Справа № 420/35837/23
15 квітня 2024 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Радчука А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , у якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 04 грудня 2017 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року;
зобов?язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 04 грудня 2017 року, індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078;
зобов?язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_4 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у військової частини НОМЕР_2 (далі - Відповідач) та на теперішній час позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. При цьому, позивач стверджує, що за період з 01 січня 2016 року по 04 грудня 2017 року йому була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення не в повному обсязі.
У відповідь на звернення представника позивача до відповідача з заявою щодо нарахування та виплати індексації у спірний період відповідач повідомив про те, що відповідно до пункту 7 роз'яснення директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04 січня 2016 №248/3/9/1/2, y зв'язку із внесенням змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, індексацію грошового забезпечення не нараховувати до окремого роз'яснення.
Такі дії відповідача позивач вважає протиправними, та такими, що порушують встановлене статтею 43 Конституції України право позивача на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Окрім того, вважає за необхідне стягнути на користь позивача з відповідача втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації.
Ухвалою суду від 26.12.2023 року позовну заяву прийнято та відкрито провадження, ухвалено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
04.01.2024 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач з позовними вимогами не погоджується та заперечує щодо їх задоволення з наступних підстав.
Відповідач зазначив, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міністерства оборони України не було. Командування військової частини НОМЕР_2 діяло відповідно до вимог чинного законодавства. Отже, бездіяльність військової частини НОМЕР_2 не є протиправною.
У відзиві на адміністративний позов Військова частина НОМЕР_2 також не погоджується з вимогою щодо визначення місяцем, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року, та стверджує, що Постановою № 1013 визначено місяць підвищення тарифних ставок (окладів) січень 2016 року, з якого у подальшому необхідно відштовхуватись для проведення індексації.
Як стверджує відповідач, посилаючись на п.3 Постанови № 1013 та телеграму Міністра оборони України від 31 січня 2020 року, оклади військовослужбовцям були підвищені за рахунок збільшення грошового забезпечення за грудень 2015 року. Таким чином, нарахована індексація позивачу за період з 01 січня 2016 року по 04 грудня 2017 року, відповідно до норм та правил, визначених Порядком №1078 була розрахована із застосуванням у якості базового місяця - грудня 2015 року, так як у грудні 2015 року було підвищено грошового забезпечення позивача з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом.
Таким чином, на переконання відповідача, наведене свідчить про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог до Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати Позивачу індексації
Вимоги позивача щодо нарахування та виплати компенсації втрат доходів відповідач вважає передчасними, оскільки судом ще не встановлено протиправність дій військової частини щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення.
З підстав викладеного відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою суду від 23.01.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду.
Ухвалою суду від 23.01.2024 року задоволено клопотання представника відповідача про залучення співвідповідача та залучено в якості співвідповідача військову частину НОМЕР_4 , роз'яснено сторонам, що розгляд адміністративної справи починається спочатку.
Ухвалою суду від 12.02.2024 року заяву військової частини НОМЕР_4 про уточнення позовних вимог повернуто заявнику без розгляду.
20.02.2024 року від представника Військової частини НОМЕР_4 надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого Військова частина НОМЕР_4 заперечує щодо позовних вимог та просить відмовити в їх задоволенні у повному обсязі.
Ухвалою суду від 13.03.2024 року витребувано:
з Військової частини НОМЕР_4 належним чином засвідчені копії наказів про прийняття ОСОБА_1 на службу у Військову частину НОМЕР_4 , її проходження та звільнення (якщо таке мало місце); належним чином засвідчені письмові докази щодо нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 04 грудня 2017 року включно із зазначенням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін; інші докази, які стали підставою для допущення спірної бездіяльності, вчинення спірних дій та прийняття рішень;
з Військової частини НОМЕР_2 належним чином засвідчену копію наказу Військової частини НОМЕР_4 від 28.04.2019 №84 щодо виключення ОСОБА_1 зі списку особового складу частини та всіх видів забезпечення; інші докази в частині підтвердження проходження ОСОБА_1 військової служби у Військовій частині НОМЕР_4 у період з 01 січня 2016 року по 04 грудня 2017 року.
Даною ухвалою від 13.03.2024 року зобов?язано відповідачів надати до Одеського окружного адміністративного суду витребувані докази протягом п?яти днів з дня отримання копії даної ухвали.
19.03.2024 року за допомогою підсистем «Електронний суд» від Військової частини НОМЕР_2 надійшла заява про надання доказів, в якій повідомлено, що відповідач не має можливості надати витребувані судом документи , бо не має в своєму розпорядженні вищевказаних документів.
Військова частина НОМЕР_4 вимоги ухвали від 13.03.2024 року про витребування доказів по справі не виконала та станом на 21.03.2024 року не надала суду витребувані документи.
Ухвалою суду від 21.03.2024 року повторно витребувано з Військової частини НОМЕР_4 належним чином засвідчені копії наказів про прийняття ОСОБА_1 на службу у Військову частину НОМЕР_4 , її проходження та звільнення (якщо таке мало місце); належним чином засвідчені письмові докази щодо нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 04 грудня 2017 року включно із зазначенням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін; інші докази, які стали підставою для допущення спірної бездіяльності, вчинення спірних дій та прийняття рішень; доручено Військовій частині НОМЕР_4 надати витребувані документи у пґятиденния строк з дня отримання даної ухвали; зупинено провадження у справі до одержання витребуваних документів.
27.03.2024 року до суду від Військової частини НОМЕР_4 надійшли витребувані ухвалами суду від 13.03.2024 року та 21.03.2024 року документи.
