11 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 160/1467/23
адміністративне провадження № К/990/12706/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу Комунального підприємства «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської ради, в інтересах якого діє адвокат Олійник Євгенія Олександрівна, на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року у справі №160/1467/23 за позовом Комунального підприємства «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської ради до Північно-Східного офісу Держаудитслужби, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предметом спору на стороні позивача Павлоградська міська рада, про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування вимоги,
Комунальне підприємство "Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Павлоградської міської ради (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Північно-Східного офісу Держаудитслужби (далі - відповідач), в якому з урахуванням уточнень, просило:
- визнати протиправними дії Північно-Східного офісу Держаудитслужби (далі відповідач) в особі Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Луганській області щодо проведення виїзної ревізії позивача, за результатами якої оформлено акт від 04 листопада 2022 року №12.06-05/1;
- визнати протиправною та скасувати вимогу Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Луганській області «Про усунення порушень законодавства» №201206-14/1403-2022 від 19 грудня 2022 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2023 року залучено до участі у справі Павлоградську міську раду як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні позивача.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року позовні вимоги були задоволені частково. Суд визнав протиправними дії Північно-Східного офісу Держаудитслужби щодо проведення виїзної ревізії Комунального підприємства «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської ради, за результатами якої оформлено акт від 04 листопада 2022 року №12.06-05/1. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
З рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог не погодився відповідач та подав апеляційну скаргу.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року апеляційну скаргу Північно-Східного офісу Держаудитслужби задоволено. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року у справі №160/1467/23 скасовано в частині задоволених позовних вимог Комунального підприємства «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської ради щодо визнання протиправними дій Північно-Східного офісу Держаудитслужби з проведення планової виїзної ревізії та ухвалено нове судове рішення в цій частині про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року у справі №160/1467/23 залишено без змін.
Не погоджуючись із таким судовим рішенням, Комунальне підприємство «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської ради, в інтересах якого діє адвокат Олійник Євгенія Олександрівна, звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення скаржник посилається на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм частини 14 статті 11, частини першої статті 12 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ (далі - Закон № 2939-ХІІ) та пункти 11, 16 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (далі - Порядок №550).
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Скасовуючи рішення в частині задоволених позовних вимог щодо визнання протиправними дій відповідача з проведення планової виїзної ревізії та ухвалення нового судового рішення в цій частині про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ревізію призначено у відповідності до вимог діючого законодавства, проведено уповноваженою на те особою, яка була допущена до такого контролюючого заходу керівником підконтрольної установи (позивача). Суд апеляційної інстанції зауважив, що під час ревізії керівником позивача надавалися пояснення та документи головному державному фінансовому інспектору Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Луганській області Квітановій В.Л., яка потім оформила і підписала акт ревізії. Процедура призначення, проведення ревізії, визначена Законом, дотримана відповідачем. Підстав для визнання дій відповідача з проведення ревізії протиправними, суд апеляційної інстанції не встановив.
Так, у касаційній скарзі скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини 14 статті 11, частини першої статті 12 Закону № 2939-ХІІ, пункти 11, 16 Порядку №550.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Зокрема, у цій справі, судоим апеляційної інстанції було у становлено, що особою, яка проводила фінансовий аудит в період проведення ревізії, якою було направлено керівнику підконтрольної організації запит на отримання інформації, ще не свідчить про протиправність самої ревізії. Вважаючи таку особу - Світлану Риб'янець, не уповноваженою направляти та запитувати певну інформацію, позивач мав право відмовити їй у наданні такої інформації, чого, на думку суду апеляційної інстанції, не зробив.
Водночас скаржником не наведено належних обґрунтувань щодо порушення судом апеляційної інстанції частини 14 статті 11, частини першої статті 12 Закону № 2939-ХІІ, пункти 11, 16 Порядку №550.
Разом з тим, оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судом норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Суд зазначає, що доводи касаційної скарги в контексті наявності/відсутності передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави переважно зводяться здебільшого до оцінки встановлених судом обставин та досліджених ним доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судового рішення - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Наведені норми є загальними, а касаційна скарга не містить об'єктивних мотивів щодо їхнього неправильного застосування судом апеляційної інстанції та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Комунального підприємства «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської ради, в інтересах якого діє адвокат Олійник Євгенія Олександрівна, на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року у справі №160/1467/23 за позовом Комунального підприємства «Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Павлоградської міської ради до Північно-Східного офісу Держаудитслужби, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предметом спору на стороні позивача Павлоградська міська рада, про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування вимоги - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяЛ.О. Єресько