11 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/10965/23 пров. № А/857/4735/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року, ухвалене суддею Плехановою З.Б. у м. Ужгороді Закарпатської області у справі №260/10965/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови,-
18 грудня 2023 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного МРУ МЮ від 04.12.2023 у ВП № 69443733.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що у зв'язку із вжиттям державним виконавцем всіх передбачених ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» заходів, виконавче провадження з виконання виконавчого листа №260/517/21 від 21.07.2021 підлягає закінченню у відповідності до п.11 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження».
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2021 року у справі № 260/517/2021 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року відповідно до статей 43, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», на підставі наданої довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 про грошове забезпечення №ХР9956 для перерахунку пенсії з урахуванням грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням раніше виплачених сум.
З матеріалів виконавчого провадження АСВП 69443733 слідує, що стягувач ОСОБА_1 звернувся до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області 18.07.2022 із заявою про примусове виконання виконавчого листа по справі № 260/517/2021, після чого 19.07.2022 було відкрито виконавче провадження АСВП 69443733.
В матеріалах виконавчого провадження міститься лист боржника - Головного управління ПФУ в Закарпатській області від 27.07.2022 року "На виконання постанови про відкриття виконавчого провадження" без реєстраційного номеру виконавчої служби та без дати надходження, з чого є незрозумілим яким чином даний лист долучений до матеріалів виконавчого провадження.
Надалі, враховуючи дату листа пенсійного органу (27.07.2022), державний виконавець 21.06.23, тобто лише через 11 місяців, виносить постанову про накладення штрафу на пенсійний орган.
04 грудня 2023 року державним виконавцем у ВП № 69443733 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження".
Позивач, вважаючи постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного МРУ МЮ від 04.12.2023 у ВП № 69443733 про закінчення виконавчого провадження протиправною, звернувся до суду з вимогами про її скасування.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016, який набрав чинності 05.10.2016 (далі - Закон №1404-VІІІ).
Так, згідно з статтею 1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з положеннями статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.
Частиною 1 статті 26 Закону №1404-VIII, в редакції чинній на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №69443533, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону (зокрема виконавчого листа, виданого судом у передбачених законом випадках на підставі судового рішення), за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження (частина 5 статті 26 Закону №1404-VIII).
Згідно з частиною 6 вказаної статті за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Частиною 4 статті 26 Закону №1404-VIII передбачено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення встановлений статтею 63 Закону №1404-VIII відповідно до положень якої за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону (10 робочих днів), перевіряє виконання рішення боржником.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Таким чином, законодавцем встановлений алгоритм дій виконавця з виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, дотримання якого сприяє досягненню мети відкриття виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження і примусового виконання судових рішень - забезпечення своєчасного та повного виконання рішення та захист інтересів стягувача.
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що здійснення державним виконавцем комплексу дій, які визначені законом, будуть вважатися належними у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документу у встановлені законом строки з дотриманням прав учасників виконавчого провадження стягувача та боржника.
Проаналізувавши вищенаведені правові норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закон № 1404-VIII, можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме: накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин); накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин); звернення до правоохоронних органів з повідомленням про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону. Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.
Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішення та дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч.2 ст.2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України).
Судом першої інстанції встановлено та не заперечується відповідачем, що постанови про накладення штрафу на пенсійний орган визнані у судовому порядку протиправними та скасовані ( справи №№ 260/5123/23, 260/5436/23), у зв'язку з чим направлення повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення є безпідставним та нечинним.
Наведене свідчить на користь висновку, що у виконавчому провадженні на даний час відсутні будь-які чинні заходи щодо примусового виконання рішення суду 260/517/21.
Судом першої інстанції констатовано, що державний виконавець протягом 11 місяців не здійснив жодних заходів щодо примусового виконання рішення, не перевірив надану боржником інформацію (відсутні будь-які документи з пенсійної справи позивача, запити щодо фінансової спроможності боржника, документальне підтвердження щодо відсутності суми заборгованості та вчинення будь-яких дій з боку боржника щодо нарахування, обліку, отримання інформації від ПФУ, Мінсоцполітики тощо щодо необхідності отримання суми боргу для стягувача).
Суд апеляційної інстанції також зауважує, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання, оскільки, накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.
Накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання, тому звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем вжито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Аналогічні висновки у подібних спірних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 826/14580/16, від 08 грудня 2022 року у справі № 457/359/21.
Розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця, суд має враховувати, що Законом № 1404-VIII на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
Однак, за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
Суд апеляційної інстанції вважає необгрунтованими покликання скаржника на те, що державним виконавцем вжито вичерпний перелік заходів примусового виконання передбаченого Закону України «Про виконавче провадження», з огляду на таке.
Так, за змістом ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (пункт 3); накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку (пункт 6); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні (пункт 14); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22).
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем цих приписів чинного законодавства. Допущена державним виконавцем бездіяльність свідчить про недотримання ним засад виконавчого провадження згідно з статтею 2 Закону 1404-VII, зокрема щодо розумності строків виконавчого провадження, а також всупереч вимогам ст. 18 Закону 1404-VII державним виконавцем не здійснено належних заходів примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, а також не використані наданими йому повноваженнями.
За встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувана постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно та підлягає скасуванню.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваних рішень.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Враховуючи положення статей 287 та 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Керуючись статтями 139, 242, 271, 272, 287, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року у справі №260/10965/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції..
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний