Справа №:755/12919/22
Провадження №: 2/755/1414/24
"15" січня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Гончарука В.П.,
за участю секретаря: Гриценко О.І.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Аніскова Надія Анатоліївна про встановлення факту спільного проживання чоловіка та дружини, визнання права власності в порядку спадкування, суд, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та відповідно до позовних вимог просила суд встановити факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 2016 року.
Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Вимоги позивача обгрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
Останнє місце проживання спадкодавця АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про місце проживання особи .
Після його смерті залишилась спадщина, яка складається з двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,00 кв.м, житлою площею - 30,50 кв.м, що підтверджується копією технічного паспорта .
Вказана квартира належала на праві спільної часткової власності батьку спадкодавця, ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та його матері ОСОБА_6 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відомості про право власності вказаних осіб підтверджуються копією свідоцтва про право власності на житло, виданого 14 квітня 1994 року , та копією свідоцтва про право на спадщину за законом.
Вказане право було зареєстровано у встановленому порядку Київським міським бюро технічної інвентаризації 28 квітня 1994 року за № 622 (штамп на свідоцтві про право власності на житло) та 28 січня 1998 року (штамп на свідоцтві про право на спадщину за законом).
Після смерті ОСОБА_6 спадкоємцями першої черги були її чоловік ОСОБА_5 та син ОСОБА_3 .
У зв'язку з карантином з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID 19 спадкоємці до нотаріуса не зверталися та не отримали свідоцтво про право на спадщину, однак спадщину прийняли, оскільки проживали разом із спадкодавцем у спірній квартирі на день її смерті. Вказане також підтверджується інформацією Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про кількість зареєстрованих осіб на день смерті спадкодавця ОСОБА_6 .
Після смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , його спадкоємець, син, ОСОБА_3 , прийняв спадщину, оскільки проживав разом з ОСОБА_5 на день його смерті у спірній квартирі.
Однак оскільки ОСОБА_3 помер в межах строку на прийняття спадщини підчас дії воєнного стану на території України, то також не встиг оформити свої спадкові права. Інформація про спадкову справу та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 у Спадковому реєстрі відсутня .
Позивач є єдиним спадкоємцем ОСОБА_3 , спадкова справа після його смерті іншими особами не відкривалась. Оскільки позивач та спадкодавець зареєстровані за різними адресами, я звернулася до нотаріуса з приводу подачі заяви про прийняття спадщини, однак отримала роз'яснення згідно якого право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше, як 5 років до часу відкриття спадщини, а тому нотаріус рекомендував звертатися до суду.
Нотаріусом запропоновано вирішити питання оформлення моєї спадщини у судовому порядку.
Проживання позивача зі спадкодавцем більше 5 років до відкриття спадщини підтверджується тим, що позивач проживає у м. Києві з 2005 року. До того часу позивач проживала у селі Ольгопіль Чечельницького району Вінницької області, займалася домашнім господарством. У 2005 році донька позивача вступила до вищого навчального закладу за контрактом.
Позивач переїхала до м. Києва де спочатку працювала контролером у ПАТ «Київенерго», потім двірником у комунальних підприємствах по обслуговуванню житлового фонду Дніпровського району м. Києва більше 9 років.
На даний час позивач працює у комунальному підприємстві «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва».
Крім основного місця роботи я, з 2005 року, періодично, працювала хатньою робітницею, допомагала доглядати за хворими та людьми похилого віку.
У травні 2013 року позивач познайомилась з сім'єю ОСОБА_3 , стала допомагати їм у вирішенні побутових питань: прибирання, приготування їжі. Батьки мого цивільного чоловіка, на час нашого знайомства, були похилого віку, потребували допомоги у веденні домашнього господарства.
Мати спадкодавця ОСОБА_6 часто хворіла, тому позивач допомагала їй у веденні домашнього господарства.
Підчас візитів позивач спілкувалася з усіма членами сім'ї: ОСОБА_6 , ОСОБА_5 і ОСОБА_3 .
Зі спадкодавцем ОСОБА_3 у позивача майже відразу ж після знайомства склалися дружні відносини.
Спадкодавець розповідав їй про своє життя так - як тривалий час проживав за межами СРСР та України, був дуже освіченим, мав вищу економічну освіту, багато читав, вмів цікаво розповідати про життя людей в інших країнах, аналізувати політичні ситуації.
З часом стосунки позивача та спадкодавця стали більш тісними і приблизно з червня 2014 року позивач та спадкодавець стали проживати разом одною сім'єю.
Батьки спадкодавця були задоволені тим, що їх син нарешті, після смерті першої дружини, знайшов жінку, з якою йому цікаво та затишно, яка турбувалася про нього.
