12 квітня 2024 рокуСправа №160/4963/24
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро клопотання представника Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області Рибак Катерини Олегівни про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області, відповідача-2: Новокадацького відділу у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
22.02.2024 року (направлено засобами поштового зв'язку 27.01.2024 року) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області, відповідача-2: Новокадацького відділу у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області, в якій позивач з урахуванням позовної заяви на виконання вимог ухвали суду від 27.02.2024 року просить суд:
- визнати бездіяльність Новокадацького відділу у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області у наданні адміністративних послуг документування ОСОБА_1 паспортом громадянина України протиправною;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області та його територіальний підрозділ - Новокодацький відділ у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області видати довідку про реєстрацію громадянкою України для подальшого оформлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) паспорта громадянина України, прийнявши здачу виданого ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 21.02.2022 року тимчасового посвідчення громадянина України серії НОМЕР_2 одночасно з декларацією від 10.10.2023 року про відмову від іноземного громадянства Російської Федерації;
В обґрунтування позовних вимог зазначено наступне. ОСОБА_1 перебуваючи на законних підставах в Україні з 2003 року з реєстрацією місця проживання постійно з 13.08.2013 року, за фактом свого народження 1971 року у місті Ігрень Дніпропетровської області Української PCP на підставі ч. 1 ст. 8 Закону України № 2235-ІІІ від 18.01.2001 «Про громадянство України» згідно прийнятому органом міграційної служби рішенню № 1216-000020288 набула за територіальним походженням громадянство України з 27.01.2022 року, про що 07.02.2022 року видана довідка про реєстрацію № 1216-000006110. 10.10.2023 року позивач, ОСОБА_1 , за місцем свого проживання в Україні звернулася до співвідповідача, Новокодацького відділу у м. Дніпрі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, за здачею свого тимчасового посвідчення громадянина України одночасно з декларацією про відмову від іноземного громадянства, поданою відповідно до ч. 5 ст. 8 вказаного Закону № 2235-ІІІ через неможливість отримати документ про припинення попереднього іноземного громадянства з незалежних від неї причин. Однак, у відповідь співвідповідач заяву-анкету із застосуванням засобів відомчої інформаційної системи ДМС для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру формувати не став, подані позивачем документи для реєстрації такої заяви не прийняв, не перевіряючи їх повноту, та всупереч ч. 10 ст. 28 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», тобто протиправно, ані довідки про реєстрацію ОСОБА_1 , громадянкою України для подальшого оформлення паспорта громадянина України, ані самого такого паспорта не видав по теперішній час поза розумним строком. У своєму листі від 12.12.2023 року за № 1216-1501/1216-23 співвідповідач визнав факт звернення позивача за оформленням паспорта громадянина України, але став виправдовувати свою бездіяльність у наданні адміністративних послуг мотивами неповноти, неясності та відсутності законодавства, яке б врегулювало б спірні відносини множинного громадянства в умовах воєнного стану, що на засадах верховенства права згідно ст. 6 КАС України підлягає розгляду та вирішенню по суду в адміністративній справі за цим позовом. Позивач вважає таке ухилення від своєчасного оформлення їй паспорта громадянина України внаслідок необґрунтованої відмови в умовах воєнного стану прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства держави-агресора протиправною бездіяльністю через дискримінацію за ознакою попереднього громадянства з упередженим порушенням необхідного балансу інтересів всупереч взятим Україною її міжнародно-правовим зобов'язанням, на підставі чого недобросовісне втручання у повагу до мого приватного життя підлягає оскарженню згідно ст. 5 КАС України. Так, будучи громадянкою Росії, на підставі наданого їй дозволу органу міграційної служби від 25.12.2012 року за № с.17 на імміграцію в Україну на постійне проживання ОСОБА_1 , відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» на правах особи, яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням, 25.07.2013 року отримала посвідку на постійне проживання в Україні, видану органом № 1201 у формі книжечки серії НОМЕР_3 , яку своєчасно обміняла 13.03.2020 року на посвідку у формі ID-картки № НОМЕР_4 строком дії до 13.03.2030 року. Після видачі позивачу 21.02.2022 року відповідачем, в якості органу № 1201, тимчасового посвідчення громадянина України серії НОМЕР_2 строком дії до 27.01.2024 року на час виконання зобов'язання припинити громадянство Російської Федерації внаслідок військової агресії останньої на підставі Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року з 05 години 30 хвилин того ж дня на всій території України введений воєнний стан, неодноразово продовжений, востаннє до 14.02.2024 року.
