справа № 569/2226/24
провадження № 2/570/567/2024
15 квітня 2024 року
Рівненський районний суд Рівненської області
в особі судді Кушнір Н.В.
з участю секретаря судового засідання Полюхович М. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне вул.C.Петлюри, 10/ в порядку заочного розгляду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит,
покликаючись на непогашення позичальником заборгованості по кредитному договору, представник позивача ОСОБА_2 у поданій 31 січня 2024 року позовній заяві просить стягнути з відповідача на користь позивача 51 046 грн. 89 коп. боргу та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
У надісланій до суду заяві від 15 квітня 2024 року представник позивача ОСОБА_2 позов підтримує повністю.
Відповідач відзиву на позов не подав.
Сторони відповідно до ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
У надісланій до суду заяві вказаний представник позивача просить справу слухати у відсутність сторін, не заперечує проти винесення заочного рішення.
Відповідач до суду не з'явився, повідомлявся шляхом надсилання поштових повідомлень.
Враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку сторони, дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку заочного розгляду у їх відсутність та у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.
Вимоги ст.264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Позивач скористався правовою допомогою.
Суд встановив такі обставини.
04 червня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Мілоан" укладений договір про споживчий кредит №3366412, згідно з умовами якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в розмірі 12 000 грн.
15 грудня 2021 року між ТОВ "Мілоан" та ТОВ «Вердик Капітал» укладений договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача.
10 січня 2023 року між ТОВ «Вердик Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладений договір факторингу №10-01/2023, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача.
У відповідності до розрахунку сума заборгованості станом на 09 січня 2024 року по кредитному договору №3366412 від 04 червня 2021 року становить 51 046 грн. 89 коп., з яких: 7 499 грн. 00 коп. - заборгованість за основним боргом, 42 347 грн. 89 коп. - заборгованість за процентами., - заборгованість за комісії 1 200 грн. 00 коп.
Суд застосував такі норми права.
Відповідно до ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
П.1 ч.1 ст.512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва. У разі відступлення права вимоги відбувається заміна кредитора. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України). За загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів.
У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Ч.1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України). Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Згідно змісту ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Аналогічні вимоги ставляться ч.1 ст.1049 ЦК України.
Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). Ч.2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Суд прийшов до таких висновків.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим він має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного вкидання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Укладений між сторонами договір відповідає вимогам Закону, оскільки визначені у ньому умови кредитування сторонами погоджені та підписані, договір виконувався позичальником, що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача і свідчить про добровільне волевиявлення сторін і про погодження відповідачем усіх його умов. Жодних претензій до банку з приводу його умов або укладення договору з порушеннями вимог закону, відповідач не пред'являв. Зазначений висновок узгоджується і з положенням ст.204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину і означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Як видно з наданих позивачем доказів, позичальник користувався кредитними коштами, погашав кредит, виконував інші зобов'язання перед кредитором та зауважень щодо покладення на неї таких обов'язків не висловлював, тобто з відповідними нарахуваннями був згоден.
Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, оскільки належні докази про це відсутні, чим порушив умови договору та норми чинного законодавства, тому у позивача виникло право вимагати виконання зобов'язання за договором. Кредитор відповідне право вимоги реалізував шляхом пред'явлення до позичальника позову про стягнення боргу за кредитним договором і визначив борг на відповідну дату.
Приходячи до переконання про задоволення позову суд бере до уваги, що в спірних правовідносинах діє презумпція винуватості боржника, а оскільки її не спростовано, тому і факт порушення суб'єктивних прав кредитора є очевидним.
Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявлених вимог, оскільки під час укладення договору сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, а саме кредиту, його виду та розміру, відсоткової ставки по ньому, строків погашення кредиту, розміру та виду неустойки.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Подібна за змістом норма закріплена у п.62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.
Отже, виписка по картковому рахунку, яка міститься в матеріалах справи, є належним доказом щодо заборгованості відповідача.
Матеріали справи свідчать, що, оформлюючи відступлення права вимоги, сторони не обумовлювали ніяких змін щодо обсягу прав і обов'язків, які за договорами перейшли до нового кредитора, а тому до позивача перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Таким чином, новий кредитор, набувши відповідне право вимоги, реалізував його шляхом пред'явлення до позичальника позову про стягнення боргу за кредитним договором і визначив борг на відповідну дату.
Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, оскільки належні докази про це відсутні, чим порушив умови договору та норми чинного законодавства, тому у позивача виникло право вимагати виконання зобов'язання за договором. Кредитор відповідне право вимоги реалізував шляхом пред'явлення до позичальника позову про стягнення боргу за кредитним договором і визначив борг на відповідну дату.
За таких обставин суд дійшов висновку про наявність боргових правовідносин між сторонами. Позивач надав до суду копії зазначених документів, розрахунок заборгованості по кредиту, виданий посадовою особою позивача, який в силу ст.ст.59, 64 ЦПК України являється допустимим доказом у справі, авідповідач не надав суду жодного належного доказу, що спростовують наявність кредитних відносин та не спростував подані позивачем розрахунки заборгованості за таким кредитним договором. Об'єктивних і переконливих доказів, які спростовували би вимоги позивача, відповідач не надав, а судом їх здобуто не було, що вказує на обґрунтованість позову. Матеріали справи свідчать, що у боржника виникла заборгованість за кредитним договором, а його дії та наміри не свідчать про виконання договірних зобов'язань за кредитним договором та повернення кредиту. Судом таких доказів також не здобуто, що вказує на обґрунтованість позову.
Таким чином, позов підставний і підлягає до задоволення по суті у виді стягнення боргу за тілом кредиту та за процентами на дату відступлення права вимоги, при цьому заборгованість з комісії не відшкодовується, бо позивачем не доведена.
Відповідно до ст.12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.76,77 ЦПК України). Згідно вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається на учасників справи. Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідатиме встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із задоволенням позову з відповідача також підлягає стягненню на користь позивача понесені та документально підтверджені судові витрати у виді сплаченого судового збору.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то право на її закріплене положеннями ст.59 Конституції України. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абз.2 п.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід'ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб'єктами права; вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абз.3, 4, 5 п.п.3.1, абз.1 п.п.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009).
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України» від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України» від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Нормами законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Правничу допомогу у цій справі позивачу надавали представники АО "Лігал Ассістанс" договір №02-01/2023 від 02 січня 2023 року.
Відповідно до акту надання послуг на первинну консультацію затрачена 2 год., яка оцінена у 3 000 грн. 00 коп., на правовий аналіз наявних документів у замовника по справі затрачені 2 год., які оцінені у 4 000 грн. 00 коп. кожна година, на підготовка позовної заяви затрачені 5 год., які оцінені у 10 000 грн. 00 коп.
При вирішенні клопотання суд приходить до висновку, що обсяг наданих адвокатом послуг з правничої допомоги у цій справі не є значним, визначений розмір витрат є завищеним та таким, що не відповідає складності справи та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, первина консультація, правовий аналіз входить у підготовку позовної заяви, яку суд оцінює у 1 тис. грн. за 1 год. роботи.
На підставі наведеного, керуючись ст.263-265, 282 ЦПК України, суд
задоволити цивільний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" заборгованість за кредитним договором№3366412, укладеним 04червня 2021 року, у сумі 49 846 грн. 89 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" судовий збір в розмірі 3 028 грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" витрати на професійну правову допомогу у розмірі 5 000 грн. 00 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 /тридцяти/ днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного текста рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр", ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: вул.Мечнікова, буд.3, офіс 306, м.Київ.
Відповідач - ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Суддя: Кушнір Н.В.