Справа № 727/3637/24
Провадження № 1-кп/727/279/24
10 квітня 2024 року Шевченківський районний суд м. Чернівці, у складі:
головуючого, судді ОСОБА_1 секретар судового засідання ОСОБА_2 розглянувши, в порядку спрощеного провадження, без проведення судового розгляду, без участі учасників процесу, кримінальне провадження №120242263020000361 від 05.04.2024 року відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м. Свердловка Луганської області, зареєстрований в АДРЕСА_1 , тимчасово проживає в АДРЕСА_2 з середньою спеціальною освітою, не одруженого, військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 , солдат, раніше судимого, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 126 КК України, ВСТАНОВИВ:
Судом визнано доведеним, що обвинувачений ОСОБА_3 04.04.2024 року близько 21 години 00 хвилин, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , вчинив словесну суперечку із потерпілою ОСОБА_4 , в ході якої діючи умисно, протиправно, на ґрунті раптово виниклого конфлікту, усвідомлюючи суспільно-небезпечний та протиправний характер своїх дій і відповідні наслідки та бажаючи їх настання, умисно наніс потерпілій два удари правою ногою в область тулуба ззаду та один удар долонею правої кисті руки в область грудної клітини, своїми діями завдав ОСОБА_4 фізичну біль та не спричинив тілесних ушкоджень.
Обвинувальний акт в кримінальному провадженні № 120242263020000361 від 05.04.2024 року відносно ОСОБА_3 надійшов до суду із клопотанням прокурора Чернівецької окружної прокуратури ОСОБА_5 про розгляд кримінального провадження у спрощеному порядку відповідно до положень ч. 1 ст. 302 КПК України, оскільки обвинувачений ОСОБА_3 беззаперечно визнав свою вину у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України, не оспорює встановлені обставини і згідний з судовим розглядом обвинувального акту за його відсутності та відсутності в його інтересах захисника ОСОБА_6 , відповідно за правилами, передбаченими ст. ст. 381-382 КПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 381 КПК України, суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта. Згідно вимог ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи.
Обвинувачений ОСОБА_3 в поданій до суду заяві, зареєстрованій у встановленому порядку, зазначив про свою згоду на судовий розгляд обвинувального акту у спрощеному провадженні без його участі та участі захисника є добровільною, без будь-якого незаконного примусу чи обіцянки, а також про його обізнаність у тому, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку він буде позбавлений права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
Враховуючи те, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального проступку за ч.1 ст. 126 КК України; приймаючи до уваги заяву останнього, у якій він зазначає, що не оспорює встановлені під час досудового розслідування обставини і згідний на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку без його участі, та без участі в його інтересах захисника, відсутність сумнівів в добровільності такої позиції обвинуваченого, суд доходить висновку, що обвинувальний акт може бути розглянутий в порядку, визначеному статтями 381-382 КПК України. При цьому, у відповідності до ч. 4 ст. 107 КПК України в разі, якщо згідно до положень цього Кодексу, судове провадження судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Встановлені судом обставини підтверджуються наступними, безпосередньо дослідженими у судовому засіданні, доказами.
Вищенаведені обставини підтверджують доведення вчинення ОСОБА_3 кримінального проступку щодо умисного завдання побоїв які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень. Наведені докази отримані у порядку, встановленому КПК України, підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб, наслідки вчинення кримінального правопорушення) та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а відтак в силу положень ст.ст. 84, 85, 86 КПК України є належними, допустимими, достовірними та у своїй сукупності доводять вину ОСОБА_3 у вчиненні кримінального проступку передбаченого ч.1 ст. 126КК України поза розумним сумнівом.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположеннях свобод, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення вини «поза розумним сумнівом». Така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Дослідивши під час судового розгляду всі обставини кримінального провадження, оцінивши відповідно до ст. 94 КПК України кожний доказ з точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення (ухвалення обвинувального вироку), суд дійшов висновку про доведення у ході судового розгляду винуватості обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України.
Суд вважає, що вина ОСОБА_7 у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України повністю доведена, його дії слід кваліфікувати за ст.126 ч.1 КК України, як умисне нанесення ударів, що завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень потерпілій.
Кваліфікація дій сторонами кримінального провадження не оспорюється. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК полягає у: 1) завданні удару, побоїв; 2) вчиненні інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується умислом. При завданні удару, побоїв або вчиненні інших насильницьких дій, що мають характер мордування або вчиняються з метою залякування потерпілого чи його близьких родичів, умисел може бути лише прямий. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, фактичною підставою кваліфікації кримінального правопорушення ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 126 КК України стали об'єктивні дані (обставини), досліджені в судовому засіданні й зазначені у вироку. Під час юридичної оцінки цих даних були з'ясовані: причина виникнення конфлікту; місце вчинення протиправних дій, обстановка та обставини, за яких відбувався перебіг протиправного посягання; форма та характер дій обвинуваченого.