Загальновідомо про вручення Міністерству закордонних справ України 23.02.2022 року ноти російської сторони про евакуацію того ж дня персоналу посольства та консульських установ Російської Федерації на території України з розривом Україною наступного дня, 24 лютого, дипломатичних відносин воюючих держав без розриву консульських відносин відповідно до ст. 2 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року, у зв'язку з чим на виконання взятих на себе зобов'язань припинити іноземне громадянство держави-агресора до консульських установ останньої у Прибалтійських країнах позивач звернулася засобами електронної пошти, не маючи реальної можливості з метою особистої явки виїхати з України та повернутися за виданим тимчасовим посвідченням громадянина України, що підтвердив МЗС України в електронному листі від 01.08.2023 року за № 71/19-536-89943. Тож, 11.04.2023 року на своє звернення позивач отримала відповідь, серед іншого, консульського відділу Посольства Росії в Естонії про передбачену законодавством держави-агресора можливість виходу з її громадянства за умови особистої явки для подачі документів тільки за місцем постійного проживання заявника. Іноземець, який узяв зобов'язання припинити іноземне громадянство, може засвідчити свою відмову від такого громадянства іншої держави за визначенням чинних абзаців 13, 16 статті 1 зазначеного Закону № 2235-ІІІ від 18.01.2001 у декларації про відмову від іноземного громадянства, якщо існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства, до яких віднесене не тільки недотримання строків його видачі за прийнятим від особи клопотанням про це, а, в тому числі, і нездійснення іноземною державою передбаченої у її законодавстві процедури припинення її громадянства за ініціативою особи, коли в останньої відсутня, зокрема, фактична можливість подати уповноваженим органам іноземної держави відповідне клопотання для виходу з її громадянства.
Тому, 10.10.2023 року ОСОБА_1 , підписала декларацію про відмову від іноземного громадянства Росії, не маючи в умовах воєнного стану з незалежних від себе причин ні особисто, ні за посередництва органів державної влади України чи будь-яких держав-покровительок, можливості скористатися процедурою припинення громадянства держави-агресора, яка в умовах ведення неоголошеної війни фактично не здійснює такої процедури для заявників з постійним місцем проживання в Україні у жоден можливий спосіб прийняття відповідних клопотань. З цим, по суті, погодився співвідповідач, який у своєму листі № 1216-1501/1216-23 поставив тлумачення «нездійснення процедури притінення іноземного громадянства» за національним законодавством в залежність від віднесення до цього суспільного явища в іноземному законодавстві ворожої держави-супротивниці відсутності консульського прийому останньою такого роду клопотань, який, власне, припинений на час війни, стан якої Росією не визнається під страхом кримінального переслідування всякого за протилежне. Відповідно, переслідуючи своєю метою отримання адміністративних послуг з оформлення паспорта громадянина України, на виконання ч. 10 ст. 28 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» позивач того ж дня, 10.10.2023 року, прибула особисто до співвідповідача для здачі тимчасового посвідчення громадянина України одночасно з декларацією про відмову від іноземного громадянства, маючи при собі також необхідні для цього документи, а саме: довідку про РНОКПП, витяг про реєстрацію місця проживання в Україні, свідоцтво про народження, нотаріально посвідчений переклад державною мовою російського паспорта і свідоцтва про народження дочки, переклад державною мовою електронного листування з консульською установою держави-агресора у Прибалтиці і лист МЗС України. Однак, працівник співвідповідача, як територіального підрозділу ДМС, повноту поданих позивачем документів і відповідність їх оформлення вимогам законодавства перевіряти упереджено не став, слідуючи суто установками політичного керівництва ДМС України про неможливість прийняття подібних декларацій від натуралізованих іноземців з множинним громадянством держави-агресора, бо для них має прийматися спеціальне законодавство з врегулювання строку виконання їх зобов'язання припинити попереднє громадянство з урахуванням часу воєнного стану. Громадянство Росії стало визнаватися за ОСОБА_1 , як громадянкою Союзу PCP за паспортом серії НОМЕР_5 від 17.06.1988 року, без будь-якої добровільної дії з свого боку в адміністративному порядку обміну посвідчення її особи на паспорт нового зразка за принципом постійного місця проживання на час державонаступництва внаслідок переходу у 1990-91 рр. до Російської Федерації суверенітету над Приморським краєм, на території якого позивач на той час постійно мешкала, оскільки її батьки, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , етнічні українці, здобувши повну вищу технічну освіту, вимушені були переїхати з України у 1971 році у м. Владивосток на виконання обов'язкового для батька державного розподілу на роботу на Далекому Сході в дусі політики асиміляції, що проводилася на той час тоталітарним режимом КПРС. Власне, батьки одружилися у 1967 році, будучи студентами нині Дніпровського національного університету ім. О. Гончара, а позивачем мати завагітніла на останньому курсі навчання батька, і після зарахування його молодим спеціалістом на завод «Електродеталь» у м. Владивостоці з перейменуванням у 1972 році на завод «Ізумруд» мати була прийнята на роботу у 1973 році на одному з батьком підприємстві, що вбачається з копій трудових книжок батьків, свідоцтва про їх одруження в сукупності з архівними довідками. В свою чергу, позивач мусила дотримуватися адміністративного порядку обміну паспортів у зв'язку з оформленням у 1994 році паспорта для виїзду за кордон з комерційною метою за оформленими візами США.
