08 квітня 2024 року
м. Київ
справа №990/319/23
адміністративне провадження № П/990/319/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Соколова В.М.,
суддів: Мацедонської В.Е., Губської О.А., Білак М.В., Загороднюка А.Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко В.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Ксендзова А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження клопотання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про закриття провадження у частині позовних вимог в адміністративній справі № 990/319/23 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій та скасування рішення,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України, Комісія, відповідач), у якому просить:
1) визнати протиправними дії ВККС щодо проведення 23 листопада 2023 року пленарного засідання з питання підтримки рішення колегії Комісії, ухваленого у межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді;
2) визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 23 листопада 2023 року про визнання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді, та передання справи до колегії № 3, членом якої є доповідач, для внесення Вищій раді правосуддя подання про звільнення судді із займаної посади;
3) стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ВККС витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн і судовий збір 1 073,60 грн.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що 23 листопада 2023 року ВККС проведено пленарне засідання щодо питання про підтримку рішення колегії Комісії, ухваленого в межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді. Під час вказаного засідання відбулася повторна співбесіда та повторне дослідження суддівського досьє позивача, що не передбачено чинним законодавством. Позивач звертає увагу, що у силу пункту 20 розділу ХІІ Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі по тексту - Закон № 1402-VIII) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному Законом № 1402-VIII. Отже, чинним законодавством не передбачено розгляд і вирішення питання відповідності займаній посаді судді пленарним складом Комісії. Більше того, законодавством взагалі не передбачено проведення повторної співбесіди та дослідження суддівського досьє.
Позивач акцентує увагу, що на час проведення пленарного засідання Комісії 23 листопада 2023 року його відповідність, як судді, критерію доброчесності та професійної етики, та відповідність займаній посаді підтверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 4 лютого 2021 року № 231/0/15-21. За таких обставин дії відповідача щодо проведення пленарного засідання 23 листопада 2023 року і прийняте на ньому спірне рішення є протиправними, адже чинним законодавством не передбачено можливість проведення повторного оцінювання судді для підтвердження відповідності займаній посаді. Окрім того зазначає, що фактичний перегляд Комісією свого рішення від 20 березня 2019 року № 44/ко-19 і його скасування у спосіб не передбачений законом є протиправним і таким, що порушує принцип верховенства права, закріплений в статті 8 Конституції України, елементом якого (принципу) є правової визначеності.
Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 28 листопада 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Соколов В.М., судді: Білак М.В., Губська О.А., Загороднюк А.Г., Мацедонська В.Е.
Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі № 990/319/23 та призначено її до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін за правилами спрощеного позовного провадження колегією суддів у складі п'яти суддів.
Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2023 року задоволено заяву ВККС про продовження процесуального строку для подання до суду відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення, до 25 грудня 2023 року.
21 грудня 2023 року до Суду надійшов відзив ВККС на позовну заяву, в якому зазначено, що у зв'язку з наявністю висновку ГРД про невідповідність судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, оцінювання судді на відповідність займаній посаді повинно завершуватися ухваленням Комісією рішення в порядку абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII, тобто підтриманням рішення колегії пленарним складом Комісії. Іншого чинне законодавство не передбачає. Твердження позивача щодо реалізації рішення Комісії від 20 березня 2019 року № 44/ко-19 рішенням Вищої ради правосуддя від 4 лютого 2021 року № 231/0/15-21 відповідач уважає безпідставними, оскільки станом на 4 лютого 2021 року Комісією не було виконано вимоги абзацу другого частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII, а відтак, указане рішення Комісії не набрало чинності.
Також відповідач уважає необґрунтованими доводи позивача щодо нерозповсюдження на нього положень підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, так як він призначений на посаду судді безстроково у грудні 2021 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оскільки кваліфікаційне оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді призначено у жовтні 2017 року до обрання його суддею безстроково.
