79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
11.04.2024 Справа № 914/377/24
За позовом: Підприємства об'єднання громадян «Львівське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих», м. Львів,
до відповідача: Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м. Львів,
за участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Громадської організації «Всеукраїнська організація інвалідів «Українське товариство сліпих», м. Київ,
про: зобов'язання звільнити незаконно займану частину приміщення що по вул. Торф'яна 4 в місті Львові площею 97 метрів квадратних
Суддя Н.Є. Березяк
Секретар судового засідання Р.Р. Волошин
За участю представників сторін:
позивача: Стегніцький А.М. - керівник;
відповідача: Негря Г.Ю. - представник;
третьої особи: не з'явився.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Підприємства об'єднання громадян «Львівське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про зобов'язання звільнити незаконно займану частину приміщення що по вул. Торф'яна 4 в місті Львові площею 97 метрів квадратних.
Ухвалою суду від 19.02.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.03.2024, залучено Громадську організацію «Всеукраїнська організація інвалідів «Українське товариство сліпих до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача. Рух справи відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.
Ухвалою суду від 28.03.2024 закрито підготовче провадження у справі № 914/377/24 та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.04.2024.
В судовому засіданні представник позивача надав пояснення у справі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задоволити. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач незаконно користується приміщенням підприємства об'єднання громадян «Львівського учбово-виробничого підприємства «Українського товариства сліпих, що по вул. Торфяна 4 у місті Львові, (на плані приміщення воно зазначено, під літерою Ж1).
В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення у справі, просив у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав наведених у відзиві на позовну заяву, зокрема, зазначає про те, що спірне майно - частина комплексу нежитлових приміщень, розташований по вул. Торф'яній, 4 у м. Львові, площею 95,3 кв. м є котельнею і перебуває на балансі ЛМКП «Львівтеплоенерго», яке передано на баланс обласного державного комунального підприємства «Львівтеплокомуненерго» рішенням Львівської обласної ради № 249 від 25 грудня 1997 року «Про майно обласної комунальної власності» котельню Львівського учбово-виробничого об'єднання Українського товариства сліпих за адресою: м. Львів, вул. Торф'яній 4.
Згідно Акту прийомки-передачі котельні з балансу Львівського УВО УТОС на баланс ОДКП «Львівтеплокомуненерго», підписаного представниками обох сторін та затвердженого 19.03.1998 року Начальником управління майном Львівської облдержадімінстрації, на баланс комунального підприємства безоплатно передано: будівлю котельні, димову трубу, 2 опалювальних котли, бойлер та 2 насоси.
Не погоджуючись з наведеним у відзиві позивачем подано пояснення до суду, де він зазначає, що ні перебування майна на балансі, ані рішення обласної ради, ані рішення міської ради не є правовстановлюючим фактом, який говорить про набуття права власності.
Відповідач зауважує, що підписанти акту, зі сторони ПОГ Львівського УВП УТОС, не мали таких повноважень, як передача права власності на майно підприємства. Президія Центрального правління Українського Товариства Сліпих не надавала згоди на відчуження права власності на майно підприємства, а тому такий акт не має правового значення, що і було доведено фактом надання свідоцтва про право власності від 25 лютого 2002 року.
В судове засідання 11.04.2024 представник третьої особи не з'явився, через відділ документообігу суду подав заяву про розгляд справи без його участі та, що у вирішенні справи покладається на розсуд суду.
В судовому засіданні 11.04.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, заслухавши представників сторін, присутніх в судовому засіданні, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Як вбачається з долученого до матеріалів справи Державного акту на право постійного користування землею Учбово - виробничому об'єднанню Українського товариства сліпих надано землю у постійне користування для обслуговування виробничих та складських будівель на вул. Торфяній, 4 у м. Львові.
