15 квітня 2024 року м. Київ № 640/2214/21
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Посольства України в Латвійській Республіці, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Міністерство закордонних справ
про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 (далі - позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Посольства України в Латвійській Республіці (далі - відповідач/Посольство), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Посольства України в Латвійській Республіці про анулювання справи про набуття громадянства України за територіальним походженням від 14 грудня 2020 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 19 грудня 2017 року Посольством України в Латвійській Республіці видано довідку №536-47 про реєстрацію ОСОБА_1 громадянином України. На підставі цієї довідки позивачу видано паспорт громадянина України за кордон № НОМЕР_1 в Посольстві України в Латвійській Республіці. Листом Посольства України в Латвійській Республіці від 10.12.2019 вих.№6129/19-530-1096 повідомлено позивача про скасування рішення щодо скасування набутого громадянства. 05.12.2019 прийнято рішення про скасування набутого громадянства. Посольством України в Латвійській Республіці 14.12.2020 прийнято рішення анулювання справи про набуття громадянства України. Вважає вказане рішення протиправним та таким що підлягає скасуванню. Просить суд задовольнити позов.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.02.2021 відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Міністерство закордонних справ України.
02 березня 2021 року через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Окружного адміністративного суду мю Києві від Міністерства закордонних справ надійшов відзив на позовну заяву.
31 березня 2021 року через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Окружного адміністративного суду мю Києві від Міністерства закордонних справ надійшла заява щодо процесуальних питань.
Відповідно до Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-ІХ ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ установлено, що з дня набрання чинності цим Законом: до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, справа надіслана до Київського окружного адміністративного суду за належністю.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2023 справа розподілена судді Жуковій Є.О.
19 грудня 2023 року зазначену справу фактично передано судді Жуковій Є.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.01.2024 прийнято справу №640/29933/20 до провадження судді Жукової Є.О.
З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
14 грудня 2017 року громадянином Туркменістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , подано до Посольства України в Латвійській Республіці пакет документів про набуття ним громадянства України за територіальним походженням відповідно до вимог статті 8 Закону України «Про громадянство України».
До вказаного пакету документів позивачем було подано зобов'язання припинити іноземне громадянство у термін до 2-х років (а.с.93).
За результатами розгляду поданих документів позивача було прийнято позитивне рішення та оформлено на ім'я ОСОБА_1 довідку № 536-47 від 19 грудня 2017 року про реєстрацію особи громадянином України (а.с.83).
21 грудня 2017 року Посольством було прийнято пакет документів ОСОБА_1 на оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон. 13 лютого 2018 року ОСОБА_1 отримав оформлений паспорт громадянина України для виїзду за кордон (серія НОМЕР_2 від 26.12.2017 (а.с.9).
Впродовж визначеного законом строку з моменту реєстрації позивача громадянином України - 19 грудня 2017 року, ОСОБА_1 не надав Посольству підтверджуючих документів щодо виходу з громадянства Туркменістану або декларації про відмову від громадянства Туркменістану, яка подається іноземцем.
05 грудня 2019 року Посольством було прийнято рішення про скасування набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 (а.с.88-89).
Того ж дня Посольство повідомило відділ громадянства Управління консульського забезпечення Департаменту консульської служби МЗС України про прийняте рішення стосовно Позивача (а.с.90).
09 грудня 2019 року на адресу Головного центру обробки спеціальної інформації Адміністрації державної прикордонної служби України було направлено повідомлення про недійсний паспорт/проїзний документ (а.с.91).
17 грудня 2019 року Посольство направило на адресу Управління у справах з питань міграції та громадянства МВС Латвійської Республіки лист стосовно анулювання рішення про отримання громадянства України позивачем (а.с.92).
23 листопада 2020 року та 21 грудня 2020 року МЗС отримано адвокатські запити стосовно скасування громадянства України позивача.
08 грудня 2020 року листом Міністерства закордонних справ України від 08.12.2020 №71/ВГ/6129-530-3198 повідомлено Посольство України в Латвійській Республіці про некоректність процедури скасування статусу набуття громадянства(а.с.107).
14 грудня 2020 року Посольством затверджено висновок щодо анулювання справи про набуття ОСОБА_1 громадянства України за територіальним походженням(а.с.109).
14 грудня 2020 року Посольством направлено позивачу лист №6129/36-530-3925 про необхідність повернення паспорта та довідку про реєстрацію позивача громадянином України (а.с.14)
14 грудня 2020 року Посольство направило лист №6129/77-530- 3926 Державній міграційній службі України та Державній прикордонній службі України (а.с.108).
24 грудня 2020 року Посольство на адвокатські запити направило засвідчену копію рішення від 14.12.2020 про анулювання справи позивача (а.с.116).
