Справа № 583/379/24
1-кп/583/114/24
"16" квітня 2024 р. Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
потерпілої ОСОБА_5
представника цивільного позивача ОСОБА_6
з фіксацією розгляду справи підсистемою «ВКЗ», розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Охтирка кримінальні провадження № 12023200460000875 від 10.10.2023 щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , розлученого, військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 , раніше не судимого
за обвинуваченням у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 415 КК України,-
установив:
Солдат ОСОБА_7 10.10.2023 близько 04.10 год. керував технічно справним автомобілем «Toyota Land Cruiser», реєстраційний військовий номер НОМЕР_2 , зі спареним великокаліберним кулеметом. Рухаючись по тимчасовому дерев'яному мосту через річку Ворскла біля с. Климентове Охтирського району Сумської області, зі сторони м. Тростянець в бік м. Охтирка, ОСОБА_7 проявив злочинну недбалість, діючи всупереч п.п. 2.3. (б), п. 12.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, що зобов'язують бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі. Так ОСОБА_7 , не вибрав в установлених межах безпечну швидкість руху, враховуючи дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, стан транспортного засобу щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, у зв'язку з чим допустив виїзд транспортного засобу за межі річка Ворскла. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «Toyota Land Cruiser», реєстраційний військовий номер НОМЕР_2 , ОСОБА_8 загинув на місці події, причиною його смерті стало утоплення. Таким чином, допущені ОСОБА_7 порушення вимог п. 12.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 знаходяться у причинному зв'язку з подією дорожньо-транспортної пригоди та наслідками, що настали.
Такі діїОСОБА_7 кваліфіковано за ч. 1 ст. 415 КК України - порушення правил водіння транспортної машини, що спричинило загибель потерпілого.
Обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні свою вину визнав, підтвердив обставини, викладанні в обвинувальному акті, при цьому зазначив, що не бажав загибелі побратима, намагався його врятувати, цивільний позов визнав частково, при визначенні міри покарання та суми до стягнення моральної шкоди покладався на розсуд суду.
Потерпіла ОСОБА_5 , яка є сестрою загиблого ОСОБА_8 , у судовому засіданні висловила обурення поведінкою обвинуваченого, який, незважаючи на зазначення про визнання своєї провини у вчиненні злочину, все ж таки не висловив розкаяння, жодного разу не вийшов на зв'язок з потерпілою та матір'ю загиблого, не висловив своїх співчуттів з приводу втрати ними близької людини, не намагався навіть відшкодувати якоїсь суми заявленої моральної шкоди. Тому просила призначити йому міру покарання у виді позбавлення волі.
Цивільна позивачка ОСОБА_9 у судове засідання не з'явилася, її представник у судовому засіданні цивільний позов підтримав, зазначили, що у добровільному порядку обвинувачений ОСОБА_7 завдану шкоду не відшкодував.
Враховуючи, що ОСОБА_7 у повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочині при обставинах, викладених в обвинувальному акті, беручи до уваги, що інші учасники судового розгляду також не оспорювали фактичні обставини справи, і судом встановлено, що учасники судового розгляду, в тому числі обвинувачений правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності та істинності його позиції, роз'яснивши йому положення ч. 3 ст. 349 КПК України, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового розгляду, які не заперечували проти розгляду кримінальної справи в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорені.
Таким чином суд приходить до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у скоєнні порушення правил водіння транспортної машини, що спричинило загибель потерпілого поза розумним сумнівом, та такі його дії кваліфікує за ч. 1 ст. 415 КК України.
Відповідність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника визначена насамперед ст. 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
За приписами ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права вимагає від держави його втілення шляхом запровадження ідей соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі «Про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора», правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
З наведених положень закону про кримінальну відповідальність і роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України вбачається, що в усякому випадку призначення покарання суди повинні враховувати перелічені в законі обставини і керуватись лише загальними засадами призначення покарання, призначаючи покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання, а визначення міри покарання, що може бути призначене обвинуваченому, та потреби у його відбуванні, є важливою вимогою принципового характеру, якою передбачається, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо певної особи, яка вчинила злочин.
Відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
За статтею 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
До визначених ч.1 ст. 66 КК України обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому, суд відносить активне сприяння розкриттю злочину шляхом надання правдивих показань про його обставини.
Разом з тим, суд не відносить до обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_7 щире каяття, яке характеризує ставлення винної особи до вчиненого нею злочину та означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання.
Саме на цьому наголошує колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від у справі № 643/13256/17.
При цьому обвинувачений ОСОБА_7 під час судового розгляду справи не висловлював щирого жалю та осуду своєї поведінки,зокрема, співчуття потерпілій, не вчиняв дій, що б свідчили про його бажання виправити ситуацію, відшкодувати заподіяну шкоду, про що зазначає сама потерпіла.
Обставин, визначених ч.1 ст.67 КК України, що обтяжують покарання обвинуваченому судом не встановлено.