Як вбачається з матеріалів інвентаризаційної справи приміщення по вул. Торф'яна, буд. 4 в м. Львові містять реєстраційне посвідчення видане 09.04.1998, відповідно до якого будинок за зазначеною адресою зареєстрований на праві колективної власності за Учбово - виробничим об'єднанням (УВО) Українського товариства сліпих (УТОС) на підставі рішення Львівського міськвиконкому від 12.12.1953 за №1886 та №1248 від 14.12.1955 про відвід земельної ділянки для будівництва. Архівна копія від 10.03.1998 за №142/15 про здачу виробничого корпусу в експлуатацію 30.09.1969.
У відповідь на лист Департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міської ради від 18.04.2001 №1203 Львівське обласне державне комунальне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки надав інформацію про приналежність об'єктів нерухомого майна зазначених у запиті, а саме: власником об'єкту за адресою: м. Львів, вул. Торфяна, буд. 4 є Учбово - виробниче об'єднання (УВО) Українського товариства сліпих (УТОС).
Згідно долученого до матеріалів справи копії свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення виданого 25.02.2002 Шевченківською районною адміністрацією нежитлові приміщення, розташовані в м. Львові на вул. Торфяній за №4 дійсно належать Головному учбово - виробничому підприємству Львівського учбово-виробничого об'єднання Українського товариства сліпих на праві колективної власності. В цілому складається є приміщень: під літерою А-/3-5/ площею 4088,4 кв.м, під літерою «Ж-1» площею 1770,7 кв. м, під літерами Д-1 і Е-1 площею 195,1 кв. м, під літерою Г-2 площею 198,6 кв.м, під літерою В-2 площею 354,7 кв.м, під літерою Б-2 площею 748,6 кв. м.
Відповідач, у поданому відзив на позов, зазначає, що одне з приміщень комплексу нежитлових приміщень по вул. Торфяній, 4 у м. Львові, площею 95,3 кв. м є котельнею і перебуває на балансі ЛМКП «Львівтеплоенерго», згідно Рішення Львівської обласної ради № 249 від 25 грудня 1997 року «Про майно обласної комунальної власності».
Згідно Акту прийомки-передачі котельні з балансу Львівського УВО УТОС на баланс ОДКП «Львівтеплокомуненерго», підписаного представниками обох сторін та затвердженого 19.03.1998 Начальником управління майном Львівської облдержадмінстрації, на баланс комунального підприємства безоплатно передано: будівлю котельні, димову трубу, 2 опалювальних котли, бойлер та 2 насоси.
19.08.2022 ПП «Жмеринське міськрайонне бюро технічної інвентаризації», як переможець тендеру, виготовило на замовлення ЛМКП «Львівтеплоенерго» Технічний паспорт на виробничу будівлю по вул. Торф'яна 4, загальною площею 95,3 кв. м.
Листом адресованим директору ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 10.07.2023 №2-/100723 позивач звернувся з проханням проведення поточного ремонту приміщень, котрими користується відповідач та укладенням договору найму виробничих приміщень, котрими користується відповідач.
Відповідач відмовився укладати договір найму спірного майна.
На думку позивача, відповідач безпідставно користується майном позивача, а тому він звернувся з даним позовом до суду з вимогою про зобов'язання ЛМКП «Львівтеплоенерго» про звільнення незаконно займаної частини приміщення по вул. Торф'яна 4 в місті Львові площею 97 кв. м шляхом виселення.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтовані та такі що підлягають до задоволення.
При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до положень статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 Цивільного кодексу України). Аналогічні положення містяться у статті 41 Конституції України.
Непорушність цього права означає передусім невтручання будь-кого у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, заборону будь-яких порушень прав власника щодо його майна всупереч інтересам власника та його волі.
Із приписів Конституції України випливає, що кожен, хто не є власником, не має права створювати перешкод власнику у здійсненні належного йому права, а також вчиняти будь-які інші дії, спрямовані на порушення або обмеження правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження майном; права володіння, користування та розпорядження власністю є рівними для всіх осіб (власників).
