11 квітня 2024 року
м. Київ
справа №640/4640/22
провадження № К/990/31821/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Мартинюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу
за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» до приватного виконавця Київського міського виконавчого округу Мілоцького Олега Леонідовича, треті особи: Державне підприємство «Сетам», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою адвоката Ярошенка Дмитра Валерійовича в інтересах приватного виконавця Київського міського виконавчого округу Мілоцького Олега Леонідовича на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року у справі №640/4640/22,
І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
1. Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» звернулось до суду з позовною заявою до Приватного виконавця Київського міського виконавчого округу Мілоцького Олега Леонідовича (далі - відповідач), треті особи: Державне підприємство «Сетам», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якій просило:
визнати протиправними дії Приватного виконавця Київського міського виконавчого округу Мілоцького Олега Леонідовича щодо передачі заставленого майна - предмета іпотеки AT «Ощадбанк» у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 на реалізацію на електронному аукціоні Державному підприємству «Сетам»;
зупинити реалізацію житлового будинку № 5-а, загальною площею 113,70 кв.м., та земельної ділянки (кадастровий номер: 8000000000:85:232:0020) площею 0,0904 га, що знаходиться за адресою: м. Київ, Подільський р-н., вулиця Бондарська, яка проводиться в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.
2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.09.2022 позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Приватного виконавця Київського міського виконавчого округу Мілоцького Олега Леонідовича щодо передачі заставленого майна - предмета іпотеки AT «Ощадбанк» у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 на реалізацію на електронному аукціоні державному підприємству «Сетам». В задоволенні решти позову відмовлено.
3. Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
4. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2022 апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала.
5. Постановою Верховного Суду від 03.08.2023 касаційну скаргу приватного виконавця Київського міського виконавчого округу Мілоцького Олега Леонідовича задоволено, ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2022 у справі №640/4640/22 скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
6. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.08.2023 апеляційну скаргу відповідача задоволено частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.09.2022 скасовано в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними дій Приватного виконавця Київського міського виконавчого округу Мілоцького Олега Леонідовича про передачу заставленого майна - предмета іпотеки AT «Ощадбанк» у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 на реалізацію на електронному аукціоні Державному підприємству «Сетам» та прийнято в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог в даній частині - відмовлено. В іншій частині судове рішення залишено без змін.
7. На адресу Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій він просив ухвалити додаткове рішення про стягнення з позивача на його користь судовий збір у розмірі 5 458,20 грн.
8. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.08.2023 відмовлено у задоволенні такої заяви.
9. Розглядаючи указану заяву, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачем за подання апеляційної скарги було сплачено судовий збір у розмірі 2 977,20 грн, а за подання касаційної скарги - 2 481,00 грн. На підставі наведеного відповідач просив стягнути з позивача судовий збір у розмірі 5 458,20 грн (2 977,20 грн + 2 481,00 грн).
10. Відмовляючи у задоволенні такої заяви, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачу - суб'єкту владних повноважень, можуть компенсуватись лише документально підтвердженні витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз, оскільки суб'єкт владних повноважень повинен нести усі ризики, пов'язані з прийняттям ним рішень, вчиненням дій чи допущенням бездіяльності, у тому числі необхідність відстоювати правомірність своєї поведінки в адміністративному суді. Такі обмеження у можливостях суб'єктів владних повноважень свідчать про загальну спрямованість адміністративного судочинства на захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у спірних відносинах із владою.
11. Враховуючи те, що відповідачем згідно платіжних доручень № 1386 від 08.11.2022 і № 1409 від 23.11.2022 було сплачено 5 458,20 грн. судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, проте інших витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз ним не здійснювалось, то колегія суддів апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового судового рішення, шляхом стягнення з позивача на користь відповідача судового збору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
12. Не погоджуючись із наведеним судовим рішенням, адвокат Ярошенко Дмитро Валерійович в інтересах приватного виконавця Київського міського виконавчого округу Мілоцького Олега Леонідовича звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить, зокрема:
передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що вона містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики;
скасувати ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.08.2023 у справі №640/4640/22 та ухвалити нове рішення, яким стягнути з позивача судовий збір, сплачений відповідачем у цій справі в сумі 5 458, 20 грн.
