Справа № 527/2011/15-к Номер провадження 11-кп/814/876/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
12 квітня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретарів: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
з участю прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції з ДУ «Полтавська установа виконання покарань (№23)», кримінальне провадження внесене до ЄРДР за №42014170000000357, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 , захисника - адвоката ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 та прокурора Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_11 на вирок Глобинського районного суду Полтавської області від 06 листопада 2020 року,
Цим вироком ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Шукайвода Христинівського району Черкаської області, українця, громадянина України, освіта середня спеціальна, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого до обрання запобіжного заходу за адресою: АДРЕСА_2 , не судимого, визнано винуватим та засуджено:
за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Вказано строк відбуття покарання рахувати з 05.09.2014 року,
за ч.2 ст. 345 КК України визнано невинуватим у вчиненні злочину.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів в сумі 442 грн.08 коп.
За змістом оскаржуваного судового рішення, органом досудового розслідування ОСОБА_8 , було пред'явлено обвинувачення за ч.2 ст. 345 КПК України в тому, що він умисно заподіяв легкі тілесні ушкодження працівникові правоохоронного органу ОСОБА_12 у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків за нижчевикладених обставин.
Так, ОСОБА_12 , будучи працівником правоохоронного органу, оперуповноваженим відділу боротьби з міжнародними ОЗГ УБОЗ УМВС України в Полтавській області, призначений наказом № 146 о/с від 23.04.2014 року, був задіяний 02.09.2014 року керівництвом УБОЗ УМВС України в Полтавській області для охорони громадського порядку при проведенні слідчих (розшукових) дій та за необхідності прийняття в них участі в м. Глобине, за місцем мешкання ОСОБА_8 по АДРЕСА_2 .
Близько 07:00 год. ОСОБА_12 перебуваючи у вказаному житловому будинку представився ОСОБА_8 та намагався пред'явити йому службове посвідчення і повідомити про мету свого візиту. ОСОБА_8 , не чекаючи пояснень ОСОБА_12 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, наніс удар правою рукою, зажатою в кулак, в ділянку лівого ока ОСОБА_12 та пошкодив його формений одяг, намагаючись втекти з приміщення.
Згідно висновку судово-медичної експертизи №1020 від 02.09.2014 року у ОСОБА_12 виявлено тілесні ушкодження у вигляді синців на лівій половині обличчя, які утворились не більше доби до моменту обстеження, від не менш ніж однократної дії тупого предмету з обмеженою контактуючою поверхнею, що діяв з силою, достатньою для утворення даних тілесних ушкоджень, яким могла бути долоня стиснута в кулак та по ступеню тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Крім того, ОСОБА_8 незаконно зберігав в автомобілі «Хонда Аккорд», д.н.з. НОМЕР_1 , без передбаченого законом дозволу, вогнепальну зброю - револьвер системи «Наган» зразка 1895 року калібру 7,62 мм та 18 бойових припасів калібру 7,62 мм, з яких 3 патрони є бойовими припасами - револьверними патронами калібру 7,62 мм до револьвера системи «Наган» калібру 7,62 мм та 15 патронів, які є спортивними револьверними патронами калібру 7,62 мм до револьвера системи «Наган» калібру 7,62 мм, які було вилучено під час обшуку 02.09.2014 року у вказаному транспортному засобі на території домоволодіння АДРЕСА_2 .
Органами досудового розслідування вказані дії ОСОБА_8 кваліфіковано за ч. 1 ст. 263 КК України, як зберігання вогнепальної зброї та бойових припасів без передбаченого законом дозволу.
Вимоги апеляційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали.
В апеляційній скарзі прокурор вважає призначене покарання за ч. 1 ст. 263 КК України занадто м'яким, не відповідаючим ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, яке хоч і не виходить за межі санкції даної статті, але за своїм розміром є явно несправедливим через м'якість, що свідчить про неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність.
Звертає увагу на те, що оскільки в межах вказаного кримінального провадження запобіжний захід ОСОБА_8 не обирався, суд першої інстанції безпідставно зарахував у строк відбуття покарання у виді позбавлення волі період перебування під вартою згідно ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 05.09.2014 року.
Посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального правопорушення в частині пред'явленого ОСОБА_8 обвинувачення за ч. 2 ст. 345 КК України, вина якого повністю підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами.
