печерський районний суд міста києва
Справа № 757/56680/23-ц
пр. 2-4806/24
09 квітня 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Новака Р.В.,
при секретарі судового засідання - Бурячок А.І.,
справа № 757/56680/23-ц
сторони:
позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Автопаркінг-Сервіс 1»
відповідач ОСОБА_1
предмет та підстави позову - стягнення заборгованості
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Автопаркінг-Сервіс 1» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
позивач звернувся до суду із вказаним позовом до ОСОБА_1 , у якому просив стягнути з відповідача суму заборгованості за надані послуги по обслуговуванню і участі у витратах по утриманню підземної автостоянки і прилеглої території у розмірі - 17690,00 грн., інфляційних втрат - 3927,40 грн., 3 % річних - 983,34 грн. та судового збору у розмірі 2684,00 грн. В обґрунтування позову вказано, що відповідачу на праві приватної власності належить машиномісце № НОМЕР_1 підземної автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 (автопаркінг). Після введення автопаркінгу в експлуатацію, його було прийнято на обслуговування ТОВ «Автопаркінг-Сервіс». 11.12.2015 між сторонами укладено договір № 11-12-49-2/ЛУ7Б про надання послуг по обслуговуванню і участі у витратах по утриманню підземної автостоянки і прилеглої території. Згідно з укладеним договором, власник зобов'язується виконувати умови договору належним чином та оплачувати послуги у порядку та на умовах, визначених договором. Згідно з додатковою угодою від 01.02.2018 щомісячна плата за утриманню автостоянки складає 490,00 грн за обслуговування одного машиномісця. Цінний лист з описом з пропозицією укладення додаткової угоди на підняття тарифу на послуги позивача надсилався відповідачу 12.08.2020, проте ОСОБА_1 проігнорував пропозицію. Відповідно до додаткової угоди від 01.07.2021 щомісячна плата за утримання автостоянки складає 770,00 грн за обслуговування одного машиномісця. Цінний лист з описом з пропозицією укладення додаткової угоди на підняття тарифу на послуги позивача надсилався відповідачу 17.06.2021, проте ОСОБА_1 проігнорував пропозицію. Як стверджує представник позивача, протягом періоду з 01.07.2018 по 30.09.2023 включно в результаті несплати за належним чином надані послуги утримання машиномісця за відповідачем утворився борг в розмірі 17690,00 грн. Також позивач просив стягнути з відповідача штрафні санкції: інфляційна складова боргу відповідно до розрахунку становить 3927,40 грн, 3 % річних з простроченої суми відповідно до розрахунку становить 983,34 грн.
Ухвалою судді від 11.12.2023 у справі відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін. Сторонам роз'яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
16.01.2024 на адресу суду надійшов відзив від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Задорожного О.В. з викладенням його міркувань по суті предмету позову з посиланням на норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, в якому останній просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що у матеріалах справи взагалі відсутня додаткова угода від 01.02.2018, додаткова угода від 01.07.2021 не містить підпису відповідача, також до матеріалів справи додано незасвідчені належним чином копії поштових описів вкладення, про відправку додаткових угод на адресу відповідача, але в останніх не вказано номери та дати укладення вказаних додаткових угод. Крім того, у матеріалах справи немає жодного доказу про те, коли саме і чи взагалі отримував відповідач такі листи. Відповідач стверджує, що такі листи не отримував. За отримання послуг, наданих позивачем, відповідач сплачував належним чином, згідно з умовами договору від 11.12.2015 № 11-12-49-2/ЛУ7Б.
Сторони в судове засідання не з'явились, про час, дату та місце судового розгляду повідомлялись належним чином.
Представник позивача - Зайцев І.Є. подав заяву про розгляд справи у його відсутність, вимоги викладені в позовній заяві підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача - адвокат Задорожний О.В. подав заяву про розгляд справи у його відсутність, проти задоволення позовних вимоги заперечував.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником машиномісця № НОМЕР_1 , яке знаходиться у підземній автостоянці по АДРЕСА_1 .
