15 квітня 2024 року справа № 580/9836/23
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині неналежного розгляду рапорту позивача від 01.12.2022 про звільнення його з військової служби на підставі ст.. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану;
- зобов'язати відповідача у встановленому законом порядку розглянути рапорт позивача від 01.12.2022 про звільнення його з військової служби на підставі ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану та прийняти одне з можливих рішень (шляхом видачі наказу про звільнення з військової служби або надання обґрунтованої відмови у задоволенні рапорту).
Ухвалою суду від 30.10.2023 відкрито спрощене провадження у справі без виклику учасників справи в судове засідання.
Ухвалою суду від 25.12.2023 зупинено провадження у справі до надання витребуваних доказів.
Ухвалою суду від 04.03.2024 поновлено провадження у справі.
Ухвалою суду від 04.03.2024 зупинено провадження у справі.
Ухвалою суду від 15.03.2024 поновлено провадження у справі та в цей же день постановлено ухвалу про залучення до участі у справі в якості співвідповідача - військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Розгляд справи розпочато спочатку.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 01.12.2022 звернувся до командира 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 із рапортом, в якому просив клопотати перед вищим командуванням питання про звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 у запас на підставі підп. «г» п. 2 ч. 4 спи 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю 2 групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько- консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Про результати розгляду рапорту позивача не повідомлено, що викликало необхідність звернення із адвокатським запитом до відповідача.
До представника позивача надійшов лист із військової частини НОМЕР_1 від 10.10.2023 №3132 за підписом командира в/ч НОМЕР_1 , підполковника ОСОБА_2 , в якому зазначено, що позивач з рапортом від 01.12.2022 про звільнення з військової служби до військової частини НОМЕР_1 не звертався, однак подавав рапорт щодо звільнення з військової служби у запас, який залишено без реалізації, оскільки на підставі наданих документів не доведено у зв'язку з чим виникла необхідність здійснення постійного догляду за громадянином ОСОБА_3 та на яких підставах виникли обставини щодо заміни набувача за договором довічного утримання.
Представник позивача вважає, що відповідач допустив бездіяльність під час розгляду рапорту про звільнення позивач зі служби, оскільки така форма розгляду рапорту, як залишення його без реалізації не передбачена законодавством. Наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту. Однак, вказані дії не вчинені відповідачем, що вказує на допущену з його боку бездіяльність.
У відзиві на адміністративний позов відповідач - військова частина НОМЕР_1 , заперечила проти задоволення позову, зазначивши, що відповідно до довідки № 356/22 з відомчого обліку Міністерства оборони України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань військова частина НОМЕР_1 (Код НОМЕР_4 ) є відокремленим підрозділом, а саме окремим батальйоном (військовою частиною) територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних Сил України, яка підпорядковується та входить до складу окремої бригади Сил територіальної оборони Збройних Сил України - військової частини НОМЕР_2 .
Солдат ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 з рапортом від 01.12.2022 про звільнення з військової служби не звертався, однак даний військовослужбовець подавав рапорт щодо звільнення з військової служби у запас 28.11.2022 (вх. №2885 від 28.11.2022), який направлено до військової частини НОМЕР_2 розглянуто та залишено без реалізації, оскільки на підставі наданих документів не доведено у зв'язку з чим виникла необхідність здійснення постійного догляду за громадянином ОСОБА_3 та на яких підставах виникли обставини щодо заміни набувача за договором довічного утримання, про що доведено солдату ОСОБА_1 , також дана відповідь надана адвокату Слободянюку А.І. та долучена до матеріалів позовної заяви.
У відзиві на адміністративний позов відповідач - військова частина НОМЕР_2 , заперечила проти задоволення позову, зазначивши, що повноваженнями щодо звільнення позивача з військової служби наділено виключно командування військової частини НОМЕР_2 , тому отримавши відповідне подання командира військової частини НОМЕР_1 на звільнення позивача з військової служби, з доданими до нього документами, командир військової частини НОМЕР_2 , розглянув його належним чином та в межах своєї компетенції, не вбачаючи підстав для його задоволення, відмовив у його задоволенні шляхом повідомлення командира військової частини НОМЕР_1 листом від 16.01.2023 року № 264 з формулюванням «без реалізації, у зв'язку з тим, що на підставі наданих документів не доведено у зв'язку з чим виникла необхідність здійснення постійного догляду за громадянином ОСОБА_3 та на яких підставах виникли обставини щодо зміни набувача за договором довічного утримання».