Конституційний Суд України зазначав, що відповідно до Конституції України визнання, дотримання й захист права власності є обов'язком держави (абзац перший пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 16 жовтня 2008 року № 24-рп/2008); держава визначає та рівним чином захищає всі форми власності; кожна з них може мати свої особливості, пов'язані із законодавчо визначеними умовами та підставами виникнення або припинення права власності (абзац другий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 12 лютого 2002 року № 3-рп/2002).
Частиною другою статті 6 КАС передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» установлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського суду з прав людини є обов'язковою для застосування судами України як джерела права.
При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Як вже зазначалося раніше , матеріали справи містять копію свідоцтва про право власності позивача в цілому на приміщення, що по вул. Торф'яна 4, до якого також входить і частина приміщення під літерою Ж1, що зазначена в технічному плані приміщення звільнення якої є предметом даного спору.
Згідно з положеннями статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до норм статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до приписів статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
З метою усунення існуючих перешкод в реалізації права користування та розпоряджання своїм майном власник вправі звернутися до суду.
Право власності може бути порушено без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає йому користуватися та розпоряджатися своїм майном.
Підставою для подання даного позову є вчинення відповідачем перешкод позивачу у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Відповідні дії особи мають характер триваючого правопорушення, наявного у момент подання позову.
При цьому положення статті 391 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.
Натомість відповідач, зазначає про те, що користується спірними приміщеннями, а саме: котельною Львівського учбово-виробничого об'єднання Українського товариства сліпих за адресою м. Львів, вул. Торф'яній 4, які перебувають на балансі обласного державного комунального підприємства «Львівтеплокомуненерго», згідно Рішення Львівської обласної ради № 249 від 25 грудня 1997 року «Про майно обласної комунальної власності».
Відповідач зазначає, що згідно Акту прийомки-передачі котельні з балансу Львівського УВО УТОС на баланс ОДКП «Львівтеплокомуненерго», підписаного представниками обох сторін та затвердженого 19.03.1998 Начальником управління майном Львівської облдержадімінстрації, на баланс комунального підприємства безоплатно передано: будівлю котельні, димову трубу, 2 опалювальних котли, бойлер та 2 насоси.
Доводи відповідача необґрунтовані з огляду на те, що до правовстановлюючих документів, які підтверджують підставу для виникнення права власності належать:
договір купівлі-продажу, договір дарування, договір довічного утримання та інші
нотаріальні договори;
рішення суду;
свідоцтво, яке підтверджує право на отримання спадщини згідно установленого закону або за заповітом порядку.
Так, серед переліку таких документів відсутні рішення обласної ради, чи рішення міської ради, чи Акту прийомки-передачі.
Як стверджує позивач, підписанти акту, зі сторони ПОГ Львівського УВП УТОС, не мали таких повноважень по передачі права власності на майно підприємства. Президія Центрального правління Українського Товариства Сліпих не надавала згоди на відчуження права власності на майно підприємства, а тому такий акт не має правового значення, що і було доведено фактом надання свідоцтва про право власності від 25 лютого 2002 року. Протилежного відповідачем не доведено.
Крізь призму обставин цього спору суд констатує, що доказів скасування права власності позивача на спірне приміщення та набуття права власності на нього відповідачем - відсутні, як і відсутні докази оформлення права комунальної власності на спірне майно з метою його передачі на баланс відповідача.
В даному випадку необхідно розуміти, що правомочність користування - це заснована на законі можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб.
Відтак, суд враховує, що користування приміщенням передбачає можливість отримання певних корисних властивостей такого майна, а саме: можливість перебувати у приміщенні, доступ до приміщення, можливість користувача розміщувати у приміщенні своє майно, спроможність здійснювати у приміщенні певний вид діяльності, отримувати кошти від оренди приміщення.
Під час розгляду даної справи суд встановив, що відповідач тривалий час користується частиною приміщень у будівлі позивача. З приводу користування приміщеннями у позивача та відповідача наявний спір, а користування відповідачем цим майном має місце на час подання позову.