У зв'язку з викладеним просить вирок Глобинського районного суду Полтавської області від 06.11.2020 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винним та призначити йому покарання за ч.1 ст. 263 КК України 7 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 345 КК України 4 роки позбавлення волі. В порядку ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинання остаточно призначити покарання у виді 7 років позбавлення волі.
Захисник та обвинувачений з урахуванням уточнених та доповнених апеляційних вимог, просили скасувати вирок Глобинського районного суду Полтавської області від 06 листопада 2020 року в частині визнання ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, стягнення з нього процесуальних витрат в сумі 442 грн. 08 коп. і закрити кримінальне провадження в цій частині за недоведеністю вини, в іншій частині вирок Глобинського районного суду Полтавської області від 06 листопада 2020 року залишити без змін.
Вказують, що підставою для скасування вироку в частині визнання ОСОБА_8 винним у незаконному зберіганні вогнепальної зброї і боєприпасів є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування норм матеріального права.
Звертають увагу на те, що судом першої інстанції не було надано оцінки суперечностям та невідповідності дій слідчого під час проведення обшуку в домоволодінні обвинуваченого та під час обшуку автомобіля «Хонда Аккорд», коли останній знаходився в кайданках та був під контролем працівників поліції.
Зазначають про недопустимість доказів, одержаних у ході обшуку автомобіля «Хонда Аккорд», оскільки слідчу дію було проведено з істотним порушенням прав ОСОБА_8 та вимог процесуального закону.
Вважають, що працівниками поліції були створені штучні докази шляхом підкидання відповідних предметів до салону автомобіля, що залишилось поза увагою суду, який невірно обрахував йому час позбавлення волі з метою уникнення мотивування факту порушення його права на захист.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 03 березня 2023 року зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 залишено без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_13 та його захисника ОСОБА_10 , прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 - залишено без задоволення.
Постановою Верховного Суду від 29 серпня 2023 року касаційні скарги захисника засудженого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 та прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_7 задоволено частково.
Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 03 березня 2023 року щодо ОСОБА_8 в частині його засудження за ч. 1 ст. 263 КК України скасовано та призначено в цій частині новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
В решті зазначену ухвалу апеляційного суду в частині виправдання ОСОБА_8 за ст. 345 ч.2 КК України залишено без змін.
Повертаючи кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 на новий апеляційний розгляд в частині ст. 263 ч.1 КК України, суд касаційної інстанції вказав на необхідність навести детальне обґрунтування доводам апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника в частині проведення обшуку автомобіля марки «Хонда Аккорд» з істотним порушенням вимог КПК України, порушення конституційних прав ОСОБА_8 щодо розумних строків судового розгляду та незаконності рішення прокурора в частині визначення підслідності кримінального провадження за ч. 1 ст. 263 КК України.
Також вказав на необхідність перевірити доводи апеляційної скарги прокурора про те, в якому кримінальному провадженні та за підозрою у вчиненні яких саме кримінальних правопорушень ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 06.08.2014 року ОСОБА_8 було обрано запобіжний захід.
Відповідно до ч. 2 ст. 439 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
Заслухавши доповідь судді, прокурора, пояснення обвинуваченого та його захисника ОСОБА_9 , які підтримали апеляційні скарги і просили їх задовольнити в частині перегляду вироку суду першої інстанції щодо засудження ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 263 КК України, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК України визначає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону та постановив законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні ним злочину за обставин, викладених у вироку, та кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 263 КК України ґрунтуються на зібраних у встановленому законом порядку і належним чином досліджених у судовому засіданні доказах в їх сукупності.
Визнаючи ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, судом першої інстанції було прийнято до уваги як належні та допустимі докази - показання свідків, які були присутні під час обшуку автомобіля «Хонда Аккорд» та підтвердили той факт, що автомобіль до початку обшуку був зачинений і його відкривав особисто ОСОБА_8 .
Перевіряючи твердження апелянтів ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_10 щодо недопустимості доказу - протоколу обшуку автомобіля «Хонда Аккорд», складеного слідчим ОСОБА_14 , колегія суддів зазначає наступне.
Так, положеннями ст. 87 КПК України визначено підстави недопустимості доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Зокрема суд зобов'язаний визнати істотним порушенням прав людини і основоположних свобод такі діяння як здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов, порушення права особи на захист.
Крім того, порядок проведення обшуку детально регламентований кримінальним процесуальним законом. Відповідно до статей 234, 235 КПК України (у редакції на час проведення обшуку) обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді. Ухвала слідчого судді має містити відомості про строк дії ухвали; прокурора, слідчого, який подав клопотання про обшук; положення закону, на підставі якого постановляється ухвала; житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, які мають бути піддані обшуку; особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться; речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.