11.12.2015 між сторонами укладено договір № 11-12-49-2/ЛУ7Б про надання послуг про надання послуг по обслуговуванню і участі у витратах по утриманню підземної автостоянки і прилеглої території. Згідно з укладеним договором, власник зобов'язується виконувати умови договору належним чином та оплачувати послуги у порядку та на умовах, визначених договором.
Згідно з пунктом 4.4 договору, розмір щомісячної плати за надання послуг (частка власника у витратах) становить 340,00 грн (а. с. 20).
Відповідно до п. 4.3 договору зміна суми щомісячних платежів власника. Здійснюється у випадку зміни вартості комунальних і інших послуг виконавця на утримання і обслуговування стоянки. Про зміну розміру частки на утримання стоянки виконавець повідомляє листом не менше ніж за місяць до фактичної зміни.
Відповідно до положень ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Статтею 55 Конституції України проголошено право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Відповідно до положень ст.ст. 6, 627, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно ст. 628 цього Кодексу.
Зміст договору, відповідно до частини першої ст. 628 ЦК України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Відповідно до частини першої ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Позивач стверджує, що додатковою угодою від 01.02.2018 щомісячна плата за утриманню автостоянки складає 490,00 грн за обслуговування одного машиномісця, однак копії свого примірника додаткової угоди з підписом ОСОБА_3 представник позивача не долучив до позовної заяви і не надав під час судового засідання.
Також позивач стверджує, що додатковою угодою від 01.07.2021 щомісячна плата за утримання автостоянки складає 770, 00 грн за обслуговування одного машиномісця. Згідно з пунктом 2 додаткової угоди від 01.07.2021, інші умови договору залишаються незмінними і сторони підтверджують по ним свої зобов'язання. Відповідно до пункту 3, додаткова угода складена у двох ідентичних примірниках по одному для кожної із сторін і діє з моменту її підписання сторонами, є невід'ємною частиною договору.
Додана до позовної заяви копія додаткової угоди від 01.07.2021 до договору № 11-12-49-2/ЛУ7Б від 11.12.2015 не містить підпису ОСОБА_1 - власника машиномісця (а. с. 23).
На підтвердження направлення додаткової угоди надано копії описів вкладення від 12.08.2020 та 17.06.2021, із змісту яких не вбачається можливим встановити ідентифікаційні ознаки додаткової угоди, котрі було направлено відповідачеві у серпні 2020 року і у червні 2021 року, у той час, коли позивач посилається на вищевказані додаткові угоди в обґрунтування своїх позовних вимог.
Також позивач не надав суду жодних доказів отримання відповідачем кореспонденції з примірником додаткової угоди і пропозиції, так, як згадувані вже описи вкладень у лист можуть підтвердити направлення, але не отримання адресатом. Рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення на підтвердження належного отримання відповідачем такої кореспонденції від позивача також не надано.
В той же час, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено частиною другою ст. 77 ЦПК України.
Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
Відповідно до частини першої ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001 у, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що стороною позивача не надано суду належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів того, що відповідач отримував додаткові угоди від 01.02.2018 і 01.07.2021, якими було б вставлено нові розміри тарифів по обслуговуванню і участі у витратах по утриманні підземної автостоянки, а отже у задоволенні позову слід відмовити.
В порядку ст. 141 ЦПК України, судові витрати позивача слід залишити за позивачем по фактично понесеним.
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст.ст. 3, 8, 21, 24, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України, ст.ст. 1-22, 322, 360, 627-629, 525, 526, 610, 612, 625 ЦК України, ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Автопаркінг-Сервіс 1» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
позивач: ТОВ «Автопаркінг-Сервіс 1», 02068, м. Київ, вул.. А. Ахматової, 3, ЄДРПОУ 36628351.
відповідач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя Р.В. Новак