12 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 824/2354/15-а
адміністративне провадження № К/990/12209/24
Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонська В. Е.,
перевіривши касаційну скаргу Чернівецької обласної прокуратури
на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року
у справі № 824/2354/15-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернівецької обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство юстиції України, про скасування наказу про звільнення,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:
- скасувати наказ прокурора Чернівецької області від 25 вересня 2015 року №959-к "Про звільнення ОСОБА_1 " в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Шевченківського району м.Чернівці Чернівецької області;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Шевченківського району м.Чернівці Чернівецької області;
- стягнути з прокуратури Чернівецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 26 вересня 2015 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;
- зобов'язати прокуратуру Чернівецької області проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Чернівецької області від 25 вересня 2015 року № 959-к "Про звільнення ОСОБА_1 " в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Шевченківського району м. Чернівці Чернівецької області у зв'язку із припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Шевченківського району м. Чернівці Чернівецької області з 26.09.2015 року; стягнуто з Чернівецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 527096,40 грн; рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Шевченківського району м. Чернівці Чернівецької області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в межах стягнення суми за один місяць, допущено до негайного виконання; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року касаційну скаргу Чернівецької обласної прокуратури задоволено частково, рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2021 року скасовано, а справу №824/2354/15-а направлено на новий розгляд до суду першої інстанції - Чернівецького окружного адміністративного суду.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Чернівецької області від 25 вересня 2015 року № 959-к "Про звільнення ОСОБА_1 " в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Шевченківського району м. Чернівці Чернівецької області у зв'язку із припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Шевченківського району м. Чернівці Чернівецької області з 26 вересня 2015 року.
Зобов'язано Чернівецьку обласну прокуратуру проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади". В інші частині - у задоволенні позову відмовлено.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Шевченківського району м. Чернівці Чернівецької області звернено до негайного виконання.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року скасовано, ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Чернівецької області від 25 вересня 2015 року № 959-к "Про звільнення ОСОБА_1 " в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Шевченківського району м.Чернівці Чернівецької області у зв'язку із припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України.
Стягнуто з прокуратури Чернівецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи із 26.09.2015 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі, 16.09.2021 року, у розмірі 707 147 (сімсот сім тисяч сто сорок сім) грн. 69 коп. з вирахуванням при виплаті встановлених законом податків і зборів.
Зобов'язано Чернівецьку обласну прокуратуру проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Чернівецька обласна прокуратура звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою.
За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддею-доповідачем встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі міститься посилання на пункти 1 та 3 частини 4 статті 328 КАС України, як на підстави касаційного оскарження.
Щодо посилання на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04 листопада 2021 року у справі №640/537/20 щодо застосування пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року.
Слід зазначити, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов.
Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається норма права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду із зазначенням дати її прийняття та номеру справи; обґрунтування подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.
При цьому, посилаючись на неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду, заявник не наводить обґрунтування, які б свідчили про подібність правовідносин у цій справі та у справі, у якій Верховним Судом були зроблені висновки.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також у касаційній скарзі скаржник вказує пункт 3 частину 4 статті 328 КАС України, та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо скасування уже скасованого наказу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права (пункт, частина, стаття) судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права (пункт, частина, стаття) судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Разом з тим, касаційна скарга не містить обґрунтувань щодо неправильності застосування судом апеляційної інстанції п. 7-2 частини 1 статті 36 КЗпП України, та не обґрунтовано, як на думку скаржника, вказана ним норма мала б застосовуватись судом при вирішенні даного спору.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Зазначене дає підстави для висновку, що у касаційній скарзі формально зазначено про відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування норм права, а доводи скарги наведені безвідносно до предмета спору та висновків суду.
Враховуючи викладене, Суд вважає недоведеним наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням на неповне з'ясування обставин справи судом апеляційної інстанції. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а відповідач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Чернівецької обласної прокуратури на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі № 824/2354/15-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернівецької обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство юстиції України, про скасування наказу про звільнення - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя В. Е. Мацедонська