При цьому вимогами ч. 1 ст. 236 КПК України передбачено, що ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи може бути виконана слідчим чи прокурором. Для участі в проведенні обшуку може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, представник та інші учасники кримінального провадження. З метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, прокурор для участі в обшуку має право запросити спеціалістів. Слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час проведення обшуку осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, слідчий суддя Октябрського районного суду м. Полтави 06.08.2014 р. постановив ухвалу, якою надав дозвіл на проведення обшуку автомобіля «Хонда Аккорд», д.н.з. НОМЕР_1 , з метою відшукування знаряддя кримінального правопорушення.
При цьому, доводи апеляційних скарг стосовно незаконності ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку в автомобілі не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки сторона захисту на підготовчому судовому засіданні не подавала заперечення проти вказаної ухвали в порядку ч. 3 ст. 309 КПК України, що позбавляє можливості суд ставити під сумнів зазначене судове рішення.
Згідно протоколу обшуку від 02.09.2014 р., проведеного слідчим ОСОБА_14 в межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12014170090002195, в ході проведення обшуку було виявлено револьвер системи «Наган» зразка 1895 року калібру 7,62 мм та 18 бойових припасів калібру 7,62 мм, з яких 3 патрони є бойовими припасами - револьверними патронами калібру 7,62 мм до револьвера системи «Наган» калібру 7,62 мм та 15 патронів, які є спортивними револьверними патронами калібру 7,62 мм до револьвера системи «Наган» калібру 7,62 мм.
Твердження в апеляційній скарзі обвинуваченого та його захисника про те, що протокол обшуку не містить вказівки на час, коли він був завершений, не дає достатніх підстав для визнання такого доказу в розумінні положень ст. 87 КПК України недопустимим.
Так, в тексті самого протоколу слідчий зазначив, що проведена під час обшуку відеозйомка була зупинена о 09:38 для прослідування до м. Кременчука, після чого о 12:08 відеозапис відновлено автомобіль «Хонда Акорд» зачинено та опечатано.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого та його захисника про те, що ключі від автомобіля знаходились на видному місці в домоволодінні і ними могли скористатись працівники поліції ще під час проникнення до його житла і задовго до початку формального обшуку підкласти до салону автомобіля речові докази, не заслуговують на увагу, оскільки є лише власними пропущеннями останнього та спростовуються показаннями свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 .
Так, зазначені свідки в ході судового розгляду надали пояснення та підтвердили, що автомобіль до початку обшуку був зачинений і його відкрив особисто ОСОБА_8 .
Самі по собі пояснення свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_21 про те, що ключі від автомобіля зазвичай знаходились на морозильній камері в коридорі чи на тумбочці, ще ніяким чином не доводять спроможність доводів апеляційної скарги ОСОБА_8 про те, що працівники поліції скористались таким вільним доступом до ключів та попередньо підкинули до салону його автомобіля зброю.
При цьому, саме вказівка свідків на розміщення ключів на видному та доступному місці в житловому приміщенні дає відповідь на питання ОСОБА_8 про те, як ці ключі потрапили до нього і якими він під час проведення обшуку відмикав салон автомобіля, про що зазначили особи, які були присутні під час проведення обшуку.
Також необґрунтованим є посилання захисника обвинуваченого на ту обставину, що під час особистого обшуку ОСОБА_8 був одягнутий лише в труси та шорти і в нього не було з собою будь-яких речей, оскільки сам ОСОБА_8 в ході допиту повідомив, що йому надали можливість одягнутися і автомобіль він відчиняв особисто, ключами.
Також колегією суддів відхиляється твердження обвинуваченого ОСОБА_8 про те, що судом першої інстанції не взято до уваги, що вказаний автомобіль йому не належить, а зареєстрований на іншу особу.
В даному випадку той факт, що обвинувачений не являється власником автомобіля, не має правового значення, оскільки саме він користувався вказаним транспортним засобом та зберігав його на території свого домогосподарства, про що повідомили суду свідки ОСОБА_20 та ОСОБА_21 .
Таким чином, підстави для визнання фактичних даних протоколу обшуку недопустимими доказами із цих підстав відсутні.