Вважаючи рішення Посольства про анулювання справи про набуття ОСОБА_1 громадянства України за територіальним походженням від 14 грудня 2020 року протиправним позивача звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склалась між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Стаття 25 Конституції України визначає, що громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.
Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначено Законом України від 18.01.2001 №2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон №2235-ІІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №2235-ІІІ громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону №2235-ІІІ особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.
Згідно з положеннями статті 17 вказаного Закону громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Пунктом 2 частини 1 статті 19 Закону №2235-ІІІ підставами для втрати громадянства України є, зокрема, набуття особою громадянства України на підставі статті 9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів.
Відповідно до статті 21 Закону №2235-ІІІ рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначено Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 №215 (в редакції Указу Президента України від 27.06.2006 №588/2006) (далі - Порядок №215).
Згідно з пунктом 31 Порядку №215 (в редакції, чинній на момент подачі позивачем заяви про набуття громадянства України за територіальним походженням), для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра якої постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили на момент їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами "а" - "в" пункту 24 цього Порядку, а також:
а) документ, що підтверджує факт постійного проживання рідних (повнорідних та неповнорідних) брата чи сестри заявника на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту;
б) документи, що засвідчують родинні стосунки заявника відповідно з рідними (повнорідними та неповнорідними) братом чи сестрою, які постійно проживали на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту.
Згідно з пунктом 24 Порядку №215 (в редакції, чинній на момент подачі позивачем заяви про набуття громадянства України за територіальним походженням), для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка народилася до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили на момент народження особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає:
а) заяву про набуття громадянства України за територіальним походженням;
б) дві фотокартки (розміром 35 x 45 мм);
в) один із таких документів:
- декларацію про відсутність іноземного громадянства - для осіб без громадянства;
- зобов'язання припинити іноземне громадянство - для іноземців. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство всіх цих держав. Подання зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави, або якщо міжнародні договори України з іншими державами, громадянами яких є іноземці, передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України;
- декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства разом із документом, що підтверджує надання особі статусу біженця чи притулку в Україні, - для іноземців, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні;
- заяву про зміну громадянства - для іноземців, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України;
Відповідно до пункту 88 Порядку №215 (в редакції, чинній на момент скасування рішення про набуття позивачем громадянства України) для скасування рішень про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону територіальними органами Державної міграційної служби України, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України готуються такі документи:
а) подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України;
б) документи, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням (стаття 8 Закону) або була поновлена у громадянстві України (стаття 10 Закону) шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України (довідка територіального органу Державної міграційної служби України, дипломатичного представництва чи консульської установи про те, що іноземець, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, не подав документ про припинення цього громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації його громадянином України, а незалежні від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства не існують (частина п'ята статті 8 та частина друга статті 10 Закону); інформація територіального органу Державної міграційної служби України про те, що іноземець, який подав декларацію про відмову від іноземного громадянства, не повернув паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави (частина восьма статті 8 та частина сьома статті 10); інформація про те, що на момент реєстрації громадянином України існували підстави, за наявності яких особа не поновлюється у громадянстві України (частини перша та друга статті 10 з урахуванням частини п'ятої статті 9 Закону; частина п'ята статті 10 Закону); інформація про інші неправдиві відомості та фальшиві документи, які були подані для набуття громадянства України відповідно до статей 8 та 10 Закону, або інформація про приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України відповідно до статей 8 та 10 Закону.
Пунктом 100 Порядку №215 (в редакції, чинній на момент скасування рішення про набуття позивачем громадянства України) передбачено, що рішення про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 Закону, особою, яка постійно проживає за кордоном, скасовується керівником дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання особи або його заступником.
Скасування рішення про оформлення набуття громадянства України здійснюється на підставі підготовленого дипломатичним представництвом чи консульською установою України подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України та документів, передбачених підпунктом «б» пункту 88 цього Порядку.
Дипломатичне представництво чи консульська установа України не пізніш як у тижневий строк з дня скасування рішення про оформлення набуття громадянства України повідомляє про це відповідну особу у письмовій формі із зазначенням причин скасування такого рішення.
З системного аналізу наведених правових норм слідує, що скасування рішення про оформлення набуття громадянства відбувається на підставі подання органів міграційної служби, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України та на підставі документів, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Тобто, необхідною та обов'язковою умовою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону України «Про громадянство України» є встановлення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, факту набуття особою громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Указані обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, які свідчать, зокрема, про факт подання особою свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів. Крім того, встановленню підлягають також факти, підтверджуючі провину або злочинний намір, подачу завідомо хибних відомостей, обман заявника при отриманні ним паспорта громадянина України.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14.11.2018 у справі №820/1293/16, від 24.04.2019 у справі №2040/5642/18, від 19.12.2019 у справі №815/3575/15 та від 28.02.2020 у справі №520/4398/19.
