Справа № 149/2216/23
Провадження № 22-ц/801/909/2024
Категорія: 61
Головуючий у суді 1-ї інстанції Войнаревич М. Г.
Доповідач:Стадник І. М.
Іменем України
16 квітня 2024 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,
суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.,
з участю секретаря судового засідання Кахно О.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2
апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Поворознюка Бориса Миколайовича
на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 21 лютого 2024 року, ухвалене під головуванням судді Войнаревича М.Г.,
у справі №149/2216/23
за позовом ОСОБА_2 (позивач)
до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (відповідачі)
про визнання права власності на спадкове майно,
встановив:
Короткий зміст вимог заяви
У липні 2023 року ОСОБА_2 звернулась в міськрайонний суд з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_4 , який проживав по АДРЕСА_1 . Після смерті батька відкрилася спадщина, що складається, в числі іншого майна, з належної йому 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 .
За життя батько 16.01.2013 склав заповіт, яким все своє майно заповів у рівних частках їй та її сестрі - ОСОБА_1 . Також спадкоємцем за законом є дружина померлого і мати позивача ОСОБА_3 .
Під тиском обставин (проживання за межами України) 30.12.2021 нею було подано до нотаріуса заяву про відмову від прийняття спадщини за заповітом та за законом після смерті батька. Однак згодом зрозумівши, що будучи громадянкою України, вона втрачає єдине житло та місце, де може проживати, будучи в Україні, вона заявою від 19.07.2022, засвідченою нотаріально, відкликала раніше подану заяву про відмову від спадщини. Заява про відкликання попередньої заяви була подана в межах десятимісячного терміну, встановленого для прийняття спадщини у зв'язку із введенням воєнного стану.
Разом з тим, отримати свідоцтво про право на спадщину у нотаріальному порядку на частку майна після смерті батька виявилось неможливим у зв'язку із наявністю неврегульованих відносин із іншими спадкоємцями за законом та за заповітом, котрі відповідно виникли після зміни позиції позивача щодо прийняття спадщини після смерті батька.
За вказаних обставин просила визнати за нею право власності на 5/24 частини житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами за АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 21 лютого 2024 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 5/24 частини житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами за АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Поворознюка Б. М., подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість судового рішення, неповне встановлення судом усіх обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи і постановлення рішення з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що безпідставним є застосування судом першої інстанції п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», норми якої були чинними на момент подання ОСОБА_2 заяви про відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини та заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ).
Крім того, суд прийняв рішення про задоволення позову і визнання за позивачкою права власності в порядку спадкування на частку в будинку за відсутності в матеріалах справи обґрунтованої відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, а також правовстановлюючих документів на спадкове майно.
Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просила залишити рішення Хмільницького міськрайонного суду від 21.02.2024 року без змін.
Провадження у справі в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 березня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 04 квітня 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Поворознюк Б.М. вимоги апеляційної скарги підтримав на умовах, викладених у ній, і просив задовольнити.
Інші учасники справи, повідомлені в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з'явилися, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Позивач ОСОБА_5 у відзиві на апеляційну скаргу просила розглянути справу в її відсутність.
Встановлені судом першої інстанції обставини
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .
Відповідно до заповіту, складеного 16.01.2013, ОСОБА_4 заповів все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті, своїм дочкам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (сторонам по справі).
З матеріалів спадкової справи вбачається, шо заявою № 380 від 19.07.2022 ОСОБА_2 відкликала раніше подану нею заяву про відмову від прийняття спадщини за законом та за заповітом після смерті свого батька ОСОБА_4
Заявою № 381 від 19.07.2022 ОСОБА_2 прийняла спадщину, що залишилася після смерті її батька ОСОБА_4 .
Позиція апеляційного суду
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що вона є спадкоємицею за заповітом після смерті свого батька ОСОБА_4 , вчасно звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак в зв'язку із неврегульованими відносинами між спадкоємцями не може отримати свідоцтво про право на спадщину.
При цьому суд застосував до спірних правовідносин пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», який був чинним на момент подання ОСОБА_2 заяви про відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини та заяви про прийняття спадщини після смерті батька (19 липня 2022 року).
Проте колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статей 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Згідно з частинами першою, другою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Водночас спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною проте може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття (частини 1, 5 і 6 статті 1273 ЦК України).
Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон). Актами цивільного законодавства України є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону (частина четверта статті 4 ЦК України).
Правила щодо строку на прийняття спадщини (початок перебігу, наслідки спливу) регулюються Цивільним кодексом України, який прийнятий Верховною Радою України і є основним актом цивільного законодавства України.