Спадкодавець ОСОБА_3 офіційно не міг працевлаштуватися , в зв'зяку з чим фінансову підтримку їм надавав ОСОБА_5 , а позивач працювала в Керуючій компанії. Фінансове питання нашої сім'ї вирішувалось також і через те, що після смерті ОСОБА_6 , свекор ОСОБА_5 надавав нам значну частину своєї пенсії на харчування.
Шлюбні відносини узаконювати позивач та ОСОБА_3 не оформлювали, думали зробити це пізніше, але наступні події: пандемія, смерть його матері та батька, збройне вторгнення російської федерації - змінили плани.
Позивач не вважала за потрібне реєструватися за місцем проживання ОСОБА_14 до одруження, однак оскільки я користувалася комунальними послугами, то ставила питання про їх оплату. Так, комісія ЖЕД 404 провела обстеження житлово-побутових умов у нашій квартирі та склала відповідний акт .
У відповідності до змісту цього акту ОСОБА_1 дійсно проживає в квартирі з ОСОБА_3 як його цивільна дружина з 2014 року.
Після початку бойових дій та смерті його батька, ОСОБА_3 був розгублений та безпомічний.
Також в даний період захворіла мати позивача ОСОБА_15 , після перенесеного COVID-19 перебувала у важкому стані, потребувала стороннього догляду та позивач була вимушена поїхати до неї перед для здійснення догляду.
ОСОБА_3 на певний період часу залишився позивач та спадкодавець по кілька разів на день спілкувалися по телефону, але з 1 травня 2022 року ОСОБА_3 вже не відповідав на дзвінки.
Позивач змогла приїхати лише до м.Києва 3 травня 2022 року, оскільки транспортне сполучення між м. Чечельник Вінницької області та Києвом було нерегулярним через обстріли та бойові дії та виявили мертвого ОСОБА_3 . Позивач займалася його похованням, впорядкувала і місце поховання його батька, ОСОБА_5 .
Після смерті спадкодавця ОСОБА_3 позивач продовжує оплачувати витрати на утримання житла та комунальні послуги .
Враховуючи те, що позивач проживала у спірній квартирі однією сім'єю з ОСОБА_3 з літа 2014 року, тобто понад визначені законом строки, вважає, що вона є спадкоємицею 4 ї черги та за нею повинно бути визнано право власності на спірну квартиру в порядку спадкування, в зв'язку з відсутністю інших спадкоємців..
В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позов в повному обсязі та просили його задовольнити з обставин викладених в позову та з врахуванням пояснень свідків, що були допитані в рамках розгляду даної справи та доказів, що були надані позивачем в обґрунтування своїх вимог.
Від представника КМР до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому представник відповідача просить відмовити в задоволені позову, мотивуючи це тим, що позивачем не надано обґрунтованих доказів спільного проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки позивача та спадкодавця ОСОБА_3 .
Суд заслухавши думку учасників судового розгляду, свідків, дослідивши матеріали справи дійшов наступного, що статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як убачається з матеріалів справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, останнє місце проживання спадкодавця: АДРЕСА_2 .
Спірна квартира на праві спільної часткової власності належала батьку спадкодавця, ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та його матері ОСОБА_6 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відомості про право власності вказаних осіб підтверджуються копією свідоцтва про право власності на житло, виданого 14 квітня 1994 року , та копією свідоцтва про право на спадщину за законом.
Вказане право було зареєстровано у встановленому порядку Київським міським бюро технічної інвентаризації 28 квітня 1994 року за № 622 (штамп на свідоцтві про право власності на житло) та 28 січня 1998 року (штамп на свідоцтві про право на спадщину за законом).батьки спадкодавця ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за життя були зареєстровані в спірній квартирі.
Актом обстеження житлово-побутових умов від 20 жовтня 2020 року зафіксовано, що мешканці квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5 та ОСОБА_3 засвідчили, що ОСОБА_1 дійсно проживає в квартирі з ОСОБА_3 як його цивільна дружина з 2014 року.
В ході судового розгляду були допитані свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , які під присягою підтвердили факт спільного проживання як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Зокрема, свідок ОСОБА_16 повідомила, що позивач є її матір'ю. Приблизно з літа 2014 року ОСОБА_1 стала проживати з ОСОБА_3 однією сім'єю. Свідок відвідувала їх у спірній квартирі, мати разом з ОСОБА_3 приходила до свідка в гості. Вони все робили разом, ОСОБА_3 допомагав позивачу у роботі. Порівнюючи ставлення батька до ОСОБА_1 , свідок сказала, що ОСОБА_3 дійсно турбувався про матір, з ним вона відчувала себе щасливою та захищеною.