Так само, на думку відповідача, є безпідставними твердження позивача, що під час пленарного засідання 23 листопада 2023 року Комісією надано оцінку новим обставинам, доказам, зокрема висновку ГРД у новій редакції від 15 листопада 2023 року, чим порушено принцип правової визначеності. Відповідач зазначає, що пунктом 126 Регламенту ВККС у редакції рішення від 19 жовтня 2023 року №119/зп-23 передбачена можливість Комісії розглядати інші обставини, документи та матеріали у засіданні Комісії у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII.
12 лютого 2024 року до Верховного Суду надійшло клопотання ВККС про закриття провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування рішення ВККС від 23 листопада 2023 року № 21/ко-23.
В обґрунтування цього клопотання відповідач посилається на те, що статтею 88 Закону № 1402-VIII передбачено право судді оскаржити до адміністративного суду рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання суддя. Водночас рішення Комісії про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є лише підставою для такого звільнення, оскільки ці повноваження належить виключно до компетенції Вищої ради правосуддя після розгляду на її засіданні відповідного подання Комісії. Рада, у свою чергу, під час розгляду подання Комісії про звільнення судді може і не погодитися з висновком Комісії. Тобто процедура кваліфікаційного оцінювання, підведення її підсумків (у Комісії) і застосування наслідків (рішенням Вищої ради правосуддя) є стадіями єдиного провадження, а тому рішення Комісії про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього «кваліфікаційного» провадження. Тож оскільки рішення ВККС від 23 листопада 2023 року № 21/ко-23, яким ОСОБА_1 визнано таким, що не відповідає займаній посаді, є предметом спору у справі №990/319/23, і це рішення не може бути переглянуте без відповідного рішення Вищої ради правосуддя, то провадження у справі в цій частині підлягає закриттю. У клопотанні відповідач зазначає, що аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 9901/637/18 та від 9 лютого 2022 року у справі № 9901/775/18, а також в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі № 9901/639/18.
4 березня 2024 року позивач та його представник Заєць А.С. подали до Суду заперечення на клопотання ВККС про закриття провадження у справі в частині позовних вимог.
За твердженнями представника позивача, ВККС у спірних правовідносинах діяла неправомірно, тобто не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому право позивача на звернення до суду і розгляд цієї справи в суді гарантується статтею 8 Конституції України, що виключає можливість задоволення клопотання про закриття провадження у справі. При цьому, право на оскарження позивачем дій і рішення відповідача гарантоване частиною другою статті 55 Конституції України, оскільки вони (дії та рішення) порушують його права, а тому потребують правового захисту в суді та підлягають безпосередньому розгляду в судах, що роз'яснено в рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп.
ОСОБА_1 , заперечує проти задоволення клопотання ВККС із тих підстав, що частина друга статті 88 Закону № 1402-VIII передбачає право судді оскаржити в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), рішення ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання. Вказує, що у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №9901/541/18 (адміністративне провадження №П/9901/541/18) зроблено аналогічний висновок щодо можливості оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді в порядку КАС України.
8 квітня 2024 року до Суду надійшли додаткові заперечення позивача на клопотання ВККС про закриття провадження у справі. Так, позивач звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 7 березня 2024 року у справі № 9901/541/18, відповідно до якого визначальними та остаточними висновками у межах кваліфікаційного оцінювання щодо підтвердження або непідтвердження суддею здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді є саме висновки ВРП, які можуть спричиняти настання певних правових наслідків для судді, а не рішення ВККС, яке має рекомендаційний характер для ВРП. Нагадує, що рішення ВККС від 20 березня 2019 року № 44/ко-19 було актуалізоване та реалізоване через рішення органу (ВРП), який за законом має право ухвалювати остаточне рішення. Отже, рішення Комісії від 20 березня 2019 року вичерпало свою дію (властивості), а оцінювання позивача завершилося ухваленням рішення ВРП від 4 лютого 2021 року № 231/0/15-21, яким підтверджено відповідність ОСОБА_1 критерію доброчесності та професійної етики. Натомість, 23 листопада 2023 року ВККС провела повторне оцінювання позивача, що не передбачено законодавством, суперечить рішенню ВРП від 4 лютого 2021 року № 231/0/15-21 та є грубим порушенням частини другої статті 19 Конституції України. Відповідно, предметом оскарження у спірних правовідносинах є не рішення Комісії за результатами кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді, а не передбачене законодавством та неконституційне повторне оцінювання, яке проведене всупереч визначальним та остаточним висновкам і рішенню ВРП про підтвердження суддею здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.