Відповідач стверджує, що задоволення рапорту військовослужбовця та поданого на його підставі клопотання командира нижчого рівня до командира вищого рівня, тягне за собою вчинення подальших дій спрямованих на його подальшу реалізацію.
Відмова у задоволенні рапорту не тягне за собою вчинення вказаних подальших дій (видання відповідних наказів та формування інших необхідних для звільнення з військової служби документів), тобто не передбачає їх (рапорту та клопотання) подальшої реалізації.
На думку відповідача, ні Положенням №1153/2008, ні Інструкцією № 170 не встановлено яким чином має бути оформлена і доведена до відома відмова військовослужбовцю у звільненні з військової служби. Сама форма відмови (лист, рішення, висновок тощо) не є суттєвою, основним є те, щоб вона містила конкретні підстави відмови та була доведена до відома військовослужбовця.
Наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.
На підставі наведеного відповідач вважає, що у військових частинах НОМЕР_2 та НОМЕР_1 у встановленому порядку розглянуті рапорт позивача та додані до нього документи, які на його думку підтверджували наявність у нього підстав на звільнення з військової служби у запас, їм надано належну правову оцінку, але за результатами розгляду прийнято рішення про відмову у задоволенні рапорту та вирішено залишити його без подальшої реалізації, що не суперечить чинному законодавству, яким врегульовано спірні правовідносини.
У відповіді на відзив представник позивача не погодився з доводами відповідачів, вказуючи, що чинним законодавством не передбачено повноважень відповідача залишати рапорт без реалізації.
Підстави для відмови у задоволенні рапорту військовослужбовця відповідач повинен викласти у належним чином оформленому рішенні - письмовому наказі, із належним обґрунтуванням відмови у задоволенні рапорту військовослужбовця, а не в листі та без повідомлення заявника.
На думку представника позивача, відповідач мав прийняти одне з таких рішень: залишити рапорт без розгляду; відмовити в задоволення прохання позивача; задовольнити прохання позивача, так як чинним законодавством не передбачено повноважень відповідача залишати рапорт без реалізації, тому рапорт позивача по суті не розглянутий і по ньому не прийнято одне із трьох можливих рішень.
Представник позивача також звернув увагу, що позивач лише в ході судової справи дізнався про те, що його рапорт направлявся до вищестоящої військової частини і там приймалося рішення про залишення його без реалізації. Письмово про результати розгляду рапорту позивача не повідомлено по теперішній час.
Рішення за результатами розгляду рапорту військовослужбовця має бути доведено до нього в письмовій формі, із роз'ясненням порядку та строків оскарження прийнятого рішення. Натомість, будь-яких рішень за результатами розгляду рапорту позивача, що містять підпис позивача про вручення такого рішення або направлення його на адресу позивача, відповідачами не надано, що свідчить про те, що такі обставини є недоведеними та жодного спростування зазначеного відповідачі до суду не надали.
Представник позивача стверджує, що розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірка документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання абз.3 п.14.10 розд. XIV Інструкції №170, уточняються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов'язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі.
Відповідачами не надано доказів того, що рапорт позивача проходив перевірку документів, що підтверджують поважність причин звільнення із військової служби, проходив правову експертизу в юридичній службі, що дозволило б встановити чи приймалося таке рішення одноосібно чи за встановленою процедурою, яка містила б відповідні зауваження, висновки, пропозиції, тощо інших осіб, які приймають участь в ході розгляду рапортів військовослужбовців.
На підставі наведеного представник позивача наполягав на задоволенні позову.