При призначенні покарання суд, у відповідності до ст.ст. 65-67 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, є нетяжким злочином, за яке передбачено покарання до п'яти років позбавлення волі, ступінь суспільної небезпечності та наслідки скоєного, характер та мотиви допущених ОСОБА_7 порушень правил водіння транспортної машини, його ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога, психіатра не перебуває, є вдівцем, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, є військовослужбовцем, за місцем проходження служби характеризується позитивно, наявність пом'якшуючої покарання обставини та відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, а також судом враховується і позиція потерпілої, висловлена у судовому засіданні та те, що до цього часу обвинуваченим не відшкодованою залишається моральна шкода, що спричинена загибеллю потерпілого.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.
Таким чином ОСОБА_7 слід призначити покарання в межах санкції ч. 1 ст. 415 КК Україниу виді позбавлення волі.
Обраний обвинуваченому ОСОБА_7 вид покарання, на переконання суду, відповідає не тільки тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, але й особі обвинуваченого, є обґрунтованим, відповідає цілям покарання та вимогам справедливості.
Клопотання про обрання обвинуваченому запобіжного заходу до набрання вироком суду законної сили не надходило.
05.02.2024 від матері загиблого ОСОБА_8 - ОСОБА_9 , надійшов цивільний позов про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 моральної шкоди в розмірі 400000,00 грн., завданої смертю її сина ОСОБА_8 в наслідок дорожньо-транспортної пригоди, виникнення якої знаходяться у причинному зв'язку з допущеними обвинуваченим ОСОБА_7 порушеннями вимог Правил дорожнього руху. На переконання представника цивільної позивачки ОСОБА_9 , з урахуванням глибини вже перенесених ОСОБА_9 моральних страждань та переживань, які продовжують тривати по даний час і ніколи не закінчаться, пов'язаних з цим істотними вимушеними змінами у її життєвих стосунках, часу та зусиль, які можливо частково відновлять стан її психологічного здоров'я, з урахуванням принципу розумності, виваженості і справедливості, зазначений розмір моральної шкоди відповідає критеріям, визначеним ч. 3 ст. 23 ЦК України та буде співмірним завданій шкоді.
Вирішуючи вимоги за цивільним позовом суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатом розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні.
Згідно вимог ст.129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
За приписами ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Положеннями ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізичнаособа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно вимог ч. 1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
При цьому, суд виходить з доведеності вини ОСОБА_7 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 415 КК Украйни, що призвело до смерті ОСОБА_8 , що спричинило його матері ОСОБА_9 моральну шкоду, яка виразилася у значному погіршенні стану її здоров'я, зміні укладу життя, у глибині її душевних страждань, так як вона втратила рідну людину, свою дитину, що є наслідком протиправних дій обвинуваченого.
При визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь цивільної позивачки, суд керується засадами розумності, виваженості та справедливості відповідно до ст. 41 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, враховує глибину, тривалість та ступінь моральних і фізичних страждань позивачки, яких вона зазнала. Суд враховує, що внаслідок вказаної події ОСОБА_9 було спричинено вимушені зміни у звичайному способі життя та необхідні зусилля для їх відновлення, а також завдано душевного болю і переживань, в результаті загибелі сина ОСОБА_8 .
З огляду на викладене, заявлена ОСОБА_9 сума моральних страждань є співмірним із спричиненою їй моральною шкодою, відповідає принципам розумності, справедливості та виваженості.
Відповідно до положень ст. 124 КПК України з обвинуваченого підлягають стягненню судові витрати за проведення інженерно-транспортних експертиз від 11.12.2023 № СЕ-19/119-23/15767-ІТ, від 04.12.2023 № СУ-19/119-23/15768-ІЕ, від 09.01.2024 № СУ-19/119-24/29-ІЕ у сумі 8727,52 грн.
Доля речових доказів по справі підлягає вирішенню в порядку ст. 100 КПК України.
При цьому суд враховує, що накладений арешт на майно, що визнано речовим доказом у справі, скасований за ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 15.12.2023.
Керуючись ст. ст. 374-376 КПК України, суд -
ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 415 КК України та призначити йому покарання за цим законом у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.
Запобіжний захід ОСОБА_7 до вступу вироку у законну силу не обирати.
Цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про стягнення моральної шкоди задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 400 000 (чотириста тисяч) гривень 00 копійок моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_7 в дохід держави 8727 (вісім тисяч сімсот двадцять сім) гривень 52 копійки в рахунок відшкодування витрат за проведення судових інженерно-транспортних експертиз.
Речовий доказ - автомобіль марки «Toyota Land Cruiser Pickup», реєстраційний військовий номер НОМЕР_2 , рік випуску 2022, колір зелений, номер кузова НОМЕР_3 , згідно реєстраційного талону транспортного засобу серії НОМЕР_4 належить ЗСУ - вважати повернутим власнику згідно з ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 15.12.2023.
Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду через Охтирський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.
Копію вироку після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Роз'яснити учасникам судового провадження їх право на отримання в суді копії вироку.
Суддя Охтирського міськрайонного суду
Сумської області ОСОБА_1