ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про повернення позовної заяви
"17" квітня 2024 р. Справа № 300/2121/24
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Микитин Н.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним рішення про відмову та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення від 04.05.2023 за № 092550005657, зобов'язання зарахувати до страхового стажу період роботи з 01.07.1991 по 21.05.1994 та призначити пенсію за віком з 25.03.2023.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.03.2024 залишено дану позовну заяву без руху, у зв'язку з її невідповідністю вимогам статей 123, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення вказаних недоліків шляхом подання обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даним адміністративним позовом та доказів поважності причин його пропуску.
На виконання вимог вищенаведеної ухвали суду, від позивача на адресу суду 11.04.2024 надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, яка мотивована тим, що його право на отримання пенсії не було реалізовано, в зв'язку із чим вирішив звернутись до органів Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії, сподіваючись що орган Пенсійного фонду України, який буде розглядати дану заяву все ж таки вбачатиме підстави для призначення пенсії за віком. Так, 17.02.2024 позивач отримав лист від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, яким йому відмовлено у призначенні пенсії за віком, а звернувся із даним позовом 18.03.2024, а тому не порушив шестимісячний термін звернення до суду. Крім того, обґрунтовуючи причини пропуску строку позивач посилається на дію карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
При вирішенні питання щодо визнання причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду поважними, суд зазначає наступне.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Суд звертає увагу, що згідно статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно із частиною 2 статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, встановленим строком для звернення до адміністративного суду із зазначеними вище позовними вимогами є шестимісячний строк.
Так, дотримання строків звернення до суду з позовною заявою є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Це дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Зазвичай це обставини, що не залежать від волі такої особи.
Суд звертає увагу, що згідно зі змістом позову, ОСОБА_1 просить суд визнати протиправним та скасувати рішення від 04.05.2023 за № 092550005657 про відмову в призначенні пенсії за віком, зобов'язати зарахувати до страхового стажу період роботи з 01.07.1991 по 21.05.1994 та призначити пенсію за віком з 25.03.2023.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 04.05.2023 за № 092550005657, у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відмовлено.
Відтак, суд зазначає, що позивачу стало відомо про порушення своїх прав із рішення від 04.05.2023 за № 092550005657, в той же час, даний адміністративний позов подано до суду лише 18.03.2024 згідно відмітки центру поштового зв'язку на конверті, тобто із пропущенням строку звернення до адміністративного суду.
Таким чином, позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду позивач зазначає, що 17.02.2024 отримав лист від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком та з якого йому стало відомо про порушення своїх прав, а звернувся із даним позовом 18.03.2024, а тому не порушив шестимісячний термін звернення до суду.
Однак, суд зазначає, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Втім, звернення до відповідача із зверненням залежить від волевиявлення позивача.
Суд вважає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою, в рамках строку звернення до суду, залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
На переконання суду, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
У даному ж випадку, суд наголошує, що позивач звертався з аналогічним позовом до Івано-Франківського окружного адміністративного суду 26.12.2023 (справа № 300/8959/23), що свідчить про його обізнаність з оскаржуваним рішенням задовго до звернення із заявою 18.03.2024.
Згідно позовної заяви поданої в справі № 300/8959/23, ОСОБА_1 , зазначив, що 04.05.2023 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком, однак рішенням від 04.05.2023 за №092550005657 ГУ ПФУ в Рівненській області відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу 30 років.
Так, відповідно до змісту листа ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 05.05.2023 позивача повідомлено, що рішенням від 04.05.2023 за №092550005657 ГУ ПФУ в Рівненській області йому відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу 30 років та долучено таке рішення додатком.
Таким чином, суд зазначає, що позивачу про порушення своїх прав, а саме не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.07.1991 по 21.05.1994, було відомо при ознайомленні рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області від 04.05.2023 за №092550005657, яке було направлено йому листом ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 05.05.2023.
Відтак, посилання позивача, що про порушення своїх прав та незаконність рішення від 04.05.2023 №092550005657, останній дізнався 17.02.2024 при отриманні листа від Головного управління Пенсійного фонду України, як на підстави поновлення пропущеного строку звернення до суду, не є поважними та не свідчать про наявність у позивача перешкод чи труднощів, що унеможливили своєчасне звернення до суду з даним позовом.
При цьому, обов'язковою умовою поновлення судом строків на звернення до адміністративного суду є існування поважної причини (певних обставин або обставини, за яких своєчасне здійснення процесуальної дії було неможливим або утрудненим) пропуску такого строку, про що зазначається та підтверджується матеріалами, що до неї додаються.
Щодо посилання позивача на дію карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд зазначає наступне.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (із змінами) відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 року установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин.
Надалі, Постановою від 25.04.2023 р. № 383 Кабінет Міністрів України через COVID-19 продовжив режим надзвичайної ситуації в єдиній державній системі цивільного захисту, а також карантин на всій території України до 30 червня 2023 року.
Відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 17.07.2020) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Таким чином, строк звернення до суду, який закінчився у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України та під час дії пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України підлягає поновленню лише за наявності двох умов: 1) якщо причини його пропуску є поважними; 2) вказані причини є такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Виходячи з наведених законодавчих приписів сам факт встановлення карантину не може слугувати причиною для поновлення процесуального строку звернення до суду, а можливість поновлення процесуального строку визначається у взаємозв'язку зі встановленням поважності причин пропуску строку та їх зумовленості обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Натомість, позивачем до заяви про поновлення строку звернення до суду позивачем не долучено жодних належних доказів поважності причин його пропуску (зокрема довідка про стан здоров'я позивача, медичний висновок тощо), а також не доведено, що вчинення відповідної процесуальної дії зумовлено саме обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Крім того, суд також звертає увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема, здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (надалі ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Таким чином, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду з відповідним позовом.
Відтак, правова визначеність як складова верховенства права в частині застосування строків звернення до суду має бути дотримана й в спірних правовідносинах. Відтак, зазначені позивачем підстави у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду з вимогами, не є поважними та не свідчать про наявність у позивача перешкод чи труднощів, що унеможливили своєчасне звернення до суду з даним позовом.
При цьому, обов'язковою умовою поновлення судом строків на звернення до адміністративного суду є існування поважної причини (певних обставин або обставини, за яких своєчасне здійснення процесуальної дії було неможливим або утрудненим) пропуску такого строку, про що зазначається та підтверджується матеріалами, що до неї додаються.
Однак, суд зазначає, що ОСОБА_1 не надав належного пояснення суду щодо причин пропуску ним строків звернення до суду в межах шестимісячного строку, які передують дню звернення до суду та будь-які докази про поважність причин пропуску відповідного строку.
За таких обставин, суд вважає, що позов поданий позивачем із пропущенням строків звернення до адміністративного суду, встановлених частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а підстав для поновлення зазначеного процесуального строку немає.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства , пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).
Частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Оскільки, ОСОБА_1 подано позов після закінчення строків, встановлених законодавством, а наведені позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду не визнані судом поважними, суд прийшов до переконання, що позовна заява підлягає поверненню.
На підставі наведеного, керуючись статтями 122, 123, 169, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним рішення про відмову та зобов'язання вчинити певні дії, з підстав, визначених у заяві про поновлення процесуального строку від 10.04.2024.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним рішення про відмову та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу з усіма доданими до неї матеріалами.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала може бути оскарженою в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки встановлені частиною 2 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Микитин Н.М.