У запереченні на відповідь відповідач - військова частина НОМЕР_2 , не погодилась із доводами представника позивача та зазначила, що отримавши відповідне подання командира військової частини НОМЕР_1 на звільнення позивача з військової служби, з доданими до нього документами, командир військової частини НОМЕР_2 розглянув його належним чином та в межах своєї компетенції, не вбачаючи підстав для задоволення, відмовив у його задоволенні шляхом повідомлення командира військової частини НОМЕР_1 листом від 16.01.2023 № 264 з формулюванням «без реалізації, у зв'язку з тим, що на підставі наданих документів не доведено у зв'язку з чим виникла необхідність здійснення постійного догляду за громадянином ОСОБА_3 та на яких підставах виникли обставини щодо зміни набувача за договором довічного утримання».
Відповідач зазначив, що позивач є військовослужбовцем та звертався за вирішенням питання про його звільнення у запас саме у формі рапорту, в якому зазначені відповідні реквізити такого документу та з приводу вирішення питання яке стосується службової діяльності, а не у формі звернення, види яких передбачені ст. 3 ЗУ «Про звернення громадян», тому в розрізі спірних питань даної справи, вказані ним у позовній заяві та відповіді на відзив на позовну заяву норми права, які регулюють розгляд звернень громадян, застосуванню не підлягають.
Також відповідач вважає, що не повинен особисто повідомляти позивача про результати розгляду його рапорту, оскільки за встановленою процедурою він звертався з рапортом до командування військової частини НОМЕР_1 , тому саме вона зобов'язана повідомляти про результати розгляду рапорту позивача.
З урахуванням наведеного, військова частина НОМЕР_2 вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Розглянувши подані документи і матеріали, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 призваний на військову службу під час мобілізації та на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.02.2022 №33 солдата ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено на посаду стрільця 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 .
28.11.2022 ОСОБА_4 подав по команді командиру 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 рапорт (вх. №3885) про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю 2 групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько- консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
В додатках до рапорту солдата ОСОБА_1 зазначені: нотаріально завірена копія договору довічного утримання (догляду) від 27.03.2009; нотаріально завірена копія зміни набувача за договором довічного утримання (догляду) від 04.07.2022; нотаріально завірена копія довідки №96 засідання ЛКК КНП «ЦПСМД м. Ватутіне Черкаської області» від 04.07.2022; нотаріально завірена копія довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії ААВ №857844 про набуття 2 групи інвалідності від 01.04.2014; копія паспорта ОСОБА_1 ; копія паспорту ОСОБА_3 ; нотаріально завірена копія ідентифікаційного номеру ОСОБА_1 , нотаріально завірена копія ідентифікаційного номеру ОСОБА_3 , акт депутата Ватутінської міської ради VIII скликання ОСОБА_5 від 24.10.2022; довідка про склад сім'ї №201 від 27.01.2017.
Листом №1932нт від 30.11.2022 командир військової частини НОМЕР_1 направив поданий позивачем рапорт та додані документи командиру військової частини НОМЕР_2 .
Листом №264 від 16.01.2023 за підписом командира військової частини НОМЕР_2 повідомлено командиру військової частини НОМЕР_1 про повернення поданих документів без реалізації у зв'язку з тим, що на підставі наданих документів не доведено у зв'язку з чим виникла необхідність здійснення постійного догляду за громадянином ОСОБА_3 та на яких підставах виникли обставини щодо заміни набувача за договором довічного утримання.
Доказів повідомлення позивача про результати розгляду його рапорту від 28.11.2022, відповідачі не надали.
У відповідь на адвокатський запит адвоката Слободянюка А.І. від 06.10.2023 №170 військова частина листом №3132 від 10.10.2023 повідомила, що рапорт солдата ОСОБА_1 залишено без реалізації у зв'язку з тим, що на підставі наданих документів не доведено у зв'язку з чим виникла необхідність здійснення постійного догляду за громадянином ОСОБА_3 та на яких підставах виникли обставини щодо заміни набувача за договором довічного утримання.
В подальшому, наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 10.10.2023 №102-РС, ОСОБА_4 призначено на посаду оператора відділення безпілотних авіаційних комплексів взводу розвідки та корегування роти ударних безпілотних авіаційних комплексів військової частини НОМЕР_2 та згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 29.11.2023 №347, вважається таким, що справи і посаду здав та вибув до нового місця служби м. Черкаси.