Частиною 1 ст. 126 КК України передбачено кримінальну відповідальність за 1) умисне завдання удару, 2) побоїв або 3) вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень. Під фізичним болем розуміється такий психічний стан особи, який характеризується стражданнями, спричиненими фізичним впливом на його тіло. Разом із тим, незважаючи на істотне значення психічної складової для встановлення ознаки фізичного болю, яка значною мірою залежить від сприйняття певних дій особою, щодо якої вони вчиняються, для встановлення ознак, передблачених ст. 126 КК України, недостатньо лише оцінювати таке сприйняття потерпілим. Фізичний біль, як ознака, із якою закон пов"язує підставу кримінальної відповідальності, має суб"єктивно-об"єктивний характер. Попри надання переваги першій (суб"єктивній складовій, як відчуття болю потерпілим), ця ознака має оцінюватись у сукупності із іншими ознаками та доказами, які можуть дати змогу оцінити ознаку фізщичного болю з об"єктивної (незалежної) точки зору.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
За нормами ст.65 КК України, суд призначає покарання в межах, встановлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за скоєний злочин. Особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне та достатнє для його виправлення та попередження нових злочинів (ч.2 ст. 50 КК України).
В правових позиціях (постанова від 10.07.2018р.; від 09.10. 2018 року (справа № 148/1211/15-к; справа № 756/4830/17-к), Верховний Суд звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Згідно з п.1Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003/із змінами/, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.
При призначенні покарання, суд враховує правовий висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 08.02.2018 у справі №522/20964/16-к, відповідно до якого визначені у ст.65КК України загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів прав держави і суспільства. Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їхній небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Суд, при призначенні покарання ОСОБА_3 враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального проступку, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до ст. 66 КК України обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , суд враховує його щире каяття і сприяння у розкритті злочину; визнання вини.
Відповідно до ст. 67 КК України обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_3 покарання суд, згідно з вимогами ст. 65 КК України, враховує ступень тяжкості вчиненого злочину, який згідно ст. 12 КК України є кримінальним проступком; наявність пом'якшуючих та відсутність обтяжуючих обставин; дані про особу обвинуваченого (а.с. кр.пр. 54-57), а саме те, що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності, остання судимість за ч.3 ст. 187 КК України; є військовослужбовцем, за місцем служби характеризується позитивно; не перебуває на обліку у лікаря нарколога та не перебуває на обліку в лікаря психіатра за місцем проживання, має незадовільний стан здоров'я. Вимогами ч.2 ст.65 КК України, передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Тобто, визначені у статті 65 КК України, загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
За нормами ч.1 ст.8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
При призначенні покарання обвинуваченому, суд встановлює і його особу, що а саме, що раніше до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 притягувався, є військовослужбовцем ЗСУ - стрільцем санітаром 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти 1 стрілецького батальону з 27.12.2023 року; позитивно характеризується за місцем служби в ЗСУ; згідно медичної характеристики має ряд хронічних захворювань (а.с. кр.пр. 54-57); на обліку в психіатричній лікарні не перебуває, не перебував на обліку і в Чернівецькому наркологічному диспансері.
Суд, окрім наведеного, враховує характер та тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке у відповідності до ст.12 КК України є нетяжким злочином, фактичні обставини справи, конкретний характер і ступінь участі обвинуваченого у вчиненому ним кримінального проступку, тяжкість заподіяних кримінальним правопорушенням наслідків, спосіб вчинення кримінального правопорушення та його мотиви, дані про особу обвинуваченого, його критичне ставлення до вчиненого, ступень тяжкості злочину, приходить до висновку, що виправлення ОСОБА_3 та попередження скоєння нових злочинів можливо без ізоляції від суспільства.
На думку суду, призначене покарання у даному випадку є необхідне й достатнє для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів призначення покарання у вигляді штрафу. Підстав для застосування вимогст.69 КК України судом не встановлено.
На переконання суду, саме таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення ним нових злочинів.
Речові докази, процесуальні витрати на залучення експерта в кримінальному провадженні відсутні. Заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід щодо обвинуваченого, не застосовувалися.
Керуючись ст.ст. 368, 370, 374-376 КПК України, суд
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого за ч. 1 ст. 126 КК України та призначити йому покарання за даною нормою закону у виді штрафу - п'ятдесят неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн., в дохід держави.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Вирок суду може бути оскаржений до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Чернівці.
У відповідності до ч. 1 ст. 394 КПК України вирок ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому ст. ст. 381 та 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини. Копія вироку за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надсилається учасникам судового провадження.
Вирок складено і підписано в нарадчій кімнаті 10.04..2024р.
Суддя ОСОБА_1