11 квітня 2024 року
м. Київ
cправа № 918/594/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Губенко Н. М., Кролевець О. А.,
за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес"
на рішення Господарського суду Рівненської області
у складі судді Пашкевич І. О.
від 19 жовтня 2023 року
та постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Мельник О .В., Гудак А. В., Філіпової Т. Л.,
від 23 січня 2024 року (повний текст складений 26 січня 2024 року)
у справі за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес"
про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, допуск негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за 1 місяць,
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
від відповідача: ОСОБА_3
1. Короткий зміст позовних вимог.
У червні 2023 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" про поновлення його на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес", стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 20 липня 2022 року до дня поновлення на роботі, допуск негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за 1 місяць.
В обґрунтування вимог позивач послався на те, що згідно з рішенням загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес", оформленим протоколом № 1/2022 від 19 липня 2022 року, він був звільнений з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" на підставі пункту 5 статті 41 Кодексу законів про працю України у зв'язку з припиненням повноважень. Зазначене рішення загальних зборів було визнане недійсним в судовому порядку за рішенням Господарського суду Рівненської області від 12 січня 2023 року у справі № 918/531/22. Позивач, посилаючись на факт незаконного його звільнення з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес», що є встановленим в судовому порядку та не потребує доведення, а також на те, що наказ про його звільнення відповідач йому не надав, просить поновити його на посаді директора відповідача, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за 1 місяць.
2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Антарес" було створене на підставі рішення установчих зборів засновників, оформленого протоколом № 1 від 09 червня 1997 року.
Станом на 19 липня 2022 року керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" був ОСОБА_1 .
19 липня 2022 року були проведені загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес", на яких були прийняті рішення, оформлені протоколом № 1/2022 від 19 липня 2022 року. Згідно з пунктом 2 зазначеного протоколу учасники Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" прийняли рішення припинити повноваження ОСОБА_1 на посаді директора товариства та звільнити його з посади директора з 19 липня 2022 року на підставі пункту 5 статті 41 Кодексу законів про працю України та обрати (призначити) на посаду директора товариства з 20 липня 2022 року ОСОБА_4 .
Товариство з обмеженою відповідальністю "Антарес" листом від 23 липня 2022 року повідомило ОСОБА_1 про припинення з 19 липня 2022 року його повноважень як директора товариства відповідно до рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес", оформленого протоколом № 1/2022 від 19 липня 2022 року.
Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 27 липня 2022 року, виданої Управлінням забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" з 20 липня 2022 року є ОСОБА_4 .
Зазначені обставини були встановлені господарськими судами у справі № 918/531/22 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_5 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес", ОСОБА_4 та Гощанської селищної ради про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства та скасування запису про державну реєстрацію змін до установчих документів.
Згідно з рішенням Господарського суду Рівненської області від 12 січня 2023 року та постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 квітня 2023 року у справі № 918/531/22 позов був задоволений частково: визнано недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес", оформлене протоколом № 1/2022 від 19 липня 2022 року, про припинення повноваження ОСОБА_1 на посаді директора товариства, звільнення його з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" на підставі пункту 5 статті 41 Кодексу законів про працю України та про призначення на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" ОСОБА_4 , скасовано рішення (запис) державного реєстратора від 21 липня 2022 року № 100058910700150002095 про державну реєстрацію змін до установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" в частині зміни відомостей про керівника. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При розгляді справи № 918/531/22 господарські суди встановили факт порушення вимог закону при прийнятті на загальних зборах учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" рішення, оформленого протоколом № 1/2022 від 19 липня 2022 року, про припинення повноважень ОСОБА_1 на посаді директора товариства, звільнення його з посади директора товариства та призначення на посаду директора товариства ОСОБА_4 .
У червні 2023 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" про поновлення його на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес", стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 20 липня 2022 року до дня поновлення на роботі, допуск негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за 1 місяць, посилаючись на те, що він був незаконно звільнений з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес» і цей факт є встановленим в судовому порядку та не потребує доведення, а також на те, що наказ про його звільнення відповідач йому не надав.
3. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень, мотиви її постановлення.
Господарський суд Рівненської області рішенням від 19 жовтня 2023 року у цій справі позов задовольнив: поновив ОСОБА_1 на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес", стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 липня 2022 року до дня поновлення на роботі, але не більше ніж за рік у розмірі 81 940,95 грн із розрахунку 313,95 грн за кожний робочий день, допустив негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" та стягнення заробітної плати за 1 місяць, стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" в дохід Державного бюджету України 5 368,00 грн судового збору.
Місцевий господарський суд виходив з того, що:
- спір у цій справі є корпоративним та підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки пов'язаний з припиненням повноважень члена виконавчого органу товариства за рішенням компетентного (уповноваженого) органу товариства, виник в межах корпоративних правовідносин між товариством та особами, яким довірені повноваження з управління ним, що не є предметом регулювання трудового права;
- відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України позивач повинен бути поновлений на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес", оскільки факт його незаконного звільнення з цієї посади є встановленим судовим рішенням в іншій судовій справі та не підлягає доказуванню у цій справі, і рішення суду про поновлення позивача на цій посаді згідно з частиною сьомою статті 235 Кодексу законів про працю України підлягає негайному виконанню;
- позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає задоволенню на підставі частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України у сумі 81 940,95 грн за період з 20 липня 2022 року до 20 липня 2023 року, виходячи із розрахунку 313,95 грн за кожний робочий день (за 261 робочий день) відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» та підпункту «з» пункту 1 Правил обчислення середньої заробітної плати, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.
- звернення позивача до суду з позовом у цій справі відбулося у межах строку позовної давності, встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю, який згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року був продовжений на строк дії карантину.
Господарський суд Рівненської області додатковим рішенням від 01 листопада 2023 року у цій справі відмовив у задоволенні заяви представника позивача про стягнення витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги у справі № 918/594/23 з огляду на відсутність документального підтвердження надання позивачу правової допомоги.
За висновком суду наданий позивачем суду договір про надання правової допомоги є неналежним та недопустимим доказом понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі № 918/594/23, оскільки стосується надання правової допомоги по іншій справі, з наданих позивачем доказів неможливо встановити у якій формі клієнт та адвокат дійшли між собою згоди на формування адвокатського гонорару у заявленому до стягнення розмірі: у фіксованому розмірі чи у формі погодинної оплати. Крім того, позивач всупереч статті 126 Господарського процесуального кодексу України не надав суду акт приймання-передачі виконаних робіт та детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги у цій справі.
Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 23 січня 2024 року змінив пункт 3 рішення Господарського суду Рівненської області від 19 жовтня 2023 року у справі № 918/594/23 та виклав його в іншій редакції, згідно з якою стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 липня 2022 року до 19 липня 2023 року у розмірі 163 884,51 грн із розрахунку 627,91 грн за кожний робочий день. У решті рішення Господарського суду Рівненської області від 19 жовтня 2023 року у справі №918/594/23 залишив без змін. Скасував додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 01 листопада 2023 року у справі № 918/594/23 та прийняв нове рішення, згідно з яким заяву ОСОБА_1 про прийняття додаткового рішення про розподіл судових витрат у справі № 918/594/23 задовольнив частково: стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції, врахувавши висновок Верховного Суду, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/10984/14-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц та від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18, погодився з висновком місцевого господарського суду про необхідність розгляду спору у цій справі в порядку господарського судочинства та зазначив про те, що позовні вимоги у цій справі про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та допуск негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за 1 місяць є похідними від спору про визнання недійсним рішення органу управління товариством, а трудові відносини позивача безпосередньо випливають з його корпоративних прав, тому даний спір належить до юрисдикції господарського суду.
Однак, апеляційний господарський суд не погодився з проведеним місцевим господарським судом розрахунком середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, оскільки при проведенні цього розрахунку господарський суд взяв за основу середньомісячну заробітну плату (13 814,00 грн) замість суми заробітної плати за фактично відпрацьовані дні протягом двох останніх місяців, що стало наслідком стягнення судом першої інстанції заниженої суми середнього заробітку, а також неправильно визначив кінцевий період стягнення - 20 липня 2023 року. Суд апеляційної інстанції здійснив власний розрахунок суми, яка підлягає стягненню, та дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 липня 2022 року до 19 липня 2023 року (за 261 робочий день) із розрахунку 627,91 грн за кожний робочий день - у розмірі 163 884,51 грн. За висновком суду стягнення зазначеної суми не є виходом за межі заявлених позовних вимог, оскільки позивач не визначав конкретну суму стягнення, а надав суду докази в підтвердження нарахованої йому заробітної плати за травень-червень 2022 року та кількості робочих днів за вказаний період як необхідні вихідні дані для розрахунку середнього заробітку згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, а місцевий господарський суд, маючи всі необхідні дані, не був позбавлений можливості самостійно здійснити арифметично вірний розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу згідно з вимогами чинного законодавства.