13. Аналізуючи положення статті 139 КАС України, представник відповідача вважає, що даною нормою не врегульовано питання стягнення судових витрат на користь відповідача, суб'єкта владних повноважень, у випадку повної відмови у задоволенні позову особи, яка не є суб'єктом владних повноважень. На переконання сторони відповідача, суд апеляційної інстанції не був позбавлений права стягнути з позивача на користь відповідача судовий збір, а висновки щодо неможливості стягнення судового збору на користь приватного виконавця не узгоджуються з положеннями статті 139 КАС України.
14. Касатор зауважує, що відповідачем у даній справі є приватний виконавець, який є самозайнятою особою, тобто фізичною особою, яка, хоча і уповноважена державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень, але при цьому залишається суб'єктом незалежної професійної діяльності; хоча приватний виконавець і не має статусу суб'єкта господарювання, але він має спільні ознаки з суб'єктами господарювання: він сплачує податки від своєї діяльності, метою проведення якої є отримання прибутку та він здійснює свою діяльність на власний ризик; іншими словами, у самозайнятої особи, наділеної публічно-владними управлінськими функціями, більше спільних рис з суб'єктами господарювання ніж з органами державної влади, тощо.
15. Враховуючи, що відповідач у даній справі є фізичною особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність, не фінансується з державного бюджету, а всі витрати, які вона несе є видатками саме фізичної особи, а не суб'єкта владних повноважень, який отримує кошти з державного бюджету, то висновок суду апеляційної інстанції про те, що на користь приватного виконавця не може бути компенсований судовий збір у випадку повної відмови у задоволення позовних вимог скаржник вважає несправедливим та таким, що не узгоджується із засадами адміністративного судочинства, а саме: «відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення» (пункт 10 частини другої статті 2 КАС України).
16. Представник відповідача окремо наголошує, що цивільне та господарське процесуальне законодавство передбачає можливість стягнення на користь приватного виконавця судових витрат у випадку відмови у задоволенні скарги на дії та бездіяльність; таким чином, підхід щодо стягнення судових витрат на користь приватного виконавця є суперечливим та непослідовним, таким, що порушує принцип правової визначеності, адже, фактично, можливість відшкодування судових витрат приватного виконавця, зокрема, судового збору, залежить від того, в суді якої юрисдикції розглядаються вимоги сторони виконавчого провадження щодо визнання протиправними дій або бездіяльності приватного виконавця.
17. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення.
ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
18. Касаційна скарга адвоката Ярошенка Дмитра Валерійовича в інтересах відповідача до Верховного Суду надійшла 19.09.2023.
19. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2023 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Кашпур О.В., судді: Радишевська О.Р., Мацедонська В.Е.
20. Ухвалою Верховного Суду від 23.10.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою адвоката Ярошенка Дмитра Валерійовича, який діє в інтересах приватного виконавця Київського міського виконавчого округу Мілоцького Олега Леонідовича, на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.08.2023 у справі №640/4640/22.
21. Розпорядженням Заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 05.02.2024 №169/0/78-24 зобов'язано призначити повторний автоматизований розподіл у цій справі.
22. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2024 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
23. Ухвалою Верховного Суду від 10.04.2024 справу прийнято зазначеною колегією суддів, підготовчі дії закінчено та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
IІІ. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
24. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
25. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
26. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
27. Відповідно до положень статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
28. Питання розподілу судових витрат врегульовано положеннями статті 139 КАС України, відповідно до приписів частини першої-другої якої при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
29. Частиною п'ятою статті 139 КАС України визначено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
30. Згідно з положеннями частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
31. Аналізуючи вказані законодавчі положення, суд апеляційної інстанції дійшов вірних висновків, що загальне правило розподілу судових витрат полягає в тому, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. При цьому, відповідачу - суб'єкту владних повноважень, можуть компенсуватись лише документально підтвердженні витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз, оскільки суб'єкт владних повноважень повинен нести усі ризики, пов'язані з прийняттям ним рішень, вчиненням дій чи допущенням бездіяльності, у тому числі необхідність відстоювати правомірність своєї поведінки в адміністративному суді. Такі обмеження у можливостях суб'єктів владних повноважень свідчать про загальну спрямованість адміністративного судочинства на захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у спірних відносинах із владою.
32. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верхового Суду від 30.10.2018 у справі №161/14389/16-а, від 15.08.2019 у справі №666/754/16-а, від 24.04.2020 у справі № 814/970/16, а також від 21.12.2023 у справі №380/13876/22.
33. Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про суперечливість підходу щодо компенсації суб'єктам владних повноважень судових витрат засадам, передбаченим КАС України.
34. Суд вважає, що такий підхід законодавця до правового регулювання розподілу витрат на сплату судового збору нерозривно пов'язаний із завданням адміністративного судочинства, котре полягає насамперед у вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (подібний за змістом висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 29.08.2022 у справі №826/16473/15).
35. Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем - суб'єктом владних повноважень судових витрат, пов'язаних із залученням свідків чи проведенням судових експертиз, вірними є висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового судового рішення, шляхом стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору у цій справі у сумі 5 458,20 грн.
36. Верховний Суд також відхиляє також доводи сторони відповідача про статус приватного виконавця та зазначає, що скаржник помилково у спірних правовідносинах ототожнює поняття приватного виконавця із фізичною самозайнятою особою.
37. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
38. Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі також - Закон №1403-VIII).
39. В свою чергу, відповідно до частин першої-другої статті 5 Закону №1403-VIII державний виконавець, приватний виконавець під час здійснення професійної діяльності є незалежними, керуються принципом верховенства права та діють виключно відповідно до закону. Забороняється втручання державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, політичних партій, громадських об'єднань, інших осіб у діяльність державного виконавця, приватного виконавця з примусового виконання рішень.
40. Відповідно до статті 16 Закону №1403-VIII приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом. Приватний виконавець є суб'єктом незалежної професійної діяльності.
41. Відповідно до положень статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої указаної норми).
42. Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
43. Колегія суддів зазначає, що після надходження на виконання рішення суду приватний виконавець починає діяти як публічна посадова особа органу державної влади, реалізовує надані йому законом специфічні владні повноваження.
44. Відповідно до положень частини другої статті 19 Основного Закону, частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII, виконавець повинен здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, повинен вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
45. Такі приписи не обмежують його повноважень на здійснення виконавчих дій, але водночас зобов'язують використовувати свої правомочності таким чином, щоб не порушувати права чи законні інтереси інших осіб.
46. Таким чином, приватний виконавець, здійснюючи виконавчі дії, виступає як суб'єкт владних повноважень, виконуючи делеговані державою повноваження.
47. Подібні за змістом висновки щодо статусу приватного виконавця висловлені Верховним Судом у постанові від 10.09.2021 у справі № 520/4702/2020.
48. Враховуючи наведене, доводи касаційної скарги є помилковими та не указують на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
49. Підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначені статтею 346 КАС України, відповідно до частини п'ятої якої суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
50. З урахування доводів, якими скаржник обґрунтовує необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та вимог частини п'ятої статті 346 КАС України, колегія суддів не вбачає підстав для висновку, що дана справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
51. Слід зазначити, що особливості правового підходу щодо компенсації судових витрат суб'єкту владних повноважень в адміністративному судочинстві, які законодавець визначив в КАС України, не указують на суперечливість чи правову невизначеність у публічних правовідносинах та не ставлять під сумнів можливість реалізації права на ефективний судовий розгляд, про що помилково указує скаржник.
52. А тому, не підлягає задоволенню висловлене у касаційній скарзі клопотання скаржника про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
53. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
54. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
55. Враховуючи наведене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, Верховний Суд не встановив порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної ухвали.
56. А тому, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
57. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 2, 4, 132, 139, 242, 341, 345, 346, 349, 350, 355, 356, 359, КАС України, Суд, -
1. Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_3 в інтересах приватного виконавця Київського міського виконавчого округу Мілоцького Олега Леонідовича про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
2. Касаційну скаргу адвоката Ярошенка Дмитра Валерійовича в інтересах приватного виконавця Київського міського виконавчого округу Мілоцького Олега Леонідовича залишити без задоволення.
3. Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року у справі №640/4640/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
..................................
..................................
..................................
А.В. Жук
Н.М. Мартинюк
Ж.М. Мельник-Томенко
Судді Верховного Суду