Процесуальних документів, на підставі яких ОСОБА_8 було затримано - матеріали провадження не містять, запобіжний захід в рамках даного кримінального провадження обвинуваченому не обирався, останньому не інкримінувалось скоєння тяжкого або особливо тяжкого злочину, у зв'язку з чим він мав бути забезпечений правом на захист з моменту набуття статусу підозрюваного.
Наведені обставини спростовують твердження апелянта про те, що в ході досудового розслідування йому не було забезпечено право на захист.
Так, до моменту проведення обшуку в автомобілі «Хонда Акорд», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_8 не був затриманий в порядку ст. 208 КПК України у кримінальному провадженні №12014170090002195 від 26.07.2014 за фактом вбивства ОСОБА_22 , про що свідчить відсутність на те визначених зазначеною статтею підстав та протоколу про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину.
Відповідно до положень ст. 5 КПК України процесуальна дія проводиться згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії.
Таким чином, на час проведення обшуку в автомобілі марки «Хонда Аккорд», положення ст. 236 КПК України визначали можливість запрошення для участі в проведенні обшуку потерпілого, підозрюваного, захисника, представника та інших учасників кримінального провадження.
Саме на слідчого, прокурора покладено обв'язок вживати належних заходів для забезпечення присутності під час проведення обшуку осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені.
Слідчий, прокурор під час проведення обшуку має право відкривати закриті приміщення, сховища, речі, якщо особа, присутня при обшуку, відмовляється їх відкрити або обшук здійснюється за відсутності осіб, зазначених у частині третій цієї статті.
В даному випадку, ОСОБА_8 був запрошений для проведення обшуку в автомобілі «Хонда Аккорд» саме як особа, права якого та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені, у зв'язку з чим йому як фактичному користувачеві зазначеного автомобіля, слідчим було зачитано ухвалу слідчого судді про дозвіл на проведення цієї слідчої дії.
За наведених обставин в розумінні положень ст. 236 КПК України слідчий ОСОБА_14 не повинна була роз'яснювати ОСОБА_8 право на захист, а також право запросити адвоката чи представника для участі в обшуку.
Твердження сторони захисту про порушення конституційних прав ОСОБА_8 до часу проведення обшуку не можуть бути прийняті до уваги при оцінці допустимості його результатів через те, що дана слідча дія є окремою від особистого обшуку ОСОБА_8 та обшуку домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки дозвіл на проведення обшуку в автомобілі «Хонда Аккорд» надано окремою ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 06.08.2014 року.
Отже, посилання сторони захисту на необхідність застосування положень ч. 1 п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 87 КПК України при оцінці допустимості результатів обшуку в автомобілі «Хонда Аккорд», д.н.з. НОМЕР_1 , є безпідставними.
Щодо доводів захисника обвинуваченого про істотне порушення вимог кримінального закону в частині незаконності рішення прокурора щодо визначення підсудності кримінального провадження за ч.1 ст. 263 КК України, колегія суддів зауважує наступне.
Так, можливість розслідування кримінальних правопорушень різної підслідності в одному кримінальному провадженні передбачена положеннями ч. 10 ст. 216 КПК України.
Згідно ст. 217 КПК України, в редакції на час вчинення процесуальної дії, в разі необхідності в одному провадженні можуть бути об'єднані матеріали досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, а також матеріали досудових розслідувань, по яких не встановлено підозрюваних, проте є достатні підстави вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюються ці розслідування, вчинені однією особою (особами).
Станом на час внесення відомостей до ЄРДР за ч. 1 ст. 263 КК України здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12014170110000192 за фактами вбивств судді ОСОБА_23 та Кременчуцького міського голови ОСОБА_22 вже було доручено слідчому відділу прокуратури Полтавської області.
Прокурором прокуратури м. Кременчука ОСОБА_24 було визначено підслідність кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України за прокуратурою Полтавської області, а відтак були наявні процесуальні підстави для об'єднання зазначених кримінальних проваджень відповідно до положень ст. 217 КПК України.
Аналізуючи доводи апеляційної скарги в цій частині, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав вважати рішення прокурора щодо визначення підслідності кримінального провадження за ч. 1 ст. 263 КК України здійсненим з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, оскільки в іншому випадку без визначення підслідності обох кримінальних проваджень за одним органом досудового розслідування було б технічно неможливо здійснювати повноцінне та об'єктивне досудове розслідування.