У судовому засіданні представник ВККС підтримав клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог і просив його задовольнити.
Позивач просив відмовити в задоволенні клопотання з підстав, викладених у поданих запереченнях.
Судом установлено, що Указом Президента України від 10 лютого 2012 року № 83/2012 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено строком на п'ять років на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.
Рішенням ВККС від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання 999 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1
До Комісії 14 березня 2018 року електронною поштою надійшов висновок Громадської ради доброчесності (далі - ГРД) про невідповідність судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.
18 березня 2019 року до Комісії надійшов висновок ГРД у новій редакції про невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.
Рішенням ВККС у складі колегії від 20 березня 2019 року № 44/ко-19 визначено, що суддя Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрав 725,5 бала, а тому підлягає визнанню таким, що відповідає займаній посаді.
У вказаному рішенні Комісії зазначено, що воно набирає чинності відповідно до абзацу третього підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту ВККС (далі - Регламент) у редакції, чинній на момент ухвалення цього рішення.
Законом України від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 7 листопада 2019 року, припинено повноваження членів ВККС.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 4 лютого 2021 року № 231/0/15-21 Президентові України внесено подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва. За змістом цього рішення Вища рада правосуддя, керуючись власною оцінкою обставин, пов'язаних з кандидатурою судді ОСОБА_1 , зокрема тих, які наведені у висновку ГРД, дійшла висновку про відсутність обґрунтованого сумніву щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з призначенням його на посаду судді. Крім того, у цьому рішенні зазначено, що наведені у висновку ГРД відомості були предметом розгляду Комісії, яка надала їм належну оцінку в межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .
Указом Президента України «Про призначення суддів» від 1 грудня 2021 року № 614/2021 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва безстроково.
1 червня 2023 року Вищою радою правосуддя призначено 16 членів ВККС.
20 липня 2023 року Комісія прийняла рішення № 34/зп-23 про продовження кваліфікаційного оцінювання суддів, зокрема тих, які призначені (обрані) на посаду суддів та яких колегіями ВККС визнано такими, що відповідають займаній посаді судді, проте відповідне питання винесено на розгляд Комісії у пленарному складі через надходження висновку ГРД про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності.
16 листопада 2023 року на адресу Комісії надійшов висновок ГРД у новій редакції про невідповідність судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, у якому також враховано висновок від 2019 року. При цьому ГРД надала інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але потребує, на думку ГРД, пояснень судді.
20 листопада 2023 року на адресу Комісії від ОСОБА_1 надійшли пояснення стосовно висновку ГРД, у яких суддя висловив незгоду з цим висновком та навів власні аргументи на спростування надісланої ГРД інформації.
23 листопада 2023 року ВККС проведено засідання у пленарному складі, під час якого з ОСОБА_1 обговорено рішення Комісії, ухвалене у складі колегії про підтвердження його відповідності займаній посаді, висновок та інформацію ГРД, пояснення судді, інші обставини, документи та матеріали, за результатом чого ухвалено рішення № 21/ко-23, яким суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 визнано таким, що не відповідає займаній посаді. Передано справу колегії № 3, членом якої є доповідач, для внесення Вищій раді правосуддя подання про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 із займаної посади. Повідомлено спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції про обставини, що можуть свідчити про порушення суддею Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 законодавства у сфері запобігання корупції.
18 грудня 2023 року Комісія ухвалила рішення № 64/ко-23 про внесення до Вищої ради правосуддя подання про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади судді Святошинського районного суду міста Києва у зв'язку з невідповідністю судді займаній посаді.
