Справа № 545/4757/23
10 квітня 2024 року м. Київ
Подільський районний суд м. Києва у складі
головуючого судді - Якимець О. І.,
за участю секретаря судового засідання Карпишиної К. С.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до Акціонерне товариство «Укрпошта», Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС» про стягнення шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів у якому просить відшкодувати матеріальну шкоду завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
31 січня 2024 року ухвалою Подільського районного суду м. Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 , Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС» про стягнення шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою суду від 20 березня 2024 року задоволено клопотання сторони позивача та замінено неналежного відповідача ОСОБА_1 на належного відповідача Акціонерне товариство «Укрпошта» (місцезнаходження - 01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок № 22, код ЄДРПОУ 21560045).
Судом вирішено питання про можливість закриття провадження у справі.
У судове засідання учасники справи не з'явились, хоча повідомлялися про дату, час та місце цього засідання. Клопотань щодо неможливості прибуття у судове засідання учасниками справи не подано. Враховуючи наявність заяв по суті від сторін у справі, суд вважає за можливе вирішити питання щодо можливості закриття провадження у справі у відсутності осіб, що не з'явились.
Згідно з ч.2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи щодо вирішення питання про закриття провадження у справі, суд прийшов до наступного.
Суд установив, що на момент дорожньо-транспортної пригоди співвідповідач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах та виконувала трудові обов'язки від імені Акціонерного товариства «Укрпошта», у зв'язку із чим ухвалою суду від 20.03.2024 здійснено заміну неналежного відповідача фізичної особи на належного відповідача товариство.
Згідно з підпунктами «г» і «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо ДТП визначено в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам ПДР; а також якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.
Отже Закон надає страховику, який виплатив страхове відшкодування, альтернативне право на звернення з позовом у порядку регресу до водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, у визначених Законом випадках.
Однак згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відповідно до частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Тобто нормами частини другої статті 1187 ЦК України визначено особливого суб'єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, це є його законний володілець.
Отже згідно з положень ст. ст. 1175 та 1187 ЦК України особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року (справа № 6-108цс13).
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 цього Кодексу здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно зі ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є захист цивільних прав та/або охоронюваних законом інтересів, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом (стаття 16 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на викладене вище суд прийшов до переконання про те, що оскільки спірні правовідносини виникли між двома суб'єктами господарювання, а відтак даний спір необхідно вирішувати за правилами іншого виду судочинства (господарського).
Враховуючи наведене вище та встановлені обставини з цього питання, суд прийшов до переконання про те, що наявні підстави для закриття провадження у справі, адже така не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, а тому необхідно закрити провадження по ній у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК Україна.
У відповідності до ст. 256 ЦПК України суд роз'яснює позивачу його право звернення до суду із зазначеними вимогами в порядку господарського судочинства.
Керуючись ст.ст.255 ч. 1 п. 1, 256, 258-261, 353, 354, ЦПК України, суд
Провадження у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до Акціонерне товариство «Укрпошта», Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС» про стягнення шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - закрити.
Роз'яснити позивачу право звернення до суду із зазначеними вимогами в порядку господарського судочинства.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення, а у разі оголошення лише вступної та резолютивної частин - з дня складання повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала підписана суддею, що вважається днем її проголошення, 10 квітня 2024 року.
Суддя О. І. Якимець