Свідок ОСОБА_19 , яка на даний час є керівником ОСОБА_1 , повідомила, що проживає у будинку АДРЕСА_3 . Познайомилась з позивачем у 2015 році, коли працевлаштувалась до ЖЕКу, але до цього знала її наглядно як мешканку будинку, часто бачила її з чоловіком і в наближених до будинку магазинах і у поліклініці. Свідок в неробочий час приходила до квартири 300 для того, щоб надати позивачу термінові розпорядження. ОСОБА_3 зустрічав позивача після святкувань в ЖЕКу, допомагав нести сумки. Працівники ЖЕКу збирали кошти на допомогу позивачу, коли померли батьки ОСОБА_3 , а свідок ці кошти заносила до квартири 300 будинку.
Свідок ОСОБА_17 знала сім'ю ОСОБА_3 з моменту заселення до будинку, спілкувалась з ОСОБА_6 . Позивача знала як двірника, однак через деякий час позивач стала часто з'являтися у парадному. ОСОБА_6 на запитання свідка повідомила, що ОСОБА_1 - дружина ОСОБА_3 , вона дуже задоволена невісткою.
Свідок ОСОБА_18 повідомила, що знала позивача давно, спілкувалась з її донькою. До 2017 року свідок працювала в магазині біля будинку і позивач разом з ОСОБА_3 часто робили у неї покупки разом, ОСОБА_3 не дозволяв позивачу носити важкі сумки з продуктами. У 2017 році свідок працевлаштувалась до ЖЕКу і працювала з позивачем на одній дільниці. ОСОБА_3 часто їм допомагав у роботі по прибиранню території біля будинку. Взимку вони усі втрьох приходили до квартири грітися. З поведінки позивача та ОСОБА_3 свідок знала, що вони - подружжя, і не знала, що їх шлюб не був зареєстрований.
Як убачається з матеріалів справи, що після смерті ОСОБА_3 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 спадкові справи приватними чи державними нотаріусами не заводилися.
Похованням ОСОБА_3 займалася позивач по справі, яка в подальшому утримає спадкове майно.
В судовому засіданні знайшло своє підтвердження, що позивач та спадкодавець ОСОБА_3 проживали однією сім'єю, у них був спільний побут.
Статтею 1 Сімейного кодексу України визначаються засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів.
Згідно із вимогами ч. 2 ст. 3 Сімейного Кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" № 5 від 31.03.1995 року (Постанова) судом встановлюються факти, які породжують юридичні наслідки. П. 7 цієї Постанови передбачено, що суд вправі розглядати справи про встановлення факту родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідно заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину тощо.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" № 7 від 30.05.2008 року передбачено, що якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 2 СК України Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.
Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та (або) майнові відносини між іншими членами сім'ї, визначеними у ньому.
Статтею 21 СК України встановлено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно ст. 27 СК України державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства.
Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
Поняття "проживання однією сім'єю" та "член сім'ї" не є тотожними.
Особа може бути близьким родичем спадкодавця, тобто відноситися до членів сім'ї, проте не проживати з ним однією сім'єю.
Центральною ознакою проживання спадкоємця однією сім'єю зі спадкодавцем є систематичне ведення з ним спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї. При цьому важливою, проте не основною ознакою, є проживання в одному приміщенні зі спадкодавцем.
Відповідно до ч.1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню.
Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.
Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти.
Вище суд прийшов до висновку про тривале проживання позивачки з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу до його смерті та ведення ними спільного господарства
Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 74 СК України)».
Вирішуючи вимогу про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки слід врахувати, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.
При цьому факт місця реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов'язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів.
Ст. 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (ст. 1221 ЦК України). Згідно ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини(ст. 1223 ЦК України).
Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Ст. 1264 ЦК України встановлено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч.1ст.1269 ЦК України).
Як встановлено ст. 1276 ЦК України якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.
П. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану встановлено, що перебіг строку на прийняття спадщини зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці.
Згідно з п. 4.10 п. 4 гл. 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.
Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Крім того частиною 3 статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї
Відповідно до ст.ст. 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 94 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надані сторонами докази суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з обставинами справи. Сторонами надано належним чином завірені копії відповідних документів.
Аналізуючи зібрані у справі письмові докази, з урахуванням пояснень представників позивача, позивача , відповідача, та його представника, свідків суд прийшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Питання судових витрат суд вирішує у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 293-294, 315-319 ЦПК України, ст. 3 Сімейного Кодексу України, ст. 1223, 1264 , 1268, 1270, 1273 ЦК України, суд-
Позов ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Аніскова Надія Анатоліївна про встановлення факту спільного проживання чоловіка та дружини, визнання права власності в порядку спадкування задовольнити.
Встановити факт проживання ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_1 ) з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з червня 2014 року по 1 травня 2022 рік.
Визнати за ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_1 ) право власності в порядку спадкування в порядку спадкової трансмісії на квартиру АДРЕСА_1
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 15.01.2024 р.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_1 ), адреса реєстрації: АДРЕСА_5 ;
Відповідач : Київська міська рада, адреса: м. Київ, вул. Хрещатик, буд.36, ЄДРПОУ 22883141;
Суддя: