вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" квітня 2024 р. Справа№ 910/12652/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Алданової С.О.
Корсака В.А.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія"
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 (повний текст складено 30.10.2023)
у справі № 910/12652/23 (суддя Щербаков С.О.)
за позовом Державного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" (правонаступник - Акціонерне товариство «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект»)
до Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія"
про стягнення 75 504,43 грн,
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
У серпні 2023 року Державне підприємство "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» (далі - Підприємство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просить стягнути з Акціонерного товариства «Об'єднана гірничо-хімічна компанія» (далі - Товариство) 75 504,43 грн заборгованості, з яких 74 028, 00 грн основного боргу, 511, 10 грн 3% річних та 965,33 грн інфляційних втрат.
На обґрунтування заявлених вимог Підприємство зазначає, що не отримало обумовлений договором купівлі-продажу №046/2-22 від 18.02.2022 товар, за який сплатило Товариству попередню оплату.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 позовні вимоги Підприємства задоволено. Стягнуто з Товариства на користь Підприємства 74 028,00 грн основного боргу, 511,10 грн 3% річних, 965,33 грн інфляційних втрат та 2 684,00 грн судового збору.
Суд дійшов висновку, що оскільки у період дії договору №046/2-22 від 18.02.2022 товар на сплачену позивачем суму коштів 74 028,00 грн не був отриманий ним, відповідач не надав суду доказів поставки товару на суму в розмірі 74 028,00 грн, у зв'язку з закінченням строку дії договору відпала правова підстава для зберігання відповідачем перерахованої позивачем суми попередньої оплати, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 74 028,00 грн. підлягають задоволенню на підставі ст. 1212 ЦК України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2023, Товариство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, судові витрати покласти на позивача.
На обґрунтування апеляційної скарги Товариство зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального права. На думку скаржника, суд помилково дійшов висновку про закінчення 31.12.2022 строку дії договору, оскільки за умовами п. 6.2 договору термін виконання сторонами зобов'язання за договором відсовується на термін дії форс-мажорних обставин і тому зобов'язання Підприємства прийняти товар продовжується на весь період дії форс-мажорних обставин.
Апелянт вважає, що за наведених підстав строк договору не закінчився і суд неправильно застосував ст. 1212 ЦК України.
Товариство зазначає, що готове передати Підприємству обумовлений договором товар.
Позиції учасників справи.
Підприємство надало відзив на апеляційну скаргу, у якому проти доводів апеляційної скарги заперечує, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обґрунтоване.
Позивач зазначає, що доводи Товариства не узгоджуються з умовами п. 6.2-6.4 договору щодо належного доказування дії форс-мажорних обставин (шляхом отримання сертифікату Торгово-промислової палати України), строками обов'язкового письмового інформування іншої сторони про настання форс-мажорних обставин та наслідками такого неповідомлення.
У відповіді на відзив Товариство зазначило, що саме Підприємство є стороною, яка посилається на форс-мажорні обставини, і Товариство визнає ці обставини. Скаржник просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2023 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12653/23 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 до надходження матеріалів справи №910/12653/23.
01.01.2024 матеріали справи № 910/12653/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства про відстрочення сплати судового збору. Апеляційну скаргу Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі №910/12652/23 залишено без руху. Надано Товариству строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання доказів сплати судового збору в сумі 4 026,00 грн у встановленому порядку. Попереджено Товариство, що у випадку неусунення у встановлений термін недоліків апеляційну скаргу буде повернуто скаржнику.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2024 поновлено Товариству пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі №910/12652/23. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі №910/12652/23. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі №910/12652/23 до закінчення його перегляду у суді апеляційної інстанції. Розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом п'яти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз'яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом п'яти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою від 16.04.2024 на задоволення заяви Підприємства про заміну сторони її правонаступником замінено Підприємство його правонаступником - Акціонерним товариством «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект».
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
18.02.2022 Товариство (продавець) та Підприємство (покупець) уклали договір купівлі-продажу №046/2-22 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого продавець передає у власність покупця концентрат цирконовий порошкоподібний марки КЦП-63 (ТУ У 14-10-015-98) виробництва філії «ВГМК» АТ «ОГХК», іменований надалі «товар», на умовах, обумовлених нижче або додатково в додатках до цього договору. Покупець у свою чергу приймає товар і сплачує за нього певну грошову суму на умовах даного договору.
Найменування товару, його кількість та пакування визначаються в додатках до цього договору. Додаток (додатки) до договору оформляється на товар (партію товару), підписується уповноваженими представниками сторін, скріплюється печатками сторін та є невід'ємною частиною договору (п. 1.2 договору).
За умовами п. 1.3 договору право власності на товар переходить до покупця відповідно до погоджених умов постачання товару згідно з п. 3.1. та 3.3 цього договору.
Відповідно до п. 2.1 договору оплата здійснюється у гривнях у вигляді 100% передоплати за партію товару, що буде поставлятися, прямим банківським переказом на підставі рахунку, виставленого продавцем. Рахунок виставляється продавцем на підставі письмової заявки покупця на придбання партії товару, є дійсний протягом 5 календарних днів і є підтвердженням готовності товару до постачання.