Строк на прийняття спадщини по своїй сутності є присічним (статті 1270, 1272 ЦК), оскільки його сплив призводить до того, що спадкоємець вважається таким, який не прийняв спадщину. Тобто сплив строку «присікає» право на прийняття спадщини. Проте в законі, вочевидь з урахуванням сутності права на прийняття спадщини як майнового, передбачена можливість: за згодою самих спадкоємців, що прийняли спадщину, подати заяву про прийняття спадщини (частина друга статті 1272 ЦК України); для спадкоємця звернутися з позовною вимогою та за наявності поважної причини суд визначає додатковий строк на прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України); законодавець як у статті 1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, не передбачає допустимості існування такої конструкції як «зупинення перебігу строку на прийняття спадщини» та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини.
У постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 676/47/21 зроблено висновок про те, що постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України.
Отже висновок суду першої інстанції про те, що перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці, з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», є помилковим.
Щодо посилань позивача про наявність у неї «легітимних очікувань» на отримання спадщини в зв'язку з тим, що вона покладалася на норми чинного законодавства, з якими погодився суд першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Верховний Суд в постанові від 18 січня 2023 року в справі № 580/1300/22 (адміністративне провадження № К/900/25849/22) дійсно роз'яснив, що поняття «легітимні очікування» головним чином походять від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. У юридичній практиці зазначений термін також має такі альтернативні назви як правомірні, законні, розумні або виправдані сподівання.
Принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України). Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.
Проте принцип легітимних очікувань властивий, головним чином, для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, оскільки у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї/мети системи адміністративних судів, а саме, захисти «малої людини» від «великої держави», в особі її багаточисленних суб'єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу.
Крім того, легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм; не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов'язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).
Правовим підґрунтям для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норми права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі приписів щодо певного права, яке однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.
Як вже зазначалося вище, Цивільний кодекс України не лише є основним актом цивільного законодавства України, а й встановлює правило, відповідно до якого інші закони України, мають відповідати Конституції України та цьому Кодексу.
Більше того, частині 4 статті 4 ЦК України чітко встановлено, що актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету міністрів України, проте якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Так само однозначною є судова практика суду касаційної інстанції з цих питань, а тому незрозуміло, на чому саме ґрунтуються легітимні очікування, що нібито виникли у позивачки ОСОБА_2 .
Так, Верховний Суд в постанові від 25 січня 2023 року по справі № 676/47/21 (провадження № 61-8014св22), постанові від 21 червня 2023 року по справі № 175/1404/19 (провадження № 61-5707св23), постанові від 20 лютого 2024 року по справі № 279/3726/23 (провадження № 61-15330св23) неодноразово висловив правову позицію про те, що пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню.
Заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для задоволення позову з огляду не недоведеність обсягу спадкового майна і його належності спадкодавцю, відсутність в матеріалах справи будь-яких правовстановлюючих документів.
Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Виходячи зі змісту статті 392 ЦК України, право власності встановлюється в судовому порядку, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У спорах про визнання права власності на спадкове майно доказуванню підлягає факт смерті спадкодавця, родинних зав'язків учасників справи зі спадкодавцем, право власності спадкодавця на спадкове майно, а також надаються докази неможливості розв'язання питання в позасудовому порядку, подаються докази на підтвердження визначення ціни позову.
Водночас визнаючи за позивачем право власності на спадкове майно - 5/24 частини житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, суд першої інстанції не перевірив факту належності спадкодавцю цього майна, оскільки будь-які правовстановлюючі документи на вказане нерухоме майно в матеріалах справи відсутні.
Також ні в позовній заяві, ані в судовому рішенні не наведені необхідні розрахунки з визначення частки ОСОБА_2 в спадковому майні. Зазначена частка є вірною за умов відкриття спадщини на половину будинку, дотримання права ОСОБА_3 права на обов'язкову частку в спадщині, та прийняття спадщини ОСОБА_1 як іншого, крім ОСОБА_2 спадкоємця за заповітом, проте зазначені обставини суд першої інстанції не досліджував і відповідних висновків рішення не містить.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене колегія суддів вважає апеляційну скаргу обґрунтованою, а рішення суду першої інстанції таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставою для його скасування з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позовної заяви.
Згідно з пунктом 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат, а тому з позивачки ОСОБА_2 на користь відповідача ОСОБА_1 слід стягнути понесені нею судові витрати - витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Поворознюка Бориса Миколайовича задовольнити.
Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 21 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно, - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі - витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1288 грн. 32 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Повний тест постанови складено 17.04.2024 року.
Головуючий І.М. Стадник
Судді М.В. Матківська
В.В. Сопрун