Також Військовою частиною НОМЕР_4 надані додаткові пояснення у справі, у яких стверджується, що у заявлений позивачем як спірний щодо виплати індексації грошового забезпечення період з 01 січня 2016 року до 04 грудня 2017 року ОСОБА_1 не проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 , відтак ані військова частина НОМЕР_4 , ані військова частина НОМЕР_2 , на фінансовому забезпеченні якої на даний час перебуває військова частина НОМЕР_4 , не несуть обов?язку щодо нарахування та виплати позивачеві індексації грошового забезпечення з підстав та за обставин, зазначених у позові.
Ухвалою суду від 15.04.2024 року поновлено провадження у справі.
Відповідь на відзив, інші заяви, клопотання та додаткові докази станом на час вирішення справи по суті до суду не надходили.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у Військовій НОМЕР_4 .
Так, наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 04.12.2017 № 261 майор ОСОБА_1 був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_4 та на всі види забезпечення з 04 грудня 2017 року. Підстава: витяг із наказу командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” (по особовому складу) від 31 жовтня 2017 № 182, витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) від 29 листопада 2017 року № 213, припис військової частини НОМЕР_6 від 01.12.2017 № 1262.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 11.12.2017 № 266 майор ОСОБА_1 , який перебував у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_4 , був допущений до тимчасового виконання за вакантною посадою офіцера служби ракетно-артилерійського озброєння та вважається таким, що з 04 грудня 2017 року справи та посаду прийняв та приступив до тимчасового виконання службових обов'язків. Встановлено оклад за посадою 1085 грн на місяць, шпк “майор”.
Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (по особовому складу) від 07.02.2018 № 24 майор ОСОБА_1 був призначений на посаду офіцера служби ракетно-артилерійського озброєння та згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 08.02.2018 № 27 вважається таким, що з 08 лютого 2018 року справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою. Встановлено оклад за посадою 1085 грн на місяць, шпк “майор”. Наказано виплачувати щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 420 % посадового окладу, надбавку за виконання особливо важливих завдань в розмірі 50% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, щомісячну грошову додаткову винагороду в розмірі 60% місячного грошового забезпечення.
Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (по особовому складу) від 15.03.2019 № 66 (витяг додається) майора ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у відставку за пунктом «б» частини 1 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з чим згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 08.04.2019 № 84 офіцер був виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 28 квітня 2019 року.
Отже, ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_4 у період з 04.12.2017 по 28.04.2019 року.
Судом встановлено, що військова частина НОМЕР_4 у зв'язку з організаційними заходами в Збройних Силах України, відповідно до рішення командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 19.12.2019 року № 39140 виключена з мережі розпорядників бюджетних коштів та зарахована на фінансове забезпечення до Військової частини НОМЕР_7 з 01.01.2020 року.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить наступного.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції чинній станом на дату звернення позивача до суду) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частинами 2, 3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» регламентовано, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно ст.18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
В силу ст.19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії державні соціальні гарантії» є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Так, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Згідно зі статтею 1 цього індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Частинами 1 та 5 статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок №260).
Відповідно до пункту 8 Порядку №260 грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
З наведеного вище слідує, що обов'язок щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення покладається на військову частину, в якій військовослужбовець у певний період проходить військову службу, або військовою частиною, на грошовому забезпеченні якої перебуває військовослужбовець.
Спірним в межах даної справи є право позивача на отримання за період з 01 січня 2016 року по 04 грудня 2017 року індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року та право на компенсацію втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків її виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.
Судом встановлено, що у вказаний період ОСОБА_1 не проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_2 .
Відтак, ані військова частина НОМЕР_4 , ані військова частина НОМЕР_2 , на фінансовому забезпеченні якої на даний час перебуває військова частина НОМЕР_4 , не несуть обов'язку щодо нарахування та виплати позивачеві індексації грошового забезпечення з підстав та за обставин, зазначених у позові.
Суд звертає увагу, що за положеннями статті 48 КАС України визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належного відповідача й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов'язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності.
З наведеного слідує, що суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до вимог ст.2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Суд наголошує, що адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов'язковою умовою визнання протиправної бездіяльності суб'єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів такою бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд зазначає, що позивачем під час розгляду даної справи не надано доказів проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_4 у заявлений період (01.01.2016 - 04.12.2017), а відтак, і доказів протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_4 у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення у зазначений період із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року.
Твердження військової частини НОМЕР_4 щодо помилковості визначення періоду проходження військової служби позивача у військовій частині НОМЕР_4 були викладені у заяві про уточнення позовних вимог від 02.02.2024 року, у відзиві на адміністративний позові від 20.02.2024 року та додаткових поясненнях від 27.03.2024 року.
Разом з цим, позивачем за весь період розгляду справи не було заявлено клопотання про заміну неналежного відповідача.
Водночас, наявні у справі матеріали, у т.ч. витяг з наказу військової частини НОМЕР_4 від 04.12.2017 №261, припис військової частини НОМЕР_6 від 01.12.2017 №1262, унеможливлюють встановити місце проходження позивачем військової служби у період з 01.01.2016 по 04.12.2017 роки.
Таким чином, у суду відсутня можливість встановити належного відповідача по справі.
За таких обставин суд дійшов висновку, що підстави для задоволення заявлених позовних вимог відсутні.
При цьому, суд зауважує, що позивач не позбавлений права захистити свої порушені права в судовому порядку шляхом звернення до суду з позовом, пред'явивши позовні вимоги до військової частини, в якій ОСОБА_1 проходив військову служби у заявлений як спірний період.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), військової частини НОМЕР_4 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук
.