вул. В'ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25022,
тел. (0522) 32 05 11, код ЄДРПОУ 03499951,
e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua
09 квітня 2024 рокуСправа № 912/338/24
Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Глушкова М.С., розглянувши у відкритому судовому засідання за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (вул. Шолуденко, б. 1, м. Київ, 04116)
до Комунального підприємства "Регіональний центр розвитку послуг" (вул. Преображенська, буд. 2 м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25006)
про стягнення 86 030,11 грн,
секретар судового засідання Безчасна Н.Г.
представники сторін:
від позивача - Овчарук О.О., адвокат, довіреність № 29/12-2023/10 від 29.12.2023;
від відповідача - Бебік Г.В., самопредставництво, довіреність №16 від 28.07.2023;
в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення,
До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Регіональний центр розвитку послуг" про стягнення заборгованості за поставлений природний газ в сумі 86 030,11 грн, з яких: 56 943,57 грн основного боргу, 8 138,27 грн пені, 3 298,60 грн 3 % річних, 17 649,67 грн інфляційні втрати, а також 2 422,40 грн судового збору.
В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" зазначило, що у зв'язку із невиконанням відповідачем умов Договору постачання природного газу № 101/ПГ-1557-К від 20.01.2021 в частині оплати вартості отриманого природного газу, з Комунального підприємства "Регіональний центр розвитку послуг" підлягає стягненню відповідна заборгованість.
Ухвалою від 12.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду господарським судом, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судовий розгляд на 07.03.2024.
27.02.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання про продовження строку для подання відзиву.
Ухвалою від 28.02.2024 господарським судом відповідачу продовжено строк для подання відзиву до 05.03.2024.
04.03.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.
06.03.2024 до суду від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи в судовому засіданні на іншу дату у зв'язку з неможливістю бути присутньою у судовому засіданні.
07.03.2024 господарським судом протокольною ухвалою оголошено перерву в судовому засіданні до 21.03.2024.
07.03.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів.
21.03.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У вказаному відзиві відповідач, зокрема, просить суд поновити строк на подачу відзиву.
Ухвалою від 21.03.2024 господарський суд постановив відмовити Комунальному підприємству "Регіональний центр розвитку послуг" у поновлені пропущеного строку для подання відзиву на позов. Відзив на позов Комунального підприємства "Регіональний центр розвитку послуг" залишити без розгляду. Відмовити Комунальному підприємству "Регіональний центр розвитку послуг" у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Газова компанія". Відмовити Комунальному підприємству "Регіональний центр розвитку послуг" у задоволенні клопотання про витребування доказів.
21.03.2024 у судовому засіданні оголошено перерву до 04.04.2023.
01.04.2024 до суду від відповідача надійшла заява про зменшення пені.
02.04.2024 до суду від позивача надійшло заперечення на зменшення пені.
03.04.2024 до суду від відповідача надійшла заява про зменшення пені.
04.04.2024 у судовому засіданні оголошено перерву до 09.04.2024.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав заяву про зменшення пені.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У судовому засіданні 09.04.2024 досліджено докази у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив таке.
20.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (Постачальник) і Комунальним підприємством "Регіональний центр розвитку послуг" (ЕІС-код 56ХО0000NJ9EX000) (Споживач) укладено договір постачання природного газу (Договір) № 101/ПК-1557-К, за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити Споживачеві природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00), власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, а Споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору (а.с. 18-21 з об.).
Загальний замовлений обсяг постачання газу за Договором становить 6,920 тис. куб.м, у тому числі по розрахункових періодах (помісячно) з січня по грудень, зазначених в пункті 1.2. Договору.
Відповідно до пункту 2.6. Договору приймання-передача газу, поставленого Постачальником та прийнятого Споживачем у розрахунковому періоді, оформлюється шляхом підписання та скріплення печаткою (за наявністю) акта приймання-передачі природного газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу та його вартість.
Ціна газу та порядок розрахунку визначено в розділі 3 Договору.
У пункті 3.3 Договору передбачено, що ціна газу за цим Договором може змінюватись шляхом опублікування/ оприлюднення Постачальником зміненої/ оновленої ціни за 1 тис, куб.м. газу на офіційному сайті постачальника без оформлення додаткової угоди до цього Договору.
За пунктом 3.7. Договору оплата за цим Договором здійснюється Споживачем на рахунок Постачальника у наступні строки: 100% суми платежу за газ до 30 числа газового місяця, що передує розрахунковому періоду (газовому місяцю).
Згідно з пунктом 3.9. Договору остаточний розрахунок по оплаті вартості фактично поставленого газу здійснюється до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, на підставі акта (актів) приймання-передачі природного газу.
