Справа № 607/16770/22Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л.
Провадження № 22-ц/817/210/24 Доповідач - Хома М.В.
Категорія -
15 квітня 2024 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючої - Хома М.В.
суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М.,
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 серпня 2023 року, ухвалене суддею Дзюбичем В.Л. у цивільній справі №607/16770/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, який обґрунтовано тим, що між ним та відповідачем було укладено два договори позики, які підтверджуються відповідним розписками:
від 1 січня 2018 року, за якою позивач надав відповідачу в борг кошти в сумі 44000,00 доларів США, а останній зобов"язався повернути ці кошти до 31 грудня 2018 року;
від 1 травня 2019 року, за якою ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 в борг кошти у розмірі 19000,00 доларів США на строк до 1 листопада 2019 року зі сплатою відсотків у розмірі 2% місячних.
Дані договори неодноразово в усному порядку продовжувались. ОСОБА_2 сплачував відсотки, протягом 2020-2022 років практично повернув всю позику, окрім 700,00 доларів США.
Зважаючи на наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договорами від 1 січня 2018 року та від 1 травня 2019 року в розмірі 28700,00 грн, що є еквівалентом 700,00 доларів США.
У письмовій заяві від 18.04.2023 року (а.с.46) ОСОБА_1 уточнив, що кошти, надані 1 січня 2018 року та 1 травня 2019 року, були підсумовані та рахувалися разом в сумі. Сторони ніколи не визначали, за якою конкретно розпискою віддавалися ті чи інші кошти. Але враховуючи хронологію отримання коштів та написання розписок, борг залишився за розпискою від 01.05.2019 року.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 серпня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Вказує, що суд неповно з'ясував обставини, неправильно застосував норми матеріального права. Переписка у месенджері від 2 серпня 2021 року не відноситься до боргу за розписками від 1 січня 2018 року та від 1 травня 2019 року, а відноситься до боргу за іншою розпискою - наданою ОСОБА_2 матері ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , грошові кошти на виконання якої отримував позивач. Крім цього, у вказаній переписці зазначена заборгованість станом на лютий у розмірі 33 062 доларів США, однак не вказано рік, станом на який виникла дана заборгованість. Проте, суд безпідставно встановив, що дана заборгованість мала місце на початок лютого 2021 року. Суд встановив обставини справи виключно на припущеннях.
Посилання суду на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №916/3027/21 щодо прийняття електронного листування як доказу є безпідставним, оскільки вирішеній Великою Палатою спір виник з господарських правовідносин, а тому говорити про подібність правовідносин неприпустимо.
Крім цього, суд не врахував, що на час пред'явлення даного позову оригінали розписок про отримання коштів знаходилися у ОСОБА_1 , що свідчить про невиконання зобов'язання з повернення позики відповідачем.
У відзиві представник ОСОБА_2 - адвокат Гураль Р.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Вказує, що позивач надав розрахунок стягуваної суми, який відповідав змісту переписки у месенджері. Жодного доказу, що вказана переписка відноситься до позики матері позивача, суду не надано. Судом встановлено учасників переписки, тому її вірно прийнято як доказ.
Разом із апеляційною скаргою ОСОБА_1 подав клопотання, в якому просив викликати в якості свідка у даній справі його матір - ОСОБА_3 .
Однак, дане клопотання не підлягає задоволенню огляду на наступне.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об"єктивно не залежали від нього.
Заявляючи разом з поданням апеляційної скарги клопотання про виклик свідка ОСОБА_3 , ОСОБА_1 не зазначив відповідно до вимог ч.3 ст. 376 ЦПК України причин, що не залежали від його волі і перешкодили йому подати такий доказ до суду першої інстанції.
А тому відсутні передбачені нормами цивільного процесуального законодавства підстави для виклику свідка до суду апеляційної інстанції.
Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Обставини справи.
Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено два договори позики, які підтверджуються відповідними розписками:
від 1 січня 2018 року, за якою ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 у борг кошти в сумі 44 000,00 доларів США, а останній зобов"язався повернути ці кошти до 31 грудня 2018 року;
від 1 травня 2019 року, за якою ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 в борг кошти у розмірі 19000,00 доларів США зі строком повернення до 1 листопада 2019 року, зі сплатою відсотків у розмірі 2% місячних.
