Справа № 756/14250/23 Головуючий у суді І інстанції Шевчук А.В.
Провадження № 22-ц/824/6521/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
17 квітня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Алло» на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 21 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Алло» про захист прав споживача,
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовомдо ТОВ «Алло» про захист прав споживача.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 02 листопада 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
20 грудня 2023 року позивач подав до суду заяву про відмову від позову та закриття провадження у справі у зв'язку із врегулюванням спору між сторонами.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 21 грудня 2023 року провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позовних вимог.
Стягнуто з ТОВ «Алло» у дохід держави 536,80 грн в рахунок сплати судового збору.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням в частині стягнення судового збору, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що у суду першої інстанції не було підстав для покладення на ТОВ «Алло» обов'язку по сплаті на користь держави 50 відсотків судового збору, що підлягав сплаті при поданні позовної заяви, оскільки воно не являється продавцем спірного товару, тобто є неналежним відповідачем у цій справі, про що зазначалося у відзиві на позовну заяву.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
На підставі ухвали апеляційного суду від 29 лютого 2024 року про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Постановляючи ухвалу в оскаржуваній відповідачем частині, суд першої інстанції керувався частиною першою статті 142 ЦПК України та виходив з того, що позивач при поданні позовної заяви про захист прав споживача був звільнений від сплати судового збору. При цьому, у разі задоволення позову судовий збір потрібно було б стягнути з відповідача на користь держави. Ураховуючи зазначені позивачем причини відмови від позову, а саме врегулювання спору між сторонами до початку розгляду справи по суті, суд вважав за необхідне стягнути в дохід держави з відповідача 50 відсотків від суми, яка б повинна була сплачено позивачем у разі справляння ним судового збору, що становить 536,80 грн.
Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З-поміж основних засад (принципів) цивільного судочинства законодавець виділяє, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення у зв'язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Підстави для закриття провадження у справі є вичерпними та визначені у статті 255 ЦПК України.
У пункті 4 частини першої статті 255 ЦПК України зазначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
Відповідно до частини другої статті 256 ЦПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Алло» про захист прав споживача та був звільнений від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
До початку розгляду справи по суті спору позивач подав заяву про відмову від позову та закриття провадження у справі у зв'язку із врегулюванням спору між сторонами.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 21 грудня 2023 року у зв'язку з відмовою позивача від позовних вимог провадження у справі було закрито на підставі пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України.
Розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду регламентується статтею 142 ЦПК України.
Відповідно до положень цієї статті у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
У разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.
У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних із розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Аналіз зазначеної норми права свідчить про те, що загальне правило щодо компенсації судових витрат у разі закриття провадження передбачає, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Разом із тим, у результаті закриття провадження процесуальний закон не передбачає відшкодування судових витрат, понесених позивачем та/або державою.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 308/12079/18 (провадження № 61-6836св20), від 04 серпня 2021 року у справі № 686/9357/20 (провадження № 61-7728св21), від 08 вересня 2021 року у справі № 279/5943/18 (провадження № 61-17894св20) та від 03 серпня 2022 року у справі № 522/13071/19 (провадження № 61-11427св21).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Встановлено, що відповідач подавав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити позивачу у задоволенні заявлених ним позовних вимог про стягнення вартості неякісного товару, обґрунтовуючи його тим, що ТОВ «Алло» не являється продавцем цього товару, а отже не є належним відповідачем у даній справі.
Справа по суті судом першої інстанції не розглядалася, тому питання належності визначеного позивачем відповідача судом не з'ясовувалося та не встановлювалося.
Здійснюючи розподіл судових витрат у справі, провадження в якій підлягало закриттю у зв'язку з відмовою позивача від своїх позовних вимог, суд першої інстанції не врахував, що зазначені позивачем причини відмови від позову, а саме врегулювання спору між сторонами, не може розцінюватися, як задоволення відповідачем ТОВ «Алло» пред'явлених позовних вимог та не є належною правовою підставою для стягнення з відповідача у дохід держави судового збору, пов'язаного зі зверненням позивача з цим позовом до суду.
Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі № 465/2146/21 (провадження № 61-8384св22) та від 13 травня 2021 року в справі № 688/3546/19 (провадження № 61-5975св20).
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на сторону відповідача обов'язку з відшкодування понесених державою судових витрат у справі відповідно до вимог частин першої, третьої статті 142 ЦПК України.
У відповідності до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За положеннями частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції в частині стягнення судового збору не відповідає обставинам справи та вимогам статей 260, 263 ЦПК України, вона постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до вимог статті 376 ЦПК підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про віднесення судових витрат у вигляді судового збору в рахунок держави.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Алло» задовольнити.
Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 21 грудня 2023 року в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Алло» у дохід держави 536,80 грн в рахунок сплати судового збору скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким судові витрати у вигляді судового збору віднести в рахунок держави.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 17 квітня 2024 року.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній