П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
17 квітня 2024 р.м. ОдесаСправа № 947/15730/23
Головуючий в 1 інстанції: Далеко К.О.
Дата і місце ухвалення 23.02.2024 р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Федусика А.Г,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, -
19.05.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАО № 5346910 від 22.02.2022 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 510 грн. за ч.2 ст. 122 КУпАП.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 23.02.2024 року позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин по справі.
В апеляційній скарзі позивач вказував на те, що при зверненні до суду першої інстанції позивачем був пропущений строк звернення до суду на оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення. Так, апелянт вказував на те, що згідно тверджень самого позивача, з копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАО № 5346910 від 22 лютого 2022 року та заявою про направлення матеріалів до Першого Київського ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції позивач ознайомився у виконавця 14 квітня 2023 року, однак позовна заява до суду першої інстанції була подана позивачем лише 19 травня 2023 року, тобто з пропуском строку на оскарження.
При цьому апелянт вказував на те, що звернення ОСОБА_1 до УПП в Одеській області ДПП із заявою (скаргою) з проханням надати для ознайомлення матеріали щодо постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАО № 5346910 від 22 лютого 2022 року та звернення зі скаргою на постанову по справі про адміністративне правопорушення свідчить про те, що позивач обрав спосіб оскарження - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) та підтверджує відсутність підстав для поновлення строку для звернення до суду із вказаним позовом.
Щодо відсутності відеозаписів з місця правопорушення гр. ОСОБА_1 , апелянт вказав на те, що відповідно до пункту 3 Розділу VIII «Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису», строк зберігання відеозаписів з портативних та відеореєстраторів становить 30 діб, а тому станом на день надходження позовної заяви до суду відеозаписи з портативного відео реєстратора інспектора Возна М.І. за даним фактом відсутні у зв'язку із закінченням строку їх зберігання.
З огляду на зазначене апелянт просив скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Сторони у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином.
З огляду на зазначене, справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, 22.02.2022 року інспектором роти №3 батальйону №2 Управління патрульної поліції в м. Одеса старшим лейтенантом поліції Возною М.І. Управління патрульної поліції в м. Одеса було складено відносно ОСОБА_1 постанову у справі про адміністративне правопорушення, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено штраф в розмірі 510 грн.
Підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності стало те, що він 22.02.2022 року о 23 год. 45 хв. у місті Одеса по вул. Велика Арнаутська, 51, керуючи транспортним засобом TOYOTA PRIUS, номерний знак НОМЕР_1 , проїхав перехрестя на заборонений жовтий сигнал світлофора, чим порушив вимоги п. 8.7.3 ґ ПДР України, та скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч. 2. ст. 122 КУпАП.
Не погоджуючись з вказаною постановою по справі про адміністративне правопорушення, позивач оскаржив їх до суду першої інстанції.
Вирішуючи дану справу суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для поновлення позивачеві строку звернення до суду та про задоволення поданого позову.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та доводам сторін у справі, колегія суддів зазначає наступне:
Згідно ч. 2 ст. 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Оскаржувана у даній справі постанова датована 22.02.2022 року, однак з позовом до суду першої інстанції ОСОБА_1 звернувся 19.05.2023 року. В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач посилався на те, що про наявність даної постанови йому відомо не було до 14.04.2023 року. Позивач зазначив, що після того, як йому стало відомо про наявність оскаржуваної постанови він звернувся до Управління патрульної поліції в Одеській області із заявою про надання можливості ознайомитись з матеріалами справи про адміністративне правопорушення. Листом від 02.05.2023 року йому було повідомлено відповідачем про винесення відносно нього постанови у справі про адміністративне правопорушення від 22.02.2022 року серії ЕАО № 5346910 та зазначено, що вказана постанова була направлена до органу державної виконавчої служби Міністерства юстиції за місцем його проживання для її примусового виконання. Також позивачу повідомлено, що надати відеозаписи немає можливості через їх знищення після закінчення строку зберігання.
05.05.2023 року позивач звернувся до начальника Управління патрульної поліції в Одеській області із скаргою на постанову у справі про адміністративне правопорушення від 22.02.2022 року серії ЕАО № 5346910, в якій просив скасувати дану постанову.
Листом від 09.05.2023 року Управління патрульної поліції в Одеській області повідомило ОСОБА_1 про залишення поданої скарги без розгляду через пропуск встановленого ст. 287-289 КУпАП строку на її скарження.
В подальшому, 19.05.2023 року позивачем була подана до суду першої інстанції позовна заява про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення від 22.02.2022 року серії ЕАО № 5346910.
Доходячи висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд першої інстанції врахував зазначені позивачем обставини та встановив, що постанова серії ЕАО № 5346910 від 22.02.2022 року не містить підпису ОСОБА_1 про отримання її копії. Крім того суд встановив, що у постанові наявні відмітка «надіслати за адресою». У постанові зазначена адреса: АДРЕСА_1 , тоді як згідно наявної в матеріалах справи копії паспорта позивача, він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Суд дійшов висновку, що з огляду на викладені обставини, вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, необхідно надати перевагу принципу доступу до суду з огляду на практику Європейського суду з прав людини, визнавши поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до суду із позовом про оскарження постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП., та вбачав наявність передбачених законом підстав для його поновлення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
За змістом статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Колегія суддів звертає увагу на те, що з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа має мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі Белле проти Франції (Bellet v. France) від 4 грудня 1995 року, заява № 23805/94, § 36).
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatismutandis рішення у справі Перетяка та Шереметьев проти України (Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 33). Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом.
Колегія суддів звертає увагу на те, що одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права особи на доступ до правосуддя, з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку звернення до суду з дотриманням засад оптимальності і пропорційності.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є обмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку звернення до суду здійснюється в особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного характеру, які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.
В свою чергу, поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу.
В даному випадку в якості підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду позивач посилався на те, що він не отримував оскаржувану ним постанову по справі про адміністративне правопорушення. Вказані обставини не були спростовані відповідачем у справі та будь-яких доказів вручення позивачеві постанови у справі про адміністративне правопорушення від 22.02.2022 року відповідачем суду не надано. Також у самій постанові відсутні відмітки про вручення її примірника ОСОБА_1 або про відмову позивача від її отримання, і, як вже зазначалось вище, у постанові зазначена адреса: АДРЕСА_1 , тоді як згідно наявної в матеріалах справи копії паспорта позивача, він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
При цьому позивачем одразу було реалізовано право на ознайомлення з матеріалами справи про адміністративне правопорушення з метою з'ясування підстав її прийняття та в подальшому право на оскарження цієї постанови.
Послідовність дій позивача, вчинених у найкоротші строки, свідчить про наявність підстав для поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду з метою надання йому доступу до правосуддя та реалізації його права на оскарження рішення суб'єкта владних повноважень до суду.
Що стосується суті позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне:
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, відповідно до ст. 245 КУпАП є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП зобов'язує орган (посадову особу) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Слід також зазначити, що за положеннями ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як вже зазначалось вище, підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності стало встановлення факту порушення ним при керуванні транспортним засобом TOYOTA PRIUS, номерний знак НОМЕР_1 , Правил дорожнього руху, що виявилось у проїзді перехрестя на заборонений жовтий сигнал світлофора.
Згідно положень п.п. «г» п. 8.7.3 Правил дорожнього руху, жовтий сигнал світлофора забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КУпАП України, порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Звертаючись до суду першої інстанції, позивач вказував на відсутність доказів його вини у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП України.
В даному випадку відповідачем у справі - Департаментом патрульної поліції дійсно не надано жодного доказу у підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 122 КАС України.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що в даному випадку також відсутні докази складення постанови за участі позивача та вручення йому копії постанови, оскільки оскаржувана постанова Серії ЕАО № 5346910 від 22.02.2022 року не містить підпису ОСОБА_1 і не містить відмітки про відмову позивача в отриманні такої постанови, а також не містить підпису ОСОБА_1 про роз'яснення йому прав та обов'язків, строку оскарження постанови, згідно ст. 289 КУпАП.
Крім того як вірно встановлено судом, копія постанови Серії ЕАО № 5346910 від 22.02.2022 року, в Графі 7 до постанови додається - не містить посилання на номер відеозапису, яким здійснювалось фіксування як правопорушення.
Доводи апелянта про неможливість на даний час надати докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення через їх знищення, оскільки згідно розділу VIII «Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису» строк зберігання відеозаписів з портативних та відеореєстраторів становить 30 діб, відхиляються судом апеляційної інстанції, з огляду на те, що зазначена обставина не звільняє відповідача від встановленого процесуальним законом обов'язку доведення правомірності прийняття оскаржуваної постанови.
З огляду на все вищезазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно недоведеності вини позивача у вчиненні правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП України, наслідком чого є визнання оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАО № 5346910 від 22.02.2022 року протиправною та її скасування із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 286, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик
Суддя: О.А. Шевчук