Справа № 560/19959/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Матущак В.В.
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
17 квітня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Граб Л.С. Полотнянка Ю.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.12.2021 по день фактичного розрахунку - 22.10.2023.
Стягнуто з Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 37463 грн. 21 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Зокрема скаржник вказує на відсутність підстав для застосування відповідальності, передбаченої статтями 116, 117 КЗпП.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних силах України.
Відповідно до наказу ректора Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького від 09.12.2021 №964-ос, ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 20.12.2021.
Станом на день звільнення відповідач не провів з ним розрахунків грошового забезпечення.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.05.2023 по справі №560/11662/22 зобов'язано Національну академію Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 29.01.2020 по 20.12.2021, а також всі інші належні за цей період додаткові види грошового забезпечення (грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, тощо), з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2020 Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, з урахуванням виплачених сум.
На виконання вказаного рішення суду Національна академія Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького провела розрахунок з позивачем 22.10.2023 на суму 52457,19 грн.
На звернення позивача, Національна академія Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького повідомила, що підстав для виплати середнього заробітку за несвоєчасну виплату при звільненні немає.
Вважаючи порушеним право позивача на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог. Зокрема, суд вважає, що виходячи з принципу пропорційності, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь 37463,21 грн як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25.05.2023 року у справі №560/11662/22 підтверджено, що позивач мав право на обчислення і виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 20.02.2021 з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020.
Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Враховуючи наведене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року по справі №813/356/16.
Таким чином, бездіяльність відповідача щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні позивача є протиправною.
Що стосується позовної вимоги про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судом вірно враховано, що з 19.07.2022 діє редакція статті 117 КЗпП України, якою передбачено, що роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.
Згідно довідки наявної в матеріалах справи, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 361,22 грн. Таким чином, відповідач повинен був виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців (181 календарний день), а саме: 65380,82 грн.
Водночас, у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Згідно з інформацією Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького від 24.11.2023 №587 при звільненні позивачу виплачено 39049,42 грн.
З урахуванням невиплаченого грошового забезпечення у розмірі 52457,19 грн., до виплати на момент виключення зі списків особового складу позивачу належало 91506,61 грн.
Отже, сума виплаченого із затримкою грошового забезпечення складає 57,3% від загальної суми, яка підлягала виплаті в день звільнення ((52457,19 грн./91506,61 грн.) х 100%).
На переконання колегії суддів, судом першої інстанції вірно застосовано критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, та виходячи з принципу пропорційності, стягнуто на користь позивача 37463,21 грн як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, тобто 57,3% від 65380,82 грн.
Вказаний висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, які висловлені у постановах від 26.01.2022 у справі №240/12167/20, від 10.02.2022 у справі №580/2264/20.
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що при вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Хмельницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Граб Л.С. Полотнянко Ю.П.