Із письмової заяви позивача від 18.04.2023 року (а.с.46) вбачається, що розрахунки за обома розписками велися разом, однією сумою, сторони ніколи не визначали, за якою саме розпискою віддавалися ті чи інші кошти. Виходячи із хронології отримання коштів та написання розписок, борг залишився за розпискою від 01.05.2019 року.
Додатком №2 до даної заяви ОСОБА_1 долучив ксерокопію листа паперу останнього підрахунку, вказавши у змісті самої заяви, а також у примітці до переліку документів, що додаються до заяви (п.2), що це підрахунок станом на початок лютого 2021 року, в кінці підрахунку зазначена сума 33 062.
Судом першої інстанції досліджено переписку в телефонному месенджері між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , з якої слідує, що станом на початок лютого 2021 року загальний залишок заборгованості відповідача перед позивачем становив 33 062 долари США. Протягом періоду лютого 2021 - червня 2022 року відповідач особисто та через третіх осіб повернув позивачу 36 724, 13 доларів США. Вказані відомості зазначені у повідомленнях, які направляв ОСОБА_1 ОСОБА_2
Прийнявши до уваги в якості доказу повернення позики переписку у телефонному месенджері, суд першої інстанції оглянув у судовому засіданні телефон відповідача ОСОБА_2 та наявну у ньому переписку в телефонному месенджері "Telegram", встановив, що повідомлення цієї переписки надіслані ОСОБА_2 із номера НОМЕР_1 . Саме такий телефонний номер зазначений ОСОБА_1 у позовній заяві як засіб телефонного зв"язку з ним. Таким чином, суд встановив учасників телефонної переписки, і з врахуванням правового висновку, висловленого у постанові Великої палати Верховного Суду від 26.06.2023 року у справі №916/3027/21, врахував відомості в телефонній переписці в якості належного та достовірного доказу, що містить інформацію щодо предмета доказування у даній справі.
Зокрема, із змісту вказаної переписки встановлено, що протягом лютого 2021 - червня 2022 року відповідач особисто та через третіх осіб повернув позивачу 36 724, 13 доларів США, ця сума зазначена в повідомленнях, які надсилалися ОСОБА_2 саме позивачем ОСОБА_1 .
Зміст переписки у телефонному месенджері щодо повернення коштів як самим відповідачем, так і третіми особами від його імені, відповідає інформації, зазначеній у письмовій заяві ОСОБА_1 (а.с.46), із змісту якої вбачається, що ОСОБА_2 повертав кошти особисто готівкою, скидав декілька разів на банківські карти, передавав через третіх осіб, в кінці певного періоду сторони вели підрахунок усно, деколи письмово, та виводили залишкову суму.
Достовірність такої переписки у телефонному месенджері позивач не заперечує, однак вказує, що її зміст стосується в тому числі й повернення коштів, позичених відповідачу матір"ю позивача ОСОБА_3 .
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
Згідно з частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 38 постанови від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21, дійшла такого висновку: « суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням».
Суд першої інстанції вірно встановив, що авторами переписки в телефонному месенджері є сторони у даній справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
З врахуванням конкретних обставин справи, де достовірно встановлено авторів листування у телефонному месенджері, зміст цього листування містить фотозображення того ж самого аркушу паперу, на якому між сторонами велися підрахунки і який долучений позивачем в якості доказу суми боргу станом на початок 2021 року разом із його заявою від 18.04.2023 року, а також зміст листування у телефонному месенджері відповідає наведеній у письмовій заяві ОСОБА_1 (а.с.64) інформації про те, що кошти відповідач повертав також і через третіх осіб, тому оцінивши усі докази у їх сукупності відповідно до вимог ч.3 ст. 89 ЦПК України, суд прийшов до законного та обгрунтованого висновку про те, що відповідач довів належними та достатніми доказами повернення позичених коштів у повному обсязі.