При цьому, заслуговує на увагу позиція прокурора про те, що в даному кримінальному провадженні сторона захисту не навела конкретних та переконливих аргументів, стосовного того, яким чином визначення підслідності кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, за слідчими органу прокуратури істотно обмежили права ОСОБА_8 , зокрема в порівнянні з тим становищем, в якому він перебував, якщо б його розслідували слідчі органів внутрішніх справ.
Також, це стосується і відсутності у матеріалах кримінального провадження №42014170000000357 постанови прокурора про об'єднання матеріалів досудових розслідувань у кримінальних провадженнях № 12014170090002195 та № 12014170110000192, а також постанов про доручення проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12014170090002195 слідчому ОСОБА_14 , котра проводила обшук автомобіля, слідчому ОСОБА_25 , який проводив особистий обшук та обшук домоволодіння.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції на вказані обставини сторона захисту не посилалась та не зазначала про недопустимість доказів через відсутність цього процесуального рішення, відповідно місцевим судом вказаним обставинам не надавалась процесуальна оцінка, натомість саме на стадії апеляційного перегляду стороною захисту зініціювалось дослідження цих обставин.
У своїх постановах Верховий Суд неодноразово зауважував, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, - захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду.
Невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.
В основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні знаходитися права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права.
З наведеного слідує, що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження, прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу, на участь у допиті свідків, права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла, на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім'ї та близьких родичів.
З огляду на зазначене суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з'ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла переконання, що під час апеляційного розгляду сторона захисту не навела конкретних та переконливих аргументів впливу відсутності зазначеної постанови про об'єднання матеріалів досудового розслідування на допустимість доказів у кримінальному провадженні за ч. 1 ст. 263 КК України.
Також, колегія суддів зазначає, що всі слідчі дії були здійсненні в межах кримінального провадження №12014170110000192, до виділення кримінального провадження №42014170000000357 - 11.12.2014 року, тобто вчинені всі слідчі дії були здійснені на підставі постанови, якою були залучені групи прокурорів та слідчих, що спростовує посилання захисника на відсутність повноважень у слідчого ОСОБА_14 для проведення обшуку автомобіля та у слідчого ОСОБА_25 для проведення особистого обшуку та обшуку домоволодіння.
Враховуючи, що наведені стороною захисту обставини не свідчать про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і прав підозрюваного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг ОСОБА_8 та його захисника.
Обговоривши доводи апеляційних скарг сторони захисту в частині порушення розумних строків судового розгляду необхідно зазначити наступне.
Вказане кримінальне провадження надійшло до суду 31.05.2016 р., а 01.06.2016 р. судом призначено підготовче судове засідання.
Впродовж 19.07.2016 р.- 29.07.2016 р. апеляційним судом вирішувалось клопотання захисника ОСОБА_8 про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого.
З серпня 2016 року по березень 2020 року Глобинським районним судом Полтавської області розглядалась справа по суті пред'явленого обвинувачення, в ході розгляду суд забезпечував участь як обвинуваченого, так і його захисника в режимі відеоконференцій, здійснював заходи по виклику свідків, які не завжди своєчасно з'являлись в судове засідання, що було підставою для чергового відкладення розгляду справи.
При цьому, справа повторно призначалась до розгляду через незначний проміжок часу, невиправдано тривалих строків перерви між судовими засіданнями по справі не виявлено.
По справі маються непоодинокі випадки, коли підставою для відкладення розгляду була неявка захисника обвинуваченого, який повідомляв про свою зайнятість в інших судових процесах та прохав суд прийняти до уваги дні, на які не призначати розгляд справи внаслідок його зайнятості в інших справах.
Для цього ним направлялась до суду попередня інформація про таку зайнятість, що враховувалось судом при призначенні наступних судових засідань.
Так, з матеріалів справи вбачається, що з підстав поданих до суду захисником ОСОБА_10 заяв про відкладення судового розгляду, місцевим судом 22 рази було відкладено судові засідання за ініціативою сторони захисту, та відповідно 4 рази такі відкладення мали місце на стадії вже апеляційного перегляду.
Також під час судового розгляду відбулась зміна в складі групи прокурорів, які здійснювали повноваження у кримінальному провадженні, а також витребовувались і досліджувались речові докази.
У зв'язку з поданими апеляційними скаргами учасників справи, ухвалою Полтавського апеляцій ного суду від 24.12.2020, було відкрито апеляційне провадження.
В подальшому, у зв'язку з неможливістю утворити склад суду для розгляду апеляційних скарг, ухвалою Верховного Суду матеріали кримінального провадження були направлені до Харківського апеляційного суду.