Не погодившись із діями Комісії щодо проведення 23 листопада 2023 року пленарного засідання з питання підтримки рішення колегії Комісії, ухваленого у межах процедури кваліфікаційного оцінювання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді, та її рішенням від 23 листопада 2023 року № 21/ко-23, позивач звернувся з цим позовом до Верховного Суду.
Проаналізувавши доводи клопотання відповідача, перевіривши матеріали справи та заслухавши думку сторін, Суд дійшов наступних висновків.
За частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Згідно із частиною третьою статті 124 Основного Закону юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею, або в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У контексті завдань адміністративного судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача, а тому особа повинна довести (а суд - установити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.
До справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб'єктний склад, але й їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, у яких виник спір, тобто щодо особи, яка звернулася до суду. Прийняте суб'єктом владних повноважень при виконанні управлінських функцій рішення, вчинені дії або бездіяльність безпосередньо стосуються правового статусу (прав, законних інтересів, свобод, обов'язків) цієї особи.
Вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначав про те, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Проаналізувавши вищезгадані юридичні позиції Конституційного Суду України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2023 року у справі № 9901/41/21 сформулювала висновок, згідно з яким позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване в законах України право на належний судовий захист прав та інтересів особи передбачає можливість звернення до суду лише у разі існування спірних правовідносин, тобто у разі установлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Нагадаємо, що предметом спору в цій справі є, зокрема, рішення ВККС від 23 листопада 2023 року № 21/ко-23, яким суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 визнано таким, що не відповідає займаній посаді, та передано справу колегії № 3 для внесення Вищій раді правосуддя подання про звільнення судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 із займаної посади.
Відповідно до підпункту 4 пункту 16- 1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.
Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС.
Частиною першою - четвертою статті 83 Закону № 1402-VIII визначено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є, зокрема, рішення ВККС про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом.
За результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом (частина друга статті 84 Закону № 1402-VIII).
Відповідно до частин першої, другої статті 88 Закону № 1402-VIII ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.
За змістом частини третьої цієї статті рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.
Згідно зі статтею 101 Закону № 1402-VIII рішення ВККС можуть бути оскаржені до суду з підстав, установлених цим Законом, водночас рішення ВККС щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
Системне тлумачення наведених норм Закону № 1402-VIII дає підстави для висновку, що проведення кваліфікаційного оцінювання судді є повноваженнями ВККС, а рішення цього органу за результатами такого оцінювання можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства, але за виключенням тих рішень, які містять рекомендацію, оскільки вони можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
Установлення законом такої умови не обмежує право кожного, хто його має, на оскарження рішень ВККС до адміністративного суду, однак запроваджує, оптимізує чи робить раціональною можливість звернення до суду за захистом своїх прав, коли рішення Комісії з рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом уповноважений розглядати рішення з рекомендацією й ухвалювати за ним відповідне рішення.
Своєю чергою, виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.
На тлі цього можна зробити висновок, що рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є на цьому етапі кваліфікаційного оцінювання підставою для такого звільнення.
Слід зауважити, що за змістом статей 1, 3 Закону України від 21 грудня 2016 року №1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя», прийняття рішення про звільнення судді з посади належить до компетенції ВРП, у тому числі й щодо звільнення судді на підставі підпункту 4 пункту 16- 1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України за поданням ВККС.
Отже, звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП і саме вона є тим органом, який у силу Конституції та законів України наділений повноваженнями щодо розгляду подання ВККС про звільнення судді з посади у разі виявлення за результатами кваліфікаційного оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності.
Таким чином вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар'єри судді, є обов'язковим для виконання, та викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.
Поряд із цим, у межах «кваліфікаційного» провадження ВРП має право перевірити вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС. У разі виявлення недоліків, що мають суттєве значення, зокрема вплинули на об'єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов'язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.
ВРП може ухвалити рішення про відмову у задоволенні подання про звільнення судді з посади. В цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення.