Позивач перед поверненням у січні 2013 року вже на постійне проживання в Україну продала належну собі на праві власності на квартиру на АДРЕСА_1 , знявшись у лютому 2011 року за даними адресного листка вибуття з реєстраційного обліку. З квітня 2002 року позивач вела індивідуальне підприємництво в якості комівояжера («челнока») і в 2010 році мусила стати на облік у податковому органі за місцем знаходження своєї згодом проданої квартири, оскільки за попереднім місцем постійного проживання у АДРЕСА_2 , проведене передпродажне зняття з реєстрації сім'ї Єфименків у серпні 2007 року за даними адресних листків вибуття всіх нас до України. За офіційним повідомленням податкових органів іноземної держави (повідомлення та листи записів реєстру у додатку) позивач у зв'язку з прийнятим рішенням про припинення своєї діяльності знята з обліку індивідуальних підприємців 24.12.2019 року, а до того на час ведення цієї діяльності після розпродажу всього нерухомого майна своєї сім'ї стала у вересні 2013 року на реєстраційний облік у м. Владивостоці у знайомих приятелів на АДРЕСА_3 . Тим самим, з урахуванням фактичних обставин спланованої репатріації, в яких свідомо опинилася позивач, возз'єднуючись з родиною, поступово завершивши всі свої майнові, фіскальні та інші справи за місцем свого колишнього звичайного мешкання у Приморському краю, відповідно до ст. 5 Гаазької конвенції 1930 року позивач в очах будь-якої третьої держави позбулася всіляких тісних зав'язків з терористичною Росією в процесі своєї місцевої інтеграції в Україні.
Отже, проявляючи упередженість до необхідності формування заяви-анкети на оформлення паспорта громадянина України, працівник територіального підрозділу ГУ ДМС України у Дніпропетровській області нерозсудливо вимагав у позивача здобути дозвіл воюючої ворожої держави-супротивниці на відмову від її громадянства, висунувши завідомо нездійсненну для позивача умову документального підтвердження, що процедура оформлення припинення громадянства Росії не здійснюється, за відсутності у Законі України «Про громадянство України» за правилами обов'язкових для України міжнародних договорів жодної передбаченої ними потреби для заявника подавати будь-який документ такого роду, окрім як, власне, декларацію, через що позивачу довідка про реєстрацію громадянином України для подальшого оформлення паспорта громадянина України своєчасно видана не була за відсутності законних підстав для відмови в цьому, чим відповідачі необґрунтовано допустили оскаржувану бездіяльність, яка не відповідає вимогам також п.п. 1, 3, 6, 10 ч. 2 ст. 2 КАС України, протиправно не враховуючи всіх фактичних обставин припинення за місцем звичайного і переважного проживання позивача в умовах воєнного стану консульського прийому документів в Україні уповноваженими особами держави-агресора, з якою ще до її збройної агресії втрачені позивачем тісні зв'язки, що має значення для здачі тимчасового посвідчення громадянина України одночасно з подачею декларації про відмову від іноземного громадянства.
По виходу на пенсію у серпні 2002 року матері позивача, ОСОБА_4 (у дівоцтві ОСОБА_5 ), останні вирішили повернутися в Україну всією родиною і в 2003 році переїхали до м. Дніпра, де у листопаді ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_2 . На час здобуття позивачем вищої освіти до 2005 року і завершення потім всіх майнових та адміністративних справ сім'ї у Приморському краю дочка позивача, ОСОБА_6 , залишилася проживати у своєї баби, матері позивача, та набула громадянство України з видачею їй паспорта у червні 2014 року. За характером джерел своїх доходів і родом трудової діяльності комівояжера до надання позивачу дозволу на імміграцію остання мала переважно мешкати на Далекому Сході у Приморському краю, навідуючи мати і дочку до півроку у м. Дніпрі, що з часом став звичайним для позивача місцем проживання після 2013 року, а з погіршенням у 2019 році здоров'я матері, яка стала потребувати постійного догляду, позивач остаточно припинила свою діяльність індивідуального підприємця на Далекому Сході і розірвала всі зв'язки з терористичною Росією, відшукавши в Україні законні джерела доходів для існування з працевлаштуванням. Співвідповідач, не зважаючи на висловлене позивачем бажання, у письмовому вигляді відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови не надав, усно проінформувавши позивача про свої переконання, що позивач не має права здавати тимчасове посвідчення громадянина України одночасно з декларацією про відмову від іноземного громадянства, без вжиття відповідачами за даних обставин всіх можливих та необхідних заходів для всебічного аналізу причин оформлення такої декларації, тобто недобросовісно, у зв'язку з чим позивач залишила окрему письмову заяву, на яку отримала відповідь в порядку розгляду звернень громадян листом № 1216-1501/1216-23.
