Справа № 542/535/16-к Номер провадження 11-кп/814/77/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
11 квітня 2024 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого - суддіОСОБА_2 ,
суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем з участю прокурорів захисника обвинуваченогоОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава кримінальне провадження №12013180270000066 за апеляційною скаргою прокурора Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_7 на вирок Козельщинського районного суду Полтавської області від 08 червня 2021 року,
Цим вироком ОСОБА_9 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України, з вищою освітою, пенсіонер, розлучений, маючий інвалідність 2-ї групи, несудимий,
визнаний невинуватим та виправданий за ч.2 ст.286 КК України на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України у зв'язку з недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Органом досудового розслідування ОСОБА_9 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.
28 жовтня 2009 року близько 09 години ОСОБА_9 , керуючи автомобілем DAEWOO LANOS, д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по автомобільній дорозі Полтава - Олександрія в напрямку м. Полтава та проїжджаючи 18-й км. + 800 м., в порушення п.14.2 «в», п.10.1 та 34.1.1 Правил дорожнього руху, виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем MITSUBISHI L200, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням потерпілого ОСОБА_10 , який рухався в зустрічному напрямку, не змінюючи напрямку свого руху.
Внаслідок пригоди водій автомобіля MITSUBISHI L200 ОСОБА_10 отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.
Такі дії обвинуваченого органом досудового розслідування кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК України.
Виправдовуючи ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, суд зазначив, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом факт порушення ним Правил дорожнього руху та наявність у потерпілого тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати вирок суду у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
При цьому зазначає, що посилання суду на висновок комісійної судово-медичної експертизи №61-КЭ/2012г./пп від 06 липня 2012 року із зазначення того, що факт травм шийного відділу хребта та тяжких тілесних ушкоджень у потерпілого не підтверджено, не відповідає змісту цього висновку.
Наголошує, що експерт вказав лише про відсутність у ОСОБА_10 ознак ЗЧМТ та струсу головного мозку, але одночасно експертами зазначено, що не можуть підтвердити наявність чи відсутність переломів 1-2 шийних хребців у зв'язку з низькою якістю рентгенограми та обмеженістю можливостей МРТ досліджень.
Стверджує, що судом залишено поза увагою твердження експертів у висновку №297/КЄ/2013 від 27 грудня 2013 року про те, що на серії наданих на експертизу комп'ютерних томограм від 29 жовтня 2009 року на ім'я ОСОБА_10 вбачається перелом атланта (1 шийний хребець) по типу його розтріскування.
Вважає, що у зв'язку з відсутністю у потерпілого загальноприйнятних клінічних проявів вказаної травми та як наслідок іншого лікування, суд самостійно дійшов до висновку про те, що за вказаних пошкоджень неможливо щоб потерпілий «…свідомість не втрачав, рухомість в шиї самостійна, не болюча…».
Вказує, що позиція сторони обвинувачення підтверджується висновком №308/14 від 13 січня 2015 року, за змістом якого об'єктивні судово-медичні дані загалом підтверджують наявність у потерпілого поєднаної краніо-цервікальної травми, яка належить до тяжких тілесних ушкоджень.
Не погоджується з твердженням суду, що вказаний висновок здійснено на підставі висновку експерта ОСОБА_11 , який досліджував ті самі об'єкти, що були досліджені попередніми комісійними експертизами. Адже при проведенні експертизи №308/14 від 13 січня 2015 року надавалися відомості, які не могли досліджуватись при проведенні попередніх експертиз, оскільки були отримані лише 24 листопада 2014 року за результатами додатково пройденого потерпілим МРТ дослідження.
Звертає увагу на положення абз.5 висновку експерта №308/14, відповідно до якого у даному випадку має значення наявність і характер перелому кісток, а не якість відображення їх клінічних проявів.
Наголошує, що суд першої інстанції, всупереч приписам ч.4 ст.356 КПК України, маючи сумніви в достовірності висновків, не провів одночасний допит експертів для з'ясування причин розбіжності в їхніх висновках, що стосуються одного і того самого предмета дослідження.
Не погоджується з висновком місцевого суду про недопустимість як доказу висновку комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи №592/593 від 08 вересня 2015 року з огляду на відсутність у експерта ОСОБА_12 права брати участь у проведенні цієї експертизи відповідно до ч.1 ст.79 КПК України.
Стверджує, що судом залишено поза увагою висновок експерта №592/593 від 08 вересня 2015 року, відповідно до якого показання водія ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 в частині обстановки, механізму ДТП з технічної точки зору позбавлені спроможності, а свідка ОСОБА_17 та потерпілого ОСОБА_10 - не позбавлені спроможності.
Зазначене, на думку прокурора, спростовує висновок суду, що показання свідка ОСОБА_17 є фактично єдиним доказом у провадженні.
Вказує, що висновок експертизи №592/593 від 08 вересня 2015 року складено після отримання нових та додаткових доказів у кримінальному провадженні, які не були відомі при проведенні попередніх експертиз, а тому він є обґрунтованим, належним та допустимим доказом.
Зауважує, що під час проведення експертиз експертними установами не ставилось питання щодо нерозбірливості схеми ДТП чи протоколу огляду місця події, а тому вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції в цій частині.
В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора обвинувачений просить відмовити у її задоволенні, у вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурорів на підтримання апеляційної скарги, пояснення обвинуваченого та його захисника, які вважали вирок суду законним та обґрунтованим, дослідивши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого.