У разі прострочення оплати рахунку покупцем у строки, передбачені п. 2.1 цього договору, та/або невивезення товару покупцем до закінчення строку дії додатку до цього договору, яким передбачено поставку відповідної партії товару, продавець має право: не відвантажувати товар за ціною, визначеною у додатку до договору; змінити ціну на товар; повернути кошти покупцю за раніше оплачений товар (п. 2.3 договору).
Згідно з п. 2.4 договору загальна ціна договору складає 74 028,00 грн (у т.ч. ПДВ) і визначається як загальна вартість поставленого покупцю товару за весь період дії договору відповідно до укладених сторонами додатків до цього договору.
Постачання товару здійснюється на умовах поставки FCA самовивозом (завантаження включене у вартість товару) зі складу продавця: м. Вільногірськ, вул. Степова 1, Дніпропетровської обл., згідно з «Інкотермс 2010» (п. 3.1 договору).
За умовами п. 3.2 договору постачання товару здійснюється згідно з погодженим графіком відвантаження, зазначеним у заявках, які письмово надаються покупцем продавцю щомісячно до 25 числа місяця, передуючого відвантаженню. Продавець не пізніше 2-го (другого) робочого дня місяця, на який планується відвантаження, погоджує або коригує отриману заявку покупця, про що повідомляє останнього за допомогою електронного зв'язку. Постачання поза графіком може здійснюватися за додатковим погодженням з покупцем. Сторони використовують наступні електронні адреси для надіслання та погодження заявок/графіків: електронна адреса Покупця - mif@zorya.com.ua, електронна адреса продавця - tetiana.yaroshenko@umcc-titanium.com.
Цей договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2022 включно, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного завершення між сторонами (п. 7.1 договору).
У додатку №1 від 18.02.2022 до договору сторони погодили поставку продавцем покупцю, який прийме і оплатить продукцію виробництва філії «ВГМК» АТ «ОГХК», на таких умовах: назва товару - концентрат цирконовий порошкоподібний марки КЦП-63 (ТУ У 14-10-015-98), упаковка - «біг-бег», загальна вартість - 74 028,00 грн з ПДВ.
Додаток набирає чинності з моменту підписання та діє до 28.02.2022 (п. 3 додатку).
24.02.2022 Товариство виставило Підприємству рахунок від 24.02.2022 на підставі договору №046/2-22 від 18.02.2022 з приміткою «рахунок на передплату» на суму 74 028,00 грн, з яких 12 338,00 грн ПДВ 20%.
24.02.2022 платіжним дорученням №499 Підприємство сплатило Товариству 74 028,00 грн попередньої оплати з призначенням платежу «оплата за концентрат цирконовий. Згідно рахунку №б/н від 24.02.2022, дог №046/2-22 від 18.02.2022, в т.ч. ПДВ 12338,00 грн. не по тендеру».
Товариство Підприємству обумовлений договором товар на суму 74 028,00 грн у строк до 28.02.2022 не поставило, оскільки Указом Президент України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 год 30 хв 24.02.2022 на всій території України був введений воєнний стан, а Підприємство знаходилось та продовжує знаходитись в м. Миколаєві Миколаївської області, яке з перших днів війни перебувало в зоні проведення воєнних (бойових) дій.
28.04.2023 Підприємство звернулось до Товариства з вимогою №17-1779 від 26.04.2023, в якій просило Товариство протягом 5 банківських днів з дня отримання даної вимоги повернути позивачу суму попередньої оплати у розмірі 74 028,00 грн. У вимозі Підприємство зазначило, що не отримало товар у визначений у договорі строк.
01.05.2023 Товариство отримало вимогу Підприємства №17-1779 від 26.04.2023.
12.05.2023 Підприємство направило Товариству претензію №17-2210 від 11.05.2023, в якій просило Товариство у строк тридцять календарних днів з дня отримання цієї претензії повернути Підприємству 74 028,00 грн попередньої оплати.
15.05.2023 Товариство отримало претензію №17-2210 від 11.05.2023.
У відповіді на претензію (№ 234/1552 від 31.05.2023) Товариство повідомило, що філія «ВГМК» не має можливості надати платіжне доручення про повернення коштів за продукцію у зв'язку з тим, що не філія, а АТ «ОГХК» отримує кошти з продажів готової продукцію на власний рахунок.
Звертаючись з позовом у цій справі, Підприємство зазначає, що оскільки товар у строк до 28.02.2023 не був вивезений ним внаслідок запровадження в Україні воєнного стану, за умовами п. 2.3 договору Товариство зобов'язане повернути йому (Підприємству) сплачені кошти, а тому просить суд стягнути з Товариства 74 028,00 грн попередньої оплати. Також Підприємство здійснило нарахування та просить стягнути з Товариства 511,10 грн 3% річних та 965,33 грн інфляційних втрат за період 09.05.2023-31.07.2023.
