12 квітня 2024 року м. Ужгород№ 260/300/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) через представника - адвоката Меженну Вікторію Іванівну, звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Закарпатській області), яким просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 призначеної пенсії за віком починаючи з 07 жовтня 2009 року по 10 вересня 2021 року.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити нарахування та виплату призначеної пенсії за віком ОСОБА_1 починаючи з 07 жовтня 2009 року по 10 вересня 2021 року.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивачу з 06.01.1990 року призначено пенсію за віком пожиттєво, однак у зв'язку з виїздом у жовтні 1990 року на проживання до США пенсійні виплати їй було припинено. З 10.09.2021 року пенсійні виплати за заявою позивача було відновлено, однак без нарахування сум пенсії та виплати коштів за минулий час. На звернення позивача від 08.06.2023 року до відповідача щодо виплати їй суми невиплаченої пенсії до моменту відновлення пенсійних виплат, позивачем отримано відмову від 04.08.2023 року №6212-6182/М-02/8-0700/23 з посиланням на п.1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме щодо того, що нараховані суми пенсії, на виплату, яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Окрім того, зазначено, що згідно електронної бази даних пенсія за віком позивачці призначена з 10.09.2021 року з дотриманням ст. 45 зазначеного вище Закону. Нарахування сум пенсії та виплати коштів за минулий період не проводилось. Вважає такі дії відповідача протиправними, а відтак звернулася за захистом своїх прав до суду.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін та витребувано від відповідача оригінал пенсійної справи ОСОБА_1 .
31 січня 2024 року до суду надійшли матеріали електронної пенсійної справи ОСОБА_1 №071750006154.
08 лютого 2024 року до суду надійшов відзив від представника відповідача, у якому позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та просив відмовити в їх задоволенні, оскільки позивач звернулася до органу Пенсійного фонду 10.09.2021 року, їй призначено пенсію по віку з 10.09.2021 року. Зазначає, що відсутні підстави для виплати коштів за період з 07.10.2009 року по 10.09.2021 року, оскільки ОСОБА_1 не призначалася пенсія за віком починаючи з 07.10.2009 року.
11 квітня 2024 року до суду від відповідача, на виконання вимог ухвали суду від 08 квітня 2024 року, надійшла паперова пенсійна справа ОСОБА_1 .
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши подані сторонами документи та матеріали справи, матеріали пенсійної справи, розглянувши доводи сторін, наведені ними в письмових заявах, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області як отримувач пенсії та такій з 06.01.1990 року призначено пенсію за віком, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 від 12.06.1990 року та протоколу призначення пенсії №1/15 від 12.02.1990 року.
У жовтні 1990 року ОСОБА_1 виїхала з України на проживання до США.
Відповідно до поданої 10.09.2021 року заяви, такій було поновлено виплату пенсії, що сторонами не заперечується.
08.06.2023 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про нарахування та виплату пенсії за період з 07.10.2009 року по 10.09.2021 року.
Відповідач листом №6212-6182/М-02/8-0700/23 від 04.08.2023 року відмовив ОСОБА_1 у виплаті пенсії за вказаний період, посилаючись на п.1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та зазначено, що згідно електронної бази даних пенсія за віком позивачці призначена з 10.09.2021 року з дотриманням ст. 45 зазначеного вище Закону. Нарахування сум пенсії та виплати коштів за минулий період не проводилось.
Не погодившись із такою бездіяльністю відповідача, позивач через свого представника звернулася до суду із даним позовом.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерел формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
За приписами статті 47 Закону №1058-VI, пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.
Стаття 46 Закону №1058-VI регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час: нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрат.
Підстави припинення та поновлення виплати пенсії врегульовано статтею 49 Закону №1058-IV.
Частиною 3 статті 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Виходячи з наведених законодавчих норм особа, проживаючи в США, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Таким чином, виходячи із правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.
Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 пункт 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Пічкур проти України, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
Згідно із частиною 2 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.
Отже, законодавцем було чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
З дня набрання чинності Рішенням №25-рп/2009, тобто з 07.10.2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління Пенсійного фонду України було зобов'язано відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Отже, позивач як громадянин України має право на виплату призначеної їй пенсії. Підстави для поновлення конституційного права на виплату пенсії виникли після набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009.
Отже, з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, припиненої на підставі зазначених положень.
Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 18.07.2018 р. у справі №263/3644/17 (провадження №К/9901/23479/18).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви №23759/03 та №37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Суд наголошує, що своєчасна невиплата пенсії позивачу відбулася не з його вини.
Положеннями статей 9 та 47 Закону №1058 встановлено, зокрема, що пенсія за віком призначається та виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Суд зазначає, що порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Жодних змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з приводу особливостей виплати пенсіонерам заборгованості по пенсії Верховною Радою не приймалось.
Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.
При цьому, відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.
Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії за наявності відповідних підстав має проводитися з дати ухвалення рішення Конституційним Судом України від 7 жовтня 2009 року у справі №25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11 травня 2022 року у справі №540/1429/21, від 18 травня 2022 року у справі №160/5259/20 та від 30 вересня 2021 року у справі №540/4060/20.
Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Правомірних підстав для не виплати ОСОБА_1 пенсії з 07.10.2009 по 10.09.2021 року, відповідачем не наведено.
Відтак, із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 призначеної пенсії за віком починаючи з 07 жовтня 2009 року по 10 вересня 2021 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком починаючи з 07 жовтня 2009 року по 10 вересня 2021 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) судовий збір в розмірі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяЯ. М. Калинич