Підставою для скасування вироку судом апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, що передбачено п.2, п.3 ч.1 ст.409 КПК України.
Згідно з ч.1 ст.412 цього Кодексу, істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення і забезпечити права і законні інтереси учасників провадження.
Суд апеляційної інстанції при виявленні відповідних порушень повинен виходити не лише із того, що вони фактично перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, а й з потенційної можливості такого перешкоджання.
Відповідно до приписів ст.411 КПК України судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо:
1) висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду;
2) суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки;
3) за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші;
4) висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.
Вирок підлягає скасуванню із зазначених підстав лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула чи могла вплинути на вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зазначене свідчить, що законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлені, зокрема, порядком оцінки доказів і визначення відповідно до ст.94 КПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Наведені приписи закону при ухваленні вироку місцевим судом не дотримано.
Як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд дійшов до висновку, що докази, надані стороною обвинувачення, не доводять факт порушення обвинуваченим Правил дорожнього руху та наявність у потерпілого тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
Такі висновки суду не містять належного аналізу сукупності доказів спростованого обвинувачення і є передчасними.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що апеляційна скарга прокурора містить вагомі та належним чином аргументовані доводи щодо неправильної, на його думку, оцінки місцевим судом певних доказів.
Стверджуючи про недоведеність наявності у потерпілого тяжких тілесних ушкоджень, суд не дав належної оцінки висновкам судово-медичних експертиз №370 та №79, а також комісійної судово-медичної експертизи №142, відповідно до яких у потерпілого встановлено наявність тілесних ушкоджень, які є тяжкими як небезпечні для життя в момент заподіяння.
Також суд, посилаючись на висновки комісійної судово-медичної експертизи №61-КЭ/2012 про не підтвердження травм шийного відділу хребта та тяжких тілесних ушкоджень у потерпілого, залишив поза увагою, що такий висновок був зроблений з огляду на низьку якість наданої рентгенограми та відмову потерпілого пройти МРТ дослідження.
Водночас, при проведенні експертизи №308/14 були досліджені результати додатково пройденого МРТ дослідження та встановлено у ОСОБА_10 поєднану краніо-цервікальну травму, яка належить до тяжких тілесних ушкоджень.
При цьому експерти вказали, що у даному випадку має значення наявність і характер перелому кісток, а не якість відображення їх клінічних проявів.
Також експерти звернули увагу, що переломи кісток за сприятливих умов лікування травми зазвичай загоюються з утворенням кісткової мозолі в місцях перелому і саме такі віддалені після травматичні зміни відображені при комп'ютерній томографії, що підтверджує утворення в минулому переломів 1 шийного хребця.
Більше того, експерти у цьому висновку пояснили, що ці ушкодження вочевидь не були виявлені під час попередньої експертизи через відсутність усіх зображень на відповідних рівнях з'єднання черепа з шийним відділом хребта.
Проте, суд за відсутності підстав для визнання висновків вказаних судових експертиз недопустимими доказами, зазначив про їх суперечливість, та без з'ясування причин розбіжності у висновках, що стосуються одного і того самого предмета дослідження шляхом одночасного допиту двох чи більше експертів, що передбачено приписами ст.356 КПК України, передчасно вказав про відсутність доказів наявності у потерпілого тяжких тілесних ушкоджень.
Крім того, місцевий суд лише з огляду на те, що експерт ОСОБА_12 , який приймав участь у проведенні комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи №592/593, брав участь також у слідчих експериментах зі свідком ОСОБА_17 та потерпілим ОСОБА_10 у якості спеціаліста, визнав цей висновок №592/593 недопустимим доказом.
При цьому суд залишив поза увагою приписи ч.1 ст.79 КПК України, відповідно до яких спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, експерт, секретар судового засідання не мають права брати участі в кримінальному провадженні та відводяться за підставами, передбаченими частиною першою статті 77 цього Кодексу, з тим обмеженням, що їх попередня участь у цьому кримінальному провадженні як спеціаліста, представника персоналу органу пробації, перекладача, експерта і секретаря судового засідання не може бути підставою для відводу.
Тому колегія суддів вважає переконливими доводи апеляційної скарги прокурора, що дана обставина не може бути підставою визнавати висновок №592/593 комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи недопустимим доказом.
Наведене свідчить про передчасність тверджень місцевого суду, що показання свідка ОСОБА_17 є фактично єдиним доказом вини ОСОБА_9 .
Таким чином, суд, всупереч приписам ст.94 КПК України, не оцінив сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
За таких обставин, вирок суду підлягає скасуванню, як такий, що не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, постановлений з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а висновки суду, викладені у судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження з призначенням нового судового розгляду.
Під час нового розгляду кримінального провадження місцевому суду необхідно провести процедуру провадження з дотриманням вимог закону, перевірити доводи апеляційної скарги прокурора, надати належну оцінку усім доказам в їх сукупності, дослідити обставини, що мають значення для вирішення питання допустимості доказів та у разі, якщо під час нового розгляду в суді першої інстанції винуватість особи у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення буде доведено в установленому законом порядку, вирішити питання щодо передбаченої кримінальним законом відповідальності.
Отже, апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення.
Керуючись статтями 404, 405, 407, 411, 412, 418 та 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_7 задовольнити.
Вирок Козельщинського районного суду Полтавської області від 08 червня 2021 року щодо ОСОБА_9 скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4