При вирішенні справи суд першої інстанції вірно врахував, що договір позики від 01.01.2018 року є безвідсотковим, а за договором позики від 01.05.2019 року передбачено сплату процентів у розмірі 2% місячних.
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 (провадження № 14-318цс18) викладено правові висновки про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Отже, відповідач повинен був сплатити відсотки за користування позикою (згідно розписки від 1 травня 2019 року) у розмірі 2% місячних за період кредитування - з 1 травня 2019 року до 1 листопада 2019 року, по 380 доларів США щомісячно за 6 місяців, загальна сума процентів складає 2280 доларів США.
Таким чином, загальна сума коштів, яку відповідач повинен був повернути позивачу, складала 65 280 доларів США, з яких 44 000 доларів США - позика від 01.01.2018 року, 19 000 доларів США - позика від 01.05.2019 року, 2280 доларів США - проценти за договором позики від 01.05.2019 року.
Враховуючи, що станом на початок 2021 року загальна заборгованість за двома договорами позики складала 33 062 долари США, протягом лютого 2021 - червня 2022 року відповідач повернув позивачу 36 724, 13 доларів США, тому відсутні підстави для задоволення позову.
Правильними є висновки суду першої інстанції про те, що у відповідача відсутні будь-які боргові зобов'язання перед позивачем, оскільки відповідачем в рахунок повернення суми позики повернуто позивачу на 3 662,13 доларів США більше, ніж це передбачено умовами договорів позики та положеннями чинного законодавства України, які регулюють спірні відносини між сторонами у справі.
Доводи апеляційної скарги про те, що вказана у переписці заборгованість 33 062 доларів США не містить вказівки про дату, станом на яку виникла дана заборгованість, тому суд безпідставно, виключно на припущеннях встановив, що дана заборгованість мала місце на початок лютого 2021 року, колегія суддів оцінює критично, оскільки ксерокопію письмового аркуша із виведеною залишковою сумою надав суду сам позивач ОСОБА_1 , разом із письмовою заявою від 24.04.2023 року, у якій вказав, що надає копію останнього підрахунку станом на початок 2021 року.
А тому така дата, зазначена судом, грунтується не на припущеннях, а на поясненнях самого ж позивача.
Доводи апеляційної скарги про те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі №916/3027/21 спір виник з господарських правовідносин, а тому не повинен братись до уваги при вирішенні даної справи, колегія суддів оцінює критично, так як правова позиція суду стосується можливості розглядати електронне листування між особами у месенджері як доказ у справі, тобто стосується застосування норм процесуального права. З врахуванням конкретних обставин даної справи зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду вірно врахований судом першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги про те, що переписка між сторонами у телефонному месенджері не відноситься до боргу за розписками від 01.01.2018 року та 01.05.2019 року, а стосується розписки, наданої відповідачем матері позивача - ОСОБА_3 , копія якої є в матеріалах справи, колегія суддів оцінює критично, оскільки залишок заборгованості згідно вказаної розписки (9730 доларів США) не відповідає тим сумам, про які ідеться в переписці. Крім цього, із розписки вбачається, що надана ОСОБА_3 позика є безпроцентною, в той час як в переписці між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у телефонному месенджері ОСОБА_1 зазначав суму відсотків.
Наведене в сукупності спростовує твердження ОСОБА_1 про те, що переписка між ним та відповідачем у телефонному месенджері стосувалася іншого договору позики.
Доводи апеляційної скарги про незастосування судом першої інстанції ст. 545 ЦК України, колегія суддів зазначає, що повернення відповідачем боргу у повному обсязі підтверджено належним та достатніми доказами.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов"язку. Проте, наведене не є єдино можливим доказом повернення суми боргу.
Відповідач довів належними та достатніми доказами повернення боргу за укладеними між сторонами договорами позики від 01.01.2018 року та 01.05.2019 року.
Із урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам, яким судом першої інстанції надана належна оцінка, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Рішення суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування з мотивів, викладених у апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 367, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 серпня 2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 15 квітня 2024 року.
Головуюча Хома М.В.
Судді Гірський Б.О.
Храпак Н.М.