Справа № 953/5480/22
н/п 2/953/442/24
27 березня 2024 року Київський районний суд міста Харкова в складі:
судді Єфіменко Н.В.,
за участі секретаря Лущан В.О.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання дитини, -
встановив:
04 жовтня 2022 року ОСОБА_2 (далі: позивач) звернулась до ОСОБА_3 (далі: відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради (далі: третя особа), з позовом про визначення місця проживання дочки, - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з собою. В обґрунтування заявленої позовної вимоги позивач посилалась на не надання відповідачем матеріальної допомоги на утримання їх спільної дитини, байдуже ставлення до потреб дитини, внаслідок чого, питання визначення місця проживання дитини має для позивача принциповий характер. Вважає, що забезпечення дитини не може мати непостійний характер, оскільки дитина щоденно потребує піклування, догляду, значних фінансових вкладень, тощо.
11.10.2022 ухвалою Київського районного суду м. Харкова позов залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків.
31.10.2022 позивачем подана заяву про усунення недоліків.
26.11.2022 ухвалою Київського районного суду м. Харкова відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, зобов'язано третю особу надати письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, призначено підготовче засідання, яке в подальшому неодноразово відкладалось з різних підстав.
24.10.2023 третьою особою подані письмові пояснення щодо неможливості надання до суду висновку щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків.
23.11.2023 ухвалою Київського районного суду м. Харкова справу призначено до судового розгляду по суті.
26.03.2024 третьою особою подано висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позові.
Відповідач у судове засідання, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, не з'явився, на відеоконференцзв'язок не вийшов.
До судового засіданняпредставник третьої особи, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, також не з'явився. Як вбачається письмових розгляд справи просив здійснювати за його відсутності, позов підтримує.
Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Підстав для відкладення розгляду справи, передбачених ст.223 ЦПК України, судом не встановлено.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та третьої особи.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:
Сторони мають доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане 22.02.2017 р. Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області.
Позивач та відповідач проживають окремо один від одного.
Як вбачається з довідки з місця проживання про склад сім'ї та прописку за №2217 від 28.11.2017, донька сторін, зареєстрована разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .
Квартира АДРЕСА_1 на праві власності належить позивачу та ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 09.02.1994 р.
Також на праві власності позивачу належить транспортний засіб «Nissan Micra», реєстраційний номер НОМЕР_2 , про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії № НОМЕР_3 .
Також представником позивача зазначено, що після початку воєнного вторгнення позивач з дитиною перебувала у Польщі, на теперішній час повернулась та проживає разом з дитиною у м. Харкові.
Департамент служб у справах дітей вважає за доцільне визначити місце проживання доньки сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з позивачем за її матеріальним забезпеченням та не перебуванням на обліках у наркологічному та психоневрологічному диспансерах, виконання батьківських обов'язків, та за не з'явленням відповідача до служби і не наданням ним письмових пояснень.
Звертаючись до суду з позовом, позивач вказала, що після припинення шлюбно-сімейних відносин донька залишилась проживати разом з нею та перебуває на її утриманні.
Обставини щодо проживання дитини з позивачкою не заперечувались і відповідачем.
Встановивши фактичні обставини у справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, дослідивши та оцінивши надані докази в їх сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд висновує:
За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ст.ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У п.1 ст.9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч.1 ст.3 Конвенції).
Частиною 1 ст.8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно з ч.1 ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Частинами 6, 8 ст.7 СК України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Приписами ч.1 ст.9 СК України визначено, що подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч.5 ст.157 цього Кодексу.
Згідно з ч.1, ч.2 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Як визначено ч.1 ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Відповідно до положень ч.5 ст.157 СК України той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, та у разі, якщо йому відомо місце проживання іншого з батьків, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов'язки, інформує його шляхом надсилання рекомендованого листа про тимчасовий виїзд дитини за межі України, мету виїзду, державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі.
Відповідно до ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. В ч. 2 цієї ж статті вказано, що орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Відповідно до ч.1 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини. Першочерговим критерієм визначення місця проживання дитини, яка не досягла десяти років, є спільна згода батьків, що визначено ч.1 ст.160 СК України. І тільки у випадку наявності спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини, яка не досягла десяти років, такий спір може вирішуватися органом опіки та піклування або судом, як визначено ч.1 ст.161СК України.
При вирішенні спору щодо місця проживання дитини, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, бажання дитини, стать, вік дитини, матеріальне забезпечення батьків, їх працевлаштування та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року у справі № 461/9136/19 (провадження № 61-440св22) зроблено висновок, що «при вирішенні спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини (з урахуванням її вікової зрілості), необхідним є з'ясування психоемоційного стану дитини, її інтересів та ставлення до кожного із батьків, а також мотивів бажання проживати з одним із батьків».
Дитина є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Судом встановлено, що між сторонами відсутній спір про визначення місця проживання малолітньої дитини, яка на час вирішення справи зареєстрована та проживає за місцем проживання позивачки та, що відповідач не створює будь-яких перешкод щодо місця проживання дитини з матір'ю.
Доказів створення позивачкою перепон для спілкування з дитиною, відповідачем суду не надано.
За таких обставин, у відповідності до вимог ст.29 ЦК України, ст.160 СК України місце проживання дитини за згодою батьків визначено за місцем проживання матері.
Тобто сторони, як це і передбачено ч.1 ст.160 СК України, фактично, визначили місце проживання дитини з матір'ю за взаємною згодою.
Сімейні відносини, враховуючи їх особистісний характер, повинні в першу чергу вирішуватися за згодою їх учасників, і тільки в разі відсутності такої згоди (існування між ними спору) - зокрема, в суді.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відтак, вказана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене права чи цивільний інтерес.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Втім, саме порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Отже, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушення.
Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ч.1, ч.2 ст. 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
У даному випадку, спір про визначення місця проживання дитини ініційований матір'ю дитини, з якою дитина і так фактично проживає, і від якої батько зміни місця проживання дитини не вимагає.
Натомість, у судовому засіданні встановлено, що як станом на час звернення з позовом, так і після повернення позивачки з дитиною в Україну, за відсутності будь-яких перешкод у спілкуванні з дитиною, відповідач не цікавиться дочкою та не бере участі в її вихованні.
Вказані обставини також об'єктивно підтверджені і поведінкою відповідача, а саме його неявкою до Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, відображеною у висновку № 367 від 20.10.2023.
За встановлених обставин у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення позивача до суду з даним позовом, наявний спір про визначення місця проживання дитини за проживання дитини з позивачем та відсутності порушення відповідачем питань про відібрання дитини, або про визначення місця проживання дочки з ним.
Однак, зверненню до суду із позовом про визначення місця проживання дитини має передувати саме спір між батьками дитини про визначення місця її проживання.
При тому, той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом, має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.
Вказані обставини підлягають перевірці судом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового Суду від 10.06.2021 справа №369/1587/19, у поставі Верховного Суду від
З урахуванням встановлених обставин, суд доходить висновку, що вимоги про визначення місця проживання дитини заявлені позивачем передчасно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками про визначення місця проживання дитини.
Відсутність між сторонами відповідного спору, унеможливлює вирішення питання в судовому порядку, оскільки завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.
Керуючись ст.ст. 4,5,12,13,81,259,263-265,268 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання дитини, - відмовити.
Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_3 ).
Третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 26489104, м. Харків. вул. Чернишевська, буд. 55).
Повне судове рішення складено 25.03.2024.
Суддя Н.В. Єфіменко