Як було встановлено судом, 19.12.2017 позивач на підставі рішення Посольства України в Латвійській Республіці набув громадянство України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України», проте вже 12.12.2019 Посольством України в Латвійській Республіці прийнято подання (рішення) про скасування рішення від 14.12.2020 про набуття позивачем громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України». Підставою прийняття вказаного рішення зазначено відсутність постійного проживання за кордоном. Зазначене є єдиним підґрунтям для скасування громадянства позивачу.
Разом з тим, відповідачем не надано належних доказів у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України на підтвердження факту подання позивачем підроблених документів, таких як вирок суду за статтею 358 Кримінального кодексу України, що на підставі статті 21 Закону України «Про громадянство України» надало б відповідачу право прийняти рішення про скасування громадянства позивачу.
Поряд з цим судом встановлено наступне.
Як зазначалося вище, 19.12.2017 позивач отримав довідку про реєстрацію особи громадянином України №536-47, яка підтверджує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований громадянином України.
Вказана довідка видана, на підставі заяви позивача про оформлення набуття громадянства за територіальним походженням, в якій останній, зокрема, позитивно відповів на питання, що він є нащадком (дитиною, онуком) або повнорідним братом чи сестрою особи, яка народилася або постійно проживала до 16 липня 1990 року на території, зазначеній в частині першій статті 8 Закону України «Про громадянство України» (а.с.95-96).
На підтвердження народження свого діда на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», позивачем було додано до заяви витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про реєстрацію народження відповідно до статей 126,133, 135 Сімейного кодексу України, в якому зазначено відомості про народження ОСОБА_1 12.10.1945.
Судом встановлено, що витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про реєстрацію народження відповідно до статей 126,133, 135 Сімейного кодексу України містить інформацію про те, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в сел. Великий острожок, Хмельницького району, Вінницька область, Україна.
Отже, позивачем було додано до заяви про оформлення набуття громадянства за територіальним походженням належні документи для набуття громадянства України за територіальним походженням.
Проте доказів відсутності відомостей щодо постійного проживання позивача на території Латвійської Республіки, що слугувало підставою для прийняття спірного рішення, відповідачем суду не надано.
Аналізуючи фактичні обставини справи доцільно також звернутися до практики ЄСПЛ в подібних справах і практики національних судів.
Так, 19.12.2018 Шостим апеляційним адміністративним судом прийнято постанову в справі №810/1529/18, якою залишено без задоволення апеляційну скаргу ГУ ДМС України в м. Києві, а рішення суду першої інстанції без змін. Постановою враховано правову позиція, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
У справі Салов проти України від 6 вересня 2005 р. (заява № 65518/01) ЄСПЛ зауважує, що однією з вимог, яка постає з вислову «передбачений законом», є передбачуваність відповідних заходів. Та чи інша норма не може вважатися «законом», якщо її не сформульовано з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку: він повинен мати можливість (за необхідності й за належної правової допомоги) передбачити наслідки, до яких може призвести певна дія.
Відповідачем в порушення принципу пропорційності прийнято оскаржуване рішення, яке не містить в собі легітимну мету, яка необхідна в демократичному суспільстві як про це наголошує ЄСПЛ у справі «Бартік проти Росії» (Bartik v. Russia), заява №55565/00.
Згідно вказаної правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Бартік проти Росії» (Bartik v. Russia), заява №55565/00, пункт 46, "необхідності в демократичному суспільстві" вимагає, щоб застосований засіб обмеження переслідував легітимну мету та щоб втручання в право не було більше тієї міри, яка необхідна для її досягнення. Іншими словами, цей тест, що, як правило, називається тестом пропорційності, вимагає, щоб обмежувальний засіб був належним (відповідним) для виконання передбачених захисних функцій.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Поряд з цим у подібній справі №520/2915/19 від 21.08.2020 Верховний Суд звернув увагу на те, що: «Єдиною підставою для скасування відповідачем рішення про оформлення набуття громадянства України була інформація, зазначена у листі районного суду про те, що справа про встановлення юридичного факту відносно позивача не зареєстрована.
Водночас, доказів здійснення відповідачем перевірки, встановлення та підтвердження вказаних у листі обставин, матеріали справи не містять.
Жодних доказів на підтвердження обставин, які могли б бути розцінені судом як свідоме подання позивачем свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів відповідачем також не надано.
Колегія суддів ураховує, що обов'язок доказування або виправлення помилок та недоліків (у випадку якщо такі мали місце) покладається виключно на державний орган, що приймав рішення, та ні в якому разі не є підставою для обмеження у правах та свободах, або незаконному позбавленню громадянства України.