Датою оплати за цим Договором є дата зарахування коштів на поточний рахунок Постачальника (пункт 3.12.).
У підпункті 4.2.1. пункту 4.2. Договору передбачено, що Споживач зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу та інших платежів згідно з умовами цього Договору.
Відповідно до підпункту 4.4.2. пункту 4.4. Договору Постачальник зобов'язаний постачати природний газ на умовах та в обсягах, визначених цим Договором, за умови дотримання Споживачем дисципліни відбору природного газу та розрахунків за нього.
Пунктом 6.2. Договору встановлено, що в разі порушення Споживачем порядку та строків оплати поставленого Постачальником газу/інших платежів, Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом періоду, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення.
У пункті 7.1. Договору погоджено, що при настанні обставин неможливості повного або часткового виконання будь-якою із Сторін зобов'язань по цьому Договору, як-то: пожежа, повінь, землетрус та інші стихійні лиха, аварія на газопроводі, війна та військові дії, блокада, страйки, зміна законодавства України, видання органами виконавчої влади України нормативних актів, що роблять неможливим виконання зобов'язань по цьому Договору, чи інших, що не залежать від Сторін, обставин, Сторона яка зазнала впливу таких обставин не несе відповідальності. Дані обставини повинні бути підтверджені Торгово-промисловою палатою України чи іншим компетентним органом.
У відповідності до пункту 7.2. Договору про настання форс-мажорних обставин, термін їхньої дії та припинення Сторона, для якої вони наступили, сповіщає іншу Сторону протягом трьох днів з моменту настання таких обставин. Неповідомлення або невчасне повідомлення про настання форс-мажорних обставин позбавляє Сторону права посилатися на такі обставини.
Настання форс-мажорних обставин не звільняє Споживача від обов'язку оплати за обсяг фактично поставленого газу (пункт 7.3.).
Згідно з пунктом 10.1. Договору строк його дії: у частині постачання природного газу - до 31.12.2021 р; в частині розрахунків між сторонами - до повного їх виконання.
Пунктом 10.1.1. Договору передбачено, що Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії Договору жодною зі Сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. При цьому Сторони мають внести зміни до Договору щодо планових об'ємів постачання газу на продовжений строк.
Договір підписаний сторонами та скріплений печатками.
На виконання умов Договору протягом січня 2021 - січня 2022 позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 105 999,74 грн, про що складено відповідні акти приймання-передачі природного газу (а.с. 22-23 з об., а.с. 25-26).
Вказана обставина підтверджується проєктами актів приймання-передачі природного газу, що направлялись відповідачу для підписання. Проєкти актів приймання-передачі природного газу за період грудень 2021 - січень 2022, що направлялись відповідачу для підписання, відповідно: акт за грудень 2021 направлено на електронну адресу через програму 1С: Підприємство, а також із застосуванням, відповідно до пункту 9 Договору, електронного цифрового підпису (а.с. 25 з об.); акт за січень 2022 направлено рекомендованим листом засобами поштового зв'язку (а.с. 26 з об.), підписаними від відповідача на адресу позивача не надходили. Разом з вищезазначеним, вказана обставина підтверджується відповідями Оператора ГТС на адвокатський запит, в яких зазначено відомості з інформаційної плаформи Оператора ГТС щодо використання природного газу споживачем з ЕІС-кодом 56ХО0000NJ9EX000 (щодо обсягів природного газу, поставленого протягом січень 2021 - січень 2022) з ресурсу позивача, у відповідності до п.2.10 Договору (а.с.38-44 з об.).
Вказані в актах об'єми природного газу відповідають обсягам зазначеним у листі Оператора ГТС від 03.02.2023 №ТОВВИХ-23-1442 з додатками "Інформація щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56ХО0000NJ9EX000 в зазначені періоди (а.с. 34-36 з об.).
Усі акти приймання-передачі природного газу були направлені відповідачу, Споживач протягом 2 (двох) банківських днів з дати отримання актів приймання-передачі природного газу не повернув Постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником Споживача та скріплений печаткою, не надав у письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі природного газу (пункт 2.9 Договору) до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом.
Отже обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим та узгодженим відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС, а вартість поставленого газу розраховується відповідно до умов Договору. Дані Інформаційної платформи Оператора ГТС щодо обсягів природного газу, спожитих Споживачем, вважаються обов'язковими для Сторін (пункт 2.10 Договору).
За розрахунком заборгованості Комунального підприємства "Регіональний центр розвитку послуг", складеного позивачем, вартість природного газу переданого у період з січня 2021 по листопад 2021 було погашено споживачем/відповідачем з порушенням строків оплати та відповідно, за грудень 2021 - січень 2022 оплата поставленого природного газу відповідачем не була проведена (а.с.7).
Внаслідок вказаного, позивач у даній справі просить стягнути з відповідача основну заборгованість, пеню, 3% річних та інфляційні втрати згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України.
Розглядаючи спір по суті, суд враховує таке.
Закон України "Про ринок природного газу" встановлює, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором (ч. 1 ст. 1 Закону).
Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (ч. 3 ст. 1).
Згідно зі ст. 13 вказаного Закону споживач має право, зокрема, на вільний вибір постачальника, та зобов'язаний укласти договір про постачання природного газу і забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів. У разі порушення або невиконання своїх обов'язків споживач несе відповідальність згідно із законом.
За ст. 530 Цивільного кодексу України одним із принцип належного виконання зобов'язання, є його виконання у встановлений договором строк (термін). Так, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За розрахунком позивача, підтвердженим матеріалами справи, заборгованість відповідача з оплати вартості поставленого газу за Договором становить 56 943,57 грн.
Наявність основного боргу у розмірі 56 943,57 грн не заперечується відповідачем.
З огляду на викладене, враховуючи умови Договору, норми законодавства, якими врегульовано зобов'язальні правовідносини з поставки, господарський суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 56 943,57 грн обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217, ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу (ч. 2 ст. 230 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 2-3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Окрім того, відповідно до положень ст. 625 Цивільного кодексу України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання є нарахування процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат. Згідно з ч. 2 наведеної норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як встановлено матеріалами справи, Комунальним підприємством "Регіональний центр розвитку послуг" порушено зобов'язання з оплати вартості поставленого ТОВ "ГК "Нафтогаз України" природного газу в частині дотримання строку проведення кінцевого розрахунку.
Перевіривши розрахунок позивача щодо 3% річних, пені та інфляційних нарахувань, суд зазначає, що такий розрахунок є правильним та нарахування здійснено в межах періоду прострочення, а саме:
- у період з 21.01.2022 по 31.12.2023, згідно з актом приймання-передачі природного газу на суму заборгованості 47660,00 грн, пеня складає - 6 607,11 грн, 3 % річних - 2 781,26 грн, інфляційні втрати 14 932,93 грн;
- у період з 22.02.2022 по 31.12.2023, згідно з актом приймання-передачі природного газу на суму заборгованості 9 283,57 грн, пеня складає - 1531,16 грн, 3 % річних - 517,34 грн, інфляційні втрати 2716,74 грн.
Наведений позивачем розрахунок, правильність якого перевірена судом, не спростований відповідачем. Встановлені матеріалами справи обставини прострочення виконання зобов'язання із своєчасного розрахунку за поставлений природний газ є підставою для застосування до відповідача штрафних санкцій та нарахувань згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України у наведеному вище розмірі.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
З огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 86 030,11 грн, з яких: 56 943,57 грн основного боргу, 8 138,27 грн пені, 3 298,60 грн 3 % річних, 17 649,67 грн інфляційних втрат.
Розглядаючи заяву відповідача про зменшення пені, суд враховує таке.
В обґрунтування поданої заяви відповідач, зокрема, зазначив: "відповідно до п. 1.8. Статуту КП "РЦРП" відповідач користується майном, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ і міст області, на праві господарського відання, з обмеженням правомочності розпорядження майном у порядку та в межах, встановлених чинним законодавством України та рішеннями Засновника та належить до категорії госпрозрахункових підприємств. Основним видом діяльності підприємства є надання в оренду нерухомого майна. Переважна частина майна віднесена до пам'яток культурної спадщини, які потребують невідкладного проведення ремонтно-реставраційних робіт. Більша частина прибутку отриманого від здачі в оренду спрямовується на утримання цього майна.
Слід зазначити, що 24 приміщення, які перебувають на балансі нашого підприємства передані в оренду для розміщення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших установ, організацій та закладів, діяльність яких фінансується з державних та місцевих бюджетів, благодійних фондів та організацій з пільговою орендною платою від 1 гривні на рік до 2 гривень за 1 м.кв. на місяць.
Пунктом 5 Постанови Кабінету міністрів України "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" №634 від 27.05.2022 року (далі - ПКМУ №634) встановлено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.
Відповідно до п. 5 ПКМУ №634 з 56 договорів оренди 20 договорів оренди автоматично продовжено на період воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, що підтверджується відповідними додатковими угодами.
У зв'язку з продовженням договорів оренди на підставі п. 5 ПКМУ №634 та неможливістю передачі в оренду майна на конкурентних засадах наше підприємство несе збитки.
Окрім того, нашим підприємством з військовими частинами укладено договори розміщення, що також впливає на доходи підприємства. Копії договорів надаються з урахуванням п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про державну таємницю"".