Вважаючи бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття рішення згідно поданого позивачем рапорту протиправною, позивач звернувся до суду з позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з того, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України» на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
У свою чергу, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-XII).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до п. 2 Положення № 1153/2008 громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом. За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Зважаючи на те, що Положення №1153/2008 про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України не врегульовано питання дострокового звільнення з військової служби військовослужбовців призваних під час мобілізації, до даних правовідносин має бути застосовано п. 213 Положення №1153/2008 за аналогією права.
Згідно з п. 213 Положення № 1153/2008 визначено, що в разі надходження рапорту від військовослужбовця або заяви від його родичів про дострокове звільнення в запас за сімейними обставинами командир військової частини зобов'язаний надіслати у триденний строк до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання сім'ї військовослужбовця запит для перевірки його сімейного стану.
Керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, одержавши документи від командира військової частини або заяву безпосередньо від родичів військовослужбовця про дострокове звільнення в запас, призначає комісію, яка перевіряє в десятиденний строк сімейний стан родичів військовослужбовця. За результатами перевірки складається акт обстеження, який надсилається для розгляду керівнику обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
ІНФОРМАЦІЯ_2 зобов'язаний у триденний строк розглянути документи про дострокове звільнення військовослужбовця зі строкової військової служби і за наявності законних підстав надіслати їх командиру військової частини, де проходить службу військовослужбовець.
За змістом норм п. 214 Положення № 1153/2008 командир військової частини не пізніше трьох діб після отримання від керівників обласних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки акта обстеження сімейного стану родичів військовослужбовця та нотаріально завірених копій документів, що підтверджують причину дострокового звільнення, зобов'язаний:
1) за наявності законних підстав для дострокового звільнення військовослужбовця, за винятком зміни сімейних обставин, пов'язаної з народженням у нього дитини, надіслати документи за підпорядкованістю.
Рішення про дострокове звільнення військовослужбовця приймається не пізніше ніж через три дні з дати надходження відповідних документів начальником штабу виду Збройних Сил України, оперативного командування, а для військових частин центрального підпорядкування - начальником структурного підрозділу Генерального штабу Збройних Сил України, який відповідає за кадрову роботу. Командир військової частини на підставі одержаного рішення не пізніше ніж через три дні звільняє військовослужбовця достроково в запас за сімейними обставинами;
2) за наявності законних підстав для дострокового звільнення військовослужбовця у зв'язку зі зміною сімейних обставин, пов'язаною з народженням у нього дитини, прийняти рішення про звільнення військовослужбовця в запас;
3) у разі відсутності законних підстав для дострокового звільнення із строкової військової служби надати відповідь керівнику обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (заявнику) із зазначенням причин відмови.
З наведеного вбачається, що командир військової частини до повноважень якого належить звільнення військовослужбовця, за наявності правових підстав, повинен прийняти відповідний наказ про звільнення з військової служби, а за відсутності правових підстав для цього повідомити заявника.
Суд звертає увагу, що лист військової частини НОМЕР_2 від 16.01.2023 №264 не містить відомостей про наявність або відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби, натомість вказано про залишення рапорту позивача без реалізації.
Суд відхиляє посилання військової частини НОМЕР_2 , що вказане формулювання «залишення рапорту без реалізації» свідчить про відмову в його задоволенні, оскільки зміст такого формулювання вказує на відсутність підстав для розгляду рапорту по суті, а вказівка про недоведеність необхідності здійснення стороннього догляду та доведення підстав зміни набувача за договором довічного утримання, свідчить про необхідність надання додаткових документів для звільнення позивача з військової служби, однак яких саме та якими нормами це передбачено в листі не зазначено.
Суд звертає увагу, що лист від 16.01.2023 №264 не містить чіткого та зрозумілого формулювання чи відповідають подані позивачем документи тим підставам звільнення з військової служби, які передбачені нормами пп. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Отже, військовою частиною НОМЕР_2 не повідомлено підстав для відмови військовослужбовцю у звільненні з військової служби.