Раніше, як встановлено рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.07.2023 року у № 160/8536/23, відповідач протиправно скасовував дозвіл на імміграцію позивача і посвідку на постійне проживання в Україні у формі ID-картки № НОМЕР_4 від 13.03.2020 року з покладенням на ОСОБА_1 , обов'язку у березні 2023 року виїхати з України, і це незважаючи на набуття нею за час постійного останні десять років проживання в Україні її громадянства у відповідності до мети отриманого поза квотою дозволу на імміграцію, а також на характер й особливості підстав набуття громадянства. У скасованому по суду рішенні відповідач виказує своє ставлення до позивача виключно як до іноземної громадянки воюючої держави-супротивниці з явним порушенням статті 3 Гаазької конвенції, що регулює деякі питання, пов'язані з колізією законів про громадянство, від 12 квітня 1930 року і статті 2 Закону України «Про громадянство України». При цьому, збереження позивачем набутого за територіальним походженням громадянства України відповідно до ст. 21 Закону України № 2235-ІІІ від 18.01.2001 пов'язане із скасувальною обставиною припинення (втрати чи виходу з) громадянства Росії до 27.01.2024 року, внаслідок чого для позивача бездіяльність відповідачів з наданням адміністративних послуг набуває значення несприятливих наслідків не лише ризику позбавлення дипломатичного захисту України, а й втрати її громадянства і документа, який посвідчує особу позивача, внаслідок попереднього протиправного вилучення для знищення посвідки на постійне проживання у формі ID-картки.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2024 року, зазначена вище справа була розподілена та 23.02.2024 року передана судді Пруднику С.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.02.2024 року означено позовну заяву було залишено без руху та надано було позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 (п'яти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду: уточненого адміністративного позову із копією для вручення відповідачу з зазначенням: уточненням змісту позовних вимог із зазначенням відповідачем суб'єкта владних повноважень, у відповідності до вимог ст. 160 КАС України з максимально чітко і зрозуміло сформованими позовними вимогами виходячи із приписів ст. 5 КАС України.
У встановлений ухвалою суду від 27.02.2024 року строк позивач усунула недоліки адміністративного позову.
01.04.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду. Зобов'язано Новокодацький відділ у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області та Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області подати до суду у строк до 25.04.2024 року: засвідчені належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копії усіх письмових доказів, яку слугували підставою про відмову у прийнятті ОСОБА_1 декларації про відмову від громадянства від російської федерації; письмові та вмотивовані пояснення щодо відмови у прийнятті ОСОБА_1 декларації про відмову від громадянства від російської федерації.
10.04.2024 року від представника Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області Рибак Катерини Олегівни до суду надійшов відзив на позовну заяву, до якого було долучено клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін
Аргументи даного клопотання зводяться до того, що ухвалення судового рішення у даній справі може вплинути на права, інтереси та обов'язки суб'єкта владних повноважень, а саме Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області.
Вирішуючи дане клопотання, суд враховує наступне.
Згідно з ч. 3 ст. 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
За приписами ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї зі сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Тож, відповідно до ч. 6 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
При цьому суд враховує практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яка свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини", заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі "Варела Ассаліно проти Португалії", заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
ЄСПЛ вказав на те, що відмову в проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів.
В даному випадку кожен з учасників справи може користуватися своїми процесуальними правами та обов'язками, визначеними ст. 44 КАС України із урахуванням норм, передбачених главою 10 "Розгляд справ за правилами спрощеного позовного провадження" КАС України.
Представник відповідача не навів обґрунтованих підстав того, що справа не може бути розглянута без попереднього усного заслуховування пояснень сторін щодо суті спору.
Бажання сторін у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, висловлені ними в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення справи до розгляду з викликом її учасників.
Проаналізувавши матеріали позовної заяви, беручи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, суд не вбачає необхідності надання пояснень представниками сторін у зазначеній справі, а тому дійшов висновку, що підстави для її розгляду за участю сторін відсутні. У зв'язку з чим відсутні і підстави для задоволення клопотання представника Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області Рибак Катерини Олегівни про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Керуючись статтями 12, 248, 257, 260, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні клопотання представника Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області Рибак Катерини Олегівни про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін - відмовити.
Копію даної ухвали направити учасникам справи.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання.
Суддя С. В. Прудник