Скасовуючи додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 01 листопада 2023 року, суд апеляційної інстанції виходи з того, що:
- наданий позивачем суду договір про надання правової допомоги є належним та допустимим доказом надання позивачу у цій справі послуг з професійної правничої допомоги в суді першої інстанції, і хоча цей договір містить описки щодо того, у якій справі та у якому суді клієнт уповноважив адвокатське бюро здійснювати представництво своїх інтересів, про те ці описки є формальними, що не мають суттєвого правового значення для правильного розподілу витрат на правову допомогу у межах даного спору;
- суд першої інстанції не був позбавлений можливості відкласти судове засідання, у якому розглядалась заява позивача про розподіл витрат з професійної правничої допомоги, та з'ясувати у позивача обставини виявлених недоліків та відсутності документів, чи витребувати інший договір про надання правової допомоги та акт про надання юридичних послуг. Однак, суд всупереч частини четвертої статті 244 Господарського процесуального кодекс України вказаного не здійснив;
- розмір заявленої позивачем до стягнення з відповідача суми витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню до 10 000,00 грн, оскільки позовні вимоги у цій справі є похідними від спору про визнання недійсним рішення органу управління товариством, який вже був розглянутий в межах іншої судової справи № 918/531/22, з огляду на що адвокат був знайомий зі спірними правовідносинами та обставинами справи і це не викликало значного юридичного обґрунтування позовних вимог, спір у справі не відноситься до категорії складних спорів, судова практика є сталою, спірні правовідносини не передбачають необхідності аналізу та застосування великої кількості законів та підзаконних актів, подані адвокатом позивача позовна заява та письмові пояснення не є об'ємними, а тому не потребували значного часу для їх підготовки та написання, розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження, адвокат позивача взяв участь у трьох з чотирьох судових засідань, що відбулися.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Антарес" просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 19 жовтня 2023 року та постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 23 січня 2024 року та закрити провадження у справі № 918/594/23.
5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень скаржник послався на пункт 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанції дійшли помилкового висновку про те, що спір у цій справі підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, порушили та неправильно застосували при цьому частину першу статті 20 Господарського процесуального кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми права, викладені у постанові від 30 листопада 2021 року у справі № 926/2174/20.
Також скаржник зазначив про те, що суди попередніх інстанцій порушили та неправильно застосували пункт 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, статтю 232 Кодексу законів про працю України, частину першу статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, не врахували те, що спір у цій справі, позовні вимоги в якому про поновлення на роботі та оплату вимушеного прогулу заявлені окремо без вимоги про скасування рішення загальних зборів про припинення повноважень виконавчого органу, не є корпоративним та не має ознак спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, а підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу відповідача просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення з дотриманням та правильним застосуванням норм процесуального і матеріального права, з урахуванням висновків Верховного Суду, а касаційна скарга є необґрунтованою та не відповідає вимогам Господарського процесуального кодексу України. За твердженням позивача висновки Верховного Суду, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, є нерелевантними для цієї справи, оскільки зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах.
7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглянувши касаційну скаргу, дослідивши наведені у ній відповідачем доводи та підстави касаційного оскарження, а також доводи позивача, наведені у відзиві на касаційну скаргу, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.
Як уже зазначалося, відповідач оскаржує рішення Господарського суду Рівненської області від 19 жовтня 2023 року та постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 23 січня 2024 року у цій справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що відповідач оскаржує зазначені судові рішення лише в частині висновків про належність спору у цій справі до юрисдикції господарського суду.
За змістом пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Для цілей застосування норм процесуального права, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність слід оцінювати за певними критеріями, а саме: змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями, з яких: змістовий є основним, а два інші (суб'єктний та об'єктний) - додатковими.
Змістовний критерій полягає у тому, що оцінювання спірних правовідносин здійснюється за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об'єкт. Якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб'єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах. Так само не завжди для встановлення подібності правовідносин має значення і об'єктний критерій.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних положень процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, на які послався скаржник, з правовідносинами у справі, яка переглядається. При цьому така подібність оцінюється з урахуванням зазначених вище критеріїв та висновків Верховного Суду щодо застосування таких критеріїв подібності.