Одночасно суд вказує, що військовою частиною НОМЕР_2 не надано суду пояснень порушення вищенаведених строків розгляду рапорту позивача про звільнення у період з 28.11.2022 по 16.01.2023. Також відповідачі не надали доказів повідомлення позивача про результати розгляду його рапорту, що свідчить про відсутність обізнаності військовослужбовця про можливість або неможливість реалізації його права на звільнення з військової служби.
При цьому, суд відхиляє твердження представника позивача про необхідність видачі відповідачем відповідного наказу про відмову в задоволенні рапорту про звільнення з військової служби з урахуванням наказу Міністерства оборони України від 28.12.2016 № 735 «Про затвердження Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.01.2017 року за № 94/29962.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 року № 393/96-ВР, військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності.
Суд звертає увагу, що позивач звертався за вирішенням питання про його звільнення у запас у формі рапорту, в якому зазначені відповідні реквізити такого документу та з приводу вирішення питання, яке стосується службової діяльності, а не у формі звернення, види яких передбачені ст. 3 Закону України «Про звернення громадян», із дотриманням обов'язкових вимог до звернень, які передбачені ст. 5 вказаного вище Закону.
За таких обставин, рапорт позивача не може бути розглянутий у вигляді звернення громадян у порядку передбаченому наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 №735.
Визначаючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд зазначає, що представник позивача просить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапорту позивача від 01.12.2022 про звільнення його з військової служби.
У цьому контексті суд зазначає, що згідно з пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 року за №438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
На підставі статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-ХГУ (далі Статут ЗСУ), із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 Статуту ЗСУ начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
Згідно відомостей, які містяться в матеріалах справи, під час подання рапорту від 28.11.2022 про звільнення з військової служби, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка є окремим батальйоном, що входить до окремої бригади військової частини НОМЕР_2 та підпорядкована їй, відповідно, до повноважень командира останньої віднесені повноваження стосовно звільнення в запас військовослужбовців з військовим званням до майстер-сержанта включно.
Оскільки позивач має військове звання солдат, тому відповідно до зазначених норм питання його звільнення з військової служби вирішується командиром військової частини НОМЕР_2 , як командиром бригади, що визнається у відзиві військовою частиною НОМЕР_2 .
Отже, представник позивача обрав неналежний спосіб захисту порушених прав, оскільки військова частина НОМЕР_1 не уповноважена розглядати рапорт позивача про звільнення з військової служби. Крім того, в ході судового розгляду спору встановлено відсутність рапорту позивача від 01.12.2022 про звільнення з військової служби, натомість встановлено подання рапорту від 28.11.2022 з тих самих підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приймаючи до уваги, що представник позивача просить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , однак остання не допустила порушення прав позивача щодо розгляду його рапорту, враховуючи, що бездіяльність щодо розгляду рапорту позивача допущена військовою частиною НОМЕР_2 , тому суд для повного захисту прав позивача вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати неправомірною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нерозгляду рапорту позивача від 28.11.2022 про звільнення з військової служби.
З огляду на викладене, належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання військової частини НОМЕР_2 розглянути рапорт позивача від 28.11.2022 про звільнення з військової служби, з урахуванням висновків суду, викладених в судовому рішенні.
Щодо решти доводів сторін суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що в силу положень п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VІ від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, тому на його користь підлягає поверненню з Державного бюджету України судовий збір в сумі 1073,60 грн., сплачений згідно квитанції №0.0.3261954177.1 від 20.10.2023.
Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що представник позивача подав 01.11.2023 до суду заяву, в якій повідомив суд, що у зв'язку з розглядом справи позивач поніс судові витрати на професійну правничу допомогу в орієнтовному розмірі 15000 грн. та зазначив, що докази на підтвердження понесених судових витрат будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення судом рішення.
У відповідності до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зважаючи на відсутність поданих представником позивача доказів понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, та наявність права їх подати протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, тому судом не вирішується питання про розподіл судових витрат в цій частині на дату ухвалення рішення.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 271, 272, 287, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 28.11.2022 про звільнення з військової служби.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) розглянути рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) від 28.11.2022 про звільнення з військової служби, з урахуванням висновків суду, викладених в судовому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп., сплачений згідно квитанції №0.0.3261954177.1 від 20.10.2023.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.
Суддя Валентин ГАРАЩЕНКО