Суд дійшов висновку, що позивач через дії відповідача позбавлений можливості в повній мірі отримувати корисні властивості свого майна.
На думку суду аргументи наведені позивачем знаходять своє підтвердження у встановлених судом обставинах, які перевірені наданими суду доказами.
У пункті 6.5. Статуту Підприємства об'єднання громадян «Львівське учбово - виробниче підприємство Українського товариства сліпих», вказано, що Підприємство має право на взаємовигідних умовах шляхом укладення господарських договорів надавати фізичним і юридичним особам в оренду, тимчасове користування об'єкти промислової і непромислової сфери. Повний або частковий викуп майна, що є власністю УТОС, без дозволу власника не допускається.
Тобто, власником є Українське товариство сліпих, і згідно статуту, а також згідно п.1 положення від Президії центрального правління Українського Товариства сліпих, про порядок передачі в користування (оренду) підприємствами, установами, організаціями УТОС рухомого та нерухомого майна, незадіяного у виробничому процесі.
Дозвіл про передачу майна УТОС надається структурному підрозділу УТОС строком не більше ніж на 1 рік, при цьому продовження строку дії договору можливе виключно з дозволу президії ЦП УТОС.
Суд також зазначає, що між сторонами у справі відсутні договірні орендні правовідносини, що свідчить про можливість застосування обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом зобов'язання звільнити незаконно займану частину приміщення, яка належить позивачу. Суд не встановив обставин, що свідчили б про правомірність користування спірним приміщенням з боку відповідача.
При цьому матеріали справи не містять доказів, що підтверджують виконання відповідачем вимог позивача щодо укладення договору найму.
На думку суду, встановлені обставини стосовно невиконання відповідачем правомірних вимог позивача щодо звільнення спірного приміщення, свідчать про порушення відповідачем прав позивача.
Суд встановив обставини щодо наявності у позивача права власності на усі приміщення, що знаходиться за адресою: вул. Торфяна, буд. 4 у м. Львові. При цьому власник майна має право вимагати звільнення незаконно займаної частини приміщення.
Суд погоджується з аргументами позивача про обґрунтованість вимог щодо звільнення незаконно займаної частини приміщення. Суд вважає, що встановлені обставини упевнюють у обґрунтованості звернення позивача з позовними вимогами до відповідача.
Що стосується доводів відповідача з посиланням на Рішення Львівської обласної ради № 249 від 25 грудня 1997 року «Про майно обласної комунальної власності», то беручи до уваги наведе, зазначене рішення суперечить нормам закону про власність.
Відповідно до статті 11 ГПК суд розглядає справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового правовому акту вищої юридичної сили , суд застосовує норми правового акту вищої юридичної сили.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
З врахуванням встановлених обставин справи, зважаючи на те, що користування спірним майном відбувається поза волею власника, ґрунтуючись на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані та такі, що підлягають до задоволення.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
На думку суду, надані позивачем докази, про які суд вказував вище, є вірогідними. Відповідач не подав доказів на спростування вірогідності доказів наданих позивачем та не подав доказів, які б суд міг визнати більш вірогідними ніж ті, що наявні у матеріалах справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, до стягнення з відповідача підлягає 3028,00 грн.
З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 130, 232, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги задоволити.
2. Зобов'язати Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» (79040, м Львів, вул. Апостола 1; код ЄДРПОУ 05506460) звільнити незаконно займану частину приміщення по АДРЕСА_1 ( на плані приміщення позначене літерою Ж1), площею 97 кв. м шляхом виселення з незаконно займаного приміщення.
3. Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (79040, м Львів, вул. Апостола 1; код ЄДРПОУ 05506460) на користь Підприємства об'єднання громадян «Львівське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих» (79019, м. Львів, вул. Торфяна, буд.4; код ЄДРПОУ 03967837) 3028,00 грн судового збору.
4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 16.04.2024
Суддя Березяк Н.Є.