Тобто визначальними та остаточними висновками у межах кваліфікаційного оцінювання щодо підтвердження або непідтвердження суддею здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді є саме висновки ВРП, які можуть спричиняти настання певних правових наслідків для судді, а не рішення ВККС, яке має рекомендаційний характер для ВРП.
Таким чином процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного «кваліфікаційного провадження», у якому рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є лише частиною цього провадження.
В аспекті зазначеного Верховний Суд уважає за доцільне врахувати статтю 17 Закону України від 23 червня 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та відзначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
Також ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства»).
Не заперечуючи право ОСОБА_1 на оскарження у судовому порядку рішення ВККС від 23 листопада 2023 року № 21/ко-23, Верховний Суд, зважаючи на правове регулювання спірних правовідносин і практику ЄСПЛ щодо прийнятності скарг та заяв, уважає передчасним оскарження позивачем рішення ВККС від 23 листопада 2023 року №21/ко-23, оскільки процедура кваліфікаційного провадження щодо нього не завершена - рішення ВРП за результатами розгляду подання ВККС про звільнення позивача з посади судді, разом із яким може бути оскаржене спірне рішення ВККС, відсутнє.
Підсумовуючи вищевказане Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване у цій справі рішення ВККС від 23 листопада 2023 року № 21/ко-23 не може бути самостійним предметом судового розгляду, а тому провадження у справі в цій частині підлягає закриттю.
Ця позиція Суду відповідає практиці Верховного Суду, яка є усталеною і послідовною. Зокрема, у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 9901/637/18, 29 квітня 2020 року у справі № 9901/831/18, від 09 лютого 2022 року у справі № 9901/23/19, від 09 лютого 2022 року у справі № 9901/775/18, від 07 березня 2024 року у справі №9901/541/18 та інших (де предметом оскарження є рішення ВККС у межах кваліфікаційного оцінювання судді) Велика Палата Верховного Суду сформувала висновки, що звернення до суду за захистом порушених прав можливе у разі, коли рішення ВККС із рекомендацією буде актуалізоване через рішення органу, який за законом має право розглядати подану рекомендацію та ухвалювати за нею відповідне остаточне рішення, при цьому таке оскарження має відбуватись разом з остаточним рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Ужите в цій нормі формулювання «не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» треба розуміти і трактувати так, що не підлягають розгляду за цими правилами не тільки справи, спори в яких виникають поза сферою адміністративних публічно-правових відносин, але й справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, однак щодо них на рівні імперативного законодавчого положення встановлено вимогу, яка обмежує таке звернення і відтерміновує судовий захист порушеного права до події, з настанням якої виникають відповідні для цього підстави. Для оскарження рішення ВККС щодо надання рекомендації такою подією чи фактором є рішення, ухвалене за відповідною рекомендацією, тобто тільки після ухвалення відповідним органом (ВРП) рішення, яким буде задоволено рекомендацію про звільнення, у позивачки виникне право для звернення до суду за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.
За правилом частини першої статті 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Проте в розглядуваному випадку такої потреби немає, адже мотивами для закриття провадження у справі стали не стільки порушення правил предметної підсудності, скільки передчасне звернення суб'єкта адміністративного права до адміністративного суду, якому за процесуальним законом підсудний цей спір.
Керуючись статтями 238, 241- 243, 248, 256, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Клопотання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про закриття провадження в адміністративній справі № 990/319/23 у частині позовних вимог задовольнити.
Провадження у справі № 990/319/23 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 23 листопада 2023 року про визнання судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді, та передання справи до колегії № 3, членом якої є доповідач, для внесення Вищій раді правосуддя подання про звільнення судді із займаної посади - закрити.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали складено та підписано 11 квітня 2024 року.
...........................
...........................
...........................
...........................
...........................
В.М. Соколов
В.Е. Мацедонська
О.А. Губська
М.В. Білак
А.Г. Загороднюк ,
Судді Верховного Суду