Товариство проти вимог позову заперечило та у відзиві на позовну заяву зазначило, що не ухилялось від виконання власних обов'язків з передачі товару. На думку Товариства, саме Підприємство порушило зобов'язання, оскільки договором передбачено самовивіз товару, але Підприємство товар на суму 74 028,00 грн не отримало у строк у зв'язку з введенням на всій території України воєнного стану.
У відзиві Товариство відзначило, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв'язку між введенням військового стану та неможливістю виконання ним зобов'язань за договором, а саме неможливістю забрати товар. Зазначає, що позивач не доводить належними і допустимими доказами той факт, що проявився форс-мажор у відносинах з Товариством, не зазначив, які саме невідворотні або непередбачені обставини і як вплинули на невиконання Підприємством зобов'язань за договором, не наводить та не обґрунтовує доказами наявність обставин, що не дало йому змоги отримати товар.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 і ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
За визначенням ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у т.ч. кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 ЦК України).
Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 630 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (ст. 689 ЦК України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
За ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Суд встановив, що сторони уклали договір, за умовами якого Товариство зобов'язалось на умовах попередньої оплати передати, а Підприємство - отримати товар, граничний строк поставки якого згідно з додатком №1 - 28.02.2023. Постачання товару було узгоджено на умовах поставки FCA самовивозом (завантаження включене у вартість товару) зі складу продавця у м. Вільногірськ, вул. Степова, 1, Дніпропетровської обл., згідно з «Інкотермс 2010», тобто Підприємство мало самостійно отримати товар на сплачену ним суму попередньої оплати.
Підприємство здійснило повну попередню оплату товару, однак у зв'язку із введенням Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 год 30 хв 24.02.2022 на всій території України був воєнного стану та тим, що Підприємство знаходилось та продовжує знаходитись в м. Миколаєві Миколаївської області, яке з перших днів війни перебувало в зоні проведення воєнних (бойових) дій, Підприємство товар не отримало.
Оскільки Підприємство у строк до 28.02.2022, а також після цього строку, тобто в період дії договору, товар не вивезло, Товариство за умовами п. 2.3 договору мало право: не відвантажувати товар за ціною, визначеною у додатку до договору, змінити ціну на товар, повернути кошти покупцю за раніше оплачений товар.
Враховуючи умови п. 7.1, договір діяв до 31.12.2022 включно, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного завершення між сторонами.
Стаття 1212 (глава 83) ЦК України визначає випадки набуття, збереження майна без достатніх правових підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 ЦК України).
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (ч. 3 ст. 1212 ЦК України).
Отже, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності наступних умов: набуття або збереження майна; набуття або збереження за рахунок іншої особи; відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
Верховний Суд у постанові від 14.06.2022 у справі №915/517/21 виснував, що відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин та їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
При цьому положення ст. 1212 ЦК України можуть застосовуватись і після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03.11.2020 у справі №920/1122/19, від 19.02.2020 у справі №915/411/19, від 21.02.2020 у справі №910/660/19, від 17.03.2020 у справі №922/2413/19.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 висловила правову позицію про те, що суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, які фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин за встановлених вище обставин положень ст. 1212 ЦК України.
Оскільки у період дії договору Підприємство не отримало товар на оплачену ним суму (74 028,00 грн), а Товариство не надало доказів поставки товару на цю суму, у зв'язку із закінченням строку дії договору відпала правова підстава для зберігання Товариством сплаченої Підприємством попередньої оплати.
За таких підстав вимоги Підприємства про стягнення з Товариства 74 028,00 грн сплаченої Підприємством попередньої оплати за договором підлягають задоволенню на підставі ст. 1212 ЦК України.
Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала: «Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
За змістом ст. 509, 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.
Тобто правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку отримання товару та строку дії договору в цілому у відповідача виникло зобов'язання повернути позивачу суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти), є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 цього Кодексу.
Приписи цієї статті визначають загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення та поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Перевіривши наданий позивачем та здійснений судом першої інстанції розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ці розрахунки проведені з урахуванням строку прострочення виконання грошового зобов'язання та є арифметично вірними, до стягнення з Товариства на користь підприємства підлягають 511,10 грн 3% річних за період з 09.05.2023 по 31.07.2023 та 965,33 грн інфляційних втрат за період з травень-червень 2023 рок
Щодо доводів скаржника про те, що строк дії договору не закінчився та продовжений у зв'язку з форс-мажорними обставинами, про наявність яких стверджувало Підприємство та які визнає Товариство, колегія суддів відзначає, що під час розгляду справи Товариство наявність таких обставин для Підприємства заперечувало. Тобто доводи апеляційної скарги є новими (фактично, протилежними доводам відзиву на позовну заяву) та не заявлялись Товариством під час розгляду справи в суді першої інстанції та, відповідно, не були предметом його розгляду.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається; підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Судові витрати.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі №910/12652/23 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі №910/12652/23 залишити без змін.
3. Судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.
4. Справу №910/12652/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України, за наявності підстав, визначених ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді С.О. Алданова
В.А. Корсак