Не маючи можливості здійснити апеляційний перегляд, Харківським апеляційним судом касаційному кримінальному суду в складі Верховного Суду було направлено подання про передачу справи на розгляд іншому апеляційному суду, яке залишилось без задоволення.
В період з червня 2021 року по травень 2022 року кримінальне провадження знаходилось на розгляді в Харківському апеляційному суді, а після введення в країні військового стану та розпорядження Голови Верхового Суду про зміну підсудності, кримінальне провадження було скеровано на розгляд до Полтавського апеляційного суду, яким 03.03.2023 винесено ухвалу про залишення без задоволення апеляційних скарг обвинуваченого, його захисника та прокурора.
Вищеописаний перебіг розгляду справи. як в суді першої інстанції, так і в судах апеляційної інстанцій, дає підстави для висновку про наявність об'єктивних причин, в силу яких справа не знаходила свого вирішення впродовж тривалого часу.
Щодо доводів апеляційної скарги прокурора в частині невірного зарахування ОСОБА_8 у строк покарання попереднього ув'язнення колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження та змісту оскаржуваного судового рішення, запобіжний захід в даному кримінальному провадженні ОСОБА_8 не обирався.
Між тим, судом першої інстанції враховано у строк відбуття покарання у вигляді позбавлення волі строк перебування ОСОБА_8 під вартою з 05.09.2014, тобто коли останньому обрано запобіжний захід у виді взяття під варту в іншому кримінальному провадженні - №12014170090002195, в якому ОСОБА_8 не повідомлялось про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 345 КК України.
За вказаних обставин, застосування судом першої інстанції положень частини 5 статті 72 КК України (в редакції Закону №838-VIII), що діяла станом на 20.06.2017, є помилковим.
Щодо визначеного судом першої інстанції покарання за ч.1 ст. 263 КК України, в цій частині Верховний суд погодився з попереднім рішенням апеляційного суду щодо його відповідності ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, яке за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення.
Таким чином, при новому апеляційному перегляді в колегії суддів відсутні правові підстави для повторного перегляду доводів апеляційної скарги прокурора в цій частині.
Враховуючи, що при ухвалені вироку судом першої інстанції було невірно застосовано положення ч. 5 ст. 72 КПК України, вирок підлягає зміні шляхом виключення з резолютивної частини вказівки на те, що строк відбування покарання у вигляді позбавлення волі необхідно обчислювати з дня обрання запобіжного заходу у виді взяття під варту згідно ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 05.09.2014 року, тобто з 05.09.2014 року та про визнання призначеного ОСОБА_8 покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки таким, що відбуте останнім.
За змістом ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу.
Згідно до ч.1 п.4 ст.408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становище обвинуваченого.
Враховуючи, що суд першої інстанції неправильно зарахував ОСОБА_8 у строк покарання попереднє ув'язнення, вирок Глобинського районного суду Полтавської області від 06 листопада 2020 року необхідно змінити, виключивши з резолютивної частини про це вказівку.
Одночасно з цим, у відповідності до ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону 838-VІІІ у строк покарання необхідно зарахувати період перебування ОСОБА_8 під вартою, починаючи з дати постановлення вироку, тобто з 06.11.2020 р.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_8 та його захисника - адвоката ОСОБА_10 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_11 задовольнити частково.
Вирок Глобинського районного суду Полтавської області від 06 листопада 2020 року змінити.
Виключити з резолютивної частини вироку Глобинського районного суду Полтавської області від 06 листопада 2020 року посилання на те, що строк відбування покарання у вигляді позбавлення волі необхідно обчислювати з дня обрання запобіжного заходу у виді взяття під варту згідно ухвали слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 05.09.2014 року, тобто з 05.09.2014 року та про визнання призначеного ОСОБА_8 покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки таким, що відбуте.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону 838-VІІІ зарахувати ОСОБА_8 у строк покарання, строк перебування під вартою з 06.11.2020 р. по 03.03.2023 р. та з 29.08.2023 р. по 12.04.2024 р. з розрахунку 1 день за 2 дні позбавлення волі.
Строк перебування ОСОБА_8 під вартою з 03.03.2023 р. по 29.08.2023 р. - з розрахунку 1 день за 1 день.
Вважати, ОСОБА_8 таким, що відбув призначене вироком Глобинського районного суду Полтавської області від 06.11. 2020 року покарання.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Касаційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Суддя: ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4