У поданому запереченні на зменшення пені позивач, зокрема, зазначив: "за невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин (до таку висновку прийшов Вищий господарський суд України в постанові від 23 березня 2010 р. № 07/186-09).
У справі, що розглядається сума зобов'язання відповідача з оплати поставленого газу та розмір основної заборгованості дорівнює 56 943,57 грн, тоді як сума пені становить 78 138,27 грн, що складає лише 14,29% від суми заборгованості. Відтак, заявлена сума пені не є надміру великою до боргу відповідача враховуючи процентне співвідношення виконання зобов'язання. Саме таку усталену позицію займає ВС у визначення розміру пені підчас вирішення аналогічних спорів (постанова від 14.07.2021 № 916/878/20).
Матеріали справи не містять достатніх доказів, які б підтверджували скрутне матеріальне становище відповідача по справі в період виникнення правовідносин.
Саме по собі покликання на таке скрутне фінансове/матеріальне становище не є автоматичною підставою для зменшення пені на підставі положень ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.
У даному випадку відповідачем не доведено реального скрутного фінансового стану, а тому положення ГПК України щодо обов'язку доказування не дотримано, адже відповідач не надав доказів для того, щоб можна було зробити висновок про скрутний фінансовий стан відповідача, саме в період виникнення правовідносин, чим порушено положення ст.73 ГПК України, а також ст.74 ГПК України (обов'язок доказування і подання доказів): кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, оскільки неможливість виконання зобов'язань не може бути підставою для звільнення його від відповідальності.
Також, необхідно враховувати, що неналежне планування своєї діяльності відповідачем не повинно порушувати права інших господарюючих суб'єктів, які належним чином виконали свої обов'язки. Ризики від власної діяльності відповідача не може покладатися на інших учасників господарських відносин, оскільки це порушує принцип розумності та справедливості.
Отже, подана відповідачем заява не знаходить свого правового обґрунтування, не підтверджується обставинами та доказами, подано з порушенням строку".
У відповідності до ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.
При цьому, ані у зазначеній нормі, ані в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі N 922/266/20.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема, з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто, цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Аналогічна правова позиція щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладена у постановах Верховного Суду від 30.05.2019 року у справі № 916/2268/18, від 04.05.2018 року у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 року у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 року у справі № 904/4071/18, від 18.02.2020 у справі № 920/694/19, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
При цьому, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 ГПК України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Також, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 915/2095/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 21.09.2021 у справі № 910/10618/20.
У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21 міститься висновок про те, що приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Стосовно доводів позивача про пропущення відповідачем строку на подання заяви про зменшення пені суд зазначає, що чинні норми процесуального законодавства не обмежують в стадії судового процесу можливість подання заява про зменшення штрафних санкцій, а тому така заява може бути подана на будь-якій стадії судового процесу.
Судом враховано, що відповідач є комунальним закладом та фінансується з місцевого бюджету.
Судом також враховано відсутні в матеріалах справи докази понесених позивачем збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань саме за даним Договором або погіршення матеріального стану товариства саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов цього Договору.
В розрізі зазначеного вище суд вважає необхідним вказати на те, що відповідне зменшення пені є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, що узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, а також є засобом недопущення використання пені як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 910/13801/19.
Вказані норми права дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру неустойки з розміром збитків кредитора як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення (п. 28 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
За змістом ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України під розміром збитків потрібно розуміти саме суму, на яку нараховано неустойку, а не будь-яку іншу суму збитків. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі № 6-473цс16 та постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20.
Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.
При цьому, суд також враховує, що окрім пені позивач нарахував проценти річних та інфляційні втрати, які визнані судом обґрунтованими, та в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем у вказаний період прострочення оплати.
З огляду на всі фактичні обставини справи, встановлені судом, приймаючи до уваги ступінь виконання зобов'язання відповідачем, відсутність доказів понесення позивачем збитків у результаті порушення відповідачем зобов'язання та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновків про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру пені на 50 % відсотків до 4 069,14 грн і таке зменшення є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Однак, судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 05.04.2018 у справі № 917/1006/16, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16.
З огляду на викладене, судовий збір за подання позовної заяви підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у повному обсязі.
Керуючись ст. 74, 76, 77, 129, 233, 236-241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Комунального підприємства "Регіональний центр розвитку послуг" (вул. Преображенська, буд. 2, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25006, ідентифікаційний код 23693537) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, ідентифікаційний код 40121452) 56 943,57 грн основного боргу, 4 069,14 грн пені, 3 298,60 грн 3 % річних, 17 649,67 грн інфляційних втрат та 2 422,40 грн судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Копії рішення надіслати сторонам через систему "Електронний суд".
Повне рішення складено 15.04.2024.
Суддя М.С. Глушков