України - волонтерська діяльність та з 24.02.2022 зарахування до списків особового складу Міжнародного Миротворчого батальйону ім. Джохара Дудаєва.
Суд вважає, що посилання апелянта на можливість отримання позивачем довідки про вихід з громадянства, виданої закордонною дипломатичною установою російської федерації, за межами України є неприйнятним і не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки ОСОБА_1 постійно проживає в Україні і законного способу перетнути кордон та повернутися назад він не має (відсутній паспорт для виїзду громадянина України за кордон), в Україні не діють дипломатичні та консульські установи російської федерації, що унеможливлює отримання документа про припинення громадянства в Україні.
Надана відповідачем в підтвердження своїх доводів як зразок копія довідки про вихід з громадянства російської федерації від 25.08.2023 не приймається судом, так як вказана довідка видана начальником ГУВМ МВД росії по місту москві, а не закордонною дипломатичною установою російської федерації, на можливість звернення до якої посилається Овруцький відділ УДМСУ .
З огляду на вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання протиправною відмову відповідача прийняти ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Овруцьким відділом УДМСУ прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від громадянства російської федерації, суд зазначає таке.
Згідно з частиною третьою статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Частиною четвертою статті 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано всіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення всіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення всіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Такий підхід, установлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16 травня 2019 року у справі №826/17220/17.
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, установлені законом.
Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі №208/8402/14-а, від 29 березня 2018 року у справі №816/303/16, від 06 березня 2019 року у справі № 200/11311/18-а, від 16 травня 2019 року у справі №818/600/17 та від 21 листопада 2019 року у справі №344/8720/16-а.
Суд наголошує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Отже суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, прийняти конкретне рішення, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» (пункти 70-71) зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, пункт 120; «Онер'їлдіз проти Туреччини», заява № 48939/99, пункт 128; «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», заява № 21151/04, пункт 72; «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, пункт 51). У цій же справі також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74)
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», пункт 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії», заява № 32457/05, пункт 40, від 13.12.2007, та у справі «Трґо проти Хорватії», заява № 35298/04, пункт 67, від 11.06.2009).
Зважаючи на те, що судом визнано протиправну відмову відповідача щодо прийняття у позивача декларації про відмову від громадянства рф, то інших варіантів поведінки, окрім як прийняти протилежне рішення, відповідач не має.
Посилання апелянта на те, що форма декларації ОСОБА_1 про відмову від іноземного громадянства від 25.08.2023 розцінюється, як вигаданий документ, який не відповідає зразку документа, встановленого формою №45, затвердженого наказом МВС України від 16.08.2012 №175 колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вся інформація передбачена у цій формі №45 зразку декларації міститься у декларації позивача про відмову від іноземного громадянства від 25.08.2023.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що належним та дієвим способом захисту прав позивача в межах спірних правовідносин є зобов'язання Овруцьким відділом УДМСУ прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.