Конституційний Суд України у Рішенні №7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року висловив правову позицію, відповідно до якої, рішення суб'єкта владних повноважень повинні бути гарантією стабільності суспільних відносин, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Колегія судів також враховує, що подана позивачем заява з доданими до неї документами була перевірена фахівцями відповідача, за результатами розгляду якої у 2006 році останнім було прийнято рішення про оформлення набуття ОСОБА_1 громадянства України за територіальним походженням, а отримавши паспорт громадянина України (серії НОМЕР_3 ) позивач надалі добросовісно протягом 7 років вважав, що ним додержано вимоги закону щодо підстав набуття громадянства України.
Отже, оскільки факт підробки рішення Жовтневого районного суду міста Харкова у справі №20-614-06 компетентними органами не встановлено, доказів набуття позивачем громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів відповідачем не надано, то колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач скасував своє рішення про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 за відсутності правових підстав.
При цьому, Верховний Суд враховує висновки у подібних правовідносинах, висловлені у постановах від 14 листопада 2018 року в справі №820/1293/16, від 24 квітня 2019 року в справі №2040/5642/18, від 25 червня 2019 року в справі №820/7130/16, від 24 жовтня 2019 року в справі №2040/7797/18, від 19 грудня 2019 року в справі №815/3575/15».
Рішенням Конституційного суду України від 16.04.2009 в справі №1-9/2009 введено поняття акти індивідуальної дії. Так, вказаним рішенням зроблено висновок, що органи які прийняли індивідуальне рішення з якого в особи виникло індивідуальне право - не мають право його скасовувати, а вимушені звертатися до суду у встановленому законом порядку.
Як і зазначалося, рішення уповноваженого органу державної влади щодо оформлення набуття громадянства України позивачу є індивідуальним рішенням, що юридично вважається правочином, з якого в останнього виникли відповідні права та обов'язки, але на даний час відповідач скасував раніше прийняте рішення, тобто в односторонньому порядку відмовляється від вчиненого правочину.
Згідно з частиною 2 статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, із правочинів.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 202 ЦК України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Відповідно до статті 214 ЦК України якщо односторонньою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту.
З викладеного слідує, що між уповноваженим органом державної влади в особі відповідача з позивачем відбувся правочин, на час вчинення якого у відповідача не виникало ніяких питань до поданих позивачем документів, але на даний час виникли обставини, що є підставою для судового захисту порушених прав позивача, оскільки одностороння відмова від правочину, що вже вчинений, зважаючи на зміст статті 214 ЦК України - неприпустима. Вищий адміністративний суд України в справі №К9991/51200/11 дійшов аналогічного висновку.
Суд звертає увагу на те, що на підставі статті 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.
Рішенням відповідача скасовано набуття громадянства позивачу, що у контексті наведених вище нормативних обґрунтувань та доказів є неприпустимим, суперечить діючому законодавству і Європейській Конвенції про громадянство (ратифіковано Законом №163-V (163-16) від 20.09.2006), зокрема приписам статей 4, 7, 16, 18.
Відповідно до статті 25 Конституції України громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.
Згідно із статтею 4 Європейської конвенції про громадянство правила кожної держави-учасниці, які стосуються громадянства, ґрунтуються на таких принципах: a) кожна особа має право на громадянство; b) без громадянства слід уникати; c) жодна особа не може бути безпідставно позбавлена громадянства.
Вище викладені юридичні доводи та існуюча судова практика у системному взаємозв'язку доводять протиправність рішення відповідача, оскільки останнє ґрунтується на суб'єктивному тлумаченні відповідачем диспозиції ст. 21 Закону України «Про громадянство України» без підтвердження таких фактів судовим вироком та на недопустимих доказах.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію «необхідності у демократичному суспільстві». Так, за практикою Суду при визначенні питання «необхідності у демократичному суспільстві» держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.
Європейський суд з прав людини оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень. А тому, суд дійшов висновку, що будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право, передбачене статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.
Конституційний Суд України у Рішенні №7-рп/2009 від 16.04.2009 висловив правову позицію, відповідно до якої, рішення суб'єкта владних повноважень повинні бути гарантією стабільності суспільних відносин, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Крім того, суд зауважує, що відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18).Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».
Статтею 9 КАС України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідач не надав беззаперечні докази того, що наявні обґрунтовані підстави для прийняття оскаржуваного рішення.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Окружного адміністративного суду м. Києва судовий збір в розмірі 908грн згідно квитанції від 27.01.2021. Отже, в силу приписів статті 139 КАС України сплачений судовий збір в розмірі 908грн підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Посольства України в Латвійській Республіці від 14 грудня 2020 року про анулювання справи про набуття ОСОБА_1 громадянства України за територіальним походженням.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Посольства України в Латвійській Республіці судові витрати по сплаті судового збору у сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.