Відповідач у касаційній скарзі послався на неврахування судами попередніх інстанцій при ухваленні спірних рішення та постанови у цій справі висновків Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постанові від 30 листопада 2021 року у справі № 926/2174/20.
Проаналізувавши ці висновки Верховного Суду, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у справі, в якій Верховний Суд сформував висновки, на які послався скаржник, є неподібними до правовідносин, які склалися між сторонами у цій справі № 918/594/23, що переглядається, з огляду на таке.
Як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи спірні правовідносини у цій справи № 918/594/23 стосуються (предмет спору):
- поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес";
- стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 20 липня 2022 року до дня поновлення на роботі;
- допуск негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за 1 місяць.
Як на підставу позову у цій справі позивач послався на те, що згідно з рішенням загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес", оформленим протоколом № 1/2022 від 19 липня 2022 року, він був звільнений з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" на підставі пункту 5 статті 41 Кодексу законів про працю України у зв'язку з припиненням повноважень. Зазначене рішення загальних зборів було визнане недійсним в судовому порядку за рішенням Господарського суду Рівненської області від 12 січня 2023 року у справі № 918/531/22, а отже, факт незаконного його звільнення з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Антарес» є встановленим в судовому порядку і не потребує доведення, та цей факт є підставою для поновлення його на посаді директора відповідача, стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає негайному виконанню.
Позов із зазначеними вимогами був заявлений особою, яку було звільнено з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес", до відповідача - зазначеного товариства.
Однак, у справі № 926/2174/20, на висновки Верховного Суду в якій послався відповідач у касаційній скарзі, спірні правовідносини виникли між Державною екологічною інспекцією Карпатського округу (позивач) та Національним природним парком «Вижницький» (відповідач), як постійним лісокористувачем, щодо відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу. Спірні правовідносини у справі № 926/2174/20 не стосувалися припинення повноважень керівника юридичної особи (її виконавчого органу). Поновлення особи на посаді керівника юридичної особи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не були предметом спору у справі № 926/2174/20.
Отже, за суб'єктним складом, за об'єктом захисту порушених прав та / або інтересів, а також за своїм змістом (змістовний критерій) правовідносини у порівнюваних справах № 926/2174/20 та № 918/594/23 є різними та є неподібними, що виключає можливість та необхідність врахування при вирішенні справи № 918/594/23 висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 листопада 2021 року у справі № 926/2174/20.
У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі № 926/2174/20, на яку послався скаржник, відсутні висновки щодо юрисдикційної належності спору, що стосується поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та допуск негайного виконання рішення про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за 1 місяць, та є похідним від спору про визнання недійсним рішення органу управління товариством про припинення повноважень керівника юридичної особи (її виконавчого органу), а викладений лише загальний висновок щодо ознак спору за частиною першою статті 20 Господарського процесуального кодексу України, на який поширюється юрисдикція господарського суду.
При цьому, Верховний Суд зазначає про те, що цей загальний висновок щодо застосування частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, зроблений у неподібних до цієї справи правовідносинах, не підтверджує віднесення спору, що стосується поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та допуск негайного виконання рішення про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за 1 місяць, та є похідним від спору про визнання недійсним рішення органу управління товариством про припинення повноважень керівника юридичної особи (її виконавчого органу) до юрисдикції господарських судів.
З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що посилання відповідача у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій зазначених висновків Верховного Суду є безпідставними, а наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою та не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Враховуючи наведене касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" на рішення Господарського суду Рівненської області від 19 жовтня 2023 року та постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 23 січня 2024 року у справі № 918/594/23 підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частин другої та третьої статті 314 Господарського процесуального кодексу України процедурні питання, пов'язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.
Постанова або ухвала суду касаційної інстанції оформлюється суддею- доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою / ухвалою) і підписується всім складом суду, який розглядав справу, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведена правова позиція викладена в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 910/4647/18).
Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини першої статті 296, статтею 314 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Антарес" на рішення Господарського суду Рівненської області від 19 жовтня 2023 року та постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 23 січня 2024 року у справі № 918/594/23 закрити.
2. Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.
Головуючий О. Баранець
Судді Н. Губенко
О. Кролевець